ПИТАННЯ 5.  Проблема визначення сутності релігії

З основних теоретичних проблем сучасного релігієзнавст­ва на чільне місце слід поставити проблему визначення релігії, окреслення набору сутнісних характеристик, що відрізняють релі­гію від інших сфер життя. Складність питання полягає в надзвичайній різноманітності проявів людської релігійності, що ускладнює можливості знаходження якихось спільних ознак для них.

Найбільш поширеним нині є визначення релігії як.віри в Бога, віри в надприродне. Це характерно і для найбільш вдалого (на наш погляд) підручника «Релігієзнавство» за редакцією професора В. І. Лубського, де сказано: «Поняття «релігія» безпосередньо пов'язане з понят­тям «Бог». Релігії без уявлення про Бога не існує. Бог є началом і сенсом кожної релігії.»

        Проте це твердження можна застосовувати лише до вузького кола теїстичних вірувань — іудаїзму, християнству, ісламу. Уявлення про всемогутнього та досконалого Творця не влас­тиве іншим релігіям. Так, синтоїзм, даосизм і конфуціанство вва­жають священним сам природний порядок. Буддизм вчить про імперсональну й невимовну основу сущого, яку людина здатна осягнути через самозаглиблення, а деякі індуїстські секти нада­ють релігійного значення взагалі кожній речі, оскільки «існува­ти» у них і означає «бути священним».

Намагаючись знайти змістовну і водночас універсальну дефі­ніцію, вчені ХІХ — початку ХХ ст. зосередили увагу на окремих складових релігії, шукаючи серед них сутнісні та загальні харак­теристики. Американський психолог В. Джеймс вбачав сутність релігії в інтуїтивно-чуттєвій складовій релігійного життя й ви­значав релігію як відчуття «заручення» із транс­цендентним. Е. Дюркгейм вважав релігію суто соціальним яви­щем, сукупністю вірувань і практик, санкціонованих суспільст­вом та обов'язкових для його членів. К. Маркс шукав корені ре­лігії в класових відносинах та особливостях людського пізнання (релігія — фантастичне відображення у свідомості людей тих сил, природних і соціальних, що над ними панують). Ці та подіб­ні до них визначення також не можна визнати задовільними, оскільки вони не дають цілісного уявлення про предмет.

Наприкінці ХХ ст. вчені-релігієзнавці віддають перевагу синтетичним дефініціям, які висвітлюють відразу кілька суттєвих аспектів ре­лігії. Таким є, наприклад, визначення, яке належить американському антро­пологу Кліффорду Гіртцу: «Релігія - це система символів, які працюють на створення потужних, все проникаючих, довгостро­кових орієнтацій і мотивацій, спрямованих на формування уявлень про за­гальний порядок існування, що виступають для віруючих у ви­гляді єдиної реальності».

Якщо говорити про монотеїстичні релігії, то можно погодитись з визначеннями, які дають вітчизняні вчені-релігієзнавці М. М. Закович, В.І.Лубський, А. М. Черній та інші.

Релігія — духовний феномен, що постає як форма самовизначен­ня людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало(Бога) — джере­ло буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.

Бог, за релігійними уявленнями, є Абсолю­том, який існує над людськими і природними силами.

Бог — верховна надприродна сутність, яка наділена вищим розумом, абсолютною доско­налістю і всемогутністю, є творцем світу і зумовлює все, що від­бувається в ньому.

Теологія (богослов'я) та її світоглядні опоненти віка­ми шукають доказів як «за», так і «проти» існування Бо­га. Але жодні аргументи нічого не доводять людині, яка не вірить, і не потрібні людині, яка вірує в Бога. Ще І. Кант стверджував, що існування Бога не можна логічно ні до­вести, ні спростувати.