Методичні підходи до визначення

Нині туризм визнано пріоритетною галуззю економіки України, і для його подальшого розвитку важливого значення набуває проблема досягнення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на міжнародному туристичному ринку, що означає досягнення, насамперед, конкурентоспроможності вітчизняних туристичних послуг.

За визначенням багатьох науковців, конкурентоспроможність товару чи послуги — це ті властивості, які відрізняють її від товару чи послуги конкурента за ступенем відповідності конкретній суспільній потребі й за витратами щодо її задоволення. Показник, що виражає таку різницю, визначає запас конкурентоспроможності товару чи послуги в порівнянні з аналогічним товаром чи послугою конкурента. Кожна потреба має притаманні їй параметри, що визначають її сутність необхідний споживачеві корисний ефект і конкретні умови процесу споживання. Для того, щоб послуга була отримана покупцем, і повинна відповідати цим параметрам і фінансовим можливостям споживача (йдеться про здатність заплатити ціну послуги). При цьому споживач прагне витратити мінімум коштів для придбання й споживання послуги, тобто оптимізувати свої витрати.

Чимало вчених намагалися кількісно виміряти конкурентоспроможність товару чи послуги, але й досі однозначної відповіді на це питання не існує. Якщо згадати класичну теорію граничної корисності, то вона, для вирішення цієї проблеми, запропонувала введення штучних одиниць корисності — «ютилів». Але на практиці виявилось, що вони реально не піддаються вимірові. Значним внеском у вирішення цієї проблеми стали роботи сучасного американського економіста М. Портера, який ввів поняття «цінності товару для споживача», як нової основоположної категорії.

Фірма-споживач, що розглядається М. Портером, є комерційною, тобто діє з метою отримання прибутку, а тому з її точки зору цінність будь-якого придбаного товару прямо залежить від величини прибутку, який принесе використання цього товару. Ця величина є конкретною й може бути підрахованою. Легко зрозуміти, що в умовах підвищення вигідність придбання товару фірми-споживача зменшується до тієї межі додаткові витрати зрівняються з додатковими доходами. Звертаючись до сучасної мікроекономічної теорії, ця величина (межа) задовольняє знамените правило рівності граничних витрат граничному доходу (МС = МК), але не з точки зору виробника, а з позицій споживача. Виходячи з цього, споживчою цінністю товару (послуги) є максимальна ціна, котру споживач готовий заплатити за нього (неї)4.

Звідси висновок, що конкурентоспроможність товару чи послуги є пропорційною до неоплаченої (або такої, що дісталася покупцеві задарма частки споживної цінності товару чи послуги. Отже, у кожного конкурентноспроможного товару чи послуги ціна реалізації повинна бути нижчою від споживної цінності. Для споживача неоплачена ним частка споживної цінності дорівнює отриманій ним від використання товару чи послуги додатковій вигоді. Для постачальника вона відповідає запасу конкурентоспроможності продукту, який він пропонує на ринку. При цьому споживач однозначно зацікавлений в тому, щоб неоплачена ним частка була якомога більшою. Ставлення ж постачальника до цієї величини є двояким. З одного боку, він також виграє від її великих розмірів значний запас конкурентоспроможності гарантує, що буде куплений саме його продукт. З іншого боку, підвищуючи ціну продажу, а відтак, знижуючи запас конкурентоспроможності, він безпосередньо збільшує свій прибуток. Що обере прийнятним для себе постачальник-отримати більш високий прибуток чи збільшити запас конкурентоспроможності, — залежить від конкретної ситуації на ринку та позицій на ньому постачальника.

У зв'язку з цим виникають проблеми щодо визначення конкурентоспроможності туристичних послуг, а саме:

· як цінити рівень якості та споживної цінності туристичних послуг;

· як визначити об'єктивну основу ціни послуги;

· як значити конкурентні переваги туристичного продукту.

На міжнародному туристичному ринку різні види послуг залежно від конкурентної позиції їх виробників реалізуються за монопольно високими, середньогалузевими та заниженими цінами (нижчими від середніх).

При цьому постає питання: чи можуть існувати світові ціни на окремі види туристичних послуг, як це ми спостерігаємо у світовій торгівлі нафтою, зерном, металом та іншими товарами.

Звичайно, особливості споживної цінності туристичних послуг, що виступають як категорії, які мають унікальний характер, в тому числі рекреаційні ресурси Мертвого моря чи Криму, неповторність Софії Київської чи Києво-Печерської Лаври, а також багатьох інших історичних та культурних пам'ятників і ресурсів у різних країнах світу займають монопольне положення серед туристських цінностей і зумовлюють монопольно високі ціни на відповідні послуги. Найчастіше в основі вибору туристичного маршруту до іншої країни покладено мотиви, які мають виключно індивідуальний характер для кожного туриста і важко піддаються узагальненню.

Водночас монопольне становище туристичних цінностей діє лише як природна перепона до вирівнювання національних цін на туристичні послуги й ні в якому разі не визначає їхньої суспільно-необхідної вартості. Вона (вартість) визначається національними умовами виробництва послуг, витратами, прибутком, податковими ставками. Повинні існувати й галузеві методики оцінки якості та споживної цінної туристичних послуг.

Тому до головних параметрів оцінки якості та споживної цінності туристичних послуг слід віднести показники, що визначають технічну функціональну та етичну якість окремих видів послуг і комплексного турпродукту та показники їхньої суспільно-необхідної вартості.

До головних показників технічної якості туру можна віднести:

· патентно-правові (наявність ліцензії, інших документів);

· безпечність туру (окремих послуг);

· відповідність умов обслуговування санітарним вимогам;

· відповідність класності засобів розміщення рівню комфортності обслуговування.

Головними показниками функціональної якості можуть бути:

· ступінь досягнення мети подорожі, культура обслуговування в засобах розміщення;

· психологічна атмосфера туру, взаємовідносини з обслуговуючим персоналом та між учасниками туру;

· якість харчування та культура ресторанного обслуговування;

· якість екскурсійної програми, ставлення місцевого населення;

· зручність та швидкість транспортного обслуговування на маршруті.

Показниками етичної якості можуть виступати громадська думка конкретних споживачів послуг (реальних і потенційних) про можливість досягнення мети подорожі та якість туристичного обслуговування.

На основі викладеного, оцінка конкурентоспроможності туристичного продукту та окремих видів туристичних послуг може грунтуватись на порівнянні характеристик споживної цінності та вартості послуг з конкретною потребою в них. Для об'єктивної оцінки слід використовувати ж критерії, якими оперує споживач, тобто насамперед слід визначити номенклатуру параметрів, що підлягають аналізу, і є істотними з точки зору споживача. При цьому застосовуються методи експрес-опитування, анкетування, дослідження еластичності попиту під впливом різни факторів. Крім того, повинні аналізуватися витрати споживачів на задоволення потреб, тобто ціни на послуги. Оцінка конкурентоспроможності туристичного продукту та окремих видів тих послуг може грунтуватися на порівнянні питомого ефекту від їх надання з питомим корисним ефектом від реалізації аналогічного того продукту чи послуги-зразка, що відповідає всім параметрам споживної цінності й суспільно-необхідної вартості.

Оскільки якісні параметри більшості послуг не мають визначеного фізичного виміру, для надання їм кількісних характеристик доцільно використати експертну оцінку в балах, визначених на основі вибіркового опитування споживачів. Для оцінки якості туристичного продукту максимальна загальна сума балів (100) може розподілятися за такими параметрами, як наприклад:

· ступінь досягнення мети подорожі, якість екскурсійної програми, ставлення місцевого населення;

· культура обслуговування в засобах розміщення;

· якість харчування та культурний рівень ресторанного обслуговування;

· психологічна атмосфера, взаємовідносини з обслуговуючим персо­налом та між учасниками туру;

· зручність та швидкість транспортного обслуговування;

· інші якісні параметри туру.

Слід зазначити, що за даними маркетингового дослідження, проведеного в 1996 р. на базі анкетування іноземних бізнес-туристів, які проживали в готелях «Дніпро», «Київський» та «Русь», 70% респондентів визначили комфортність проживання, як головний критерій при обранні маршруту подорожі. На друге, третє й четверте місце були поставлені відповідно такі параметри подорожі як природні та історико-культурні ресурси країни, її соціально-економічний розвиток, ставлення місцевого населення.

Отже, критерії оцінки якості послуг та їх конкретне сприйнятій споживачами можуть суттєво відрізнятись, але накопичення такої інформації та її узагальнення дозволяє зробити об'єктивний висновок. Цей підхід отримав назву «параметричного» методу диференційованих і комплексних оцінок, тобто коли комплексна оцінка засноване на використанні та підсумовуванні одиничних параметрів якості комплексного туристичного продукту (диференційованих оцінок), таких як досягнення цілей подорожі, якість транспортного обслуговування, послуг розміщення у готелях, послуг харчування, екскурсійного обслуговування тощо.

Комплексна оцінка конкурентоспроможності туристичного продукту дає можливість відповісти на такі питання:

· чи досягнуто запланованого рівня конкурентоспроможності туристичного продукту в цілому;

· за якими параметрами його не досягнуто;

· які з параметрів найбільше відрізняються від послуги-зразка.

Диференційована оцінка конкурентоспроможності одиничний параметрів комплексного туристичного продукту може здійснюватися за допомогою показника окремих видів послуг, що входять до питомого корисного ефекту. Він визначається як відношення якісних параметрів споживної цінності до ціни.

Оцінка конкурентоспроможності турпродукту за нормативними (технічними) параметрами, а також оцінка конкурентоспроможності одиничного показника може набирати лише двох значень: 100 балів або 0 балів. Якщо послуга, що аналізується, відповідає обов'язковим нормам і стандартам або перевищує їх, показник дорівнює 100 балам якщо ж параметри послуги не відповідають нормам і стандартам то показник дорівнює 0 (нулю). Питомий корисний ефект від реалізації послуги-зразка визначається відношенням максимальної суми балі до ринкової ціни, що відповідає суспільно-необхідній вартості ціни і послуги. Враховуючи, що до складу комплексного туристичного продукту входить значна кількість окремих послуг, для визначення його конкурентоспроможності доцільно користуватися спеціальною матрицею відповідних значень.

Для обгрунтування категорії конкурентоспроможності туристичного

підприємства за основу можна взяти широко розповсюджену в міжнародній теорії й практиці бізнесу концепцію визначення іміджу підприємства, спрямовану на створення системи цінностей для чотирьох

суспільних груп: власників підприємства, споживачів продукції, постачальників і персоналу підприємства. Власники підприємства зацікавлені в постійному зростанні доходів та примноженні своєї власності.

Персонал і постачальники зацікавлені у стабільності показників діяльності підприємства, в підтриманні з ним довгострокових відносин, у збереженні сприятливої робочої атмосфери. Для споживачів найвищу цінність становлять послуги, що задовольняють їх за якістю й ціною.

Отже, створення системи цінностей можна вважати визначальною функцією туристичного підприємства з точки зору його конкурентоспроможності як на вітчизняному, так і на міжнародному туристичному ринку.

Виходячи з цього, конкурентоспроможність туристичного підприємства може оцінюватись шляхом порівняння найважливіших критеріїв, що узагальнюють результати роботи підприємства з точки зору створення системи цінностей, а саме:

· показник конкурентоспроможності комплексного турпродукту;

· частка яка належить підприємству на туристичному ринку та її динаміка, стабільність позицій підприємства на ринку;

· розмір функціонуючого капіталу та рентабельність капіталу,

· що характеризують фінансові можливості підприємства та ефектив­ність використання капіталу;

· кваліфікаційний рівень та стабільність кадрового складу підприємства, організаційна структура управління персоналом.

Стратегічною метою діяльності підприємств на міжнародному туристичному ринку повинно стати забезпечення конкурентних переваг вітчизняного туристичного продукту, а необхідною умовою її досягнення — ефективність використання наявного ресурсного потенціалу.

Конкурентна перевага туристичного продукту — це те, що відрізняє його продуктів-аналогів і забезпечує стале положення на міжнародному ринку. Конкурентні переваги пов'язані або з якісними характе­рними туристичних послуг або з більш доступними цінами на пропоновані послуги, що узгоджується з прийнятою ринковою стратегією. У міжнародній теорії й практиці будь-якого бізнесу (в тому числі й туристичного) розрізняють три види ринкових стратегій забезпечений конкурентних переваг (схема 22): для того, щоб успішно функціонувати в умовах ринкової конкуренції, туристичні підприємства повинні пропонувати послуги або за нижчими цінами, ніж у конкурентів (тобто за конкурентоспроможними цінами), або за такими якісними характе­ристиками, які ставлять їх поза конкуренцією (в результаті диференціації туристичного продукту), або наділити їх особливими властивостями, які задовольняють потреби вузького кола споживачів (внаслідок глибокої спеціалізації).

Пропонована схема вибору ринкових стратегій конкуренції та конкурентних переваг не є вичерпною. Обрана ринкова стратегія повинна забезпечуватись систематичним складанням відповідного плану дій — маркетинговим планом. Першим етапом планування діяльності підприємства на міжнародному туристичному ринку є оцінка зовнішнього й внутрішнього середовища, тобто соціально-економічної політико-правової демографічної історико-культурної ситуації в країнах-постачальниках туристів, аналіз тенденцій розвитку міжнародного туристичного ринку (кон'юнктурні зміни, альтернативні технології обслуговування, засоби реклами, динаміка цін на послуги, туристський попит — його сформованість, мінливість, спрямування тощо), міжнародних рекреаційних ресурсів, а також оцінка ефективності використання власного ресурсного потенціалу.

Результати оцінки конкурентоспроможності вітчизняних туристичних послуг можуть бути використані для обрання оптимальних шляхів підвищення цих показників. Проте слід мати на увазі, що досягнення. конкурентоспроможності вітчизняного туристичного продукту є лише необхідною умовою його реалізації на міжнародному туристичному ринку Необхідно також враховувати ефективність реклами, торго­вельно-політичні відносини між країнами та ряд інших факторів, що впливають на збут туристичних послуг. Існує думка, що динаміка обсягу реалізації послуг на міжнародному туристичному ринку може бути пропорційною до витрат на міжнародний маркетинг.

Як свідчать результати досліджень, конкуренція туристичних підприємств України розвивається лише на обмежених сегментах ринку. Тому один з найпоширеніших прийомів, які застосовують туристичні фірми для послаблення тиску конкурентного пресу, полягає в опануванні недоступних для інших підприємств сегментів ринку, і в цьому плані творча фантазія фахівців туристичного бізнесу є невичерпною. Наприклад, на думку експертів, на світовому ринку послуг гостинності більшість традиційних готелів з танцювальними залами, приміщеннями для проведення конференцій і семінарів, ресторанами з повним обслуговуванням, барами, спортзалами і т. ін., нині переживають. падіння попиту гостей на пропоновані послуги. Їх конкуренти, які спеціалізуються на обслуговуванні певних ринкових ніш, продовжують успішні «конкурентні атаки» на готелі з повним обслуговуванням за рахунок впровадження на ринку спеціалізованих продуктів, таких, як центри для конференцій, бізнес-клуби, спеціалізовані ресторани, екзотичні бари, сучасні спортивні арени тощо. Таким чином ці готельні підприємства намагаються створити унікальний пакет конкурентних переваг принадних для значної групи споживачів на даному ринковому сегменті.

З іншого боку, низький для суперників рівень цін або недосяжно якість послуг, індивідуальний сервіс або випередження в технічному прогресі, що забезпечує додаткові зручності в обслуговуванні туристів - все це й багато іншого є засобами конкуренції і водночас засобами захисту від неї.

Отже, конкуренція є ефективним економічним змаганням, і від здатності українських туристичних підприємств оволодіти цим мистецтвом залежить майбутнє туристичної галузі України.

ФАКТОРИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ЦІН НА РИНКУ ПОСЛУГ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин ціна вітчизняного туристичного продукту вважається найважливішим засобом реалізації, маркетингової, фінансової та загально економічної стратегії розвитку діяльності підприємств як на національному, так і на міжнародному туристичному ринку. Значною мірою саме від цін залежать досягнуті комерційні результати діяльності, а ефективна цінова політика справляє вирішальний вплив на ефективність системи господарювання індустрії гостинності та туризму в цілому. Ціна засвідчує конкурентоспроможність та ціновий імідж вітчизняних підприємств на міжнародному ринку туристичних послуг. В результаті вивчення специфічних факторів, які впливають на рівень та динаміку як внутрішніх, так і експортно-імпортних цін на міжнародному туристичному ринку, можна дійти таких висновків.

1. До основних стратегічних факторів, які впливають на рівень рекламних як внутрішніх, так і експортно-імпортних цін на туристичні послуги належать:

· популярність туристських регіонів та туристських центрів на різних сегментах туристичного ринку;

· якісні характеристики послуг;

· витрати на виробництво послуг та середня норма прибуду, що склалася на підприємствах цієї сфери;

· державна цінова політика.

2. До основних факторів тактичного характеру можна віднести:

· характерні особливості платоспроможного попиту клієнтів на окремих сегментах туристичного ринку, його цінова і нецінова еластичність сезонні коливання тощо;

· стан розвитку конкуренції;

· рівень та динаміка конкуруючих цін.

Для кожного підприємства вплив цих факторів має свою специфіку. Її вивчення становить головний зміст процесу розробки цінової політики підприємства. Дослідження динаміки конкуруючих експортних та імпортних цін повинно враховувати не лише цінові характеристики послуг туристичних підприємств України, які займаються іноземним та закордонним туризмом, але й цінову політику численних підприємств туристичної індустрії у різних країнах світу, звідки планується приймати; чи куди планується направляти туристів. При цьому використовуються різні джерела інформації, зокрема Internet, рекламні проспекти та журнали радіо, телебачення, дані статистичної звітності (додаток 6) тощо.

У результаті аналізу рекламних тарифів на аналогічні послуги конкуруючих туристичних фірм, можна дійти висновку, що одним з найсуттєвіших факторів диференціації цін на будь-якому сегменті міжнародного туристичного ринку (діловий, науковий, релігійний, культурно-пізнавальний, рекреаційний, спортивний туризм та ін.) є популярність етичного регіону та туристичних центрів, яка, в свою чергу, залежить від ряду факторів, таких як рівень соціально-економічного та культурною розвитку країни, релігійного віросповідання населення, загально політична ситуація в регіоні, розмаїття рекреаційних ресурсів та ін. Так, аналізуючи рекламні тарифи на проживання у одномісному та двомісному номерах чотиризіркових готелів у столицях різних країн світу станом на 1 січня 2001 р., їх можна об'єднати у чотири групи, які відповідають рівням популярності туристичних регіонів серед ділових туристів, які є головним сегментом споживачів цих послуг (табл. 26).

Таблиця 26 Рекламні тарифи на проживання у столичних чотиризіркових готелях

(за 1 номер на добу в дол. США)

Місто	Одномісний	Двомісний
Мехіко, Бомбей, Бангкок	до 50	До 60
Мадрид, Афіни, Брюссель, Женева, Загреб	51-80	61 - 100
Вашингтон, Стокгольм, Токіо, Париж, Москва	81 - 120	101 - 140
Хельсінкі. Рим, Копенгаген, Київ	121-250	141 - 300

 

Наведені тарифи на проживання в готелях з однаковим рівнем комфортності коливаються в діапазоні 35 - 250 дол. США в одномісному і 40-300 дол. США у двомісному номерах, в залежності від туристичного регіону та місця розташування засобів розміщення, тобто відхилення сягає 7 - 7,5 рази, така різниця в цінах зумовлюється не лише регіональними особливостями економічного розвитку та попиту на послуги, але й різною собівартістю, рівнем прибутку та податкових платежів, закладених у вартість послуг. Враховуючи стан розвитку вітчизняної готельної галузі важко знайти логічне підґрунтя високого рівня цін про­живання у зіркових готелях м. Києва. На одномісні номери вони вищі лише у Копенгагені, а на двомісні — у Копенгагені, Римі і Хельсінкі.

Значно відрізняються також рекламні ціни на інші види послуг, зокрема на триразове харчування, оглядову екскурсію по миту автобусом у розрахунку на 1 особу та інші послуги. Так, найдорожчим є триразове харчування у Римі та Хельсінкі (близько 45 дол. США), найдешевше — у Бомбеї (12 дол. США), а діапазон коливань цін від мінімального до максимального значення складає 3,7 рази. Рекламні ціни на триразове харчування у м. Києві у 1,1 рази перевищують її середньосвітовий рівень і становлять близько ЗО дол. США. Слід зазначити, що середня рекламна ціна оглядової групової автобусної екскурсії по місту на початок 2001 р. була найнижчою у Києві — 5 дол. СІІІА а найвищою у Токіо — 30 дол. США. Значним діапазоном коливань відрізняється також рекламна ціна одного дня обслуговування в різних туристичних центрах світу як у складі індивідуальних, так і у групових рекреаційних турів, шоп-турів, різдвяних та новорічних турів, турів на навчання та ін. залежно від популярності туристичного регіону. На початок 2001 р. сезонні ціни турів на гірськолижні курорти мали такий діапазон коливань (в дол. США на добу): Українські Карпати 5-15, Польща (Закопане-Краків) — близько 20, Словаччина (Високі й Низькі Татри) - 22-25, Фінляндія - 40-45, Словенія - 70-80, Андора - близько 100 Австрія (Капрун) — 110-120. Отже діапазон коливання ціни однієї туродоби складав 24 рази (120:5). Рекламні сезонні ціни турів на відпочинок на морі в 2001 р. в різних туристичних регіонах світу також коливались у великому діапазоні (в дол. США на добу): в Криму — близько 10, Болгарія -12-15, Туреччина — 40, Хорватія — 45-50, Мальта — 60,Греція (о. Кріт), Кіпр (Ларнака, Лімассол, Айа-Напа) — 70-85, Іспанія та Італія — близько 100, Канарські острови — 110-115, тобто діапазон коливання ціни однієї туродоби літнього відпочинку на морі складав 11,5 рази. Найнижчим був діапазон коливання цін на екскурсійні тури до країн Західної Європи, в тому числі на святкування Різдва й Новорічних свят (5 разів), на екзотичні тури до Індонезії (о. Балі), Шрі-Ланки, на Мальдівські острови (3 рази), а також на тури на навчання у країнах Західної Європи (2,5 рази).

Отже, для успішної популяризації будь-якого туру на міжнародному чи внутрішньому туристичному ринку важливо правильно встановити ціну, що не є простим завданням. На думку фахівців, рекламна ціна бути прийнятною для ринку, привабливою порівняно з цінами конкурентів і співвіднесеною з цінами на інші тури, пропоновані фірмою, тому що кожна фірма повинна мати власний імідж та цінову марку.

Для прикладу розглянемо порядок формування рекламних цін для турів на відпочинок в Італії на літньому курорті в Риміні, використовуючи інформацію, надану досвідченими менеджерами відомих турфірм у м. Києві, які працюють за контрактними угодами з італійсь­кими фірмами. Витрати на розміщення є основною складовою вартості туру, що найсуттєвіше впливає на можливу диференціацію цін. Тарифи на проживання в готелях та інших місцях розміщення як на італійських курортах, так і в інших туристичних регіонах, залежать від якості послуг (зірковості готелів та благоустрій номерів), сезонного та територіального (рентного) факторів. Для прикладу в табл. 27 наведено діапазон коливання тарифів на проживання у двомісному номері зі зручностями напівпансіоном на період сезону в готелях різної зірковості курорту Риміні.

У готелях Риміні відношення максимального тарифу до мінімального складає 3,1 рази, а різниця між максимальним і мінімальним тарифом 81 дол. США на добу. Тобто 1 тиждень проживання в п'ятизірковому готелі коштує стільки ж, скільки 3 тижні в двозірковому. Якщо різниця в тарифах дво- та тризіркових готелів є помірною — 7 дол. США і ІЗ дол. США, то при переході до чотиризіркового супер діапазон стає помітнішим — відповідно 25 і 21дол. США. Різко зростає й вартість харчування. Ціна вечері у двозірковому готелі складає 5 дол. США, а в п'ятизірковому — 30 дол. США, тобто відрізняється в 6 разів. Кожний гість вирішує сам, яку суму сплатити за послугу розміщення: у двозірковому готелі 7 днів проживання з напівпансіоном коштує 126 дол. США, а в чотиризірковому супер —745 дол. США. Отже діапазон коливання ціни туру лише за рахунок вартості розміщення у готелі на 7 діб становить 619 дол. США, а при розміщенні у п'ятизірковому готелі різниця сягає вже 725 дол. США.

Сезонна диференціація тарифів на послуги розміщення у готелях курорту Риміні має більший діапазон, ніж на морських курортах в Україні, тобто оплата однієї й тієї ж послуги в різні періоди року, місяця або тижня змінюється більш відчутно. Приблизно на 30 - 40 днів влітку, переважно у серпні, припадає максимум відпочиваючих, хоч за погодними умовами квітень, травень, червень, липень або вересень в цій місцевості навряд чи поступаються серпню. Подолання сезонного попиту на послуги давно стало нагальною проблемою світового туризму. Але й досі кращого інструменту для регулювання попиту, ніж ціни на туристичні послуги не існує. У табл. 28 наведено діапазон коливання тарифів на розміщення туристичних груп за курортними сезонами у готелях Риміні.

1. Найвищі тарифи по всіх готелях діяли 27 діб з кінця липня до 23 серпня. Відношення максимального тарифу до мінімального стає тим вищим, чим меншою кількістю зірок визначений готель. Так для двозіркових готелів воно складає 2,2 рази, тризіркових - 2,1, тризіркових супер - 2,0, чотиризіркових - 1,9, чотиризіркових супер – 1,6, п'ятизіркових - 1,2 рази.

2. Різниця у тарифах на проживання сягає вершини в сезоні А у подальшому зменшується. Тарифи в чотиризіркових готелях супер перевищує тарифи в двозіркових готелях в сезоні А у 3,6 рази, в сезоні Б—3,4, В—3,3, Г—2,7рази.

3. Диференціація стосується не лише тарифів на розміщення, але й цін на харчування. Так, ціна вечері у двозіркових готелях зростає з 3дол. США до 5 дол. США, у чотиризіркових — з 7 дол. США до 10 дол. США.

Зимовий сезон на гірськолижних курортах Італії триває 4 місяці (грудень-березень). Не зважаючи на порівняно короткий період функціонування гірськолижних курортів, готелі різко змінюють свої ціни й тарифи. Для прикладу в табл. 29 наведено діапазон зміни тарифів на розміщення однієї особи у двомісному номері (з напівпансіоном) у тризірковому готелі «Кристалло», розташованому на висоті 1460 м над рівнем моря у Валді Фассо-Канзен.

Таблиця 29