ПИТАННЯ 32. Заповіді Ісуса Христа (з Нагірної проповіді)

ПИТАННЯ 31. Заповіді Божі

Основою моральної доктрини Православ’я є біблійні моральні настанови, сформульовані ще у Старому Завіті у вигляді Закону або Заповідей Божих. Ці 10 заповідей — Декалог, за біблійним вченням, були дані пророкові Мойсею на горі Сінай.

1. “Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства. Хай не буде в тебі інших богів передо Мною!

2. Не роби собі різьби і всякої подоби того, що на небі вгорі, і що  на землі долі, ні того що попід землею, в водах. Не вклоняйся їм і  не служи їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього і четвертого покоління тих, хто ненавидить мене, і творю милосердя до тисячного покоління тим, хто люблять мене і бережуть заповіді мої.

3. Не прикликатимеш імені Господа, Бога твого, марно, бо не пустить Господь безкарно того, хто прикликає його ім’я марно.

4.  Пам’ятай день суботній щоб святити його. Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день же сьомий – субота для Господа, Бога твого; не робитимеш ніякого діла сам, ані син твій, ані дочка твоя, ані раб твій, ані рабиня твоя; худоба твоя, ані чужинець, що перебуває в твоєму дворі. Бо шість днів творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив: тим і благословив Господь день суботній і освятив його.

5. Шануй свого батька і матір свою, щоб довгі були твої дні  на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.

6. Не вбивай!

7. Не чини перелюбу!

8. Не кради!

9. Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!

10. Не жадай дому ближнього свого; не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього що ближнього твого.” (Вих. 20, 2-17).

Побудова Декалогу як морального кодексу свідчить про те, що центром людської моральності, її засадами має стати набожність — праведне Боговшанування та Богопоклоніння. Адже чільне місце тут насамперед посідають чотири настанови, що регулюють стосунки людини з Богом, ставлення людини до Бога.

  Вшанування єдиного Бога, що зафіксоване саме у цих заповідях, згідно Біблійного вчення про нього, породжує цілу низку позитивних моральний якостей: віру в Бога, надію на нього, смирення, відсутність користолюбства та щедрість, шанобливе ставлення до оточуючих. Саме на таких якостях наголошується в наступних шести настановах Декалогу, де викладені моральні обов’язки людини щодо свого ближнього: вшановувати батьків, вважати священним здоров'я та життя кожної людини, поважати святість шлюбного союзу, не зазіхати на власність свого ближнього, бути щирим та правдивим щодо нього.

Дві головні заповіді любові

1. Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, душею твоєю і всіма думками твоїми.

2. Люби ближнього твого, як самого себе.

 

Ще одним джерелом православного морального вчення, сформульованим в Біблії, є Нагірна проповідь Ісуса Христа.

 Десять заповідей Старозавітного Декалогу доповнені тут дев'ятьма заповідями блаженства.

     1. Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.

2. Блаженні тихі, бо вони успадкують землю.

     3. Блаженні засмучені, бо будуть утішені.

4. Блаженні голодні та спраглі справедливості, бо вони наситяться.

5. Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.

6. Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.

7. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.

8. Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне.

9. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради мене. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами. (Мт. 5, 3-12)

Заповіді блаженства вже в позитивній, стверджувальній формі (на відміну від заперечувальних настанов стародавнього Декалогу) наголошують на необхідності культивування таких моральних чеснот, як: відмова від пихи та смиренність, здатність до визнання власної провини і каяття, шанобливість і лагідність, правдолюбство, милосердя, чистота думок та вчинків, миролюбство, мужність у відстоюванні правди і справедливості. Наявність цих якостей надає людині повноти духовного існування.

Крім заповідей блаженства. Нагірна проповідь містить у собі витлумачення та переосмислення найважливіших моральних настанов Старозавітного закону. З особливою чіткістю підкреслюється необхідність виконання заповідей “не вбивай” та “не чини перелюбу” і наголошується саме на внутрішньому, духовному вимірі моральної поведінки: не лише вчинки, але й наміри мають бути праведними. Так, засуджуються, не лише ті, хто вбиває або чинить перелюб, але й ті, в чиєму серці розпалюється гнів на ближнього, ті, хто не приборкує пристрастного бажання володіти чужою жінкою. (Мт 5:21-31)

 Все це в християнській моральній доктрині позначається поняттям Любові. Мається на увазі органічне поєднання любові до Бога і любові до ближнього. За християнським вченням, уся сукупність старозавітних моральних настанов охоплюється саме цими двома заповідями.

Однак настанови старозавітного закону не скасовуються заповідями Любові, а підтримуються, підтверджуються, осмислюються ними. Саме вони містять справді моральне джерело для практичного виконання будь-яких конкретних настанов: “Люби Господа Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша і найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як самого себе. На ці дві заповіді весь закон і пророки спираються.” (Мт 22:37-40)

В Нагірній проповіді подане також головне правило практичної моралі: ”Все отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм - це ж боз акон і пророки” (Мт. 7, 12).

Таким чином, саме заповіді Любові є зафіксованим в Новому Завіті ядром християнської моральної доктрини.