Бринить струна осінньої краси,

Оковита К.О.

 

                                          

 

 

Шановні читачі!

Ви гортаєте сторінки книги Оковитої Клавдії Онисимівни, автора декількох книжок про історію Великобурлуцького району.

Нове видання авторка присвятила 325 річчю заснування селища Великий Бурлук.

Неодноразово мені довелося зустрічатися з К.О.Оковитою, почесним громадянином великобурлуччини, відомим істориком, яка в книзі «Великий Бурлук на хвилях віків», в її п`яти розділах лаконічно і переконливо розповідає про етапи розвитку Великого Бурлука, шлях, який пройдено від слободи до селища, до територіальної громади про героїчне минуле і трудові здобутки.

Це ювілейне видання відомого історика, літописця, «Відмінника народної освіти України» буде цікавим і корисним не тільки для фахівців, істориків, педагогів та учнів, а й жителям району, широкому загалу читачів. «Велесова книга», філософ Г.Сковорода, кургани часів князя Ігора і згадка у «Слові о полку Ігоревім» річки Сюурлій, яка зараз називається Бурлук… Ми повинні знати свою історію-це запорука міцної держави.

Автору нових книжок і творчих успіхів.

 

В.Слиш, голова Великобурлуцької райдержадміністрації

 

 

 

Оковита К.О.

 

Великий Бурлук

            на хвилях віків

 

 

Мій Бурлук

   Сл. В.І. Ступака                                  На музику М.В. Улибкіна

(Переклад В.А. Яновського)

Бринить струна осінньої краси,

І лист багряний тихо опадає...

Шукати інші землі не проси –

Для мене кращої землі немає.

Приспів:                       

                       Вечір спада, гомін затих,

                 Сплять верболози в обіймах лук.

                       Сяйво казкових вогнів золотих

                       Світиться мій Бурлук.

Мій рідний край - наснаги джерело.

Тут ми колись від отчого порога

Упевнено ставали на крило,

В незвідане торуючи дорогу.

Приспів:                       

                       Місяць сховався у хащах густих,

                       Ніч, мов би дотик коханих рук.

                       Сяйво казкових вогнів золотих

                       Світиться мій Бурлук

Глибокі над тобою небеса,

Густі й п’янкі твої зелені шати.

Повір, твоя непоказна краса,

П Е Р Е Д М О ВА

 

2007 рік... 335 років виповнюється Великому Бурлуку. 335 років... Це цілий пласт історії нашого краю, в глибини якого проросло коріння “древа” роду нашого, це безперервний ланцюг поколінь.

Сімнадцять поколінь бурлучан протягом оцих 335 років вірою і правдою служили йому. Ратоборці захищали, відстоювали від ворогів, ратаї працею своєю сприяли розквіту. Герої, знаменитості, таланти – діти його – прославили і возвеличили свій рідний Великий Бурлук.

 

                                          До 335 -ліття Великого Бурлука

Край тихої річки, що вперто торує

Свій шлях непростий поміж верб, серед лук,

Стоїть на планеті, мов долі дарунок,

Співучий, квітучий Великий Бурлук.

Святе щось і щемне душі навіває

Його простота, що коштовніш перлин,

Й отим рукотворним березовим гаєм,

І строгою вартою сивих ялин.

Які тут шуміли і бурі, і грози!

І скільки синів в оцю землю лягло, -

Не висохнуть пам’яті праведні сльози,

Провінціє мила, містечко-село!

У веснах і зимах, в розкриленім літі,

І серед осінньої казки-краси

Стоїш серед світу четверте століття,

На карті – малесенька крапля роси.

А в ній, тій краплиночці, - наше коріння,

Історії подих з усіх перехресть,

І ратного подвигу слава нетлінна,

І праці натхненної гордість і честь,

Край тихої річечки й хлібного поля,

Край щирих людей і натруджених рук,

Стоїть на планеті, красивий, мов доля,

Наш древній і юний Великий Бурлук.

                             Раїса Баштан.

Великий Бурлук – серцевина Великобурлуччини. Великобурлуччина... Так іменується наша Мала Батьківщина: район, село, вулиця, сім’я – до щему в серці дорогі ці поняття, які є складовими Малої Батьківщини. Світ великий, а Батьківщина одна. Чимало селищ, а своє – найкраще, найрідніше.

Бринить струна осінньої краси,

І лист багряний тихо опадає...

Шукати інші землі не проси –

Для мене кращої землі немає.

                                    (В.Яновський “Мій Бурлук”)

       Переплелись і в рядках віршів Р. Баштан доля Малої Вітчизни, її людей і особиста доля поетеси:

                 Не кличте, поїзди, не треба

                Мої всі тут і радощі, й жалі.

       Подих рідної матінки-землі віє від вірша Д. Горборукової – учениці Великобурлуцької ЗОШ:

                       О рідна земле!

                       Пахнеш буйною травою,

                       Яскравим цвітом і

                       достиглим житом,

                       Калиною і талою водою.

Представники трьох поколінь в поетичній формі висловили любов всіх нас до рідного краю – Великобурлуччини.

Бурлуцький край – сільська глибинка, чудовий, екологічно чистий куточок Слобожанщини. На сотні кілометрів від Крейдянки на півночі до Лозового на півдні, від Амбарного на сході до Дорошенкового на заході простяглися землі Великобурлуччини. А на них села, села і села, будиночки яких потопають у вишневих і яблуневих садочках. Між селами острівками розкидані березові гаї, липові переліски, дубові і соснові ліски, степове різнотравўя ярів і вибалків, водна гладь річок і плеса ставків. Влітку повітря настояне на пахощах цвіту лип, акацій, гречки, буряків-висадків, дозріваючої пшениці. Краса! Неповторна краса! Все це радує, милує око, пробуджує гордість за рідний край.

До всіх сіл від райцентру через поля пролягли автомобільні дороги з твердим покриттям, протяжністю до 400 км. Шипувате, Великий Бурлук, Приколотне та інші населені пункти єднає залізнична лінія Куп’янськ – Бєлгород. Довжина колії 34 км., а 30 метрів її – це міст через річку Бурлук біля села Заміст. Перетинаючи села, повільно біжать сім річок: Верхня Дворічна, Нижня Дворічна, Козинка, Плотва, Хотімля, Гнилиця, найбільша річка – Бурлук. 39 мостів і місточків перекинуті через них. В 2001 році відкрито новий міст через річку Хотімля.

На території Великобурлуччини 10 заповідників. Це “Бурлуцький” та “Катеринівський” заказники реліктового звірка-бабака, гідрологічні – “Малобурлуцький” та “Гниличанський”, мета яких зберегти природні умови формування річок Бурлук та Гнилиця, пам’ятка природи – ліс Неруб та інші.

Змінилась Великобурлуччина за останні десять років, на жаль, не в кращу сторону. Змінилися села. Багато добротних цегельних під шиферною покрівлею будинків опустіли, залишились без господарів. Сумно дивляться хати вийнятими вікнами, мов враженими зіницями. Подвір’я заросли бур’янами. Безробіття – страхітливий бич, давно забутий нами, знову ожив, гонить селян в пошуках роботи, змушує залишати рідні оселі. Знищення, розкрадання майна колективних господарств – сумна картина сьогодення. Села потихеньку вимирають. Лише два приклади. Чорненська сільська рада. За останні п’ять років народилася – 31 дитина, померло – 102 людини, прибуло 20 чоловік, вибуло – 112. Вільхуватська сільська рада. “За роки незалежності України чисельність населення Вільхуватської сільради зменшилось на 25 %. Із 10 населених пунктів один зник із карти, а чотири, як кажуть, на “божій дорозі”. 15 років тому щорічно вкладалося до 30 шлюбів, а в 2004 році – 5, у 2005 році – 2 шлюби. В 1995 році народжуваність була у два рази менша за смертність, у 2003 році – у три рази, у 2004 році – у чотири рази,у 2005 році – народилося 4 дитини, а померло 46 людей, тобто смертність в 11 разів перевищила народжуваність. Це катастрофа!.”

                       (В.Добриця, газ. “Радянський патріот”,

                                   № 28-29 1 квітня 2006 року)

Подібне спостерігається і по району. За статистичними даними на 1 квітня 2007 року чисельність населення по району склала 25,1 тис. осіб, тоді як на 1 січня 2000 року було 28,4 тис. чоловік. Народилося за три місяці 2007 року 63 дитини, а померло 132 особи.

Змінився, порушився ритм, точніше, уклад життя на селі. Сьогодні все трудніше виїхати із села або приїхати до нього, бо різко скоротилось автобусне сполучення сіл з райцентром. Погіршало медичне обслуговування селян.

Сьогодні керівники району – голова держадміністрації Слиш В.М., який нагороджений орденом “За заслуги”, голова районної ради Панарін В.Т. спрямовують роботу підвладних їм структур на поліпшення життя великобурлучан. Визначили такі пріоритети: охорона здоров”я, транспорт, захист прав власників земельних паїв, культура, поліпшення благоустрою. Є вже перші результати. В медичній галузі: закуплено діагностичну установку, інкубатор для новонароджених, фіброгастроскоп, телесистему для рентгенобладнання, індикатор внутрішнього тиску (центральна районна лікарня). Повернено статус дільничної лікарні Шипуватській амбулаторії, переведено Приколотнянську лікарню у відремонтоване двоповерхове приміщення, відновлено флюорограф і рентген у Вільхуватській лікарні. З метою захисту прав власників земельних паїв, а їх 10000, створено асоціацію власників земельних і майнових паїв. Поліпшилось транспортне обслуговування населення району, звернена увага на комунальну і соціальну інфраструктури, газифікацію сіл, будівництво житла, вирішення проблеми зайнятості населення.

Керівники району звертають увагу також і на стан сільського господарства. З ініціативи управління агропромислового розвитку райдержадміністрації в передостанню суботу червня 2007 року відбувся обїзд полів господарств району. В ньому брали участь голова райдержадміністрації В.М.Слиш, начальник управління агропромислового розвитку Н.Т.Криничанська, заступник голови районної ради Г.О.Ромаза та керівники господарств.

Учасники об’їзду констатували: найстабільнішим сільськогосподарським підприємством у районі є ТОВ “Зоря”. Воно має 15 тисяч гектарів землі. Із них 1100 га озимої пшениці, стільки ж ячменю, 1300 га соняшнику, 800 га кукурудзи, 1300 га цукрових буряків. У господарстві були налаштовані на отримання в нинішньому році дорідного урожаю. “Але заморозки, жорстока посуха внесли небажані корективи у наші розрахунки. Частина посівів вимерзла, частину видуло буревієм. З 1300 га цукристих 1000 га довелося пересіяти. Відчутно відбилася спека на стані посівів озимої пшениці, ячменів, гороху. Кукурудза розвивається добре”, – сказав виконавчий директор ТОВ “Зоря” М.В.Курочка.

На полях дослідного господарства “Червона хвиля” учасників об’їзду порадувала новинка – перспективний сорт пшениці “Василина”, потенціал якого до 100 центнерів з гектара.

Директор ПСП ім..Шевченка М.Д.Бєлашов звернув увагу на поле силосної кукурудзи, яке засіяне насінням зарубіжної селекції. Головний агроном ВАТ “Підсереднє” С.О.Шевченко показав учасникам об’їзду поля сорго, яке займає у господарстві 320 гектарів. ПСП “Маяк”. Генеральний директор цього господарства В.І.Криничанський показав прекрасне поле гречки сорту “Крупинка”.

 Настрій учасників об’їзду змінився, коли вони в’їхали у Вільхуватську зону. Град, зливи пошкодили тут сотні гектарів зернових і технічних культур, вибили городину у селян.

“Ви бачите поле, де ще декілька днів було 40 гектарів гречки, - говорить директор фермерського господарства “Оріяни” О.В. Дронов. – І була вона не гірша, ніж у “Маяку”. І буквально за лічені хвилини поля не стало. Це був не град, а шматки льоду вагою до 120 грамів. В окремих місцях його шар на полях складав 25 сантиметрів”.

Таке лихо спіткало не лише “Оріяни”, а й “Джал”, “Агріку-М”. Непогані поля ячменю, озимої пшениці, кукурудзи побачили в “Джерелі”, “Комсомольському”, “Слобожанському молоці”, “Зевс-Д”. На жаль, з відходом від справ Б.М.Гербіна, людини, яка знає і любить землю, нові господарі не зуміли утримати заданий ним рівень і “Агросервіс” випав із числа передових господарств. Учасники об’їзду прийшли до висновку, що краще почуваються великотоварні господарства. В них є кошти для обновлення техніки, закупівлі найкращих сортів зернових, технічних культур та засобів захисту.

Сьогодні (2007 рік) районній раді підпорядковано дві селищні – Великобурлуцька і Приколотнянська - і 16 сільських рад: Андріївська, Вільхуватська, Гнилицька, Гнилицька перша, Григорівська, Катеринівська, Малобурлуцька, Міловська, Новоолександрівська, Підсереднянська, Рубленська, Федорівська, Хатнянська, Червонохвильська, Чорненська, Шипуватська,- що представляють територіальні громади 84 населених пунктів, в яких проживають 25,1 тисяч чоловік.

 Район займає площу 1200 кв. км. Провідною галуззю є сільське господарство. У районі налічується 39 сільськогосподарських підприємств різних форм власності, з них одне державне підприємство, 6 приватних сільськогосподарських підприємств, 8 товариств з обмеженою відповідальністю, 3 акціонерні товариства, один сільськогосподарський кооператив та 20 фермерських господарств, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарські підприємства в 2007 р. отримали непоганий врожай ранных зернових (середня урожайнысть озимоъ пшеницы – 27,2 ц/га), валовий збыр зерна склав понад 60 тис.  

 Районним центром Великобурлуцького району є Великий Бурлук.

Розділ І

Наш край в ХVII ст.

Заснування Великого Бурлука

Першим поселенням на території бурлуцького краю була слобода Великий Бурлук. Заснування її припадає на другу половину 17 ст. Це був час безперервних повстань селян, козаків Правобережної України проти панської Польщі. Життя українців стало настільки нестерпним, що ніякі жорстокі заходи польського уряду не могли зупинити їх порив до визволення.

 

 

 Прокотилася хвиля повстань (1637-1638 рр.), очолюваних Павлом Бутом (Павлюком), Яковом Острянином та Дмитром Гунею.

  Поряд з ними на історичній арені у полум’ї грізних повстань з’явився і полковник Чигиринський Карпо Павлович Скидан. То він з козацько-селянським загоном під Корсунем, звідки звертається зі своїми універсалами до населення України, закликає приєднатися до повстання, то вступає в Чигирин, розгромивши королівський гарнізон, то непоміченим входить у Переяслав. Він був правою рукою Якова Острянина, грозою для поляків. Сам Потоцький наказував своїм прибічникам “розшукати Скидана і приставити”, вимагав від козаків видати Скидана. “Жадав тільки самого Скидана, що у них полковником.” Козаки листа пошарпали, послів закували в кайдани. (М.Грушевський, Історія України-Руси, т.8 1995, ст..291)

“Карпо Скидан – козацький стратег, що своїми воєнними операціями та укріпленнями здобув визнання навіть у ворога”(І.П.Крип’якевич, Історія України, К., 1990, ст..168)

Ось такою неординарною постаттю був Карпо Скидан.

Селянсько-козацькі повстання 30-х років 17 ст. були грізною пересторогою, могутньою хвилею народного обурення, готовою змести польсько-шляхетське панування на Україні. Але повстання зазнало поразки. І тоді, залишивши обжиті села, рідні домівки на Правобережній Україні, селяни і козаки рушили на лівий берег Дніпра, в Дикий степ, щоб уникнути гніту, приниження і розправи за вибух гніву і піднятий меч в час селянсько-козацьких повстань. А розправи над повстанцями по жорстокості не мали меж: їх четвертували, прибивали цвяхами до дощок, обливали смолою і спалювали повільним вогнем, розтерзували залізними кігтями, подібними до лапи ведмедя і ін.. В “Історії Русів” Кониського ст. 56 розповідається ще про таку форму розправи: “Казнь оная было еще первая в мире и в своем роде и неслыханная в человечестве по лютости своей и варварству – колесование. Гетьман Остряница,обозный генеральный Сурмило, полковники Недрыгайло, Боюн и Рындыч были колесованы, переломавши поминутно руки и ноги, тянули из них по колесу жилы, пока они не скончались».

Інші історики, зокрема Д. Багалій в книзі “Історія Слобідської України”, ст. 23-24, пише: “ В 1638 році прийшло з гетьманом Яковом Остряницею одразу 865 чоловік. Їм дадені були землі на Дикому полі на Чугуївському городищі.” Отже, Яків Остряниця, уникнув покарання, залишився живим, прибув з козаками в Дике поле і заснував Чугуїв.

Йшли також 390 сімей козаків-наддніпрянців з отаманом Скиданом в пошуках місця, де набули б волі, землі, яка б припала їм до душі.Вони йшли по полю, вкритому шовковистою травою ковилою, погейкуючи на волів, запряжених у вози. На возах діти, старі, нажите майно, знаряддя праці. Йшли не день і не два, віддаляючись від Дніпра, заглиблюючись у Дике поле. Для перепочинку зупинились біля повноводної річки Бурлук, у водах якої кишіла риба, в лісах багато дичини, в травах та кущах – сила-силенна дикого птаства, а навкруги широкий простір ніким незайнятих земель. Ця земля і стала їх пристанищем. Оселилися вздовж річки, заснували слободу Великий Бурлук.

Козацька слобода Великий Бурлук мала захищати частину Дикого поля від татарських нападів, чоловіки поєднувати у своєму житті леміш з козацькою шаблею, хліборобство з військовою справою.

 

 На згину річки Бурлук, на правому березі її, козаки обладнали Бурлуцьку сторожу, де зараз РТП.

 

Річка з широким заливним лиманом, була ніби природним укріпленням строжової оселі зі сходу. З півдня сторожа була зовсім неприступна через заболочене озеро, яке мало назву «Оболоня». З півночі – зарослий берег, а західний – зручний для відступу до недалекого лісу Неруб при непосильній обороні під час нападу татар. Бурлуцька сторожа мала дві могили: на Замостянському полі та біля теперішньої залізничної станції. На могилах були постійно заготовлені для вогневих сигналів матеріали: для денних – лугове сіно, яке давало багато диму, а для нічних – смолоскипи – діжки із смолою або дьогтем. Сторожові дозори козаків пильно стежили за степом.

 

При появі ворога дозорці запалювали на могилах вогнище, що було умовним знаком, «сигналом» небезпеки, який передавався від могили до могили, від сторожі до сторожі, від Аркушанської до Бурлуцької, а від неї до Шипуватської, Андріївської, Хатнянської палала естафета тривожної звістки – йде орда.

Малих татарських наскоків було без ліку, їх змушені були терпіти ледь не всі оселі Слобідської України. Але були наскоки,в яких брали участь тисячі татар.Так в 1698 році в нашому краї зўявилася численна татарська орда, яка зруйнувала, пограбувала і спалила Чугуїв, Мартову, Великий Бурлук, Дворічну, Вільхуватку. І це були непоодинокі випадки. В постійній тривозі за життя дітей, жінок, батьків, за майно, нажите тяжкою працею, жили козаки. Вступали в бій з нападниками рішуче і безстрашно. 

Короткі, найперші писемні відомості про Великий Бурлук дає «Историко-статистическое описание Харьковской епархии» (1857 р.)

“Оскільки Бурлук виявився значним містечком ще в 1675 р., то, ймовірно, близько того часу побудований і перший храм архистратига Михайла”.

Простояла ця церква до 1839 року.

Отже, в 1675 році наш Великий Бурлук згадується уже “значним містечком», тому можна припустити, що поселення переселенців відбулося на два-три роки раніше згаданої дати. За ці роки вони побудували собі житла, обладнали двори, господарство і збудували деревўяну церкву біля Бурлуцької сторожі. (РТП). А тому ймовірний рік заснування Великого Бурлука – 1672.

В цьому, 2007 році, йому виповнюється 335 років.

Спірним залишається питання про засновника Великого Бурлука – Скидана. Дехто припускає, що отаман Скидан не хто інший, як Карпо Павлович Скидан – ватажок повсталих селян, сподвижник Я.Острянина, який після поразки повстання слідом за Острянином прибув у Дике поле, поселився з козаками біля річки Бурлук, заснував слободу Великий Бурлук. Прихильники цієї думки вважають, що Карпо Скидан не загинув, а чутки про смерть його поширені спеціально, щоб збити з пантелику ворогів і уникнути переслідувань, як це було з Острянином Підкріплюють свої переконання інформацією «Историко-энциклопедического словаря», т.2., ст. 953:

“Скидан Карпо Павлович в бою был тяжело ранен и попал в плен. Дальнейшая его судьба неизвестная». А також рядками із книги відомого історика – І.Крип’якевича: “Скидан Карпо важко поранений в бою під Жовнином, попав у полон. Імовірно, страчений поляками.” (І.Крип’якевич. Історія України, К., 1990, ст. 146) та уривком із книги О. Єфіменко («История украинского народа», 1990, ст.445):

«Скидан Карпо вел военные действия на Левобережной Украине. Ранен в бою под Жовнином, попал в плен, где, вероятно, был казнен».

Оце «імовірно”, “вероятно”, що означає “можливо”, сіє сумнів, двозначне тлумачення факту: загинув К.Скидан чи уникнув смерті і прибув на Слобожанщину. Ця версія у прибічників її породжує гордість, що засновником Великого Бурлука був саме Карпо Павлович Скидан – ватажок козацьких повстанців 30-х років 17 ст., славний лицар українського народу, побратим Павлюка, Остряниці, Гуні.

Дехто заперечує причетність Карпа Скидана до заснування Великого Бурлука, мотивуючи повідомленнями деяких істориків про страту його. Так В.Голубуцький (Запорожское козачество, 1957, ст. 245) пише: «Все пленники (70 человек) в т.ч. раненный Карпо Скидан, были зверски убиты».

Вони вважають, що засновником Великого Бурлука був просто однофамілець Карпа Скидана. Думаю, що відповідь на це спірне питання – справа майбутнього.

Назва слободи

Незаперечним є те, що клекочучо-гортанне слово “борлук” татаро-тюркського походження утворене від двох основ “бор” і “лук”. Цей складний іменник “борлук” означає “осад брудної води”. Від цього слова, є припущення, і пішла назва слободи Бурлук.

Другу версію висловив Микола Омелянович Чухіль, покладаючись на консультацію Новосибірського татарського центру. Працівник центру пояснив йому, що подібні до слова “бурлук” в татаро-тюркській мові є слова – “ берлек ” та “ борлак ”. Микола Омелянович розмірковує: “ берлек ” – означає злиття, єднання. Злиття чого? Приток з основною річкою, але ж їх як таких немає. З’єднання трьох ярів, які тягнуться до центра: з Малого Бурлука – один, другий – з Підсереднього, третій – Плужників Яр, що проходить попід залізницею, мимо школи. Можливо, по цих ярах у весняну пору лилися такі потоки, які зливалися з річкою, нагадуючи притоки.

Друге слово “ борлак ” означає наявність. Наявність чого, що б так здивувало татар? Можливо – суцільний потік води. Слово “борлак” більше підходить по звучанню до слова “борлук” та сучасного “бурлук”. Напевне, з роками слова “берлек”, “борлак”, “борлук” трансформувались у слово “бурлук”, а звідси і назва поселення.

Є й інша версія. На мою думку (автора) назва слободи пішла від назви річки. А назва річки? Припущення: час нашестя татар на землі наші припав або на весну, або на дні проливних дощів. Річка вийшла з берегів, великі простори перетворилися у водну гладінь. Тисячі коней чужинців змішали воду з чорноземом, перетворивши в суцільне місиво грязі, непрохідну багнюку, а річку – в каламутний потік.

Тоді татари з обуренням і вигукнули: “О борлук! – осад брудної води”. Слово “борлук” збереглося з тих часів, закріпилось і стало назвою річки – Бурлук.

А від назви річки й назва слободи. Цю версію підтверджує ще і те, що по течії річки Бурлук виникло цілий ряд одноіменних сіл, в основі яких слово бурлук. Перша ж частина назви яких означає місце розташування їх на річці. Малий Бурлук знаходиться у витоку річки, Великий Бурлук там, де річка була найбільш повноводною, широкою, великою, Середній Бурлук – в середній течії, а Нижній Бурлук – в нижній частині русла річки Бурлук.

Підтвердженням того, що назва слободи пішла від назви річки, є “Книга Большого чертежа”, складена в 1627 році. На 67 сторінці сказано: “А от речки Хозинки, по правой стороне Изюмской дороги, речка Хотомль пала в Донец. А от речки Хотомли, по правой стороне Изюмской дороги, речка Гнилица да речка Бурлук, а пали в Донец... А с ногайской строны, ниже Хотомли, пала в Донец речка Гнилица, от Хотомли версты с 4. А ниже Гнилицы, с версту, с ногайской стороны, пала в Донец речка Бурлук от Изюмской дороги».

Отже, назва річки в писемному документі згадана значно раніше писемної згадки про слободу Великий Бурлук.

Є ще версія-легенда, яка передавалась з покоління в покоління. Зміст її наведено в повісті “Великий Бурлук” О. Геращенка, переповів її генерал Сікерін: “Как-то остановилось на ночлег у нашей реки монголо-татарское войско. Стали наводить переправу. Все шло как обычно, пока на беду воинов не пошли дожди. А земля, дело ясное, в дождливую погоду стала вовсе непроходимо вязкой. И, если верить преданию, никакие усилия войска – ни стратегические соображения военных начальников, ни походная сноровка самих воинов не помогли им сдвинуться с места. Все стали пожимать плечами: «Заколдованное место», полагая, что тут не обошлось без потустороннего влияния. Люди в то время были весьма религиозными, воины в особенности. А поэтому, прося помощи у Всевысшего, они в молитвах своих назвали реку «река, несущая свои воды по грязевой долине»». Грязь на монголо-татарском наречии означает «бурлук».

Козаки, що прибули з отаманом Скиданом, поселилися так: частина на правому березі річки, інші – вверх по обидва береги її. Поселення назвали Загребля (сучасний центр), Буряківка, Заміст, а територіальні обўєднання – громади: Загреблянська, Буряківська, Замостянська. Забудовою керувала рада громади. Вона визначала місце під хату кожної сім’ї, розмір садиби, наділ орної землі і сінокосу. Ширина садиби була не більше 20 сажнів. Городи тяглися до річки.

 

ВУЛИЦІ ЗАГРЕБЛІ

На Загреблі тоді було лише три вулиці: Нижня (зараз це частина Червоноармійської). Її перерізав провулок (тепер це вулиця  Л. Проценка). Понад річкою тяглася вулиця Скидана (це початок Червоноармійської вулиці до Жовтневої).    

 

    Можна припустити, що була вона названа на честь отамана Скидана. Старожили навіть указали місце хати його. Пізніше там жила сім’я Скидана Володимира, можливо, нащадка отамана Скидана, згодом хату продали Трегубу.

Третя – Якимченкова вулиця Назва вулиці, напевне, від прізвища Якимченка, першого поселенця її. Це була сім”я Якима Сомка (дружина Докія і син Семен).

Яким Сомко – переяславський полковник, наказний1 гетьман Лівобережної України (1660-1663). Спершу Сомко був прихильником Москви, але, обурившись зволіканням царського уряду в питанні по затвердженню його “совершенним” гетьманом, перейнявся протилежними поглядами, став на шлях схилення до шляхетської Польщі і до розриву з Росією. Князь Великий Гагін прийшов до висновку і повідомив царя, що “по многим причинам Яким Сомко тебе, государь, не верен”. На Чорній раді2 в Ніжині в 1663 році гетьманом Лівобережної України було обрано І.Брюховецького. Сомка посадили під варту в Ніжинському замку. За вироком суду покараний на смерть. Сім’я Сомка, щоб уникнути переслідувань, переселилась на Слобожанщину, знайшла прихисток у Великому Бурлуці. Семен був завзятим рибалкою, а тому й поселився біля річки, там, де вона наближається до крутої гори, названої бурлучанами по-біблейському Осіянською. Прізвище Сомко замінили на Якимченко (від імені Сомка – Яким). Від цих поселенців і дістала назву вулиця – Якимченка та Якимченків міст через річку Бурлук. Сьогодні вулиця Якимченка – це Жовтнева вулиця, а назва містка збереглася і донині.

Жителі цих трьох вулиць – Скидана, Якимченка і Нижньої були об’єднані в Загреблянську громаду. А три територіальні громади: Загреблянська, Замостянська і Буряківська об’єдналися в слободу Великий Бурлук.

Багато прізвищ жителів теперішнього Великого Бурлука тягнуться від прізвищ перших поселенців, причому характерних для кожної громади. Для Загреблянської: Бондаренко, Воловик, Білоус, Василенко, Доля, Величко, Давиденко, Застьола, Келеберда, Чернявський, Задніпровський, Гасан, Шевченко, Солодкий, Гребіник, Мулик, Криничанський, Шматько, Щербак, Шапар, Скидан, Лебідь, Подус, Мороз, Романець.

Для Замостянської: Титаренко, Кузніченко, Ковтун, Вельма, Кисіль, Веселовський, Троценко, Кощей, Мулик, Павлюк, Канівець.

Для Буряківської: Сіренко, Кошовий, Юрченко, Крюк, Котовий, Плужник, Лимар, Бреус, Кухаренко, Курочка, Шкурат, Рябченко, Снісар.

Старовинність цих прізвищ підтверджує “Подворный список крестьян-домохозяев сельских обществ: Загреблянского, Замостянского, Гора-Буряковского и Крикуновского Великобурлукской волости за 1878 г.», в якому і згадуються перелічені прізвища.

 

 

 

Козаки на варті.

 

 

 

 

 

Розділ ІІ

Великобурлуцька

 територіальна громада

                                                                     

Освіта

Повільно, крок за кроком, протягом багатьох років, можна сказати століть, відбувався поступ у розвитку освіти у Великому Бурлуку.

1891р. – У Великому Бурлуку земство збудувало двокласну школу на 200 учнів. (Знаходилась на розі вул. Леніна і 50р. ВЛКСМ, слугувала до 1939 року).

1909 р. – Було збудовано двокласне єпархіальне училище на Горі.

1916 р. – Збудована Червона школа на Буряківці. Це була семирічка, яка в 1932 році реорганізована в середню школу. Називалась Перша Великобурлуцька СШ, в народі – Червона школа. В роки після революції 1917 р.були організовані лікнепи, неграмотність ліквідована.

1938 р. – Збудована Біла школа на окраїні Великого Бурлука, називалася Друга Великобурлуцька школа. Зараз це будинок правосуддя.

 1943 р. – Приміщення шкіл були зруйновані. Навчання учнів проходило в приміщенні МТС (будинок Задонських) Перша і Друга Великобурлуцькі школи злилися в одну.

У Великому Бурлуку працювало декілька початкових шкіл: Замостянська, «Самарева» (Горяне), Щорсівська, школа в селі Петрикове, на станції Бурлук.

1949 рік – Перейшли з приміщення МТС у ві дремонтовану Білу школу.

1967 р. – Збудовано другий корпус Великобурлуцької середньої школи. Зараз в цьому приміщенні ліцей. Діяла Великобурлуцька заочна школа, в якій здобули середню освіту 701 виробничник

      

В 1980році – збудовано новий корпус Великобурлуцької ЗОШ.

 В різні роки освітян Великого Бурлука представляли на Всесоюзному і Всеукраїнських зўїздах учителі: Оковита К.О.,Дриль В.А., Корякін М.О..

2007р. – На території Великобурлуцької територіальної громади працюють Великобурлуцька і Петровська ЗОШ, Великобурлуцький ліцей, в яких навчаються 1500 учнів, навчають їх77вчителів.

 

В дошкільних закладах виховується 160 дітей, 16 вихователів.

 

                 На варті здоров ’ я

Початок ХІХ ст. – спалахи епідемій холери, цинги, тифу забрали життя сотень і сотень бурлучан.1891рік – На кошти земства у Великому Бурлуку була збудована лікарня з двох приміщень під лісом Неруб. Одне – для амбулаторного, друге – на 20 ліжок стаціонарного лікування. При лікарні був один лікар – Немков, два фельдшери – Снаговський і Мицик, акушерка – Кипаренко, 8 робітників. Лікування було безкоштовне. Охорона здоров’я знаходилась під опікою земств та Червоного Хреста. Акушерська допомога жінкаv-породіллям фактично здійснювались повивальними бабками.

В 30-х роках ХХ ст. медичну допомогу трудівникам села надавали лікарі, які працювали в поліклініці. Тут були також зуболікарський кабінет, дитяча консультація, з 1937 року почав діяти протитуберкульозний диспансер. В ньому в післявоєнні роки довгий час працювала Варвара Миколаївна Авілова – лікар - фтізіатр, в дитячій консультації – Діна Імінівна Ткаченко, лікар - педіатр.

У 70-х роках була збудована Великобурлуцька центральна лікарня з терапевтичним, хірургічним, дитячим відділеннями. В окремому приміщенні – гінекологічне відділення.

80-ті роки. Велике значення для жителів Великого Бурлука мала побудова поліклініки в центрі селища, по вул. 50 років ВЛКСМ.

 

До послуг жителів всього району відкриті кабінети різного призначення. Приділена особлива увага охороні здоровўя в цьому році керівниками району. При їх сприянні медична галузь одержала обладнання на суму 350 тис. грн. В районній поліклініці і лікарні працювали досвідчені лікарі: Шевченко В.В. – хірург, Мулик А.А.– терапевт; зараз працюють: Жадько-Базилевич Н.Д., Терентьєва Р.М. та ін. Чуйним ставленням до хворих, професійним виконанням обов’язку лікаря вони завоювали повагу і шану великобурлучан.

В 20-х роках, ще на зорі радянської влади, в будинку № 10 по вул.. Леніна розмістилась аптека. Працювало в ній всього шість чоловік.

В 1953 році було збудовано нове приміщення аптеки по вул.. Леніна, 14. Працювало теж всього шість спеціалістів аптечної справи. В 1981 році по вул. Радянській було відкрито двоповерхове приміщення аптеки. Заслуга в будові її належить завідуючому Є.В. Синицькому.

 

 

 

               

                    

 

 

    

 

 

У Великому Бурлуку діють дві аптеки і два аптечних кіоски.

 

Культура

Вогниками дозвілля молоді в дореволюційні роки були взимку вечорниці, влітку вигони. Єдиним осередком культури в с. Великий Бурлук був клуб. За радянських часів повільно, але по висхідній, розвивалася культура. Пожвавилася робота в клубі, створені були хати - читальні, червоні кутки. Була відкрита бібліотека, книжковий магазин, почав діяти радіовузол, виходити газета “Прапор колгоспника”. Війна відкинула Великий Бурлук у розвитку культури знову назад. Треба було починати все спочатку, будувати заклади культури, пожвавлювати роботу їх. Були збудовані нові клуби на Замості, Горяному, Плоскому. В клубах демонстрували фільми; працювали гуртки самодіяльності. В райцентрі довгий час працював Будинок культури, який знаходився на місці, де зараз універмаг.

Старий РБК, 1945–1989 рр.

      

Район