Середні показники тривалості перебування у країнах снд та валютних доходів від обслуговування іноземних туристів з різних країн світу

Краіна	Тривалість перебування, дні	Валютні доходи, у. о.
На 1 туродень	На І туриста
Японія	4,0	104,75
США	8,0	78,38
Австрія	5,9	76,10
Канада	11,4	70,35
Франція	6,9	70,00
Італія	6,7	66,72
Швеція	3,9	63,33
Англія	6,9	51,30
Греція	2,6	55,77
Німеччина	6,4	49,22
Середній показник по країнах	5,7	62,28

Суттєвим фактором диференціації цін на туристські подорожі є вид транспортного обслуговування, що, в свою чергу, впливає на термін тривалості туру та на його конкурентоспроможність. Якщо аналізувати вплив транспортного обслуговування на ціни подорожей в Україну, виходить, що частка транспортних витрат у турах із західноєвропейських країн складає майже третину, а частка транспортних витрат в турах Америки — вже дві третини від загальної вартості туру. Ця частка залежить також і від виду туру — в складі інклюзив-туру вона є більшою, ніж у складі пекидж-туру.

Звідси висновок: пошук конкурентоспроможних цін повинен здійснюватись не лише в напрямі поглиблення диференціації цін на комплексне «наземне» обслуговування, але й у напрямі здешевлення транспортних витрат, наприклад, за рахунок організації авіачартерних перевезень. Однобічне ж зниження цін лише на обслуговування або на перевезення не дає бажаних результатів. Розробка оптимальної ціни туристичного продукту залежить від багатьох факторів і базується на принципах комплексного вдосконалення діяльності підприємства. Ціна повинна постійно коригуватись під впливом багатьох ціноутворюючих факторів (характеристик платоспроможного попиту, життєвого циклу послуги, сезону, цін конкурентів та ін.). Оптимальною є ціна, яка найповніше відповідає вимогам зовнішнього середовища та максимально використовує внутрішній потенціал підприємств-виробників послуг.

Для обгрунтування оптимальної ціни туру передбачувану розрахункову ціну необхідно перевірити щодо відповідності практикованій міжнародній політиці цін. У світі відомо багато туристичних фірм, готелів, екскурсійних бюро та інших підприємств, які виробили установки щодо створення бажаного цінового іміджу, а надання цінових знижок та здійснення інших заходів у відповідь на цінову діяльність конкурентів допомагає їм досягти поставленої мети.

На думку фахівців, внесок туризму в економіку приймаючої країни не обмежується витратами на ночівлю, сніданок і екскурсії, що складають турпакет, — це лише незначна частка витрат туристів. Показником інтенсивності в'їздного туризму є сума всіх витрат у країні тимчасового перебування. Ефективність іноземного туризму для будь-якої країни забезпечується насамперед значною часткою витрат туриста на товари. Чим більше придбано товарів, особливо для майбутнього споживання, тим вищою є інтенсивність туризму.

Що стосується доходів від споживаних туристом послуг, тут є одна особливість: на споживання послуг потрібен час, а подорож завжди обмеженою в часі. Терміни подорожі створюють природну межу здатності туриста до витрачання коштів. При цьому найбільшою мірою лімітується споживання послуг і найменшою — товарів. Зрозуміло, що й на придбання товарів необхідно мати певний час. Однак він є несуттєвим порівняно з витратами часу туриста на придбання послуг.

Традиційно вважається, що доходи конкретної турфірми залежить від забезпечення туристу платного обслуговування впродовж усієї подорожі. Так будувалася схема обслуговування за радянських часів коли іноземний турист практично не мав вільного часу (екстенсивний характер туризму). Правильне співвідношення попередньої оплати подорожі й вільних витрат туриста (як грошових, так і часових) - одне з найважливіших маркетингових завдань вітчизняних туристичних підприємств, бо за цим стоять розміри цін на подорожі, пропоновані турфірмами. Цей аспект є особливо важливим для турфірм, які займаються в'їздним (іноземним) туризмом. Для маркетингових службтаких фірм інтерес до статистики світового туризму повинен розпочинатись з аналізу грошових витрат та витрат часу населення тієї чи іншої країни на подорожі. На жаль, поки що ВТО публікує наскрізні дані про витрати туристів не за кожен рік. У табл. 34 наведені опубліковані дані за 1997 р. про витрати на туризм та витрати на транспорт по 10 країнах, громадяни яких є лідерами за обсягом витрат на подорожі.

За даними табл. 34, частка витрат на транспорт у сукупних витратах залежить від географічного положення країни. Вона є вищою у найвіддаленіших країнах, особливо в острівних державах. Наприклад, у Новій Зеландії частка транспортних витрат склала 28,1%, в Австралії - 27,5%. Серед країн-лідерів виділяється також Японія, де транспортна складова - 20,2%, Великобританія - 21,3%, США - 26,3%. Найнижчі показники континентальній Європі: в Австрії - 5,8%, у Німеччині - 10,9%.

 

Таблиця 34

Десять країн, громадяни яких є лідерами за обсягом витрат на подорожі,

1997 р., млн. дол. США *

Країна	Витрати на туризм	Витрати на транспорт	Разом
США	51,220	18,235	69,455
Німеччина	46,200	5,644	51,844
Японія	33,041	8,372	41,413
Великобританія	27,710	7,519	35,229
Італія	16,631	3,774	20,405
Франція	16,576	4,034	20,610
Канада	11,268	2,627	13,895
Нідерланди	10,232	2,319	12,551
Китай	10,166	1,090	11,256
Австрія	10,124	0,618	10,742

 

.

Для оцінки потенційних можливостей ринку можна використати публіковані дані ВТО про розвиток міжнародного туризму й середні витрати на одну подорож за 1997 р.

За даними табл. 35 показники витрат на туризм у розрахунку на душу населення у визнаних донорів туристичного ринку за 1997 р. такі: у Німеччині-633 дол. США, у Великобританії - 471, Канаді - 371, Італії - 293, Франції-283, Японії - 263, а в США - 191 дол. США. Значно скромнішою за цим показником є Україна - 82 дол. США. Однак дані по Україні є вищими ніж відповідні показники по Індонезії (12 дол. США), Китаю (8 дол. США), Індії (1 дол. США).

Таблиця 35

Розвиток міжнародного туризму і середні витрати на подорожі за 1997 р.

 

Країна	Число туристів, що виїхали, млн. осіб	Частка туристів у за­гальній кіль­кості насе­лення країни, відсотки	Тривалість однієї подорожі, днів	Витрати на 1 подорож, дол. СІІІА
Німеччина		88,9	10,8	632,9
Великобританія		61,0	10,2	770,6
Франція		27,3	10,7	1036,0
Нідерланди		95,5	13,0	682,1
Італія		24,6	11,4	1187,9
Бельгія		100,0	10,2	788,0
Іспанія		17,9	9,0	638,1
США		19,8	17,9	966,4
Канада		62,7	10,4	593,1
Японія		5,6	10,4	1943,6

 

* Вильям Азар. Почем нынче путешествие: На что турист тратит деньги и кому от этого польза // Туризм. Практика, проблеми перспективы. - 2000. - N5. - С. 40, 41.

Українським турфірмам, які займаються іноземним (в'їздним) туризмом і шукають потенційних клієнтів, варто звернути увагу й на інші особливості формування туристичного попиту. Так, для потоку туристі й із далекого зарубіжжя (Японія, США, Канада) характерна перевага, - це люди зі значним матеріальним статком. У загальних витратах таких туристів досить висока транспортна складова, тому що переважні користування повітряним транспортом. Значні витрати в них і на послуги готелів. У подорожах між європейськими країнами переважає використання автомобільного транспорту, а розміщення без оплати ночівлі (у власних квартирах, у родичів чи знайомих) займає значне місце: у німців — 31%, в англійців — 37%, у голландців — 38%. Можливість не платити за житло значною мірою скорочує загальні витрат на подорож і нерідко диктує вибір країни.

Проведення аналізу специфічних характеристик платоспроможного попиту як найважливіших цінових факторів є відповідальним етаном при розробці пропозицій щодо вдосконалення існуючої цінової стратегії. Від того, наскільки ретельно виконано аналіз, значною мірою залежить обгрунтованість стратегічних і тактичних рішень щодо продуктової політики підприємства, напрямів розвитку послуг і динаміки експортно-імпортних цін.

Дослідження впливу факторів на динаміку цін і тарифів внутрішнього туристичного ринку доцільно розпочати з характеристики туристичного ринку України та аналізу основних показників, які характеризують його стан⁶. Незважаючи на помітні позитивні зрушення щодо законодавчої та правової основи організації прийому й обслуговування іноземних туристів в Україні, реальні передумови розвитку в'їзного туризму реалізуються ще не повною мірою. Залишається від'ємним баланс в'їзного та виїзного туризму, хоча за даними статистичної звітності 2001 р. спостерігається зростання частки іноземного туризму.

Все більшої популярності серед туристів, що приїжджають в Україну, набуває круїзний туризм. Серед туристів з США, Данії, Греції, Швейцарії Німеччини користуються популярністю круїзи по Дніпру, Чорному морю. Іноземні туристи віддають перевагу відпочинку на півдні та заході України. Пізнавальні тури проводились переважно у Києві, Чернігові, Львові. Загалом ці регіони відвідало 80% іноземців, які прибули в Україну з метою туризму.

Основними пріоритетними напрямами туристичної діяльності в Україні, які повинні забезпечити збільшення валютних надходжень, є діловий інсентив-туризм, рекреаційно-лікувальний, релігійно-паломницький, етнічний, круїзний, спортивно-оздоровчий, науковий (кон­гресний), культурний (пізнавальний) туризм. Що стосується виїзного туризму, то спеціалісти вважають, що сучасний ринок послуг закордонного туризму в Україні перенасичений. Пропозиція значно перевищує попит, в результаті чого туристичним фірмам доводиться працювати в умовах жорсткої конкуренції. Вести роботу на малорентабельній ниві (за попередніми оцінками, рентабельність роботи більшості посередницьких туристичних фірм не перевищує 5%) досить важко. До того ж, як вважають у ряді туристичних фірм, купівельна спроможність місцевого населення України, від якої насамперед залежить розвиток закордонного туризму, знижується. В свою чергу це відбивається на обсягах роботи туристичних підприємств, які пропонують послуги відпочиваючим за кордоном України.

За офіційними даними, на початок 2001 р. в Україні працювало 2448 ліцензованих туристичних підприємств. Найбільша кількість підприємств зареєстрована в Києві - 822; 638 - у Республіці Крим, Третьою за кількістю туристичних фірм є Одеська область — 225, потім Львівська — 184 підприємства та м. Севастополь — 174 фірми. Решта більш-менш рівномірно розташовані в інших регіонах країни. При цьому в східних регіонах туристичних фірм більше, ніж у західних.

За останні роки кількість ліцензованих туристичних підприємств м. Києва значно зросла. Станом на 1 січня 2002 р. було зареєстровано 1884 турфірми (44,7% від загалу туристичних підприємств України). Аналіз розподілу туристичних підприємств за областями України показує, що найбільша їх кількість функціонує в м. Києві⁷. У 2000 р, в Україні обслуговано 1,35 млн. туристів та 1,64 млн. екскурсантів на внутрішніх маршрутах України. Більша частина наданих туристичних послуг — це організація відпочинку та оздоровлення громадян на курортах України. Крім того, обслуговано 377,87 тис. іноземних туристів; 285,35 тис. українців виїжджали за кордон.

Аналіз зведених показників за 2000 р. свідчить про те, що обсяг реалізації послуг суб'єктами туристичної діяльності м. Києва склав 291026 тис грн., тобто 35% від загального обсягу по Україні. До бюджету усіх рівнів від надання туристичних послуг сплачено 87,9 млн. гри. (33,5% від загального обсягу платежів від туристичної діяльності по Україні). Більшість підприємств м. Києва надавали туристичні послуги іноземним громадянам і працювали з іноземними партнерами за прямими договорами, 62% іноземних туристів приїздили до Києва з діловими цілями; на відпочинок — 32%. Серед іноземних туристів, які скористались послугами вітчизняних туристичних підприємств, відсоток дітей та підлітків становить 1,3%.

Провідними фірмами, що надають екскурсійне обслуговування, є дочірні підприємства АТ «Укрпрофтур», «Київоблтурист», «Укрінтур-бюро» та ін. Водночас, скромними виявились показники організованого туризму в м. Києві. Так, за 2000 р. суб'єктами туристичної діяль­ності Києва надано туристичні послуги 289 тис. організованих туристів, в т. ч. 97,9 тис. іноземців (23,4% від загальної кількості організованих туристів у Києві) та 193 тис. осіб — вітчизняних туристів; з них виїж­джали за кордон 70,7 тис. осіб (23,2%), 122,3 тис. осіб були охоплені внутрішнім туризмом (43,4%). Порівняно з 1999 р. Спостерігається помітне падіння загального обсягу попиту на зарубіжні подорожі серед громадян України (на 14%).

Київському регіональному туристичному ринку нині притаманний найвищий ступінь конкурентної боротьби серед усіх регіонів України. Підприємства, що функціонують нині на ринку м. Києва, за обсягом наданих послуг та чисельністю працюючих можна умовно поділити на три групи:

1. Підприємства-лідери. Мають найбільші (понад 1000 тис. грн. на рік) обсягу реалізації туристичних послуг і чисельність зайнятих понад 50 осій. Вони лідирують на ринку, пропонують маршрути на будь-який смак, починаючи з дорогих курортів Болгарії та закінчуючи екзотичними подорожами на Канарські острови чи острів Аруму.

2. Підприємства з середнім обсягом надання туристичних послуг (обсяг реалізації туристичних послуг — від 250 до 1000 тис. грн. на рік, чисельність зайнятих — від 10 до 50 осіб).

3. Підприємства з мінімальним обсягом реалізації (до 250 тис. грн. на рік) та кількістю працівників до 10 осіб. Як правило, вони пропонують мінімум популярних і найчастіше недорогих маршрутів (за 4 - 5 напрямками). Ця група є найбільшою.

Слід підкреслити, що зниження попиту на закордонний туризм відчувають, не всі підприємства. Майже третина туристичних фірм відмічають, приріст клієнтів порівняно з минулим роком. Цей феномен спеціалісти пояснюють або якісним розширенням підприємства та пропозиції ширшого спектру послуг, або ж таким досить поширеним явищем як «другий сезон роботи на ринку». Справа у тому, що значна кількість підприємств, зареєструвавшись три та більше років тому, фактично почали працювати в нормальному режимі роботи тільки тепер. Тому нинішній сезон для них — лише другий, і потік клієнтів до них поступово зростає.

Операторів ринку туристичних послуг можна умовно поділити на дві групи:

· Близько 30 самостійних підприємств, які користуються популяр­ністю й мають постійних клієнтів.

· фірми, які пропонують клієнтам мінімум найпопулярніших марш­рутів.

 

Найбільші з них пропонують маршрути на будь-який смак, починаючи з недорогих (нерідко дешевших від кримських) курортів Болгарії та закінчуючи екзотикою, як наприклад, на Карибські острови чи Республіки ЧАД.

Ряд туристичних фірм визначили саме екзотичний відпочинок як домінуючий напрям своєї діяльності й, незважаючи на поки що невеликий обсяг діяльності, пропонують обслуговування найпримхливішому, але й, звичайно ж, найзабезпеченішому прошарку споживачів. До таких фірм можна віднести турфірму «Загорье», яка пропонує маршрути на Сейшели, Мальдиви, Маврикій, а також до Барбадосу, Кенії, Бразилії, Непалу, Бутану, Уганди. Можна також полинути на безлюдні острови. Для найвідважніших туристів з екзотичними запитами пропонуються навіть такі маршрути й розваги, як підкорення Північного Полюсу, сходження на Кіліманджаро чи здійснення мандрівки шляхами Суворова через Альпи, подолання Андів та Гімалаїв. Водночас з екзотикою ця туристична фірма пропонує відпочинок у таких «звичних» місцях, як Франція, Італія, Швейцарія, Австрія, Туніс, Хорватія. «Екзотична» спеціалізація дозволила фірмі «Загорье» виділитись із довгого ряду українських туристичних підприємств. При цьому, за даними маркетингових досліджень, бажаючих відпочити на екзотичних островах налічується не більше 5% від усієї кількості подорожуючих з турфірмами в Україні. З іншого боку, приваблюючим фактором є високий рівень матеріального достатку «екзотичних» туристів, який залишається досить стабільним, і, за найближчим прогнозом, привабливість ніші «екзотичних» турів може дещо зрости.

Слід відмітити, що далеко від високорентабельної діяльності перебувають невеликі турфірми, які пропонують найпопулярніші й недорогі маршрути (3-5 країн), максимально підлаштовуючись до кон'юнктури ринку. Такі фірми водночас із самостійним виходом на закордонні фірми найчастіше працюють як турагенти великих вітчизняних туроператорів, поставляючи їм клієнтів.

Крім того, існує думка, що спеціалізуватись можна й за окремими державами та регіонами. Такою є точка зору керівників фірми «Синдбад».

Ряд турфірм обрали домінуючим напрямом розвитку навчання за кордоном. На етапі зародження та становлення вільних ринкових відносин у багатьох громадян нашої країни виникла проблема досконального вивчення іноземних мов. Вирішувати цю проблему допомагають фірми, які організовують відправку груп до лінгвістичних центрів англомовних країн — Англії, Канади, США та ін., а також до Німеччини та Франції, для вивчення, відповідно, німецької та фран­цузької мов. Окрім мовних груп, набираються групи по вивченню секретів ейдетики. Подібна спеціалізація дозволяє більшості фірм розвиватися, але підстраховуючи себе, вони все-таки пропонують і подорожі до популярних європейських курортів, вважаючи, що зовсім без «звичайних» туристів не обійтись.

Щодо статистики тенденцій розвитку закордонного туризму, то, за офіційними даними, кількість бажаючих відпочити за кордоном в останні роки має тенденцію до скорочення. В останні роки відбулося зниження попиту на тури до Азіатського регіону й збільшення кількості туристів, які подорожують Європою. Зросла кількість бажаючих відпочити у Болгарії, більше туристів відвідали Німеччину порівняно з минулим роком (0,8%). Зріс попит і на найдорожчі тури на Мальту. Водночас спостерігається скорочення попиту на туристичні подорожі до Польщі, Туреччини та Словаччини.

Слід відмітити, що впливові турфірми, визначивши свою нішу на ринку, велику увагу приділяють налагодженню контрактів з партнерами за кордоном, оскільки для отримання ліцензії туристичні підприємства повинні підписати не менше 5 угод з іноземними партнерами. З іншого боку ще до початку сезону великі туроператори мають свою гарантовану квоту місць у готелях престижних світових курортів, навіть ще не одержавши замовлень на ці маршрути. Звичайно ж, невеликим фір­мам це не під силу.

Крім заброньованих номерів, великі туристичні фірми мають власні чартерні перевезення або гарантовані квоти місць на необхідні авіарейси. На відміну від великих операторів, малі компанії не мають можливості укомплектовувати своїми клієнтами чартерні рейси, що не дозволяє їм знижувати вартість реалізованих путівок.

Заслуговує на увагу ще одна проблема більшості вітчизняних туристичних фірм. Як свідчать дослідження, лише 10% вітчизняних центів замовляють путівки за місяць-півтора до наміченого відпочинку. Багато клієнтів відвідують турфірми, бажаючи їхати через кілька днів. Для порівняння зазначимо, що передбачливі громадяни Німеччини, наприклад, бронюють путівки за півроку-рік до початку відпустки, тоді як туристи України, звернувшись напередодні, готові їхати будь-куди. Дана проблема певною мірою обмежує роботу турфірм у пік сезону, який припадає на 20 червня-15 серпня.

Нестабільність та непередбачуваність потоку клієнтів ускладнює роботу на ринку, але спеціалісти вважають, що ці труднощі, пов'язані з ментальністю наших громадян, тимчасові. Останнім часом туроператори пристосувалися працювати у такому режимі й намагаються подолати ці проблеми шляхом удосконалення маркетингових дослід­жень попиту потенційних клієнтів та рекламних заходів. Великі вітчизняні туристичні підприємства співпрацюють близько з 50 - 60 партнерами за кордоном.

Як правило, ці компаньйони, як і їхні українські колеги, є досить потужними підприємствами чи організаціями. Інші фірми, які прямують за лідерами, теж налагодили співробітництво, але із значно меншою кількістю операторів за кордоном.

Підсумовуючи все вищесказане, зазначимо, що розвиток ринку закордонного туризму залежить насамперед від купівельної спромож­ності населення України, і будь-які прогнози пов'язуються з кількістю грошей у потенційних клієнтів. Що ж до прогнозованих змін структури туристичного ринку, то, судячи з аналізу, у найближчі декілька років очікується збільшення кількості великих фірм-лідерів за рахунок злиття і поглинання малих. При цьому, на думку спеціалістів, найбільш еко­номічно вигідним і перспективним можна вважати розвиток внутріш­нього та іноземного туризму в Україні, які вимагають значних зусиль, затрат праці й капіталу.

Сучасна ситуація на туристичному ринку України відкриває широкі можливості для розвитку тих підприємств, які в умовах конкурентної боротьби знаходять шляхи до закріплення позицій та орієнтуються на опанування нових ринкових ніш. Перспективним є поєднання зусиль туристичних агентств і фірм, прикладом чого є створення й діяльність в Україні Асоціації «Аскотур», національної мережі туристично-екскурсійних маршрутів «Намисто Славутича» та відповідного фонду. Створені також Ради недержавних об'єднань в межах СНД з метою запро­вадження єдиної системи розрахунків та відродження туристичного простору.

Серед розмаїття туристичних підприємств та їх об'єднань необхідно відзначити найкрупніші, які обслуговують майже 90% туристського потоку в Україні. Такі підприємства, як «Інтурист-Україна», «Укрпрофтур», БММТ (Бюро міжнародного молодіжного туризму) «Супутник» мають значний досвід роботи у сфері організації міжнародного туристського обміну й діють на туристичному ринку як туроператори, що пропонують власні тури, мають власну матеріально-технічну бачу, мережу представництв і підрозділів у межах країни, в тому числі туристичних агентств. Так, діяльність у секторі молодіжного туризму контролюється Українським державним республіканським БММ «Супутник», який має 24 обласних центри й центр в Криму, готельну базу, яка дає змогу обслуговувати понад 140 тис. туристів. БММТ «Супутник» співпрацює з понад 350 молодіжними громадськими органі­заціями 88 країн світу.

Головним завданням діяльності об'єднання «Інтурист-Україна» є розвиток міжнародного туризму, розширення зовнішньоекономічних зв'язків України, збільшення валютних надходжень, підвищення авторитету українського національного туристичного продукту на світовому ринку з метою отримання прибутку для подальшого розвитку об'єднання.

Отже, туристичному ринку України притаманний високий рівень конкурентної боротьби. Крім того, важко віднайти сегмент споживачів, на який би не була спрямована діяльність тих чи інших туристичних підприємств. В умовах жорсткої конкуренції малим підприємствам не вистачає ресурсного потенціалу та фінансових коштів для цінового маневрування й подальшої диференціації послуг на цьому ринку.

В умовах конкуренції зниження цін на тури повинно відбуватись не за рахунок якості послуг, а на основі зменшення розміру маржинального доходу, вибору оптимальної програми перебування й довжини маршруту. З цією метою доцільно розглянути досвід та перспективи розвитку внутрішнього соціального туризму в Україні.

Соціальний (профспілковий) туризм визначають як подорожі, що суб­сидуються з коштів, які виділяють окремі підприємства та держава на соціальні потреби. При цьому окремим категоріям туристів держава у законодавчо встановленому порядку надає пільги соціального характеру.

У країнах Європейського союзу соціальний туризм асоціюється з малозабезпеченими клієнтами, які не дозволяють собі отримувати високоякісні туристичні послуги. Ця категорія громадян має потребу у пільгах соціального характеру. До неї належать насамперед багатодітні сім'ї, діти-сироти, вихованці дитячих будинків та шкіл-інтернатів, молодь, що вчиться та працює, пенсіонери, інваліди та малозабезпечені громадяни.

Профспілковий туризм в Україні має давню історію, певні традиції та досягнення. На всіх етапах його розвитку було й залишається донині основне завдання — надання послуг відпочинку та оздоровлення всім верствам населення України за доступними цінами. Головним опера­тором на цьому сегменті туристичного ринку традиційно залишається ЗАТ «Укрпрофтур», яке нині належить до комерційних підприємств, оскільки централізацію функцій щодо розвитку соціального туризму в Україні відмінено. ЗАТ «Укрпрофтур» створено з метою організації й надання громадянам комплексних туристично-екскурсійних та інших послуг, ефективного використання матеріальної бази, зведення нових і реконструкції існуючих туристичних об'єктів, прискорення формування нових економічних основ туризму, його засновник — Рада

За даними табл. 36 частка оплати праці у загальній сумі грошових доходів населення має стійку тенденцію до зниження. За 1990 - 2000 рр. вона зменшилась у 1,45 рази і склала у 2000 р. лише 48,96%. Питома вага інших доходів зросла майже втричі: з 8,18 до 24,88%.

Привертає увагу зростання частки витрат на купівлю товарів та оплату послуг за 1998 - 2000 рр., що пояснюється не лише початком підвищення життєвого рівня населення, але й зростанням тарифів на оплату житла та комунальних послуг. Так, питома вага обов'язкових платежів та добровільних внесків збільшилась в 1,43 рази.

Частка витрат на туристичні послуги характеризується низьким рівнем та незначним діапазоном коливань, в межах 1,59 - 0,98%. Най­більшою вона була у 1995 р. (1,59%), а найменшою — у 2000 р. (0,98%). За цим показником Україна посідає одне з останніх міст серед країн світу з високим рівнем соціально-економічного розвитку.

Вивчення вітчизняного та міжнародного досвіду дозволяє сформулювати рекомендації по вдосконаленню управління цінами на туристичні послуги в Україні.

У процесі визначення ціни турпакету слід враховувати загальні особливості формування вартості турів і туристичних інвестицій. Як свідчать економічні дослідження в галузі міжнародного туризму, туристи, що подорожують за кордон, близько 40 - 50% свого бюджету витрачають на оплату туру, а іншу частину — на придбання додаткових послуг уже під час самої подорожі. З іншого боку, вид туру та мета подорожі також справляють значний вплив на ціну проживання, і місце розташування. Так, якщо йдеться про ексурсійно-пізнавальний тур, необхідно знайти готель, розташований у центрі міста, а в разі здійснення «шоп-туру» — ближче до торгового центру. При організації туру на відпочинок влітку найбільш прийнятними й водночас дорогими будуть послуги готелю, що знаходиться якнайближче до пляжної зони.

Висококласні готелі (п'яти- й чотиризіркові), як правило, не корис­туються попитом при організації масових заїздів туристських груп. Їх завантаження здійснюється в основному за рахунок індивідуальних замовлень. Найбільш доступними для більшості туристів є ціни, пропоновані дво-, тризірковими готелями. Отже, при укладанні угод на туристське обслуговування слід чітко визначити не лише зірковість готелю, що бронюється, але й місце його розташування та можливості надання клієнтам відповідного набору послуг.

На ціну турпакету суттєво впливають специфічні форми ресторан­ного обслуговування туристів:

1. Обслуговування офіціантами «а la carte», тобто вільний вибір страв том у запропонованому рестораном меню. Ця форма найчастіше використовується при обслуговуванні індивідуальних туристів, тому що ціни турпакету включають лише сніданок.

2. Обслуговування офіціантами «table d’hote», тобто за єдиним для всіх клієнтів меню без права вибору страв. Здебільшого використовується при організації харчування туристських груп, що дозволяє включати до ціни туру вартість пансіону та напівпансіону за визначеними цінами.

3. Особливою популярністю серед туристських груп користується «шведський стіл», тобто вільний вибір виставлених на загальний стіл страв + самообслуговування, що дозволяє повніше задовольнити запити туристів, зменшивши при цьому вартість харчування.

Вартість харчування, включеного до ціни пакета, зменшується від першого до третього пункту.

Окрім послуг харчування, до ціни туру прийнято включати вартість транспорту, а інколи зустрічей-проводів. Для перевезення туристів та їх багажу до готелю використовують замовлені автобуси, легковий транспорт («лімузин-сервіс» або таксі) та ін. Трансфер, як правило, включається до вартості основних послуг, що входять у пакет; вартість трансферу прямо залежить від виду транспорту.

Фірма, що приймає, призначає комплексну ціну, що покриває вартість усіх погоджених і включених до пакету послуг. Як правило, не прийнято вимагати від фірми розкладки комплексної ціни на її окремі складові (вартість розміщення, харчування, трансфера, екскурсій і т. ін.). Турфірми користуються конфіденційними цінами, що формується з урахуванням знижок, одержаних від виконавців туристичних послуг за проведення великих (оптових) операцій. Деякі фірми, що приймають, пропонують перелік своїх послуг за визначеними розцін­ками в такому разі українська фірма вибирає з даного переліку необхідні для неї послуги й шляхом додавання розцінок, одержує вартість тур-пакету, пропонованого туристу.

В обох випадках існує ряд аргументів, що можуть використовуватись українською фірмою при узгодженні ціни турпакету, а саме: кількість туристів у групі. Враховуючи, що комплексна ціна містить постійні та змінні витрати, вартість автобусного перевезення, послуги гіда, екскурсовода, перекладача в розрахунку на одну особу прямо знижуються в міру збільшення чисельності групи. На ціну також впливає загальний обсяг операцій і сумарна вартість угоди.

При узгодженні цін закордонні партнери використовують, як правило, три варіанти:

• ціна пакета на одного туриста, наприклад, 300 доларів на одну людину за весь пакет. Така ціна може вважатись найкращою для українських фірм, тому що дозволяє легше скалькулювати комісійну винагороду, й провести розрахунки за фактичним числом учасників турподорожі;

• ціна на групу, наприклад, 6000 доларів на групу з 20-ти осіб. Таке формування ціни є вигідним для закордонної фірми, тому що дає можливість одержати зазначену суму незалежно від числа учасників групи. Для української фірми такий метод встановлення ціни озна­чає, що скорочення числа осіб у групі тягне за собою матеріальні втрати;

• диференційовані ціни. Вони є певним компромісом в угоді між українським оператором і закордонною фірмою. Ці ціни встанов­люються залежно від числа учасників туру. Наприклад:

- 350 дол. США на одну особу при чисельності групи 15-20 осіб;

- 325 дол. США на одну особу при чисельності групи 21-25 осіб;

- 300 дол. США на одну особу при чисельності групи 26-30 осіб.

У цьому разі ризик зазнати збитків при частковій ануляції місць у туристській групі зменшується. Але при цьому виникає проблема калькулювання роздрібної ціни туру, тому що вгадати остаточне число фактичних учасників подорожі важко. Виникає протиріччя між прагненням до застосування помірних цін та ризиком недобору необхідної кількості туристів. У цьому разі в калькуляції найчастіше зазначається трохи вища ціна пакету послуг для резерву на випадок ануляції.

Транспортне обслуговування від пункту виїзду з України до певного пункту обслуговування у країні призначення цілком забезпечується українськими туроператорами. Тому виникають проблеми організації міжнародних перевезень, бронювання місць у транспортних засобах, одержання й видачі туристам проїзних документів тощо. На етиці планування туроператор обирає засіб міжнародного перевезення залежно від виду туру, мети й напрямку подорожі, тривалості й очіку­ваної комфортабельності перевезення, процедури прикордонних формальностей і, звичайно, транспортних тарифів. При цьому слід враховувати й загальні тенденції розвитку транспортних перевезень. Так, залізничний транспорт без підвищення комфортності нині поступово втрачає свою популярність. Невисока якість обслуговування в дорозі й періодичне підвищення тарифів на перевезення знижують його конкурентоспроможність. Зазначені труднощі й незручності для туристів пов’язані також з використанням автобусного (автомобільного) транспорту Морський транспорт має обмежену сферу застосування, — він призначений, як правило, для організації круїзів. Тривалість подорожі й високі ціни створюють певні труднощі для використання цього виду транспорту при масових туристських перевезеннях.

Провідне місце в міжнародних перевезеннях нині належить авіаційному транспорту. Широка мережа міжнародних авіаліній, найкоротша (3-5 год. у середньому) тривалість польоту, задовільний сервіс і конкурентноспроможні тарифи — все це надає пасажирському авіатранспорту і переваги і зумовлює вибір туроператора. Вартість перельоту є важливою складовою ринкової ціни туру. Наприклад, у ціні 7-денних турів європейських країн частка авіатарифу складає близько третини, а в ціні турів до Америки або Азії — близько половини. Тому, щоб вийти на конкурентоспроможні ціни, українському операторові доводиться докладати максимум зусиль для винайдення мінімальних тарифів на перевезення туристів. Відповідно до міжнародних угод авіакомпанії надають туристам знижки та встановлюють пільгові тарифи. Їх розмір визначається залежно від напрямку перевезення, чисельності туристів у групі, тривалості подорожі. Різниця між індивідуальними й груповими тарифами може становити від 20 до 40%.

Найвигіднішими для туристів умовами міжнародного перевезення є умови авіачартеру. Ціна авіачартерного перевезення залежить від оренди ціни літака, завантаження літака пасажирами, кількості виконаних рейсів.

Турфірма, плануючи міжнародні перевезення туристів, має можливість обрати для них найзручніший і найвигідніший вид транспорту, що підвищує конкурентоспроможність туру.

Процес калькулювання вихідної (рекламної) ціни закордонного та іноземного туру має свою специфіку. Нерідко частина витрат, наприклад, ціна пакету послуг, має валютне вираження, а інші витрати, наприклад, деякі види страхування, консульський збір, авіатарифи встановлюються в гривнях. В такому випадку всі витрати необхідно звести до загальної ціни туру в іноземній валюті за діючим на момент калькулювання валютним курсом НБУ. Саме ця ціна публікується в рекламних та інших інформаційно-довідникових матеріалах із позначкою, що оплата відповідно до чинного законодавства здійс