Особливості державного регулювання цін на послуги підприємств туристичної сфери. Повноваження органів місцевої виконавчої влади в галузі ціноутворення

 

Підприємства індустрії гостинності та туризму України реалізують свою

продукцію (товари та послуги), як правило за цінами й тарифами, встановленим самостійно, й лише в окремих випадках, передбачених законодавчими актами, — за регульованими цінами. Крім того, підприємства готельного господарства та туризму використовують продукцію й послуги підприємств, яким належить монопольне становище на ринку та які визначають ціни в усіх секторах економіки і рівень життя населення (електроенергія, газ, нафтопродукти, квартирна плата тарифи на комунальні послуги тощо), на які здійснюється державне регулювання цін.

У період становлення ринкових відносин в Україні в умовах змішаної економіки ринковий механізм ціноутворення поєднується з механізмом державного регулювання цін на окремі товари й послу що дозволяє державі з допомогою цін визначати та реалізовувати цілі й пріоритети економічного розвитку.

У міжнародній практиці ступінь розвитку вільного ціноутворення суттєво відрізняється на різних видах ринків. Так, на ринку послуг гостинності та туризму в основному застосовуються вільні ціни договірно-контрактне ціноутворення, тоді як на ринку енергетичних ресурсів — ціноутворення, що здійснюється під безпосереднім державним (муніципальним) контролем.

Згідно з державною антимонопольною політикою України на діяльність підприємств готельного господарства та туризму суттєво впливає ціноутворення в таких сферах діяльності суб'єктів природних монополій:

• передання та розподіл електроенергії;

• користування залізничними коліями, диспетчерськими службами вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

• управління повітряним рухом;

• зв'язок загального користування;

• централізоване водопостачання;

• централізоване теплопостачання;

• спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів,

• послуги супутникового зв'язку.

Значний вплив на ціни й тарифи в галузі туризму в Україні здійснюють загальнодержавні цінові податки й місцеві збори, в тому числі податок на додану вартість, акцизний збір, готельний збір, ввізне мито, на які припадає близько 2/3 від загальної суми податкових платежів і зборів. Міжнародний досвід застосування цінових податкових платежів і зборів у підприємствах індустрії гостинності та туризму має свою специфіку та суттєві відмінності.

Так, метод диференціації розміру податку на додану вартість окремих туристичних регіонах досить широко використовується у США та європейських країнах.

Аналіз свідчить, що в 9 з 12 країн ЄЕС застосовується зменшений розмір податку на додану вартість, що забезпечує зниження цін на послуги гостинності та туризму, і, відповідно, підвищення рівня їх конкурентоспроможності.

У деяких країнах Середземномор'я, наприклад, на Кіпрі й Мальті, продукт гостинності взагалі не оподатковується податком на додану вартість. У Тунісі розмір даного податку становить лише 6%, в Ізраїлі підприємства, які приймають іноземних туристів, взагалі не оподатковуються ПДВ, в Єгипті ця податкова пільга поширюється на підприємства, які обслуговують іноземних туристів, впродовж 10 років.

Позитивне вирішення питання щодо зниження розміру ПДВ в індустрії гостинності та туризму в Україні найближчим часом відіграватиме важливу роль для забезпечення конкурентоспроможності підприємств України на світовому ринку туристичних послуг і насамперед серед країн

ЄЕС, Середземномор'я та Ближнього Сходу — основних туристичних і регіонів, з яких планується прибуття туристів в Україну

Питання надання пільг щодо податку на додану вартість для туристичних та готельних підприємств має вирішуватись водночас і для підприємств туристичної інфраструктури, в тому числі для транспорту, підприємств торгівлі та харчування, побутового, культурно-масового та інших видів обслуговування, які забезпечують формування комплексного продукту гостинності для туристів.

Туристичний, готельний та ресторанний бізнес — специфічна сфера діяльності, тому й міжнародний досвід оподаткування має певну специфіку, притаманну лише для цієї сфери. Крім того, економічні показники підприємств цієї сфери взаємопов'язані та взаємообумовлені.

Так, до доходів суб'єктів туристичної діяльності включаються суми,

отримані від реалізації комплексного туристичного продукту, до валових

витрат — прямі витрати по експлуатації об'єктів розміщення, харчування, транспортних засобів і непрямі витрати — на оренду приміщень,

охорону, рекламу, відрядження, послуги зв'язку, а також інші витрати, необхідні для здійснення діяльності туристичних фірм. Для покриття непрямих витрат і отримання прибутку турфірми отримують комісійну винагороду або визначений розмір маржі.

Відповідно до діючого законодавства в Україні існують відмінності при оподаткуванні операцій, які відносяться до закордонного, внутрішнього та іноземного туризму. Щодо внутрішнього та іноземного туризму, операції з продажу туристичних послуг підлягають оподаткуванню ПДВ загальному порядку. Для того, щоб визначити, яка туристична діяльність, обкладається податком на додану вартість, а яка не обкладається, у листі ДПА України від 14 травня 1998 р. № 5628/10/16-11-1 подане визначення експортованих та імпортованих туристичних послуг.

Туристичні послуги вважаються експортованими, якщо їх продаж здійснюється за межами України безпосередньо суб'єктом туристичної діяльності (агентом) через представництва в іноземних державах або через нерезидента, а їх надання здійснюється на території України.

Якщо суб'єкт туристичної діяльності (агент) — резидент України на підставі договору у сфері зовнішньоекономічної діяльності здійснює на митній території України продаж туристичних послуг, а їх надання здійснюється за межами території України, такі послуги визначені як імпортовані.

Враховуючи те, що транспортні послуги та туристичне обслугову­вання за кордоном, які включено до складу туристичного продукту, не є власністю суб'єкта туристичної діяльності — резидента України, та вживання за межами митної території України, їх вартість не входить до бази обкладення ПДВ.

Базою оподаткування операцій з продажу вищезазначених туристичних послуг є комісійна винагорода, одержана суб'єктом туристичної діяльності.

Крім того, згідно з пп. 3.2.3. та пп. 3.2.5. статті Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. №168/97, надані послуг страхування та перестрахування, передбачених Законом України «Про страхування», не є об'єктом оподаткування. Страхові установи можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників — страхових агентів та страхових брокерів (ст. 14 Закону України «Про страхування»). Страхові агенти є представниками страхових установ та діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком. Тому в разі сплати комісійних, як страховому агенту, так і страховому брокеру за рахунок страхового платежу комісійні не будуть підлягати оподаткуванню ПДВ.

Оскільки до туристичного продукту входять послуги забезпечення туристів квитками на транспортні засоби, необхідно звернути увагу на те, що згідно п. 6.2.4. Закону «Про податок на додану вартість», операції з надання послуг перевезення пасажирів та вантажів за межі митної території України (здійснення міжнародних авіарейсів) обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

У разі надання транспортних послуг, здійснених у вигляді брокерських, агентських або комісійних операцій з транспортними квитками проїзними документами, укладання договорів на транспортування пасажирів або вантажів довіреною особою перевізника, операції з такими послугами обкладаються ПДВ на загальних підставах. У разі продажу квитків на міжнародні авіарейси за агентськими угодами, об'єктом оподаткування є комісійна (агентська) винагорода агента, яка обкладається податком за ставкою 20% незалежно від того, кому надані агентські послуги (авіакомпанії, резиденту або нерезиденту України).

Операції з продажу квитків на внутрішні рейси згідно зі ст. 3 зазна­ченого Закону є об'єктом обкладання податком на додану вартість за ставкою 20%.

Нині в Україні діє Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів) з урахуванням змін і доповнень до неї». Цією постановою затверджені повноваження центральних органів виконавчої влади та виконкомів місцевих рад щодо встановлення цін і тарифів на окремі види товарів, продукції, послуг і робіт.

Так, органи місцевої виконавчої влади можуть встановлювати граничні торговельні надбавки на товари першої необхідності, хліб і хлібобулочні вироби з борошна пшеничного першого й другого сортів та житнього, їх суміші, молоко і молокопродукти та ін. згідно із затвердженим переліком продуктів.

На формування вартості послуг у підприємствах готельного господарства й туризму здійснюють вплив повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських Рад через регулювання цін і та­рифів на такі види продукції й послуг:

Мінекономіки України встановлює оптові ціни на природний газ для виробників і постачальників та тарифи на його транспортування територією України.

Мінзв'язку України за погодженням із Мінекономіки України встановлює тарифи:

- на основні послуги зв'язку в межах України;

- на міжнародні послуги зв'язку.

Мінпром України за погодженням із відповідними обласними,

Київською та Севастопольською міськими державними адміністра­ціями регулює тарифи на послуги з подання води.

Міносвіти, МОЗ України, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать навчально-виховні заклади, за погодженням з Мінфіном України встановлюють межовий розмір плати за проживання в студентських гуртожитках.

• МВС України за погодженням з Мінфіном України встановлює межові розміри за проживання в гуртожитках системи Міністерств.

• Рада Міністрів автономної республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють):

- тарифи на теплову енергію (послуги теплопостачання) для всіх груп споживачів, що відпускається енергопостачальними організаціями й підприємствами незалежно від форм власності;

- тарифи на послуги водопостачання та водовідведення, що надаються всім споживачам підприємствами, що перебувають у комунальній власності, та населенню — підприємствами незалежно від форм власності;

- граничні розміри плати за проживання в гуртожитках робітників і службовців;

- граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування;

- тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні та санаторно-профілактичні державні й комунальні заклади охорони здоров'я.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. «Про удосконалення порядку формування цін» встановлено, що підвищення цін у зв'язку із зростанням курсу валют розраховується пропорційно до питомої ваги імпортованої продукції у собівартості товарів, продукції, робіт і послуг. Державний контроль за цінами тимчасово здійснюється в сфері дії державних фіксованих та регульованих цін і тарифі».