З котушкою міркового дроту готують поле

під квадратно-гніздовий посів кукурудзи.

 Це було, на той час, нововведення, що давало економію посівного матеріалу, покращення і полегшення обробітку просапних культур. Влітку Катерина Павлівна – ланкова ланки буряківниць. До глибокої осені, аж до вивезення цукристих з плантації, ланка на буряковому полі. А скільки роботи переробить вручну? Врожаї збирали дорідні. Взимку К.П.Антипенко – телятниця. Телята доглянуті. В сараї, як у доброї господині в хаті, чисто, прибрано, підбілено, проходи посипано пісочком.

Роботою її члени комісії були задоволені. Праця, праця і праця... Винагородою були санаторно-курортні і туристичні путівки. Обўїздила Прибалтику, Закавказзя, Білорусь. Катерина Павлівна – гідно пронесла звання трудівниці крізь роки двадцятого століття.

В 70-80-ті роки колгосп ім. Леніна був досить потужним господарством. Він спеціалізувався на свинарстві. Лише на свинокомплексі у Яєчному утримувалось 22 тисячі голів свиней. Продаж м’яса свинини колгоспами ім. Леніна і “Комуніст” становив 92,6 відсотки від загальної здачі м’яса державі районом.

2007 рік. Землі колишнього колгоспу ім. Леніна розпайовані. Селяни свої паї віддали в оренду ПОСП “Бурлуцьке” (Барабанова В.І.), ПСП “Марс” (Корнєв Є.М.), ТОВ “Зоря” (Кравцов А.М.), фермерам “Ромашка” (Чухлєб Р.К.), “Урожай” (Полуботко Л.В.). Порушено цілісність села Плоске, бо жителі його розділені між переліченими господарствами. Село підпорядковане Великобурлуцькій селищній раді. Це одно з найбільших сіл селищної ради.

В ньому нараховується 329 дворів, в яких проживає 913 душ.

 

 

                       Село Голубівка

 

Історія села Голубівка сягає в далеке-далеке минуле. На території сучасного села Голубівка Харківські археологи в 70-ті роки ХХ ст.. виявили сліди поселень племен так званої зрубної культури (ІІ-поч. І тисячоліття. до н.е.). Для неї характерне поховання в ямі, що нагадувала колодязь зі зрубом. Після поховання зруб закривали, яму засипали. Отже, археологічні дані доводять, що на початку І тисячоліття до н.е. побережжя р. Бурлук, в середній течії її, було обжите.

Назва села походить від назви лісу Голубів, що неподалік нього. Виникло воно в час Великої Вітчизняної війни (1942- 1943р.р.). В ці роки лінія фронту проходила по Сіверському Дінцю. Села, що опинилися в цій зоні, постійно піддавались обстрілам, проживання людей там було небезпечним. Жителі залишали свої села, переселялись в інші місця. Деякі з них, а саме: Сердюк Омелян Омелянович, Кравченко Василь Павлович, Баландіна Поліна та ін. – переїхали на Великобурлуччину, поселилися і заснували хутір, який згодом переріс у село Голубівка.

Село…. Це своєрідний осередок людського суспільства. В ньому односельці ніби одна сім’я, в якій всі знають один про одного, від старого до малого. Знають хто родив, а хто пішов з життя. Прийнято проводжати всім селом односельця у світ інший. Весілля, проводи до армії – також справа всього села. Взаємодопомога і взаємовиручка – характерні для нього. Селянський спосіб життя спонукає привчати дітей з раннього віку до праці. Пасти корів, гусей, прибирати в хаті і на подвір’ї – входило в обов’язки дітей. Тільки в селі прийнято вітатися при зустрічі, що є одним із критеріїв вихованості людини.

Таким є і село Голубівка, в якій дотримуються давно укладених звичаїв.

На 1963 рік на хуторі Голубівка було вже 56 дворів, в яких проживало 184 особи, з них чоловіків – 83, жінок – 101, з середньою освітою – 3, механізаторів – 10, передовики – комбайнери Курченко Гнат Петрович, Доля Григорій Маркович. На ці роки припадає електрифікація і радіофікація села. В користуванні жителів появилися електроприлади: утюги, пральні машини. Майже в кожному дворі веломашина, три колгоспники мали мотоцикли. Хутір Голубівка входив до складу четвертої бригади колгоспу «Україна».

В 2007 році в селі Голубівка нараховується 41 двір, жителів 102 особи.

Село Голубівка підпорядковане Великобурлуцькій селищній раді.

 

 

 

 

                           Село Яєчне

Село Яєчне підпорядковано Великобурлуцькій селищній раді, знаходиться на відстані 10 км. від райцентра. Виникло воно на землі, яка до Жовтневої революції належало поміщику Кір’янову. Після революції земля була розділена між селянами. Деякі з них в 1922 році поселилися на виділених їм садибах? це Макуха Ілля, Лісовий Гнат, Кипаренко Микола, Соплін Клим, Цапко Мефодій Назарович. Виник хутір, який іменували Яєчне. Назвали його так тому, що на схилах балок у густій високій траві та в чагарниках низин водилося дуже багато птахів, які там гніздилися і несли яйця, якими ласували пастухи та косарі. 

В 1929 році населення хутора вступило до комуни ім. Петровського. Під час колективізації Макуху Іллю розкуркулили, майно було конфісковано, а його вивезли за межі України.                           

В 1923 році на громадських засадах було збудовано школу, вдень в ній навчалися діти, вечорами – дорослі (лікнеп). Збудовано клуб, в якому демонстрували кінофільми. Хутір розростався, переріс у село, що в 1950 році увійшло до складу колгоспу ім. Петровського, а в 1967 році – до колгоспу ім. Леніна.

 В Яєчному знаходився свинокомплекс цього господарства, в якому нараховувалось 22 тисячі голів свиней.

 

                           СТФ к-пу ім. Леніна. 80-і роки.

 Сьогодні (2007р.) цей комплекс не існує, залишилися лише напівзруйновані свинарники.

Земля розпайована. Селяни стали власниками її, але постало питання, як господарювати?Як дати раду землі – годувальниці, не маючи знарядь праці?

Селяни віддали свої паї ПСП «Марс» та ПОСП «Бурлуцьке», одержуючи мізерну плату за них.

2007 рік. В селі нараховується 78 дворів, в яких проживає 222 жителя.

 

 

 

Село Балка

Назва села походить від географічного розташування його. Частина села розміщена у підніжжі підвищення, друга – на самому узвишші. Воно дугоподібно тягнеться по лівобережжі річки Бурлук. Село Балка виникло в ХІХ ст. на землі Загреблянської громади у зв’язку з розширенням села Великий Бурлук. Першими поселилися: Доля Михайло Семенович, Курочка Микола, Ільченко Йосип Юрійович, Проценко Єгор Павлович, Гринько Іван Якович, Вельма Назар, Єфременко Корній Сергійович. Після революції 1917 року земля була розділена між селянами. Майже 10 років вони одноосібно господарювали на ній. В 1930 році розпочинається об’єднання дрібних селянських господарств у колективні. Селянам важко було уявити, що являє собою колгосп, його переваги над індивідуальним господарюванням. До того ж боляче було розлучитися зі своєю конячиною, парою бичків, усуспільнити їх. В 1930 році в селі Балка було організовано колгосп “Жовтневий колос”, головою обрано Кривулю Семена Івановича; створено також колгосп “Червоне поле”, більшістю голосів селян головою обрано було Бондаренка Івана Єгоровича; “Червона зірка”, активістами в організації його були: О.М. Гребіник, Т.А.Мулик, К.В.Скидан. В 1934 році комуна в селі Манцівка була переведена на статут колгоспу. Так виник ще один колгосп “Вільна праця”. В 1939 році відбулося укрупнення колгоспів. Два господарства “Червоне поле “ і “ІІ п’ятирічка” об’єдналися в артіль ім. Щорса.

Установлений ритм життя жителів села Балка та прилеглих до неї сіл і хуторів порушила війна. Чоловіків призовного віку було мобілізовано до Червоної Армії. Вони влилися в ряди захисників Вітчизни. На всіх фронтах були односельці жителів Балка. Підступи до Москви, на Можайському напрямку, захищав Михайло Митрофанович Криворотько, наводчик протитанкової гармати. “Нашій батареї,– розповідав ветеран,– було дано завдання перекрити дорогу, якою передбачався наступ фашистських танків на Москву. Протягом ночі “вгризалися” у мерзлу землю. Вранці наші позиції піддали сильному бомбардуванню, а згодом з лісу, до якого було не більше 300 метрів, почали виповзати танки. Ми нарахували одинадцять. Підпустили на відстань 150 метрів і відкрили вогонь. Перший снаряд перелетів, другий вцілив у башту танка. В обхід підбитого став виповзати інший, ведучи вогонь по нашій гарматі. Загинули командир та заряджаючий, третій солдат був поранений. Я вів вогонь по другому танку. Лише третій постріл був влучним. З машини повалив дим, інші танки зупинилися і подалися знову до лісу”.

В боях за визволення Харківщини брав участь гвардії рядовий 41-го стрілецького полку Петро Олександрович Солодкий. Ворожа куля скосила Петра Олександровича на землі рідної Харківщини, в селі Логачівка Харківського району.

В складі 129-ї гвардійської стрілецької дивізії І Українського фронту визволяв міста і села України Микола Якович Носач. Особливо закарбувалися в пам’яті його бої за місто Житомир – бої кровопролитні і жорстокі. Пам’ятає Микола Якович форсування по тонкому ламкому льоду річки Південний Буг і сутичку з німцями на березі її.

Ілля Петрович Шапар – один із тих, які аж на Тихому океані свій завершили похід. Ілля Петрович був зарахований до складу 277 Рославської Червонопрапорної ордена Суворова і Кутузова стрілецької дивізії. Військова частина, в якій служив І.П.Шапар, була перекинута на Далекий Схід на війну з Японією.277 стрілецька дивізія увійшла до складу 1-го Далекосхідного фронту. Ілля Петрович служив у артдивізіоні, входив в обслугу гармати. Засвідчує участь І.П.Шапаря в розгромі імперіалістичної Японії медаль “За перемогу над Японією”.

Заслуговує уваги вчинок Ганни Степанівни Гребіник, жительки Щорса. В лютому 1943 року, коли Великий Бурлук був уже визволений, до хати Ганни Степанівни зайшли чотири німці. Вона, ризикуючи життям сина і своїм, повідомила про це радянських солдат. Наші воїни взяли ворогів у полон.

Чорна Феодосія Кузьмівна 1926 року народження, зараз їй за 80. Феодосія Кузьмівна належить до того покоління про яке говорять – учасники війни або учасники трудового фронту. На її покоління припали всі тяготи війни. Саме вони, трудівники тилу, кували перемогу не “мечем”, а “оралом”. ” Все для фронту!”, “Все для перемоги!” – під таким девізом працювали вони, розуміючи, що хліб потрібен фронту на рівні з снарядами, танками, літаками. Феодосія Кузьмівна - людина особливого гарту – трудолюбива і винослива. Через її руки пройшли всі роботи в колгоспі. Була і дояркою, і свинаркою, але більшість із 50-ти років її праці в колгоспі – це польові роботи: догляд просапних і збір зернових культур. З ранньої весни і до пізньої осені в полі, до того ж всі роботи, в основному, виконувались вручну. Чорна Ф.К. – сформований типаж колгоспниці. Вона своєю працею вписала сторінку в літопис господарства. Визнанням її заслуг є присвоєння почесного звання “Заслужений колгоспник”.

Після закінчення війни всі зусилля були спрямовані на відбудову та дальший розвиток господарства колгоспу. На початку 50-х років чотири невеликі сільгоспартілі:”Вільна праця”, ”Червона зірка,” “Більшовик ” та ім. Щорса об’єдналися в колгосп ім. Леніна. Головами були в різні в роки С.І.Кривуля та І.Г.Титаренко. В господарство ім. Леніна увійшли жителі села Балка, Манцівка, Шапаревого Яру, Саги, Лебедівки - це 776 колгоспників. В 1958 році, після реорганізації МТС, колгосп ім. Леніна купив 21 трактор, 12 комбайнів на суму 315754 крб. Із року в рік господарство міцніло. В 60-ті роки в розпорядженні колгоспу було 3299 га. сільгоспугідь, в тому числі 2536 га. орної землі. Великої рогатої худоби нараховувалось 1014 голів, в тому числі корів – 445. Свиней – 5385 голів. В ці роки було збудовано два дитячих садки, клуб, польовий стан з кімнатою для відпочинку механізаторів, їдальнею, кабінетом бригадира тракторної бригади, а також облаштовано місця для обслуговування техніки, очищено і зариблено 5 ставків. 46 колгоспників збудували собі нові будинки. Це трактористи Шапар В.П. і Шапар А.П., свинарки Підопригора А.П. і Шапар В.П., колгоспники Купін І.М., Величко О.І., Доля А.С. та інші. Титаренка І.Г. – голову колгоспу – нагороджено медаллю “За трудову відзнаку”.

Для поліпшення побутових умов жителів сіл прокладено водопровід до трьохсот метрів, вибито три колодязі в селі Манцівка: один на Жуковому Яру і два на центральній садибі. Всі села електрифіковані, в усіх оселях говорило радіо.

В 1967 році колгосп ім. Леніна об’єднався з колгоспом “Україна” в один – ім. Леніна. Господарство нарощувало темпи розвитку. В 70-ті роки колгосп спеціалізувався на свинарстві. Але не послаблювалась увага на молочно - товарні ферми. Високих надоїв добився колектив ферми колгоспу (завферми В.П.Прасол), подолав тритисячний рубіж. Вагомі здобутки мали польоводи, урожай зернових становив 24,4 ц з гектара.Високий врожай буряків виростила ланка М.М.Здора. За проявлену трудову доблесть тракторист колгоспу ім. Леніна Коротков Микола Іванович нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. В1977 році переможцем в соціалістичному змаганні серед господарств району по виробництву і продажу державі продукції рослинництва визнано колектив колгоспу ім. Леніна.

Всі трудові роки віддало роботі в колгоспі подружжя Раїса Сергіївна і Володимир Петрович Солодкі.