Яке ж значення “велесової книги”.

Знайомство з “Велесовою книгою” однозначно переконує, що в ній ідеться мова про територію, яку зараз займає Україна. Вона є безцінною пам’яткою історії українського народу. “Кожне слово тут дише рідною Землею, безмежною любов’ю до неї...” (Шаян В. Віра предків наших.1987. – т.1.с.109).

“Велесова книга “ дає відповідь на ряд питань, а особливо на такі, як: Хто ми? Чиї діти? Яких батьків? Вона спрямована на виховання таких загальнолюдських цінностей, як любов до свого народу й своєї землі, вміння її боронити. Вона виховує повагу до предків, відповідальність перед минувшими і прийдешніми поколіннями.

“Велесова книга” – реальна. І лише люди, які втратили генетичний код свого етносу, не потягнуться до неї душею, як найдорожчого скарбу духовного” (Б.Яценко. “Велесова книга”. 2003. с.9).

Нам, бурлучанам, належить знати, що “Велесова книга” знайдена у Великому Бурлуку, що наше селище причетне до цієї унікальної пам’ятки, що завдяки їй Великий Бурлук увійшов до числа історичних і пам’ятних місць не тільки Харківщини, а й усієї України.

 

 

 

 

Історія Великого Бурлука є сторінкою світового шедевра –

“ Слова о полку Ігоревім ”

       Літописці залишили страхітливі картини диких половецьких наскоків. Налетить, як зграя хижаків, половецький загін на село і за годину залишає там тільки пожежі, руїни, смерть, а за собою жене худобу, везе награбоване майно, гонить бранців у тяжкий полон. Можна припустити, що орди кочівників топтали і землю бурлуцьку. В 1185 році проти половців виступив Ігор Святославович, князь Новгород-Сіверський. Цей похід описано в “Слові о полку Ігоревім”. Варіант маршруту Ігоря Святославовича розробив історик В.Оглоблін. Він в статті “Где пленили Игоря?” (газ. “Красное знамя”, 1982 р.) пише: “9 мая Ігореве войско подошло к реке Сальнице (р. Великий Бурлук), а затем ночью, переправившись вброд, двинулось дальше на юг. Ранним утром 10 мая русские полки уже стояли на берегу реки Сюурлия (р.Гнилица)».

       Отже, В.Оглобін стверджує, що рать Ігорева йшла по землі нашого краю на боротьбу з ворогом. Підтверджує це і карта

 

 

Путь руських полків в 1185 р. у половецьку землю.

На карті ясно видно, що стрілка, яка позначає шлях війська Ігоря Святославовича, перетинає річку Великий Бурлук. Це підтверджує причетність нашого краю до подій, описаних у “Слові”. “Слово о полку Ігоревім” проливає світло на історію нашого краю в Х11 ст., сповнює нас законною гордістю за наше минуле, нашу історію, наших предків.

  

Меморіальна плита – увічнення пам ’ яті Г.С.Сковороди.

 

У Великому Бурлуку в сквері РТП, на подвір’ї колишнього маєтку Захаржевських-Задонських, бурлучани установили меморіальну плиту, увічнивши нею пам’ять Григорія Савича Сковороди – видатного українського просвітителя, поета і педагога, велетня думки і слова XVIII ст. Григорій Савич неодноразово бував у Великому Бурлуку, зупинявся в маєтку Якова Донець-Захаржевського. Мандрівний філософ йшов від села до села. “Битим шляхом, що десь на обрії немов би тане у голубій імлі, вгору піднімається втомлений Сковорода. Оберемок книг під пахвою, сопілка за поясом – ото й весь його скарб. На ньому крислатий бриль, стоптані селянські чоботи та накидка на зігнутих плечах, що захищає його від негоди, вітру, дощу та сонця. Мабуть, далека дорога лишилася позаду. Високе чоло мандрівника спітніло, одяг припав пилом, рука спирається на палицю. Вдалині залишається село. Ось так протягом 28 літ від села до села виходив рідну Україну мандрівний філософ, несучи науку й правду трудовому люду, вкладаючи тугу і радість у чарівний спів нерозлучної супутниці – сопілки”. (“Григорій Сковорода у дорозі”. П.С.Федоренко “Ілюстративні засоби. ст. 57)

На горизонті село Великий Бурлук. Г.С.Сковорода був частим гостем Якова Донець-Захаржевського, проживав “у Бурлуках”. У двотомнику “Григорій Сковорода” (Київ, Наукова думка, 1973 рік) є підтвердження цього.

В листі від червня 1764 року Григорій Савич пише М.Ковалинському: “Якщо ти будеш (у Бурлуках), то я зможу легко навідатися до тебе (2т.ст..340). У праці “Брань Архистратига Михайла со сатаною о сем: легко быть благим», яка “написана в 1783 лете», Г.Сковорода пише: «Я сію книжечку начал в Бурлуках». Читаючи «Сад божественных песен…» дізнаємося, що пісня 29 «сложена 1785 года, сентября 17 дня, в селе Великом Бурлуке» (1т. ст.88). У листі до Ковалинського, свого приятиля і молодшого друга, Г.Сковорода пише 11 грудня 1788 року: «Зимую в Бурлуках» (т.2.ст.375). 23 вересня 1788 року він з Бурлука знову пише листа Г.І. Ковалинському. В 1790 р. Григорій Савич влітку теж у Бурлуці. В трактаті «Діалог, имя ему – Потом зміїн» Сковорода підкреслює: «Я сію книжечку написал в Бурлуке» (2т.ст.135) Це було в 1791 році. У праці «Жизнь Григорія Сковороди», яка «Писана 1794 года в древнем вкусе», розповідаючи про своє життя та мандри, Г.Сковорода зазначає: «Потом имел пребівание в Бурлуках у Захаржевского» (2 т.ст.4).

Підтверджує перебування Сковороди у Великому Бурлуці Д.І.Багалій у книзі «Український мандрівний філософ Григорій Сковорода» (Київ, 1992, «Орій»).

Г.С.Сковорода, беззаперечно, користувався книгами з бібліотеки Захаржевських. Чи мав він доступ до старовинного літопису «Велесової книги»? Якщо так, то чому ні в статтях, ні в листах ні словом не обмовився про неї? Ігор Кобзєв відповідає на ці питання так: «Причина, напевне, та ж, що заставляла умовчувати про неї і автора книги «Быль Х1Х ст.» К.В.Задонську: антихристиянський зміст «Велесової книги”. “Велесова книга” при всій її мудрості і глибині не могла не здатися людям минулих років твором “єретичним”, “крамольним” і тому небезпечним для благополуччя сім’ї, дому. Та й, звичайно, не все було зрозуміло їм у цьому складно написаному рукописі. Це, напевне, і були причини замовчування”.