Хасидизм як напрям в іудаїзмі.

ПИТАННЯ 17.  Конфуціанство

У стародавньому Китаї, як і в інших культурах існували релігійні міфи про виникнення світу. На початку Світ нагадував величезне куряче яйце, в якому па­нував хаос, розповідає давня китайська легенда. У цьому яйці зародився прабатько всіх людей —  Пань-гу з тілом змії і головою дракона. Якось він розбив скорлупу, і легкі часточки (Янь), що наповнювали її піднялися вгору і створили небо, а важкі (Інь) до низу і стали Землею. Небо, Земля і Людина — три головні сили світу. Людина своєю творчістю поєднує Небо і Землю, а в самій людині, як і у Всесвіті, взаємодіють начала Інь та Янь — жіноче й чоловіче, темне і світле, внутрішнє й зовнiшнє, пасивне та активне, холодне та гаряче, вологе й сухе, парне и непарне.­

Співвідношення Iнь та Янь стали основною темою книги «І Цзін» — класичної «Книги змін» (близько Х ст. до н. е.), на яку спиралися дві головні китайські релігійно-філософські системи: даосизм і конфуціанство. Конфуціанство бачило в ній початок певної впорядкованості світу й Піднебесної.

Конфуцій (латинізоване ім'я Кун Фуцзи (551-479 до н.е.) почав свою діяльність вчителя на двадцять другому році життя. Деякий час він знаходився на державній службі, але останні тринадцять років він передавав свої знання учням, яких у нього було більше трьохсот. Говорячи про сутність свого вчення, він стверджував, що не створював нової релігії, а лише вчив дотримуватися давніх традицій, бо це єдине, що могло, на його думку, забезпечити порядок у сім'ї та державі.

                    І справді, конфуціанство взагалі більше схоже не на релігію, а

нa етико-політичне вчення. У ньомy немає духів, від початку воно негативно ставилося до різних форм містицизму, підкреслюючи, що перейматися треба земним, а не небесним.

Oкpiм найдавніших текстів, що їх упорядковував сам Kyн Фуцзи, до канону конфуціанства входить «Лунь-юй», («Бесіди та судження») — записи розмов з Конфуцієм, зібрані його учнями.

На думку Конфуція, кожна людина здатна знайти в собі етичні правила власного життя. У стосунках з ближ­німи головним має бути намагання не робити нікому того, чого не хочеться, щоб вчинили тобі.

В основі всіх справ має бути принцип, справедливості. Навіть якщо людина прагне посісти бажане для себе міс­це, де б то не було — в сім'ї, суспільстві, на державнійслужбі, вона повинна намагатися бути достойною нього. Для цього потрібно вдосконалювати свій характер, що потребує очищення серця, думок, розширення знань.

Найважливішим критерієм людської величі, згідно Конфуцію, є любов, яка зобов'язує до взаємоповаги вдома, старанності на роботі, правдивості у стосунках з оточуючими. Особливо важ­ливою є любов і повага до влади і батьків. Сім'ю Конфуцій вважав основою політичної та соціальної структу­ри суспільства. Навіть володар держави повинен чинити, як чинить батько в сім'ї. Інтереси сім'ї конфуціанство вважав найвищими інтересами людини.                            ­

Досконалість людини неможлива без її гармонійної діяльності. Як розвиток цього положення він запропонував концепцію серединного шляху, тобто уникнення крайнощі в думках і вчинках.

Основою суспільних відносин Конфуцій вважав гуман­ність — жень. Для впорядкованості суспільства, бездоганності дій дер­жави потрібно послідовно впроваджувати концепцію цзюнь-цзи — ідеальної шляхетної людини,яка наділена рисами: сяо — повага до батьків; ті — повага до старших за віком і вищих за суспільним становищем; чжунь — вірність, відданість; шу — прощення; лі — добро­чесність; чжі — знання, освіченість; юнь — хоробрість; гунь — шаноб­ливість; куань — великодушність; сінь —вірність; мінь — кмітливість; чунь — доброта. Ці моральні риси роблять людину шляхетною, оскільки в них закладені принципи загально­людської моралі. Це забезпечило конфуціанству стабільний авторитет протягом двох з половиною тисяч років.

Релігійно-філософське вчення Конфуція спершу адре­сувалося державним службовцям, але згодом міцно вкорени­лось у свідомість китайського суспільства, зумовило спо­сіб мислення китайців. У його лоні сформувалося до вось­ми шкіл. Найвідомішими продовжувачами ідей Конфуція були Мен-цзи (ІV-ІІІ ст. до н. е.) та Сюнь-цзи (Ш ст. до н. е.). У Х ст. виникло неоконфуціанство, ідеї якого вплинули і на релігійні системи Кореї та Японії.

У сучасному Китаї і досі шанують більшість положень конфуціанства.

 

ПИТАННЯ 18.  Синтоїзм

 

Синтоїзм — це традиційна релігія японців, яка нині співіснує в Японії з буддизмом, конфуціанством та християнством. Синто (букв. — шлях богів) бере початок у УІ-УІІІ ст. н. е.

у центрі культу — Аматерасу, сонячна богиня, ім'я якої означає «та, що освітлює небо». Від неї починали свій родовід японські імператори. Важливою особливістю синтоїзму є специ­фічний культ предків (боги камі), яких треба вшановувати не тільки з поваги та вдячності, а й через побоювання, щоб вони не нароби­ли лиха нащадкам. Камі — тільки японські боги, в них вірять тільки японці.

Ставлення до різних богів неоднакове: одних (силь­них, добрих) поважають, інших (кволих, злих) зневажають. Уявляють їх людьми, звірами, птахами, горами, ріками, тра­вами, деревами. Усе незвичне викликає благоговіння і страх. Усе це —  камі, наділене надприродною силою.

Синтоїстський храм має дві обов'язкові час­тини: —  святилище, де зберігається священний предмет, в якому перебуває божество і залу для тих, хто прийшов помолитися. Будівлі споруджу­ють у чіткому храмово-архітектурному стилі. Зображень богів нема, але бувають зображення тварин —  лисиць, мавп, оленів, тигрів та іншіх, в яких втілені божества. Крім храмів, бувають невеликі вівтарі в домах віруючих. Перед ними теж читають молитви, мета яких —  викликати задоволен­ня конкретних камі, зробити їм приємне, нагадати про свою повагу і відданість. принагідно висловити їм своє

Щоб мати духовний сан (стати каннусі), потрібно закінчити відповідний на­вчальний заклад, отримати один з чотирьох ступенів осві­ти. Жінки теж можуть стати каннусі, але це трапляється дуже рідко. У храмі каннусі носить біле кімоно, білу спідницю та чорну шапочку. Поза храмом ­— одяг звичайний.

З синтоїзмом пов'язане повсякденне життя японця — народження дітей, початок їх навчання та повноліття, за­ручини, укладання шлюбів, спорудження будинків тощо. У всіх цих випадках дбають про камі й духів предків. Синтоїст­ські вірування глибоко проникли в життя і побут японців, але це не заважає їм звертатись і до інших культів, зокрема буддизму та християнства.­

Тривале співіснування синтоїзму передусім із буддизмом при­вело до розподілу функцій цих релігій у житті японського суспільства. Домашні обряди, а також ті, що пов'язані з на­родженням дитини і шлюбом — це сфера синтоїзму, а поховальний культ ­— це сфера буддизму.

 

ПИТАННЯ 19.  Іудаїзм

Іудаїзм – одна із найдавніших етнонаціональних релігій, яка започаткувала ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту, поширена здебільшого серед євреїв.

 У давнину євреями (з давньоєврейської «Ібрім» - ті, що походять із-за Єфрату) називалася група західносемітських племен хапіру, які у ІІІ тисячолітті до н.е. перекочували з Аравійського півострова в Палестину (землю Ханаанську) . Серед інших народів, які з часом прийняли іудаїзм, слід назвати тюркський народ хозарів, ефіопські племена фалаша та ін.

                                                            3гідно Біблії, в 2085 р. до н. е. відбулася зустріч прабатька євреїв Авраама з Богом Ягве, який оголосив цьому праведному чала віку, що його нащадки будуть богораними серед вcix інших народів світу. Після цієї події Авраам переселився з Месопотамії до Ханаану. Онук Авраама — Яків разом із дванадцятьма синами та їх сім'ями перебрались у долину Нілу. Згодом добровільне переселення перетворилось в рабство.

Приблизно 1250 p. до н.е. їх нащадок — Мойсей вивів євреїв з єгипетського полону в землю, обіцяну Бо­гом до гори Сіон (на Синай­ському півострові).Цe описано у п'яти перших книгах Старого Завіту, які ще називаються П'ятикнижжям Мойсея або Торою. Тут була створена міцна єврейська держава, яка досягла свого розквіту при царі Давиді, а потім його сині Соломоні.

В процесі формування і зміцнення єврейської держави формувалась і релігія євреїв. Вона отримала назву іудаїзму через те, що бог Ягве, якому стали поклонятися всі євреї, раніше був покровителем наймогутнішого племені Іуди. В єврейській державі, яка утворилась завдяки об’єднавчій діяльності вождя цього племені — Іуди, Ягве був покровителем державних і військових справ. В 960 р. до н. е. в Єрусалимі було збудовано Храм бога Ягве. Цей храм проіснував до 586 р. до н. е.

У 587 р. до н. е. вавилонський цар Навуходоносор захопив Єрусалим, повність зруйну­вав місто, а мешканців забрав у полон до Вавилону. За цей час загинуло безліч громадян Ізраїлю, була спустошена їх земля. Був також зруйнований і споруджений Соломоном Єрусалимський храм бога Ягве.

 В 70-73 рр. н.е. римлянами державу Ізраїль було практично знищено. Загинуло більше мільйона лю­дей. З того часу єврейський народ став існу­вати без царя і був розсіяний по різних провінціях Римської імперії. В’їзд євреям до Єрусалиму заборонили під страхом смерті. Тільки один раз на рік, в день поразки повс­тання 70 р., їм дозволялося прийти до фундаменту зруй­нованого храму і поплакати біля нього. З того часу і бере свій початок традиція плакати біля стіни плачу.­

Старий Завіт свідчить про розвинуте єдинобожжя у єврейського народу, яке не мало собі подібних серед вірувань давнього світу. Бог є все­могутній, люблячий, благий і справедливий. Він творець усього сущого. Бог, через обраність євреїв, благословить і спасе обраний народ Ізраї­лю. І тоді Месія, з роду Давида при­йде спокутувати гріхи людства і правити, як цар, усіма народами.

Зі знищенням храму, місцями молитов­них зібрань більшості іудеїв стали синагоги.Синагагу (з євр. - будинок для зборів) будують завжди на кошти релігійних громад і пожертвування. Як правило, це приміщення чотирикутної форми, поділене колона­ми на три відділення. В середині ставлять лави для сидіння віруючих, кафедру рабина і, головне - спеціальну шафу для зберігання пергаментних сувоїв Тори. Релігійну громаду можуть утворити не менше 10 віруючих чоловіків-євреїв. Синагога служить не тільки місцем богослужінь, а й своєрідною школою та центрам громадського життя.

Під час богослужіння, чоловіки одягають спеціальні головні убори і білі шарфи. Віруючі євреї носять головні убо­ри, не знімаючи їх. Особливе значення в іудаїзмі мають молитви, в яких мова йде про нескінченні біди та страж­дання єврейського народу.

Священиків в іудаїзмі називають — раби­ни.  Вони замінили іу­дейських жреців (левітів) і вимагають суворо дотримуватися релігійних догм, які стали регламентувати навіть незначні моменти повсякденного життя і побуту євреїв.

Святе Письмо іудаїзму відоме за давньоєврейською абревіатурою як ТаНаХ. Воно складається з Тори ( П'ятикнижжя Мойсеєвого), Не­виїм (з євр. Пророки — 21 книга) та Хетувім (з євр. Писання — 13 книг).

Датою остаточного оформлення Тори Єздрою вважають 444 р. до н. е. Сюжети Тори — це створення світу, людини, вигнання Адама та Єви з Едему, всесвітній потоп, житгя праотців єврейського народу — Авраама, lсаака та Якова, єгипетське рабство та вихід із нього під проводом пророка Мой­сея, отримання скрижалей завіту (угоди між Богом та його на­родом).

В усіх цих описаних подіях ідеться про постій­ну присутність Бога в історії стародавнього людства та нащадків Авраама — єврейського народу. «Без Бога, Тори та євреїв іудаїзм неможливій» — так можна визначити специфіку цієї релігії.

В доповнення до Тори було укладено збірник правових норм, який отримав назву Мішна (з євр. — Повторення). У IV-V ст. амараїми (з євр. — ті, хто тлумачить Мішну) додали до Мішни нові законодавчі положення, які отримали назву Гемара(з євр. — завершення, закінчкння). Обидва збірники разом складають Талмуд—  основу віровчення іудаїзму.

Спасіння іудея досягається жорстким дотриманням 613 приписів(365 заборон і 248 повелінь). Якщо стисло викласти сутність іудаїзму, то можна навести одну заповідь, що їі проголосив пророк Амос: «Наверніться до Господа — і будете живі».

    Одна з найхарактерніших рис іудаїзму – відзначення щорічних свят, в яких беруть участь всі віруючі. Релігійні свята в іудаїзмі пов'язані з історією євреїв та їхніми есхатологічними уявленнями. Свята супроводжуються богослужіннями та обрядами. Важливішіми святами є:

Рош Аашана — (свято Нового року). Воно відкриває річ­ний цикл єврейських свят і припадає на вересень ­жовтень. В цей день Бог Ягве оглядає все, все підраховує, записує, а судного дня виносить вирок. Всі новорічні дні мають бути віддані етичному й духовному переосмисленню жит­тя і підготовці до свята Йом Кіпур.

Йом Кіпур — (день Спокути). Це головне свято в іудаїзмі, яке символізуєочищення від гріхів, скоєних протягом року. Настає воно на десятий день після свята Рош-Гашан. В цей день належить просити вибачення у скривджених, відшкодовувати завдані матеріальні збитки, вибачати об­рази, каятися в гріхах і просити у Бога прощення.

Суккот — (свято кущів). Святкують його восени, після жнив і збору винограду. Триває воно ти­ждень і символізує вдячність Богові за врожай і вихід євреїв з Єгипту, коли Бог, вивівши їх із пусте­лі, поселив у кущах. Вісім днів повинні тривати молебні, учасники яких помахують на честь Бога зеленими гілками верби, мирту і пальми. Рабини у ці дні закликають євреїв поверну­тись на землю батьків, до Ізраїлю — духовного центру іуда­їзму.

Ханука. Відзначають це свято під час зимового сонце­стояння. Воно продовжується теж вісім днів і покликане нагадати віруючим про запа­лювання перших свічок в Єрусалимському храмі. Головне в обряді — запалювання ханукальних свічок з добавленням щовечора однієї свічки.

Пурим. Його відзначають у лютому—березні на честь спасіння єврейського народу від знищення перським царем Артаксерксом. Свято стверджує богообра­ність єврейського народу і відноситься до веселих свят. В цей день євреї обмінюються подарунками.

Песах. Це найпопулярніше єврейсь­ке свято, яке припадає на березень-квітень і триває сім днів. Пе­сах — це сімейне свято. Євреї вірять, що в одну з ночей прийде предтеча месії — Ілля, а за ним і сам месія. Після цього Бог Ягве поверне обраному єврейському народу його колишні силу і славу.

Шабат (щотижневе свято суботи). У Талмуді записа­ні 39 дій, які не можна здійснювати в суботу. Святкування суботи має бере свій початок з Біблії. Згідно Старому Завіту, Бог створював світ шість днів, а на сьомий відпочивав, тому в останній день тижня — в суботу — потрібно відпочивати.

Окрім свят, в іудаїзмі існує багато релігійних обрядів. До них відносяться:

Обрізання. Це найбільш значущий іудейський обряд. Цей обряд символізує союз Бога з єврейським народом. Згідно з ним, усім хлопчикам на восьмий день після народжен­ня необхідно здійснити обряд обрізання. Відповідно до Талмуду, цей обряд відображає належність новонароджених хлопчиків до богообраного народу, виділення євреїв з-поміж інших народів.

Інші обряди також пов'язані з ідеєю виділення єв­реїв. Так, на помешканні віруючих євреїв прибивають (філактерії) — ко­робочку з молитвами на пергаменті, щоб до житла не про­никла нечиста сила. Такі ж амулети прикріп­люють до лоба і лівої руки віруючих під час молитви.

 Ритуальне омивання рук. Рабини приписують віруючим напередодні суботи та інших релігійних свят перед кож­ною молитвою здійснювати омивання рук у мікві — спеціальному посуді (басейні) з дощовою або джерельною водою, яка змиває весь бруд світського життя.

Термін хасидизм походить від давньоєврейського сло­ва «хасид», що означає «благочестивий». Як релігійний рух, хасидизм виник у першій половині ХVПІ ст. серед євреїв Галичини, Поділля; Волині.

Родоначальником і першим цадиком хасидизму був lзраель бен Єліезер (1700-1769), що став відомим як Баал Шем Тов (той, що Володіє Божим Ім'ям). Баал Шем Тов навчав, що світ створений з Божества і є його проявом. Бог перебуває і в найдрі­бніших речах, і у вищих проявах людського духу, він постійно втручається в усі земні справи.

 Хасидизм, як вчення, звернутий до простої людини. Він стверджує, що справжнім праведником є той, хто піклується про ближнього. Люди через любов до ближнього приходять до Бога. Тому до кожної людини треба ставитись як до праведника, бо ніхто не падає настільки низько, щоб не міг знову піднятись до Бога, тобто «пізнати себе як вияв Божества». Саме це і є, згідно з ученням хасидів, метою життя кожної людини. Так, у невеличкій хасидській оповідці «Найваж­че питання» цадик Зуся перед смертю каже: «На тому світі мене не спитають: "Чому ти не був Мойсеєм?" Мене спитають: "Чому ти не був Зусею?"».

Однією з особливостей хасидського вчення є віра в пророків. Хасиди вірять, що в стані самозбудження можна досягти ясновидіння, чудодійства і навіть стати пророком (цадиком), якого обожнюють віруючі. Діяльність ца­диків подібна до творчості Бога. Цадики запевняли віруючих, що Бог керує світом за їх порадами, закликали до послуху й покори. Вони активно сприяли запровадженню спокутування гріхів за допомогою щед­рих приношень духівництву.

    Хасидизм був реформаторським рухом. По­слідовники хасидизму відмовлялися від іудейського аске­тизму, спрощували порядок здійснення молитов, сповідалися у духов­них наставників, робили цадикам різні приношення, стали вживати тютюн, міцні напої.

Прихильники хасидизму мешкають в усьому світі, в тому числі й в Україні. В Умані та Бердичеві є священні місця хасидизму.