Перші одинадцять умов Берестейської унії були присвячені вирішенню чисто цepкoвних проблем.

 Найбільш компромісним було прийняття католицького догмату «філіокве» про сходження святого духу «і від Сина». Уніатами був вироблений компро­місний варіант: святий дух походить не з двох начал і не сходить подвійним способом (від Бога-Отця і Бога-Сина), а з одного на­чала від Бога-Отця через Бога-Сина.

Повністю приймався като­лицький догмат про чистилище.

Свята повинні були відзначатись незмінно за ста­рим (Юліанським) календарем та зберігалися грецькі (православні) обряди.

Католицький целібат не приймався, і священники мали право, за давнім православним звичаєм, одружуватися.

Мит­рополичі, єпископські та інші духовні звання надавалися особам тільки української нації.

Зберігалася виборність церковної ієрархії з числа «людей духовного стану».

Висвячення єпископів мав робити митропо­лит Київський, який після затвердження собором єпископів, складав присягу про свою відданість польському королю і папі.

Дванадцять умов носили церковно-світськнй характер.

Ними обумовлювалось входження уніатських митрополита та єпископів в члени Сенату Речі Посполитої. Їм гарантувалися така гідність і сан, як і єпископам римської церкви, встановлювалися обов’язкова сенаторська присяга королю і присяга папі., щоб єпископи не могли відступити від унії.

 Одна з вимог мала не до­пускати впливу Константинопольської патріархії. Не допускався перехід з грецького обряду (тобто православного) на  римський. Гаранту­валося збереження за уніатською вищою ієрархією всіх церковних земель з будівлями. Архімандрити, ігумени, диякони уніатського обряду мали ко­ристуватися тими ж самими правами і привілеями, що й особи рим­ського обряду. Допускалися подружжя змішаних обрядів (уніатського і римського).