ПИТАННЯ 50. Неохристиянські релігії

До неохристиянських релігій відносяться ті, що виникли на основі традиційного християнства. Метою цих рухів є пристосування вчення Ісуса Христа до сучасних умов.

Представники релігійних організацій цього напрямку в цілому зберігають головні загально християнські засади, визнають Біблію та особу Ісуса Христа, хоча окремі положення Святого письма трактують по-своєму і, відходячи від загальноприйнятих християнських традицій, модернізують культову практику.

До неохристиянського напрямку належать такі релігійні організації як Церква Повного Євангелія, Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів, Новоапостольська Церква, Цepква Хри­ста, Богородична Церква, Методистська Церква, Пресвітеріан­ська Церква, незалежні Євангельські Громади Харизматичного Нaпpямку та ін.

Особливо динамічно розвиваються і поширюються в Україні харизматичні церкви. За останні 5 років чисельність їх громад зросла більше як на 300. За свідченням науковців, харизматичний рух, який виник в 1996 році в Лос- Анджелесі (США), переживає нову хвилю свого поширення. Він охопив практично всі протестантські течії і стверджує себе як рух відродження євангельського християнства, сутністю якого є повернення до принципів і традицій Першоапостольської церкви.

В Україні харизматичні організації виникли на основі окремих п’ятидесятницьких і баптистських громад, за рахунок бази яких іде їх і подальше поширення.

Поняття харизма означає благодать, Божий дар, що був дарований апостолам Ісусом Христом через Святого Духа у день П’ятидесятниці для спасіння і поширення ідей Християнської церкви. Таким чином віровчення Харизматичних Церков базується на загально християнських цінностях.

Харизмати, як і представники багатьох інших відгалужень християнства, вірять в безпосереднє спiлкyвaння з Богом, через яке їм передаються дари Духа Святого – харизми. Ці дари класифікуються за трьома ознаками: дари одкровення (мудрість, знання, уміння вирізняти духів); дари сили (дар істинної віри, дар творити чудеса, дар робити зцілення), дари мови (дар пророцтва, дар глосолалії – вміння розмовляти іноземними мовами та дар їх тлу­мачення).

 Віруючі допускають вільне прочитання Святого Письма, а його тлумачення (одкровення) підносять до рангу віроспо­відних джерел, авторитетніших часом за Біблію. Керівник Харизматичної церкви вважається посланцем Бога, особою, що стоїть поруч з Ісусом Христом.

Серед таїнств визнається водне Хрещення повнолітніх, Вечеря Господня (Вечеря Любові), Шлюб.

Головними догмати хариз­матів є віра про народження небесне Ісуса Христа від Святого Духа, хрещення Святим Духом (окрім водного ), віра в зцілення душі та дpугe пришестя Ісуса Христа.

Практикуючи досить емоційні богослужіння, харизмати до­волі успішно конкурують з традиційними релігіями, особливо щодо впливу на молодь. Богослужіння у храмах і молитовних будинках харизматичних церков, в основі яких прославлення Ісуса Христа, супроводжуються му­зикою, піснями і танцями. Часто воно проводяться у формі своєрідних театралізованих вистав з застосуванням психофізичних технологій, які, як відомо, використовуються при про­веденні масових заходів. Для віруючих характерне спільне скандування певних релігійних текстів, рукоплескання, тупання ногами, пританцьовування, використання звукових і світлових ефектів тощо.

Для харизматичних церков, як і в цілому для протес­тантизму, притаманне «нове бачення ролі церкви у су­часному світі», основу якого складає оновлена концепція соціального Євангелія - заохочення активності віруючих у мирському житті вдосконалення сучасної людини і сучасного світу, більшого сприйняття ними громадських, виробничих, освітніх, культурних і навіть політичних сфер буття. Тому хариз­матична проповідь, окрім. релігійно-етичних і власне цер­ковних аспектів, звертається до найрізноманітніших сфер жит­тєдіяльності людини - економіки, культури, моралі, політики, права, міжнародних відносин, екології тощо. Значною і помітною була активність віруючих-хар:изматів під час виборчих кампаній.

Харизматичні церкви здійснюють різнобічну благодійну роботу та проявляють милосердя до ближніх, приділяючи особливу увагу соціально незахищеним верствам населення, подоланню таких соціальних патологій, як пияцтво та наркоманія, вони також працюють з ув’язненими в місцях поз­бавлення волі і т. ін.

Таким чином, за своїми характеристиками та практичною діяльністю харизматичний рух досить активно адaптyється до соціального оточення.

Поширення харизматичного руху в нашій державі здійснюється, насамперед, завдяки місіонерській активності та відзначається високою динамічністю. Станом на 1.01.2005 р. в Україні нараховувалось більше 500 громад харизматів. Вони мають досить розвинену конфесійну структуру – 11 християнських благодійних місій, декілька духовних центрів (один з них діє в Києві), 3 братства, 8 навчальних закладів, де навчаються майбутні служителі церкви.

Географічне поширення релігійних громад носить регіональний характер. Найбільш поширений харизматичний рух у південно-східному регіоні, де діє більше 300 громад. У Донецькій області нараховується 116 громад, в Криму – 43, в Запорізькій – 34. У Києві нараховується понад 10 тисяч прихильників цього напрямку.

Помітного поширення набула в Україні і Цepква Ісуса Христа Святих Останніх Днів (мормони). Поруч із Біблією, її віруючі визнають за священну також «Книгу Мормона», яка нібито була знайдена у 1830 році Йосипом (Джозефом) Смітом під Нью-Йорком «з волі небесного посланця на ім'я Мороній».

Згідно з вченням мормонів, наказ діяти в ім'я Ісуса Христа та повеління організувати їх Церкву Й. Сміт отримав від трьох Апостолів - Петра, Якова і Івана. А оскільки Ісус Христос обіцяв невдовзі до свого другого пришестя відновити Церкву, втрачену після його розп'яття, то мормони вважають, що нею є саме їхня Церква. Звідси і походить назва - Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів (ІХСОД), чиї послідовники (більше 10 млн.) діють в 150 країнах світу. Церкву "ІХСОД, центр якої знаходиться у Солт-Лейк-Сітi (США), очолює Президент, котрий здійснює керівництво її діяльністю через 12 Апостолів, а також керуючий єпископат-кворум семи­десяти.

Існує деяка особливість у тлумаченні мормонами хри­стиянського віровчення. Так, визнаючи Святу Трійцю, вони вважають, що Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий є окре­мими, відмінними одна від одної іпостасями Верховного Божества.

В церкві визначаються чотири головні священнодійства або таїнства: хрещення до досягнення 8-річного віку; рукопокладення для священицької посади; шлюб у двох різновидах - земний і вічний; причащання (причастя) хлібом та водою. Особливістю церкви є і те, що в ній офіційно встановлено два рівні священства - Ааронове (молодше) і Мелхіседекове (старше).

У мормонів єпископом або президентом вважається той, хто в традиційних для України церквах, називається просто ієреєм або парафіяльним священиком. Дияконом мо­жуть бути юнаки віком після 12 років, але за своїми функціями (рознесення причастя, догляд за храмовими примі­щеннями, виконанням деяких доручень, збирання подаянь тощо) вони не відрізняються від послушників у православних чи католицьких церквах.

В чин священика послідовники церкви можуть бути висвячені після досягнення 16 років. Згідно з регламентом священик має право здійснювати обряд хрещення, прислужу­вати при причащанні, вести зібрання громадян. Якщо обряд хрещення, як акт прийому до церкви ІXСОД, може здійснити священик - носій Ааронової посвяти, то імена і благословення дітям дають лише носії Meлхіceдeкового священства. Водне хрещення мають обов'язково засвідчити два священики - носії священства Мелхіседекового.

 Посвячення людини в члени Церкви і передачу їй дарів Святого Духа здійснюють також носії вищого рівня священства. При про­веденні причащання носії Ааронового священства лише прислужують носіям священства Мелхіседекового. В маслосвятті, миропомазанні, освяченні могил, в рукопокладенні на церковну посаду, благос­ловенні мирян беруть участь лише особи Мелхіседекового священства.

Мормонство - це не тільки віра, а й спосіб життя. Йдеться про те, що Церква Мормонів не принижує людську гідність ідеєю вродженої гріховності, а розглядає гріх як набутий лише тією людиною, яка веде неправедне життя. Себе члени Церкви Мормонів сприймають не рабами Божими, а його дітьми. Вони вважають, що щастя людини приходить не через страждання і постійну спокуту гріхів, а через земне діяння.

Їм притаманний культ сім'ї. Церковний шлюб розглядається ними як подія, що єднає чоловіка і дружину назавжди, а тому розлучення серед мормонів є рідкістю. Членам церкви приписано виконувати свій громадянський обов'язок – обов’язково проходити військову службу.

Культові споруди - храми використовуються не лише для здійснення обрядових дійств і релігійної освіти, а й для спортивних занять, проведення куль­турних заходів, зокрема концертів світської музики. Доходи Церкви (а це переважно обов’язкова церковна десятина) йдуть не на оплату слу­жителів культу, які мають жити за власний кошт, а на бу­дівництво храмів, видавництво літератури, допомогу нужденним та ба­гатодітним сім'ям, а також на освітянські цiлi тощо.

Церква проявляє толерантність щодо інших конфесій, допускає створення сімей між послідовниками різних релігійних вірувань. Однак твердження мормонів про те, що після воскресіння Ісуса Христа, його істинної Церкви на Землі не було і, що лише вони спроможні відновити цю Церкву, викликає деякі запе­речення з боку, інших християнських конфесій, їх невдово­лення поширенням мормонства в Україні.

Ще за часів радянської влади в Україні з’явились перші мормонські громади. 30 липня 1995 року було зареєстровано всеукраїнське релігійне об’єднання мормонів – Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Загальна чисельність мормонів в Україні сягає близько 5000 віруючих, якими керують дві місії – Київська і Донецька. До Київської місії входять такі міста як Київ, Львів, Сімферополь, Севастополь, Одеса, Черкаси. До Донецької місії входять Донецьк, Дніпропетровськ, Харків, Горлівка, Макіївка, Маріуполь.

До України постійно приїжджають місіонери. Тільки в межах Київської місії постійно знаходяться не менше 70 місіонерів, не рахуючи керівників церкви, які приїжджають на необмежені терміни. 

В останні роки під впливом закордонних центрів в Україні набувають поширення релігійні громади, які називають себе Церквою Христа. Перше з таких релігійних об'єднань виникло 1979 року у США, а з 1991 р. почалася місіонерська діяльність їх представників у країнах СНД. Нині на пострадянському просторі діє 16 конгрегацій, які об'єднують тисячі віруючих. Громади Церкви Христа існують в межах так званої «автономної конгрегації».

Територія відповідної держави поділена на округи, що скла­даються із секторів, основою яких є громади. На чолі кожно­го округу стоїть старійшина, є також і диякони. Кожне об'єд­нання вважається автономним і діє на основі самоврядування та є організаційно незалежним від інших конгрегацій, які керуються із закордонних центрів.

В Україні Церква Христа виникла в липні 1993 року, коли група проповідників у складі 9 громадян США приїхала до Києва з Москви і орендувала зал педагогічного університету ім.. М. Драгоманова для проведення занять з вивчення Біблії. Керівником групи був пастор орга­нізації «Міжнародна Церква Христа - бостонський рух» Шон Лі Вутен, 1967 року народження, який і засну­вав у ряді міст України релігійні громади.

Єдиною віроповчальною літературою представники Церкви Христа визнають Новий Завіт. Серед інших книг, які по­ширюються - переклади брошур Джо Р. Барнeтта «Церква Христа» і Р. Кемпбелла «Чим є Церква Христова». Праксеологічні основи віровчення цієї неохристиянської течії ґрунтуються на Євaнгелiє, яке тлумачиться ними із позицій релігійного ізоляціонізму.

 Метою діяльності Церкви проголо­шується відродження основ християнства за Євангелієм і його проповідь. Згідно із їхньою теорією релігійних цінностей, тотальна єван­гелізація усього світу цим об'єднанням є вищою метою, наказом Ісуса Христа і має бути досягнута до 2013 року.

Ієрархічно Церква Христа будується наступним чином: «бесіда» - від 4 до 15осіб; «відділення (зона)» - від 30 до 40 чоловік; «сектор» - не менше 100 чоловік; «регіон» - три сектора, а потім уже регіональна церква.

Що ж до peaльної діяльності, то Церква Христа практикує ак­тивне вербування нових членів та беззаперечне виконання настанов її керівників. Ритуал вступу до Церкви знаходиться у стадії становлення. Вступ до її лав, як правило, відбувається після участі кандидатів у п'яти заняттях. Після цього новий член має обов'язково покаятись і прийняти водне хрещення, яке від­бувається тільки над дорослими.

Негативну реакцію громадськості, як в Україні; так і в інших державах, викликає практика жорсткого нав’язування своєї віри згаданою церквою. Серед методів, які притаманні місіонерській діяльності її проповідників є відомі технології психологічного впливу на особистість, щоденні самозвіти, «персональна опіка» і «наставництво», при якому слово наставника стає ви­щим законом для учнів. Головним у вірі є вчення про покору віруючих наставникам, навіть якщо вони помиляються.

Культове проведення богослужінь відзначається гучними співами із плесканням у долоні, домінуванням сучасних рит­мів і мелодій, що має на меті підвищення емоційності і чутливості віруючих. Церкві Христа притаманні доволі спро­щені релігійні служби. Обов’язковою є сповідь. Як індивідуальна, так і колективна. Якщо віруючий покаявся і більше не порушує – гріх йому прощається.

Головна подія – недільна проповідь, потім надзвичайно важливі збори кожний вівторок (Збори вивчення Біблії). На них збираються учні (віруючі), і ті, хто збирається стати учнями.

Паління, пияцтво і рукоприкладство – це страшні гріхи. Свят ця церква не визнає – ні православних, ні, взагалі, християнських. Постом вони вважають повну відмову від їжі і такий піст може тривати від одного до семи днів – за вказівкою наставника. Десятина обов’язкова і вона не є жертвою. Якщо віруючий дійсно хоче щось пожертвувати на церкву, то потрібно дати понад десятину. Представники церкви активно збирають пожертвування на вулицях, використовуючи обман і незаконні методи.

В даний час Київська Церква Христа складає дві зони: Південь і Північ із загальною кількістю до 400 осіб.