Свято-Преображенський храм – архітектурна пам’ятка

 першої половини Х1Х ст.

В 1826 році Андрій Якович Донець-Захаржевський почав будівництво церкви в пам’ять померлої дружини, яку він дуже любив. Нічого не шкодував для будівництва, не торгувався з майстрами. Він говорив: “Я будую храм для Бога, бери за роботу стільки, скільки вона коштує, тільки роби по совісті для того ж Бога. Коли запитали, скільки витратив він на будівництво, Андрій Якович відповів: “З Богом рахунку не вів, я бажав лише одного, щоб йому була приємна моя жертва”.

В 1839 році будівництво церкви було закінчено. Храм вражав своєю красою. Преображенська церква складалася із храму і дзвіниці, з’єднаних портиком. Надзвичайної краси була колоннада(10) портика, а особливо барельєфні(11) зображення капітелей(12) колон. Старанно, міцно, красиво виконано всі деталі портика. Храм простояв понад сто років, але не попсувалось жодне рельєфне(13) зображення капітелей колон. Особливо чудовий вигляд мав храм збоку. Колонада бокового портика переходила в колонаду, що з’єднувала дзвіницю з храмом – цілий ліс колон. Храм хрестового плану, з фронтонами на виступаючих частинах, перекритий куполом на високому гладенькому барабані, порізаному вікнами з чудовими оправами. На куполі величезне яблуко з хрестом. Храм справляв чарівне враження. Своєрідна краса церкви всередині. Виділявся пишний іконостас у вигляді ротонди(14) із колон. Капітелі колон розкішні, виразні, виконані блискуче. Ім’я архітектора будов (будинку і церкви) не відоме. Відкрита галерея церкви нагадувала колонаду Казанського собору (архітектор Вороніхін). Тому можна припустити, що зодчим будов у Бурлуку (будинку і церкви) був учень самого Вороніхіна. За церквою А.Захаржевський закріпив 60 десятин землі. Ще багато живих бурлучан, які ходили до цього храму і милувались його красою. Вони висловлюють своє обурення з приводу знищення в 1937 році цієї неповторної архітектурної споруди – окраси Великого Бурлука – Свято-Преображенського храму.

 

 

  

 

  В окзал станції Бурлук (90-і роки Х1Х ст.)

 

 

Вокзал станції Бурлук – це красива архітектурна будова кінця Х1Х ст. Його вік біля 110 років. Вистояв, уцілів в роки Великої Вітчизняної війни, служив великобурлучанам довгі роки. Вокзал –основна будова станції. Станція Бурлук названа іменем слободи Великий Бурлук, що знаходиться на відстані трьох км. від неї. Залізнична станція Бурлук, роз’їзди: Вадбольський, Гнилиця, Розорене будувались одночасно з будівництвом залізничної лінії Куп’янськ-Вовчанськ, яка пролягала через наш край. Старожили розповідали, що на будівництво залізниці зганяли селян з Великого Бурлука та навколишніх сіл. Потяглися валки підвід до ділянок, де планувалось прокладання залізниці. Першочергові завдання будівництва – зробити насип, викласти водостічні труби на Плужниковому, Поповому яру, неподалік Розореного, зробити міст через річку Бурлук.. Будова нагадувала мурашник. Селяни носили землю носилками, мішками, кошиками, возили тачками. Зробили насип, проклали залізничну колію, звели міст через річку, обладнали залізничні станції. І ось перший потяг...

 

 

           

Було це в 1901 році. Вздовж залізниці зібралось дуже багато людей. Із здивуванням і острахом дивилися, як рухається потяг, сам, без коней, рухомий “невидимою” силою. Більшість бурлучан бачили його вперше. Потяг рухався, паровоз сигналив, попереджаючи людей про обережність, чорний дим оповивав його. Паровоз міг тягти до 30 товарних вагонів зі швидкістю 30 км. за годину. Цей потяг міг замінити в перевезенні вантажів обоз із 1000 підвід з 2000 коней. Для обслуговування поїзда потрібно до 10 чоловік, а для обозу – до тисячі. Переваги такого виду транспорту очевидні. Перевозили поїздами вугілля, зерно, сіль, будівельні матеріали, дрова. Опалювались паровози кам’яним вугіллям або дровами. Залізнична лінія служить бурлучанам і понині.

 

Млин – будова 1907 року

 

       Млин – будова першого десятиріччя ХХ ст. у Великому Бурлуку. Млин зберігся по сьогодні, виповнилось йому 100 років. В 1907 році на Загреблі купець Андрієнко збудував механізований млин з крупорушкою і олійницею. Це був великий прогрес у розвитку переробки зерна. До того переробка зерна на борошно відбувалася на вітряних і водяних млинах. Люди використовували природну енергію – воду, вітер – для приведення в рух механізмів, що переробляли зерно. В кожному селі на пагорбі, відкритому всім вітрам, стояли вітряки, нараховувалось їх – 33, як записано в Харківському Календарі 1886 року. ”На річці Бурлук, на протоці Крайній, дві млинові греблі, на котрих стоїть 5 борошняних млинів. На них мололи, в основному навесні і восени, коли рівень води піднімався – за рік до 60 чвертей хліба переробляли.” (Описание Харьковской епархии, вид. 1857 р.)