ПИТАННЯ 27. Ісус Христос – центральна постать в християнстві

Ісус Христос(з давньоєвр. jehsua - спасіння, з грецьк.Chriostos - помазаник). 3а християнською традицією він вважається Боголюдиною, що поєднує божественні та

людські начала, постаючи як друга іпостась Святої Трійці - Бог-син.

3гідно З Біблією народився він у розташованому на пів­день від Єрусалиму іудейському містечку Віфлеємі (це уз­годжується з твердженнями єврейського пророка Міхея проте, що у Віфлеємі народиться вождь, який врятує народ Із­раїлю) внаслідок непорочного зачаття від Святого Духа і Ді­ви Марії, яка була. дружиною тесляра Йосипа.

 Сталося це в 750 р. за римським літочисленням. 3 цього моменту хрис­тияни ведуть'своє літочислення. Народження немовляти відбулося у пастушій стайні, бо у Віфлеємі, куди Йосип і Марія прибули для перепису населення, не знайшлося їм іншого пристановища. Першими вклонилися йому місцеві пастухи.

Восьмого дня після народження немовля було на­звано Ісусом і над ним було здійснено обряд обрізання. Сорокового дня в Єрусалимському храмі відбулося його ритуальне посвячення. Богові. Мав Ісус чотирьох братів і сестер, але їхніх імен у Євангеліях не названо.

    Дізнавшись про народження майбутнього царя Іудееї, іудейський цар Ірод наказав вбити у Віфлеємі. всіх новонароджених хлопчиків. Ангел сповістив про це Йосипа і Марію і вони змушені були втекти з маленьким Ісусом у Єгипет, звідки повернулися лише після смерті Ірода. У своєму містечку Назареті Ісус прожив до тридцяrи років, нікуди не вибираючись звідти. lЦорічно на Пасху відвідував він Єрусалимський храм. Мабуть він знав грамоту, бо часто цитував Старий Завіт. Не маючи системної іудейської освіти, він усе-таки привернув до себе увагу служителів храму.

    Коли Ісусові виповнилося тридцять років, відбулися надзвичайно важливі події в його житті. Він залишив сім'ю і отримав у водах Йордану хрещення від проповідника Іоана, який, очевидно, був засновником нової релігії. Він ще до Ісуса Христа проповідував при­хід месії, закликав жити доброчесно, практикував ритуальне обливання новонароджених. Після цього хрещення, Ісус більше місяця провів у пустелі, віддаючись молитвам й посту. Там Він пе­реміг в духовному поєдинку спокусника Диявола.

    Після повернення з пустелі, він розпочав свою трирічну проповідницьку діяльність у розташованих на узбережжі Галілейського моря містах Капернаум, Харазин, Магдала та інших. У його проповідях йшлося про те, що ось-ось настане царство Боже. А щоб увійти до цього царства, необхідно повірити в Єдиного Бога, покая­тися у своїх гріхах і слідувати за Сином Божим, яким Ісус називав себе.

     Слово Ісуса знайшло багатьох прихильників, які повірили йому і пішли за ним. Він мав дванадцять учнів і послідовників (апостолів). Ширилася навколишніми місцями слава про Нього і як чудотворця, який лікує хворих, воскрешає мертвих, перетворює воду на вино.

Своєю діяльністю Ісус порушував багато іудейських культових норм: спілкувався з грішниками, яких орто­доксальні іудеї вважали ненедоторканими; сам від­пускав гріхи, що по віровченню іудаїзму міг робити.тільки Бог; порушу­вав вимоги щодо святкування суботи. Це виклакало в іудейських ре­лігійних колах значне невдоволення. Іудейські рабини (священики) 

 ополчилися проти Ісуса.

На третій рік проповідницької діяльності він прибув у Єрусалим на святкування іудейського свята Песах (Пасхи). Це викликало неаби­яке піднесення еред простого люду і насторожило місцеву знать і владу. Іудейська верхівка вирішила віддати Ісуса на суд синедріону, який був у іудеїв найвищий органом політичної та судової влади у Єрусалимі.

 Тиждень перед Пасхою був останніму у земному житті Ісуса Христа. В четвер, увечері він разом зі свої­ми учнями вчинив обряд пасхальної вечері, названої Тає­мною Вечерею, де частував їх хлібом і вином як своїм тілом і кровю. Тоді ж Він передбачив, що один із них зрадить Його.

Так і сталося. Коли Ісус після вечері молився в Гетсиманському саду, Іуда Іскаріот своїм поцілунком вказав на ньо­го іудейським священикам, за що отримав тридцять серебреників. Тієї ж ночі синедріон засудив Ісуса до смертної кари як самозванця, Богохульника, руйнівника іудейської релігії, який ще й проголосив себе царем іудейським.

Не бажаючи втручатися в релігійні суперечки, прокуратор (управитель) Іудеї Понтій Пілат не мав наміру заrверджувати вирок, тому звернувся до народу з пропозицією відпустити Ісуса на підставі звичаю ми­лувати злочинців перед святом. Але натовп, підбурюваний іудейськими священиками, зажадав смерті Ісуса Христа, даруючи волю засудженому за участь у збройному заколоті.

Оскільки іудеисью священики виставили Ісуса не стільки руйнівником іудейської релігії, як політичним злочинцем, що претендував на владу царя іудейського. Через це він мусив бути страчений не через побиття камінням, як тра­диційно розправлялися з віровідступниками, а через розп'яття. Так карали рабів, розбійників, убивць, яких, крім позбавлення життя, вважали за необхідне і зганьбити.

Опівднія, в п ятницю, Ісуса разом із двома розбійниками повели на гору Голгофу до місця страти. Там його прив'язали та прицвяхували до хреста, а зверху прибили табличку з написом «Ісус назарейський цар іудейський». Протягом шести годин йому до­велося терпіти не тільки фізичні муки, а й знущання варто­вих та натовпу. У момент його смерті сталися затемнення сонця та землетрус.

Після смерті Ісуса Христа до Понтія Пілата прийшов благочестивий Йосип із Ариматеї і отримавши дозвіл на поховання, завернув тіло в куплену плащаницю і поховав Його в печері, заваливши вхід до неї камінням.

На тре:гій день, після смерті, Ісус воскрес, а на сороковий, у присутності апостолів, Ісус Христос вознісся на небо, пообіцявши повернутися на Землю  на прикінці існування світу, щоб вчинити суд над живими і мертвими.

На пятидесятий день після воскресіння на апостолів зійшов Дух Святий, вони стали розмовляти різними мовами і розійшлися по світу та почали заснувати релігійні общини, що об'єднували людей, які вірили в Ісуса Христа як земне втілення Бога.

 

ПИТАННЯ 28. Біблія — святе письмо християн

 

Біблія (з грецьк. ЬіЬІіа — книги) є священною книгою хри­стиян, однією з найвизначніших пам'яток світової релі­гійної думки, яка міцно вросла в духовність і культуру багатьох народів. Всі ці книги написали святі мужі, і то не просто, як велів би розум людський, а як навіював їм Святий Дух, тому ці книги й звуться священними книгами, а також Богонатхненними. Через Біблію Бог звернувся до людей.

    Священні книги, що становлять Біблію, були написані в різні часи. Писали їі сотні відомих і невідомих авторів, редакторів, переписува­чів, перекладачів, яким Бог явив своє слово. Першим почав писати їх Мойсей, законодавець єврейський, приблизно за тисячу п'ятсот років до народження Ісуса Христа. Останніми написали свої книги Апостоли Христові. Звідси всі священні книги, або Біблію, відповідно до часу їх написання ділять на дві частини: Старий Завіт і Новий Завіт.

    Заавіт означає договір, союз Бога з обраним народом і всім людством. Відповідно, ту частину, в якій ідеться про союз Бога з іудейським народом, називають Старим Завітом (іудеї називають її Танахом). У Новому Завіті йдеться про союз Бога з усім людством.

 Старий Завіт, який утворюють іудейські священні писання, сформувався в дохристиявські часи. Спочатку він був написаний давньоєврейською (гебрейською) мовою, а окремі фрагменти —арамейською, яка є її діалектом.

Переклад вказаного Старого Завіту на грецькоку мову, здійснили 72 перекладачі протягом 72 днів і він отримав назву Септуагінта. Саме Септуагінта стала основою канонізованого християнського православного Старого Завіту, який містить 5О книг. Неканонічні книги Старого Завіту вважаються душекорисними. До складу Старого Завіту входять:

1. П'ятикнижжя Мойсеєве. До нього на­лежать книги: Буття,Вихід,Левіт, Числа, Второзаконня (Повто­рення Закону).

Перша книга, що написав її Мойсей, містить у собі всю священну історію від створення світу й перших людей, тому книга ця зветься книгою «Буття» (книга про те, як світ почав «бути»).

 Друга книга продовжує священну історію від народження Мойсея.Вона розповідає про вихід євреїв з Єгипту і містить заповіді, які дав Бог на Синайській горі Мойсею. Книга ця зветься «Вихід».

 Третя книга, «Левіт», містить у собі повеління Боже про устрій скінїї (першого єврейського храму, у вигляді переносного намету) і закони про жертви.

Останні дві книги «Числа» і «Повторення Закону»вміщують історію мандрів євреїв і нові закони, які дав людям Бог. Усі книги Мойсея відповідно до їх змісту часто носять назву «Закони Мойсея».

     2. Книги історичні. До них належать: книги Ісуса Навина, Суддів, Рут, дві книги Самуїла, дві книги Царів, дві книги Хронік, книга Ездри, книга Неємії, книга Естер та дві книги Макавеїв.

3. Книги навчальні поетичні. До них належать книгиЙова, Псалмів (Псалтир), приповістей Соломонових, книга Еклезіястова або Проповідника та Пісня над  Піснями.

    4. Книги пророцькі. Це: а) Книги великих пророків — Ісаї, Єремії, Плач Єремії та книга пророка Єзекіїля.

                                             б) Книги малих пророків — Даниїла, Осії, Йола, Амоса, Овдія, Йони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Огія, Захарія, Малахії.

У книгах Старого Завіту, який ще називають Законом суворої правди, йдеться про створення світу, перших лю­дей, початок історії людства, про вигнання людини з раю, всесвітній потоп, про початок історії, релігію єврейського народу. Містить він також вченая про месію.

Новий Завіт об'єднує 27 книг, священність та канонічність яких визнана всіма християнськими конфесі­ями і поділяються вони таким чином:

 Чотири Євангелія- від Матвія (Матея), Марка, Луки та Івана (Йоана), в яких ідеться про непорочне зачаття, прихід Спасителя Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння;

 Книга діянь святих Апостолів;

 Послання Апостолів — 14 зних пов’язані з іменем святого апостола Павла та соборі послання апостолів Якова, два послання апостола Петра, три послання апостола Івана (Йоана) і одне послання апостола Юди;

 Об'явлення святого Івана (Йоана) Богослова або Апокаліпсис. В иих описується небесне життя Ісуса Христа, шляхи поширення християнства, тлумачиться сутність християнського віровчення, йдеться про страшний суд і кінець світу.

Християнське богослов'я на основі змісту і спрямова­ності книг Нового Завіту поділяє їх на законоположні (Єван­гелія), історичні (Діяння апостолів), повчальні (Послання апостолів) та пророцькі (Апокаліпсис).

В укладенні канонічного списку Біблії велику роль зіграли такі християнські Богослови як Юстин Філософ (Мученик), Татіан, Іріней Ліонський, Тертуліан, Оріген, Климент Олександрійський, Євсевій Кесарійський. Офіційний список Канонічних книг Нового Завіту був затверджений Трульським собором у 662 році.

 Біблія перекладена майже всіма мовами світу і її сумар­ний тираж найбільший у світі. При посиланні на Біб­лію зазначають не сторінку, а книгу, розділ і вірш. Напри­клад: Лк. 2, 5 (Євангеліє від Луки, розділ 2, вірш 5).

На українську землю Біблія прийшла з Візантії. У Ки­ївській Русі вона (богослужбові тексти) поширювалася у перекладі старослов’янською мовою, здійсненому в IX ст. солунськнми братами Кирилом та Мефодієм.

Попри те, що в Україні було розвинуте книгодрукуван­ня, Біблію переписували до XIX століття. Таких книг існує всього кілька тисяч. Серед найвідоміших - це Остромирове Євангеліє, а та­кож Реймське Євангеліє, яке було привезене дочкою Ярослава Муд­рого Анною в м. Реймс для вінчання з французьким коро­лем Генріхом І.

З друкованих перекладів першим в Укра­їні було видано стараннями Івана Федорова «Львівський апостол» (1574), а «Острозьку Біблію» (1581) вважають її першим церковно-слов’янським перекладом.

   Переклад Біблії українською мовою вперше був здійс­нений у другій половині XIX століття. Над перекладом Біблії працю­вали Маркіян Шашкевич, П. Морачевський. В 1903 році у Відні завдяки виданню Британського Біблійного Товариства з’явився повний переклад Біблії українською иовою, здійснений Пантелеймоном Кулішом, Іваном Нечуй-Левйцьким та Іваном Пулюєм. Протягом 1921-1940 років над повним перекладом Біблії працював Іван Огієнко (митрополит Іларіон), який у липні 1940 р. завершив цю роботу, але вона була надрукована лише у 1962 році Об’єднаним Біблійним Товариством.