Питання 3. Зародження і розвиток релігієзнавчих ідей   

 Перші міркування про природу й сутність релігії ми знаходимо ще в давньогрецьких філософів. Саме вони сформували нову для греків релігійну орієнтацію — монотеїзм (єдинобожжя, віру в одного Бога). З цих позицій вони піддали критиці традиційні релігійні уявлення.

Засновник елейської школи Ксенофан з Колофона (бл. 570­-478 до н. е.) звернув увагу на антропоморфізм, властивий міфологічним релігійним віруванням. На думку стародавніх філософів, люди схильні творити собі богів за власними образом і подобою, тоді як справжній все єдиний Бог ні тілом, ні розумом не схожий на смертних. Демокрит (бл. 460-360. до н. е.) вважав численних грецьких богів або персоніфікаціями природних явищ, або похід­ними тих образів, які людина бачить у своїх мареннях. Демокрит першим вказав на психологічні корені релігії — страх і здивування людини.

 Наприкінці V ст. до н. е: представники шкоди софістів намагалися пояснити виникнення релігії природними причинами. У такий спосіб, на їхню думку, певна людська спільнота «освячує» ті риси та способи поведінки людей, які вважає найбільш корисними для се­бе.

 Платон (427-347 до н. е.) стверджував, що порядок, який панує у світі, свідчить про наявність вищого божественного розуму. Аристотель(384-322 до н. е.) сформулював теорію, згідно з якою уявлення про бога по­ходить з спостереження за красою зоряного неба та визнання космічного порядку.

На противагу грецьким філософам, римські мислителі мало цікавилися сутністю релігії. В їх творах релігієзнавчу тематику представлено численними описами існувавших релігійних уявлень. Наприклад, Цицерон у творі «Про богів» змальовував сучасні йому вірування і риту­али жителів метрополії. Тацит описував релігійні звичаї германців, а Плутарх залишив цікаві відомості про єгипетську міфологію та зороас­тризм. Загальний релігійний настрій того часу висловив Варрон: «Спра­ви людські, — писав він, — важливіші за справи божі, а існування релігійних (свя­щенних) інститутів має бути соціально й політично виправданим».

Середньовіччя - це період активного поширення християнства в Європі, який супроводжувався витисненням і нищенням тради­ційних язичницьких вірувань і культів. Ставлення християн до представників інших релігійних вірувань визначалося концепцією, згідно з якою, політеїзм був наслідком гріхопадіння людини. Особли­ве місце серед письменників цієї доби займає скандинавський історик Сноррі Стурлусон (1179-1241), який занотував і навіть част­ково систематизував ісландські героїчні пісні-саги. Його книга «Молодша Едда» і сьогодні залишається унікальним джерелом знань про міфологічні уявлення північних європейців дохристиянської доби.

Основним змістом епохи Відродження було піднесення євро­пейської культури, яке здійснювалось на основі засвоєння античних культурних цін­ностей. Пов'язану з цим ідеологічну колізію — елліністичне язичництво треба було якось виправдати в очах християнства. Італійський гуманіст Джованні Боккаччо (1313-1375) вирішував цю проблему через алегоризацією античної міфології, а Еразм Роттердамський виголосив, що людину наділено здатністю безпосе­редньо осягнути божественну істину.

Великі географічні відкриття сприяли ознайомленню євро­пейців з незнаними доти формами релігійного життя різних народів. Величезна кількість нових знань про нехристиянські культури вимагала теоретичного осмислення. З огляду на це, мислителі ХVІ-ХVІІІ ст. створили різноманітні еволюційні схеми розвит­ку релігій, де вищий щабель займало християнство як релігія найбільш досконала чи така, що найбільше відповідала природі людини.

Найбільш відомі схеми розвитку релігії були запропоновані Д. Юмом (1711-1776), Д. Віко (1668-1744), Ф. Вольтером (1694-1778). Кульмінацією просвітницького раціона­лізму була творчість німецького мислителя І. Канта (1724-1804). Згідно з його вченням, усі релігії були ступенями усвідомлення людством морального ідеалу, який знайшов свій найповніший вияв у житті та діяльності Ісуса Христа. Теоретичним виразом цього морального ідеалу був сформульова­ний І. Кантом категоричний імператив. Зауважимо, що на відміну від інших мислителів, які намагалися вивести етичні норми з ре­лігійних настанов, І. Кант джерело самої релігійної ідеї вбачав у формальному етичному принципі.