ПИТАННЯ 16.  Джайнізм і сикхізм

ПИТАННЯ 15.  Індуїзм

Індуїзм — це не просто релігія, це складна система світосприйняття. Вона вклю­чає в себе і філософський, і релігійний, і соціальний компо­ненти, що тісно переплетені між собою.

Щоб зрозуміти індуїзм, надзвичайно важливо мати на увазі, що для індуса не лише не існує у світі іншої релігії, крім індуїзму, а й взагалі немає нічого, що б не було охоп­леним релігією. Немає поділу на матеріальний і ду­ховний світи. Немає нічого нічого, крім релігії, поза релі­гією, без релігії.

Індуїзм для індуса — це відчуття себе частиною Кос­мосу, слідування його вселенським законам. Індуїзм — це спосіб життя, а спосіб життя — це індуїзм. Нічого подібного в інших релігіях не існує. Віровченню індуїзму не притаманне не сприйняття іншої віри. але індуїстом не можна стати за власним бажанням, або внаслідок збігу обставин. Індуїстом мо­жна лише народитися.

З середини І тис. В Індії почалося відновлення традиційної релігії Вед під назвою індуїзм, який став національною релігією індійців. Буддизм майже зник на цих теренах. Тепер лише кожен сотий ме­шканець Індії вважає себе буддистом.

 Зникнення з арени буддизму і відродження індуїзму мали свої причини. Буддизм. виступав проти кастового по­ділу суспільства, використовував гнучкіші засоби ідеологіч­ного утвердження соціальних порядків. Але традиційно кон­сервативному індійському суспільству ця гнучкість була непотрібна. Надзвичайно строкатому соціально та етнічно, йому більше підходили касти. Індуїзм обгpунтовував кастовий по­діл, і тому суспільство віддало йому перевагу. До того, ж він блискуче використав досягнення буддизму: демократизм, зо­рієнтованість на всіх людей, а не тільки на вищі касти, тощо.

 Індуїзм демократизував культ, запровадив­ши його публічне відправлення, масові церемонії та обря­ди. Індуїстське духовенство не шкодувало коштів на будів­ництво грандіозних і пишних храмів, розвиток іконописання та скульптури. Індуїзм демократизував і значно розши­рив.пантеон богів, відновив традиційні доарійські вірування. Це забезпечило індуїзму незаперечні переваги перед буддизмом, який перейшов у інші країни Азії.

Віровчення індуїзму склалося внаслідок еволюції ідей ведизму та брахманізму і остаточно оформилося в середині І тис. до н. е. Назва ж з'явилась у УІІІ ст. н. е., коли в Індії поширився іслам. «Індусами», «гінду» стали називати тих, хто його не прийняв. До індуїстського канону входить кілька груп текстів: Веди — гімни богам (Рігвeдa, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа); Упанішади — філософські тлумачення Вед; Махабхарата і Рамаяна — епічні, поеми, героями яких є боги, люди та напівлегендарні аватари (земні втілення богів) — Рама і Крішна.

Особливе місце, посідає Бхагавадгіта — один із розділів Махабхарати, яка в індуїзмі набула значення «п'ятої веди». У цій невеликій за обсягом поемі розповідається про битву на полі Куру двох родів нащадків Бхарати. У центрі сюжету — розмова напередодні битви Арджуни, який очолював військо пандавів, та Крішни, його колісничного. Арджуна, побачивши серед ворожого війська кауравів своїх родичів, опиняється перед важким вибором: або вбивати родичів, або ухилитися від битви. Крішна, аватар бо­га Вішну, радить Арджуні виконати до кінця дхарму (обов'язок) кшатрія (воїна) і перемогти на полі бою. Поняття «вбивство» не існує, бо душа вічна, а відповідальність людини лежить лише в межах її дхарми.

Далі Крішна розповідає Арджуні про місце людини у все­світі, про її божественну або асуричну (демонічну) долю, про шляхи до єдності з Брахманом (Абсолютом). Різні напрямки індуїзму розуміють Абсолют по різному. Найбільш поширеною є концепція Тримурті — трьох богів-іпостасей Брахмана, що відображають три основні його функції: творчу — (Брахма), охоронну — (Вішну) та руйнівну — (Шіва).

У тексті Гіти ми знаходимо також концепцію реінкарнації — перевтілення живих істот згідно із законом відплати (карма), а також вчення про вічність душі, яка перебуваючи в сансарі (колесі пе­ревтілень), має звільнитися від ілюзорності (майя) і досягти спа­сіння (мокша), яке розумілося як результат самопізнання люди­ни, усвідомлення нею своєї божественнї сутності.

Світ і людина утворені єдністю пуруші та пракриті — чоловічого (свідомого) та жіночого (матеріального) начал.

Самопізнан­ня людини — це усвідомлення нею в собі цих сил, і, передусім, трьох гун (якостей) пракриті, чорної, червоної та білої «ниток» матеріальної природи світу — тамаса, раджаса та сатви. Тамас — це якість інерції та невігластва тобто несвідоме. Раджас — якість зусилля та активності, пристрасть і бажання. Сатва — якість дії світла, сила гармонії, врівноваженості, ща­стя та знання тобто це результат дії свідомості.

Гіта пропонує людині не тільки подолати в собі якості двох нижчих гун, а й піднятися над усіма гунами, звільнитися від матеріального, щоправда, не відмовляючись від земних справ. Той, хто пізнає, не уникає ані приємних, ані неприємних дій.

Така поведінка дії становила основу карма-марга (шляху дій), що поряд із джняна-марга (шляхом знань) та бхакті-марга (шляхом від­даності) були основними шляхами досягнення єдності Атмана та Брахмана— тобто  індивідуального та об'єктивного начал світу.

Іноді європейцями карма-марга розумілася як різновид йоги (поєднання з божест­венним). Нам більш відома хатха-йога, або класична йога Патанджалі, яка використовувала фізичні та дихальні вправи для пробудження енергії Кундаліні-Шакті. Ця енергія у вигляді змії, яка згорнувшись у три з половиною кільця, спить у нижній чакрі (тонко енергетичному центрі) хребта. Завдяки тривалому трену­ванню за системою йоги, вона пробуджується і, піднімаючись хребтом до сахасрари — центру свідомості, відкриває й інші чак­ри в тілі людини, наділяючи її надприродними властивостями — сидхами.

Але самі сидхи ніколи не були метою йоги. Вчителі (гуру) завжди застерігали від зосередження уваги саме на них, бо ці здіб­ності вважалися лише супутніми факторами на шляху до повного поєднання з Брахманом.

Будь-який спосіб самовдосконалення передбачав багаторічну підготовку і поступовість етапів релігійного посвячення людини. Учителі вели учня до усвідомлення божественності світу через розуміння виявлення божественних якостей у конкретних речах і людях.

Віровчення індуїзму базується на концепції пе­реселення (перевтілення) людської душі й доповнюється міркуваннями про те, що індивідуальна людська душа — Атман, весь час хоче з'єднатися з Брахмою — світовою душею. Тобто Бог існує і поза людиною, і в самій людині. Сенс життя людини ­в поєднанні, в злитті цих душ. Існує три шляхи цього злиття: добрі справи, лю­бов та знання. На цих шляхах людина мусить суворо до­тримуватися правил своєї касти, в усьому покладатися на Бога, і він приведе її до себе.

Індуїзм розвинув брахманське вчення про пересе­лення душ. Після смерті людини її душа переселяється в тіло новонародженого, а остаточною метою перевтілень, їх повне зупинення (мокша) — це злиття душі людини (Атмана) з світовою душею — Брахмою.

Належність людини до певної касти зумовлена пове­дінкою у попередньому житті — наскільки вона дотри­мувалася дхарми — закону своєї касти. Після смерті людини діє карма (закон відплати), яка визначає куди перевтілиться душа: в тіло людини вищої чи нижчої касти, або в тіло тварини чи в якусь річ. Оскіль­ки порушення дхарми в попередньому житті сприймаються беззаперечно, віруючий мусить ретельно дотримуватися норм поведінки своєї касти, сподіваючись на краще вті­лення його душі в майбутньому.

Щодо створення світу, то індуїстський міф розповідає, що Одвічний Дух створив води, кинув у них насіння, яке перетворилося на велике золоте яйце, і сам на­родився з цього яйця у вигляді творця світу Брахми, а разом з ним з'явилися і зародки всіх живих істот. Тому Брахма тільки реалізував творчі можливості Одвіч­ного Духа, ставши його продовженням.

Безпосередніми пра­вителями й упорядниками світу вважають Вішну і Шиву, що дало підставу для оформлення двох головних напря­мів у індуїзмі — вiшнуїзму та шиваїзму.

В індуїзмі відсутні цер­ковна організація та церковна ієрархія. Будучи цілісним вченням, він допускає відмінності в тлумаченні багатьох аспектів релігійного життя.

У Ведах сформульовано вимоги до світського життя індуса від народження до смерті. На кожний випадок жит­тя передбачено відповідний обряд, який має бути викона­ний точно. Саме обряди, церемонії та ритуали об'єднали народи Індії, що перебувають під впливом індуїзму в єди­ну цивілізацію.

Індуїстські хра­ми здебільшого примітивні, часто – простий будиночок. Культ, ритуали жерт­вопринесень та молитви теж дуже прості. До них звер­таються тільки при потребі. Урочистими бувають богослу­жіння тільки тоді, коли у жертву приносять тварину, м'ясо якої з'їдають учасники жертвоприношень.

У храмах здійснюють обряди, які пов' язані з на­родженням дітей, укладанням шлюбів, похованнями. Індуїстські традиції вимагають великої пишності і в них беруть участь багато людей. Організацію культової діяльності здійснюють жреці, чий авторитет зберігся і в наш час.

Перевтілення душі покійного багато в чому залежать і від поховальних обря­дів. Найдостойніший з них — спалювання тіла небіжчи­ка на березі священної річки Ганг з розвіюванням над нею попелу поховального вогнища. Малопоширеним є по­ховання в землю.

Індуїзм визнає ранні шлюби, коли дівчатка стають жінками у 8-9 років, що веде за собою раннє материнство. Заборона на повторний шлюб вдовам прирікає на довічну безшлюбність досить велику кількість жінок.

Ушанування індуїстських богів вищого рангу відбува­ється у великих храмах. Там обов'язково повинні знаходитись скульптури Ві­шни або Шиви. До загальноіндуїстських свят відносяться тільки два щорічних свята: весни — холі та осені — дівалі.

Індуїзм відкритий для всіх релігій, а його віруючі можуть молитися у будь-якому xpaмi, разом з ві­руючим іншої релігії. Ця релігія заклала традиції філософської думки Індії, гли­боко вплинула на мислення людей, зробила вагомий внесок у розвиток філософської культури людства. Зараз індуїзм сповідує понад 80% населення Індії. Він також поширений у Непалі, Бангладеш, Шрі-Ланці та інших країнах Південної Азії.

Таким чином, індуїзм — це явище значно ширше, ніж релігія. Це оригінальний комплекс віровчення і культ і, одночасно, — широкий філософський погляд на життя і специфічний спосіб життя, що глибоко увійшов у суспільні відносини та побут.

 

 

 

Джайнізм — це одна з релігій Індії, що виникла в VІ ст. до н.е. тобто майже одночасно з буддизмом. Засновником її був був Вардхамана Махавіра (599-487 до н. е.). В 42-річному віці він отримав ім'я Джайн (переможець— той, хто подо­лав карму і усунув перешкоди зі шляху до спасіння). Його послідовників стали називати джайнами.

 На відміну від індуїзму, джайнізм не визнає авторитету Вед, заперечує існування світової душі — творця Всесвіту (Брахми), засуджує варновий (кастовий) устрій суспільства. Він проголошує мету спасіння індивідуальної душі — досягнення нею нірвани ( нірвана не зникнення душі, а її вічне блаженство).

У джайнізмі існує п'ять основних заповідей: не чинити зла живим істотам (звідси вегетаріанство джайнів), не казати неправди, не красти, бути байдужим до земних радощів (будь аскетом), не чини перелюбу.

Священні книги джайнізму містять повчання його засновника — Махавіри і його послідовників. Душа може досягнути нірвани за допомогою правильних віри, знання і поведінки. Джайнізм високо цінує аскетизм, заохочує пустельництво. Культ у джайнізмі значно спрощений культ. Під час молитовних зібрань відбуваються читання священних текстів. Релігійні ритуали прості і віруючі беруть в них участь оголеними.

Предметом поклоніння є статуї засновників віри — оголених чоловіків обтягнуті прозорими тканинами і прикрашені коштовним камінням. Віруючі приносять їм пожертвування плодами, овочами, квітами і солодощами, а жреці щодня обливають їх молоком чи ароматичними водами.

 

Сикхізм — це етнонаціональна релігія, яку сповідують майже 10 млн. населення Індії. Основна маса сикхів проживає у штаті Пенджаб. Ре­лігію заснував у ХУІ ст. в Північно-Західній Індії уродженець штату Пенджаб гуру Нанак (1469-1539). Релігійне вчення базується на принципі монотеїзму. Бог виявляє себе у всьому сущому, він єдиний для всіх. Сикхі визнають всіх людей рівними перед Богом. Окрім Бога, сикхи вшановують 9 гуру — духовних наставників на чолі з Нанаком. Віровчення сикxiв викладене у священній книзі «Адігрантх», оригінал якої зберігається у головному культовому храмі — Золотому храмі в мю Пенджаб.

Сикхи повинні носити довге волосся — ніколи не стригтися і не голитися, носити залізний браслет на руці, мати при собі кинджал із криці, гребінь і носити короткі штани. Сикхам дозволяється споживати м'ясо і заборонено палити тютюн.

Общини сикхів дуже згуртовані, підтримують між собою тісні зв’язки. Всі члени общини сплачують обов’язків внесок в общинну касу, який використовується для взаємодопомоги. Кожен сикх при прийнятті в релігійну общину отримує звання «сингх», що означає «лев». Серед сикхів багато військових і вони хоробрі та умілі воїни.