в) Теологічний (богословський) підхід.

б) Психологічні теорії.

 

Одним із найвпливовіших напрямків сучасної психології є пси­хоаналіз, засновником якого був Зиґмунд Фрейд (1856-1939). Аналізу релігійних проблем З. Фрейд присвятив такі праці, як «То­тем і табу», «Людина Мойсей та монотеїстична релігія», «Майбу­тнє однієї ілюзії» та ін.

Фрейд розглядав релігію як своєрідний колективний невроз (психічну хворобу), що виникає внаслідок конфлікту первісних життєвих потягів людини з культурними нормами, що насаджувались су­спільством, з метою витіснення перших у підсвідомість людини.

В іншого психоаналітика Карла-Густава Юнга (1875-1961) несвідоме виступало як вмістище колектив­ного загальнолюдського досвіду, джерело мудрості, яке через посередництво ре­лігії поєднується зі свідомим життям людини. На його думку, релігія надає людині сили для протистояння уніфікуючому тиску суспільства і можливість зберегти свою неповторну індивідуальність. Релігія і наука, на його думку, взаємно доповнюють одна одну як знання і мудрість та створюють можливості гармонійного розвитку людства.

Американський психолог Дж. Леуба (1868-1946) у праці «Психологічне дослідження релігії» дав натуралістичне по­яснення релігійним феноменам, звернувши увагу на подібність містичного та релігійного досвіду до психічного стану людини, котра перебуває під дією наркотичних засобів.

Німецький психолог Еріх Фромм (1900-1980), будучи одним із провідних теоретиків неофрейдизму, вважав релігію способом ціннісної координації людського буття. На відміну від тварин, всю поведінку яких від народження до смерті генетично запрограмовану, вказував Е. Фромм, людина наділена свободою. Між тваринною природою та духовною сутністю людини вини­кає конфлікт: наділена життям, вона не знає його мети. Необхідні орієнтири людському існуванню дає релігія. Е. Фромм ототожнював релігію зі світоглядом, включивши в нього філософські та етичні ідеї, а також ідеологічні та полі­тичні доктрини.

Теологія( tеоs — Бог, 1оgоs — вчення) — вчення про Бога і богослов'я — наука про уславлення Бога є історично першими формами вчення про релігію.

Теологія (богослов'я) — система обґрунтування і захисту релігій­них вчень, сукупність доказів істинності конк­ретної релігії, її моралі, правил і норм життя служителів культу та віруючих.

Вони сформувалися внаслідок нама­гання пояснити релігію, зробити доступними для віруючих загальні положення певної ре­лігії та образи і догматичні формули, що були втілені у священних книгах. До них належать: догматика — системний виклад положень, які згідно з конкретною релігією вважаються істинними, екзегетика —  тлумачення релігійних текстів та каноніка — тео­рія церковного права та ін.

Теологія безпосередньо пов'язана з конкретним віросповіданням, вивчає релігію, різні форми релігійного життя з погляду їх практичного використання. Богословсько-теологічний підхід до релігії — це по­гляд на неї зсередини, з позиції самої релігії, відповідного релігійного досвіду. Основою його є релігійна віра. Збаг­нути релігію, вважають теологи, може тільки релігійна лю­дина, а невіруючим релігія недоступна. Віруючим влас­тивий особливий вид духовного пізнання — релігійний досвід — переживання, пов'язані з відчуттям присутнос­ті у житті Вищого начала. Реалізується він на основі ви­знання абсолютності релігійного віровчення.

Головне в богословсько-теологічному підході — об­ґрунтування та захист релігійного віровчення, визнан­ня вічної цінності релігії для кожної людини і людства загалом. Теологічні пояснення релігії наскрізь прони­зані ідеями, які відображають конфесійну належність їх авторів. Єднає їх визнання того, що релігія є особли­вим феноменом, результатом взаємозв’язку надприродних сил і людини.