ПИТАННЯ 2.  Категорії, методи і принципи релігієзнавства.

 

Бібліотечка

студента

 

 

П.С.Прибутько

 

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

 

 

Навчальний посібник

для підготовки до заліку

 

 

Прибутько П.С.

 

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

 

Навчальний посібник

для студентів

 

К И Ї В - 2005

                                                  

                                                   Схвалено до друкуВченою радою

 ББК 86.372 я 7                  Київського юридичного інституту МВС

 П 75

                                                (протокол № 9 від 28 вересня 2004 р.)

                      

Автор – Прибутько П.С -Кандидат філософських наук, доцент, завідуючий кафедрою філософських і соціальних наук Київського юридичного інституту МВС.

 

Рецензенти:

 Гупан Н.М. – доктор педагогічних наук, професор, перший проректор з навчальної та методично роботи Київського юридичного інституту МВС.

 

 Цюрупа М.В. – професор кафедри філософії Київського університету туризму, екониміки і права, доктор філософських наук, професор.

 

Річко О.С. – протоієрей Української Правословної Церкви. 

 

П-75 Прибутько П.С.

Релігієзнавство. Навч. посіб. для студ. – К.: Вид. “А. В. ПАЛИВОДА”, 2005. – …. – (Б-ка студ.). Бібліограф.: с…...

ISBN 966-7829-00-6

Посібник містить науковий аналіз основ релігієзнавства – предмету, природи та функцій релігії, етапів її історичного розвитку від первісних вірувань до світових та новітніх релігій.

В ньому розглянуті історичні аспекти зародження християнства, його початок на українських землях, хрещення Київської Русі та проблеми релігійного життя в сучасній Україні. Основна увага приділена розкриттю сутності різних релігійних конфесій, проаналізовані головні етапи еволюції існуючих релігій. Особлива увага приділена сучасному стану релігій в Україні.

    Книга розрахована на студентів і курсантів, які вивчають курс ”Релігієзнавство”, а також на масового читача, який інтересується проблемами   і перспективами релігії як форми духовної культури.

 

 

                                                                                ББК 86.372 я 7

 ISBN 966-7829-00-6

                                              @ Прибутько П.С., 2005

                                             @ Вид. “А.В.ПАЛИВОДА”, 2005

 

 ЗМІСТ

 

 

 Вступ ……………………………………………………………………….6

1. Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання………………………..7

2. Категорії, методи і принципи релігієзнавства………………………….11

3. Зародження і розвиток релігієзнавчих ідей від античності……………13

4. Сучасні концепції і підходи щодо пояснення релігійного феномену…15

5. Проблема визначення сутності релігії…………………………………..21

6. Передумови виникнення релігії ………………………………………..23

7. Структура релігії………………………………………………………….24

8. Функції релігії в суспільстві…………………………………………….28

9. Класифікація релігій світу……………………………………………….33

10. Ранні форми вірувань…………………………………………………...34

11. Первісні вірування східних слов’ян……………………………………39

12. Релігійні уявлення Стародавнього Сходу……………………………..42

13. Релігії Стародавніх Греції і Риму………………………………………47

14. Зороастризм — етнічна релігія стародавніх народів Ірану………….51

15. Індуїзм…………………………………………………………………….53

16. Джайнізм і сикхізм……………………………………………………….58

17. Конфуціанство……………………………………………………………60

18. Синтоїзм………………………………………………………………….62

19. Іудаїзм…………………………………………………………………….64

20. Ввиникнення християнства………………………………………………69

21. Соціально-економічні умови виникнення християнст­ва………………71

22. Великий церковний розкол у християнстві……………………………..74

23. Православ’я………………………………………………………………..76

24. Початок християнства на землях Київської Русі і її хрещення………...80

25. Сучасний стан православ’я в Україні……………………………………85

26. Проблеми релігійного життя в сучасній Україні………………………..89

27. Ісус Христос – центральна постать в християнстві……………………92

28. Біблія — святе письмо християн………………………………………..95

29. Хрест – святиня і символ християнства………………………………...99

30. Християнський символ віри…………………………………………….101

31. Заповіді Божі……………………………………………………………..102

32. Заповіді Ісуса Христа (з Нагірної проповіді)………………………….105

33. Моральна доктрина Християнської Церкви…………………………..106

34. Культ у християнстві і обов’язки християнина……………………….109

35. Таїнства Християнської Церкви (православної)………………………110

36. Найбільші (дванадесяті) свята Християнської Церкви (православної)115

37. Християнські пости………………………………………………………128

38. Молитва, богослужіння і текст молитви «Отче наш»…………………129

39. Католицизм……………………………………………………………….132

40. Українська греко-католицька (уніатська) церква………………………139

41. Лютеранство………………………………………………………………146

42. Кальвінізм…………………………………………………………………151

43. Англіканська церква………………………………………………………152

44. Церква Євангельських Християн-Баптистів (ЄХБ)…………………….153

45. П'ятидесятництво…………………………………………………………156

46. Адвентизм…………………………………………………………………159

47. Ієговізм (Свідки Ієгови)………………………………………………….162

48. Іслам: особливості віровчення й культу………………………………...165

49. Нові релігії на конфесійній карті України………………………………188

50. Неохристиянські релігії………………………………………………….191

51. Релігійні організації орієнтaлiстського спрямування………………….199

52. Синтетичні релігії………………………………………………………...203

53. Езотеричні релігії…………………………………………………………206

54. Відродження язичництва в Україні……………………………………...207

55. Принципи та моделі державно-церковних відносин……………………208

56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні……………………210

57. Основний зміст Закону України «Про свободу совісті

   і релігійні організації»…………………………………………………..214

  Післямова…………………………………………………………………221

   Список використаної літератури.………………………………………222

 

 

ВСТУП

 

Релігієзнавство - це один із курсів кафедри філософських і соціальних наук, що йо­го вивчають студенти юридичних ВНЗів поряд із філо­софією, логікою та культурологією першому курсі. Релігієзнавст­во пов'язане з ,філософією через історико-філософську проблематику, й форми суспільної свідомості, серед яких найстарішою є ре­лігія та релігійна свідомість. Цей курс має відношення і до логіки через те, що в добу середньовіччя саме логіка була в центрі уваги богослов'я та схоластичної філософії. Нарешті, релігія була, є і буде найважливішою частиною як української, так і зарубіжної культури. Крім того, через право і мораль релігієзнавство пов'язане з етикою та юридичними дисциплінами, оскільки релігія регла­ментує певні стосунки між людьми, певні типи міжособистісних відносин.

Релігійна свідомість формується богослов'ям і практичним досвідом релігійного життя людини. Релігійна ідеологія є тією частиною релігійної свідомості, сутність якої викладена яку в Святому Письмі різних релігій (Тора і Талмуд, Біблія, Коран) та в різних богословських трактатах. Вона формується і базується на релігійних теоріях, які є продуктом діяльності багатьох поколінь.­

       Релігія віддавна намагалась задовольнити різноманітні духо­вні потреби людей: пізнавальні, морально-етичні, естетичні, емо­ційні. Вона завжди поєднувала релігійні звичаї, традиції, свята, обряди з на­ціональними, побутовими, сімейними, господарськими традиція­ми. Тому релігія є не тільки формою суспільної свідомості, а й феноменом культури певного народу.           ­

  Розвиток науки, з одного боку, сприяв спростуванню релігійних вірувань тобто виникненню атеїзму, а з другого - обумовлював поворот релігії до внутрішнього світу людини, її духовного життя, моральних про­блем.

В той же час, змінився характер зв'язку релігії з політикою та юриспруденцією. Вона опосередковано (через моральну і правову оцінку) впливає на політичну і правову діяльність. Починає домінувати нама­гання розглядати рeлiгію як універсальну основу задоволення за­гальнолюдських потреб і інтересів, з яких найважливішими є забезпечення фізичного та духовного здоров’я людини, її ставлення до світу, миротворча діяльність, етика взаємовідносин між людьми толерантність, у міжконфесійних відносинах, екуменічні процеси.

 Вимоги суспільства та вузівської освіти щодо науково-теоретичного осмислення релігії як феномена культури не можна задовольнити, вивчаючи суто богословські основи будь-якої релігії, тому що кожна богословська система прихильно ставиться лише до своєї віри.

 Неупереджене наукове осмислення релігій­ і релігійних систем є можливим лише в межах світської освіти за допомо­гою такої світоглядно-наукової дисципліни, якою є релігієзнавство.

Метою курсу релігієзнавства є прищеплення курсантам і студентам методологічних навичок аналізу релігійних явищ, надання їм знань з історії розвитку і функціонування релігій, сутності доктринальних і культурних особливостей окремих релігій. Особливу увагу при­ цьому приділено проблемам релігійного життя в сучасній Україні і впливу релігії на державотворчі зусилля українського народу та формування національної свідомості її громадян.

 

 

ПИТАННЯ 1.  Релігієзнавство як сфера гуманітарного                     

                       знання  

Релігія — складне й багатоаспектне соціокультурне явище. Існування релігії пов’язане з діяльністю особливого суспільного інституту — церкви.

Для церкви характерними ознаками є: своя специфічна організація; відстоювання і розповсюдження певних морально-етичних і соціальних вчень; наявність певних відносин з населенням (віруючими); економічна діяльність і участь у соціальних процесах суспільства. Кожна релігія має свою неповторну історію і систему цінностей.

Осмислення релігії завжди було складовою світового історико-філософського процесу. Відколи людство почало задумуватися, звідки походить і на чому базується віра в надприродні, потойбічні сили, відтоді беруть початок релігієзнавчі знання.

Усі складові релігії не в змозі охопити жодна окремо взята наука, тому релігієзнавство — комплексна наукова дисципліна, яка поєднує дані філософії, соціології, психології, історії та інших сфер суспільствознавства з метою з’ясування природи й сутності релігії, її місця в житті людини й суспільства, історії і перспектив її розвитку.

Починаючи з Нового часу, у поглядах на релігію окреслю­ються два напрямки: 1) теологія (богослов’я) і 2) науковий атеїзм. Теологія покликана вивчати сутність Бога, захищати й обстоювати доктринальні положення тієї чи іншої релігії. Існують християнська (православна, католицька й протестантська), ісламська, буддистська, іудейська та багато інших теологій. Науковий атеїзм — це доктрина, яка спрямована на заперечення Бога чи інших надприродних сил.

На противагу їм релігієзнавство універсальна наукова дисципліна — так само як психологія, юриспруденція та інші науки. Спільним для теології та наукового атеїзму є те, що вони оцінюють релігійні явища з погляду їхньої істинності чи хибності, тоді як релігієзнавство є нейтральним щодо досліджуваних ним фактів. Окрім того, завданням теології та наукового атеїзму є формування у людей певних переконань, а завданням релігієзнавства — поширення нових знань про свій предмет.

Релігієзнавство — галузь гуманітарних знань, яка спрямована на осяг­нення сутності, закономірностей походження й функціонування ре­лігій на різних етапах розвитку суспільства, певної соціальної гру­пи людей або особистості.

Релігієзнавчі знання — це надбання багатьох століть, але як самостійна галузь знань воно почало формуватися у ХІХ ст., відокремлюючись від філо­софії, історії, етнології, соціології етики, естетики тощо. Основоположником релігієзнавства, як окремої галузі наукових знань, прийнято вважати англійського історика і етнографа Едуарда Барнета Тайлора (1832—1917). Він досліджував історію культури і написав понад 250 праць, серед яких фундаментального значення набули «Первісна культура» і «Антропологія». Е. Тайлор висунув і обґрунтував анімістичну теорію походження релігії, розкрив її сутність і функції та розкрив напрямки розвитку.

Предметом релігієзнавства є вияв сутності релі­гійного феномена, механізмів його дії на індивідуальному та суспільному рівнях буття, особливостей його функціону­вання в історії людства та шляхів взає­модії з іншими сферами культури — мораллю, мистецт­вом, наукою, тощо.

Релігія в релігієзнавстві виступає не чимось зовнішнім щодо індивіда, а його внутрішнім станом, глибинною вірою в реальну присутність у житті вищої сили, яка не піддається об'єктивному вираженню. Релігія тут постає не як відображення епізодичності чи випадковості буття людини у світі, а навпаки — як доказ невід'ємності людини від світу, формою усвідомлення нею цієї єдності. Ось чому релігієзнавство стоїть на тому, що релігія не заперечує, а стверджує в людині людське.

Релігієзнавство досліджує релігію як суспіль­ну підсистему; вивчає причини виникнення релігії; законо­мірності й особливості її функціонування; аналізує структу­ру та елементи релігії, її місце, функції й роль у суспільній системі; визначає сутність, характер впливу релігії на особу, соціальні спільноти та специфіку їхнього взаємовпливу. Релігіє­знавство намагається порівняти різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів у історич­ному розвитку.

Виходячи з цього, в структурі релігієзнавства більшість вчених виділяють такі структурні системи: філософію релігії, історію релігії, соціологію релігії, психологію релігії, феноменологію релігії та географію релігії.

Філософія релігії — це розділ релігієзнавства, який спрямований на філософське осмислення природи, сутності і сенсу релігії та надприродних сил (Бога.)

Історія релігії — розділ релігієзнавства, який розглядає релігійний феномен плинний у часі, відтворює істо­ричні форми різних релігій, накопичує і зберігає інформацію про релігії, що існували раніше або існують тепер.

Соціологія релігії — розділ релігієзнавства, що вивчає суспільні основи релігії, її місце, роль, функції та вплив на елементи суспільної системи й специфіку зворотного впли­ву на релігію певного суспільства.

Психологія релігії — розділ релігієзнавства, що досліджує психо­логічні закономірності (настрої, переживання, почуття, мотиви, установки) виникнення, розвитку й функціонування ре­лігійного феномена в психології на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях.

Феноменологія релігії — розділ релігієзнавства, що досліджує ро­зуміння сенсу релігійного феномена у вираженні конкретної людини на ос­нові її інтуїції, особистих відчуття і бачення.

Географія релігії — розділ релігієзнавства, що вивчає поширення релігій в різних країнах і ре­гіонах земної кулі, досліджує просторово-часові закономірності вза­ємодії релігійного феномена із зовнішнім середовищем і при­родним фактором.

В сьогоденні, окрім названих розділів релігієзнавства, розви­ваються політологія релігії, культурологія релігії, етноло­гія релігії. Тож релігієзнавство є складним, багатопла­новим утворенням, яке постійно розвивається.

Релігієзнавство розглядає релігію на теоретичному й емпіричному (чуттєвому) рівнях. Теоретичний рівень дає змогу сформувати фундаментальні положення про релі­гію як цілісну систему, що функціонує у взаємозв'язку з іншими структурними елементами суспільства. На емпіричному рівні релігія постає у своїх конкретних проявах — як на макрорівні (суспільства, регіони), так і на мікрорівні (особа, малі соціальні групи віруючих).

 

 

Релігієзнавство, як і будь-яка інша галузь наукового знан­ня, має свій категоріально-понятійний апарат. Поняття і кате­горії, відображаючи ґрунтовні закономірні зв'язки й відношення, є найбільш істотними поняттями для предмету релігієзнавства, його конструкційним елементом.

Категорії релігієзнавства є результатом пізнання ду­ховної сфери суспільного життя і відображають найбільш суттє­ві зв'язки і відношення, що притаманні феномену релі­гії. В них зміст предмета релігієзнавства отримує своє розгорнуте відображення.

Категорії релігієзнавства — це найбільш загальні поняття, які відображають суттєві та закономірні зв'язки і відношення, що притаманні релігійному феномену.

У релігієзнавстві існують різні класифікації категорі­ального апарату. Найоптимальнішим є поділ усіх катего­рій та понять на дві групи: філософські та власне релігієзнавчі.

Категорії релігієзнавства охоплюють всю цілісність системи «світ — людина — релігія». Виходячи з цього, вони постають у різних вимірах: філософському, соціально-психологічному, історичному, загальнонауковому. При цьому всі категорії і поняття функ­ціонують у єдиній системі, виконуючи важливі світогляд­но-методологічні й пізнавальні функції.

Будь-яка сфера наукового знання передбачає наявність системи шляхів, прийомів та способів вирішення певних пізна­вальних проблем, які і є методами релігієзнавства.

Методи релігієзнавства — це шляхи вирішення постаючи проблем у процесі вивчення релігій.

Релігієзнавство використовує в нашій країні переважно діалектичний метод, який дає змогу розглядати проблеми релігій в динаміці, тобто в процесі їх становлення і розвитку, у їх взаємозв'язку між собою та з процесами і явищами ін­ших сфер суспільного буття. Охоплюючи релігію в усіх її зв'язках і опосередкуваннях, цей метод допомагає виробити найзагальніші поняття і категорії релігієзнавства. Він відіграє синтезуючу роль у всій сукупності досліджень релігії. Цей метод особливо плідний тому, що він дозволяє визначити зміст релігієзнавчих понять, показує їх взаємозалежність, взаємоперехід, рух.

Засобом організації й спрямування релігієзнавчого методу є система відповідних наукових підходів, які в науці називають принципами. Найбільш суттєвими серед них є принципи об'єктивності, толерантності і іс­торизму.

Принципи релігієзнавства — це основоположні підходи та ідеї, які визначають діяльність науковців у процесі пізнання релігії.

Принцип об'єктивності  є основою будь-якого наукового знання. Його сутність проявляється у вимозі розглядати релігій­ний феномен таким, яким він є сам по собі, без будь-яких суб'єктивних інтерпретацій, емоційних чи упереджених уста­новок.

Принцип толерантності.Він передбачає взаєморозуміння, взаємоповагу і розумний діалог різноманітних релігійних і нерелігійних (вільнодумних) світоглядів. Цей метод виходить з того, що світогляди мають низку спільних загальнолюдських понять, та ідей, що виражають необхідні умо­ви суспільного буття людства, його загально значимі духовні цінності. Згідно з цим принципом релігія має аналізуватися як загальнолюдське явище, що втілює в собі прагнення і во­лю людей, незалежно від їх соціального стану та національ­но-етнічної приналежності. Принцип толерантності тісно пов'язаний із проблемою свободи совісті, ненасильством у справах віри.

Принцип історизму вимагає сприйняття релігії не як щось усталеного й незмінного, а як такого явища, що повсякчас змінюється і розвивається. Звідси висуваються ви­моги з'ясування при­чин, умов, особливостей появи релігійних вірувань, етапів їх функціонування та їх взаємозв'язку з іншими соціальними явищами. Цей принцип вимагає аналізу нинішнього стану розвитку релігій й передбачення, прогнозування май­бутніх змін, тенденцій їх розвитку. Таким чином принцип істориз­му вимагає вивчати релігію як об'єкт дослідження у розвитку, з ураху­ванням конкретних просторово-часових координат.