Екскурсійне обслуговування в музейних установах

6.1. Етапи підготовки екскурсії

У процесі підготовки нової екскурсії можна виділити ряд основних етапів, що роз­ташовуються у визначеному порядку. Вперше поняття «етапи підготовки екскурсії» бу­ло введено в ужиток у 1976 р. Тоді ж було названо п’ятнадцять основних етапів.

Розглянемо їх у тій послідовності, що склалася в практиці роботи екскурсійних установ та організацій:

1) визначення мети і завдань екскурсії;

2) вибір теми;

3) добір літератури й упорядкування бібліографії;

4) визначення джерел екскурсійного матеріалу. Знайомство з експозиціями і фондами музеїв по темі;

5) добір і вивчення екскурсійних об’єктів;

6) упорядкування маршруту екскурсії;

7) об’їзд або обхід маршруту;

8) підготовка контрольного тексту екскурсії;

9) комплектування «портфеля екскурсовода»;

10) визначення методичних прийомів проведення екскурсії;

11) визначення техніки ведення екскурсії;

12) упорядкування методичної розробки;

13) упорядкування індивідуальних текстів;

14) прийом (захист) екскурсії;

15) затвердження екскурсії.

6.2. Контрольний та індивідуальний тексти екскурсій

У найпростішому вигляді схема всіх екскурсій, незалежно від теми, виду і форми проведення, однакова: вступ, основна частина, висновок.

1. Вступ, як правило, складається з двох частин:

• організаційної (знайомство з екскурсійною групою та інструктаж екскурсантів про правила безпеки і поведінки на маршруті);

• інформаційної (коротке повідомлення про тему, протяжності і тривалості маршруту, час закінчення екскурсії).

2. Основна частина екскурсії.

Основна частина базується на конкретних екскурсійних об’єктах, сполученні по­казу і розповіді. Її зміст складається з декількох підтем, що повинні бути розкриті на об’єктах і поєднані темою. Кількість підтем екскурсії звичайно складає від 5 до 12. Важ­ливим для створення екскурсії є добір об’єктів таким чином, щоб розглядалися тільки

ті об’єкти, які допомагали б розкрити тему екскурсії, причому з певним дозуванням ча­су в залежності від значимості тієї або іншої підтеми в даній екскурсії.

В основній частині висвітлюється саме текст екскурсії. Його необхідно компону­вати таким чином, щоб розповідь про той чи інший об’єкт була співвідносною з його показом. Тобто, опис-характеристика того чи іншого експоната проводиться під час його показу екскурсантам або ж вона пов’язана з темою логічними переходами.

3. Висновок

Висновок, як і вступ, не пов’язаний з екскурсійними об’єктами. Він повинен займа­ти за часом не більше 5-7 хвилин і складатися з двох частин.

Перша — підсумок основного змісту екскурсії, висновок по темі, що реалізує ціль екскурсії. Доцільно рекомендувати літературу, яку можна прочитати по темі екскурсії додатково. І особливо ті видання, які можна придбати безпосередньо в музеї або ж у найближчій книгарні. Формуванню позитивного враження про музей та проведену екскурсію сприятиме й те, що автор чи співавтор рекомендованої літератури буде за­прошений для позаекскурсійного спілкування з туристами і на придбаних примірни­ках власноруч поставить автограф чи короткий привітальний напис на згадку про від­відування. Як правило, такий підхід сприяє значному збільшенню продажу літератури.

Друга — інформація про інші екскурсії, які можуть розширити і поглибити дану те­му. А також і ті, які пропонує туристичне підприємство — партнер музею. Висновок так само важливий, як і вступ, і основна частина, адже від вдалого завершення розповіді та реклами інших екскурсій, багато в чому залежить, чи захочуть ці екскурсанти стати постійними клієнтами фірми — партнера, чи підшукають собі іншу.

6.3. Класифікація екскурсій та диференціація екскурсійного обслуговування

Класифікація екскурсій проводиться за змістом: оглядові, тематичні; за складом учасни­ків (діти, дорослі); за місцем проведення (міські, заміські, виробничі, музейні); за способом пересування (пішохідні, транспортні).

Диференційований підхід до екскурсійного обслуговування — це установка, від­повідно до якої програма обслуговування, тематика екскурсії і т.п. мають бути орієнто­вані на визначений сегмент ринку, категорію споживача.

Екскурсоводу необхідно враховувати цілі, інтереси, мотивацію, установки та пре­ференції (пільговість) екскурсантів. При цьому важливим чинником у якісному обслу­говуванні є цілісність. Наприклад, якщо екскурсія дається в рамках фольклорного туру, то необхідно основну увагу акцентувати на національних особливостях регіону, зраз­ках одягу, виробах декоративно-ужиткового мистецтва тощо. Не зайвим буде і музич­ний супровід екскурсії, наприклад, фрагменти автентичної музики, танцювальні та об­рядові мелодії, характерні для даного регіону тощо.

Суть, основа та принципи диференційного підходу базуються, перш за все, на со­ціально-демографічних та соціально-професійних факторах. Для успішного прове­дення екскурсії необхідно враховувати стать, освіту, вік, національність, професійну діяльність екскурсантів. Дуже часто вирішальну роль для успішного проведення екс­курсії відіграє урахування таких соціально-психологічних факторів як інтереси, наці­ональні та релігійні традиції, звички екскурсантів.

Формування різних груп екскурсантів є теж важливим чинником для успішного екскурсійного обслуговування. На жаль, у повній мірі використати його музейним екс­курсоводам не вдається, оскільки вони, як правило, працюють з уже заздалегідь сфор-

мованими групами. Доцільним бачиться формування вікових груп при одночасному проведенні 2-х або 3-х екскурсій: при можливості їх можна переформувати за віковим критерієм, принаймні, запропонувати створити дитячу групу, з якою окремо буде про­ведено спеціальну екскурсію. Переваги такого підходу очевидні: дорослі зможуть по­вністю зосередитися на сприйнятті екскурсійного матеріалу, у той час як дітям не до­ведеться нудьгувати.

Різним також повинен бути виклад екскурсійного матеріалу для місцевого насе­лення, гостей з інших регіонів країни та для іноземних туристів. Екскурсії для індиві­дуальних учасників необхідно проводити, приділяючи значно більше уваги самим екскурсантам: наприклад, запитувати про їхні пріоритети в одержанні тієї чи іншої ін­формації тощо.

6.4. Засади співпраці із туристичними організаціями та колективними замовниками

Одним з найбільш ефективних шляхів поширення інформації про екскурсійні по­слуги в музеях, музейні послуги загалом, та залучення більшої кількості відвідувачів у музей, є співпраця з туристичними фірмами, які зацікавлені у створенні та просуван­ні українського туристичного продукту. Однією з складових такого продукту є екскур­сійно-пізнавальні програми за участю музеїв. З огляду на досвід практичної роботи, значно більшим попитом у туристів користуються саме комплексні програми екскур­сійного обслуговування, ніж відвідування окремих об’єктів. Серед варіантів співпраці оптимальним є розробка науково-пізнавальних та культурно-пізнавальних маршрутів, яка б відбувалася за спільної участі працівників музеїв та представників туристичних фірм. Такі програми можуть розроблятися на конкурсній основі із залученням спеці­альних друкованих засобів масової інформації, місцевих органів влади та всіх зацікав­лених осіб. Подібні заходи можуть дати змогу по-перше, залучити до участі широке коло спеціалістів та просто зацікавлених осіб, по-друге, допомогти у створенні більш змістовних та цікавих програм перебування туристів, по-третє, створити необхідну ін­формаційну базу для туристичних підприємств, які працюють на ринку внутрішнього та в’їзного туризму в Україні.

Порядок співробітництва музеїв та турфірм повинен бути визначений договора­ми про співпрацю, де необхідно визначити її умови, однією з яких є чітке встановлен­ня вартості та системи знижок з огляду на якісний склад туристичних груп (як-то: ін­дивідуальні, групові (в т. ч. іноземні та корпоративні, тематичні), і т.п.). Співпраця між музеями та туристичними підприємствами вимагатиме від партнерів значної гнучкос­ті. Не виключені у практичній діяльності і такі моменти, які вимагатимуть оперативної розробки та проведення нових тематичних екскурсій для клієнтів однієї з фірм-парт-нерів, проведення екскурсій на іноземній мові чи у поза робочий час. Як правило, пи­тання фінансової винагороди для фахівців, які задіяні у створенні та проведенні таких екскурсій на замовлення чи підготовки інформаційних матеріалів у стислі терміни зна­чно простіше вирішити туристичним підприємствам, які є комерційними структурами, шляхом укладання індивідуальних трудових угод з безпосередніми виконавцями.

Організація та проведення екскурсій повинні базуватися на двох взаємопов’яза­них чинниках: побажаннях споживача-клієнта туристичної фірми та можливостях самої туристичної фірми з організації тієї чи іншої екскурсії: наявність розроблено­го маршруту, екскурсовода, гіда-перекладача, транспортного засобу. Зайве нагадувати, що бажання клієнта — закон. Тому сучасна туристична фірма для задоволення запитів своїх клієнтів, не може зупинитися на одному-двох екскурсійних маршрутах чи стан-34

дартному наборі туристсько-екскурсійних об’єктів. Пропозиція повинна максимально враховувати можливі запити клієнтів: повний перелік усіх визначних місць даного ре­гіону, вибір та послідовність їхнього огляду.

Наприклад, якщо туристична фірма у Івано-Франківську приймає групу туристів, або ж водночас декілька, з якими на оглядовій екскурсії по місту працюють декілька екскурсоводів, доцільно попередньо визначити культурні потреби та сма­ки учасників екскурсій з допомогою невеликого експрес-ан-кетування. Одних більше цікавитиме культова архітектура та інтер’єри храмів, інших — стандартна оглядова екскурсія ста­рою частиною міста з обов’язковим відвідуванням виставки сучасного мистецтва, третім до вподоби детальна природо­знавча екскурсія міським парком та озером. Тому необхідно сформувати три групи за інтересами таким чином, щоб кож­ний турист отримав ті враження, які він хоче отримати.

У світовій практиці туризму широко застосовуються ін­дивідуальні екскурсії. Професійні гіди пропонують коротко­термінові, але надзвичайно насичені інформацією піші про­гулянки найбільш цікавими історичними місцями. Це дає можливість врахувати практично будь-які побажання екскур­сантів. Індивідуальні екскурсії проводяться і у вигляді піших прогулянок, в основному історичними і, як правило, закритими для руху транспорту центрами міст. Головна їх мета — ознайомити гостей з видатними пам’ятниками істо­рії, культури, музеями тощо.

Нині переважна більшість туристичних фірм реально не в стані забезпечити ту­ристів якісними екскурсійними послугами, тому, як правило, екскурсійна пропозиція від цих підприємств є дуже обмеженою, або ж подекуди і взагалі зникає з програм об­слуговування туристів. На зміну повноцінним екскурсіям приходять різноманітні «ер-зац-огляди» та «відвідування». Головні причини такого стану сучасної екскурсійної діяльності криються як у розвалі після 1991 року системи підготовки екскурсійних ка­дрів та екскурсійно-методичної роботи, так і у небажанні створювати новий екскур­сійний продукт на базі одного туристичного підприємства та відсутності фінансових можливостей і економічної доцільності для цього. Зрештою, більшість туристичних підприємств нині просто не мають у своєму штаті достатньо кваліфікованих кадрів, які здатні створити такий екскурсійний продукт, який відповідатиме запитам сучасного туриста.

Також є справедливим і таке твердження, що екскурсія сама по собі не становить інтересу для керівників туристичних підприємств, оскільки у загальній складовій ту-родня її вартість коливається як правило у межах від 1 до 5 відсотків. Тому і вкладати кошти у не зовсім дешевий інтелектуальний продукт та розширювати його асорти­мент нібито, на перший погляд, не доцільно. Разом з тим, саме асортимент різнопла­нових екскурсійних пропозицій дуже впливає на формування кінцевого рішення по­тенційного споживача про подорож.

На наш погляд, взаємовигідним вирішенням цієї проблеми як для туристичного бізнесу, так і для музеїв та їхніх працівників, є співпраця у екскурсійній діяльності.

Доцільним бачиться створення у музеї на першому етапі неформальної групи пра­цівників, які мають достатню мотивацію для створення та надання туристичним фірмам пропозицій щодо розширення тематики екскурсійного обслуговування у тому чи іншо­му населеному пункті. Як правило, затративши декілька днів часу, кваліфіковані учасни-

ки таких груп можуть на базі однієї оглядової екскурсії по населеному пункті створити 5-6 тематичних екскурсій, які можна запропонувати туристичним підприємствам. Така діяльність може бути надзвичайно ефективною для аквізиції відвідувачів музею.

По-перше, туристичні фірми, отримавши абсолютно безкоштовно пропозицію що­до можливостей розширення екскурсійної тематики та її кадрового забезпечення ква­ліфікованими виконавцями, матимуть змогу включити пропоновані екскурсії до своїх турпакетів в якості як основного, так і варіативного компоненту.

По-друге, інформація про музей (звичайно ж включений до переліку об’єктів відвід­ування) буде розповсюджуватися цілком безкоштовно. І клієнти, які отримали цю ін­формацію, але з тієї чи іншої причини не стали клієнтами фірми, яка її запропонувала, можуть під час індивідуальної подорожі у той чи інший населений пункт стати відвід­увачами музею.

По-третє, навіть якщо туристичне підприємство одразу ж не зацікавилося пропози­цією, то у будь-якому випадку, маючи інформацію про музей та екскурсії, які проводять працівники музею, рано чи пізно воно відправить туди хоча б декілька груп туристів чи індивідуалів.

На другому етапі (при умові досягнення вагомих успіхів на першому етапі) до­цільно створити юридично оформлену екскурсійну структуру, можливо, екскурсійне бюро при музеї. Зрозуміло, нині оплата за проведені екскурсії для більшості музейних працівників просто відсутня, або ж далеко не відповідає затраченим зусиллям на під­готовку та проведення екскурсії. Тому і особливого бажання створювати нові ексклю­зивні екскурсії, як правило, не виникає. У значній мірі внаслідок цього варіативність екскурсійної тематики у більшої частини наших музеїв як для вимог сучасного турист­ського ринку недостатня. Створення такої структури надасть можливість пропонувати туристичним фірмам як готовий екскурсійний продукт, так і розробку екскурсій на за­мовлення, і проводитимуть їх висококваліфіковані працівники.

Нерідко туристичні підприємства не пропонують музейні екскурсії іноземним ту­ристам з тієї причини, що гіди-перекладачі чи перекладачі не володіють у повному об­сязі специфічною термінологією. Особливо це стосується вузькоспеціалізованих та те­матичних екскурсій: архітектурних, культурно-мистецьких тощо. Якщо є попит на такі екскурсії у іноземних туристів, то така структура матиме більше можливостей щодо за­лучення до ефективної співпраці професійних та висококваліфікованих перекладачів.

Для прикладу в місті працює 20 туристичних фірм, які приймають туристів. За рік у кожній з них одна група угорських туристів замовляла екскурсію у музей вишивки. Звичайно, знайти перекладача чи гіда-перекладача було досить складно, тому одну екскурсію заміняли на іншу. Навряд чи задля однієї подібної не наданої екскурсії в рік керівництво туристичного підприємства розгорне бурхливу діяльність щодо пошуків кваліфікованого гіда-перекладача. А от для створеної при музеї екскурсійної структу­ри — це буде полем для роботи, адже маючи інформацію від усіх 20 фірм, можна на наступний рік забезпечити не тільки можливість проведення екскурсії угорською мо­вою, а й зробити рекламу для інших потенційних туристів.

Для підвищення ефективності музейних екскурсій, збільшення кількості відвід­увачів доцільно дати можливість турфірмі вибрати «свого» екскурсовода. Тобто, якщо колективний замовник (туристична фірма) висловив побажання, щоб з групою чи з туристами-індивідуалами екскурсії проводив екскурсовод від музею, то, безумовно, потрібно підтримати такі побажання клієнтів. Не варто відмовляти представникам ту­ристичних фірм, якщо вони запрошують когось з екскурсоводів музею провести екс­курсію населеним пунктом чи, можливо, навіть і заміську екскурсію. Адже зрозуміло, що цих туристів він обов’язково приведе на екскурсію до свого музею.

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО

Важливим у сприянні розвитку туристичної індустрії в Україні є розширення до­ступу туристів до накопичених упродовж сторіч духовних багатств, втілених у пам’ят­ках культури і мистецтва та зібраних в музейних установах.

В Україні сформувалась розгалужена мережа різноманітних за профілем музей­них закладів. Щороку музеї приймають майже 20 мільйонів відвідувачів. Музейний фонд України складає понад 10 мільйонів пам’яток історії, культури та природи, що мають виняткову історичну й художню цінність і є невід’ємною складовою частиною світового культурного надбання. Музеї країни — це візитна картка, що повідомляє сві­ту про стан культури та економіки нації. Музеї України демонструють як духовний по­тенціал, закладений в народі України, так і проблеми, якими страждало й страждає на­ше суспільство й економіка.

Процес зародження та становлення музейної справи як специфічної системи успадкування історико-культурних цінностей у нашій країні йшов у тому ж напрямку, що і загальноєвропейський, хоч мав свої особливості, обумовлені соціально-еконо­мічним та культурним розвитком. Це був шлях від простої сукупності окремих розріз­нених елементів музейництва до складної системи, в якій вони органічно інтегровані.

Усі музеї зазнавали спади й піднесення у своїй діяльності, викликані, передусім, не­стабільністю фінансування з боку місцевих влад або відомств, до яких вони належали. Залежність від випадкових обставин і зміни осіб, що працювали в музеях, призводила до нерівномірності їх розвитку. Часто рятували становище пожертвування, котрі над­ходили як від великих меценатів і благодійників, так і від простих громадян, що свід­чило про потребу в таких просвітницьких установах як музеї.

Сумнозвісний залишковий принцип фінансування культури, особливо в радян­ський період, поставив музеї на грань жебрацького існування.

Майже десятирічна криза економіки України, поступове погіршення рівня до­статку громадян, відсутність збалансованої політики в усіх галузях суспільного життя наклали певний відбиток і на музейну галузь сьогодні. При зростанні кількості музеїв простежується різке зменшення кількості відвідування цих закладів.

В питаннях матеріально-технічного забезпечення музеїв, оснащення їх належни­ми технічними засобами охорони, використання комп’ютерної техніки й створення на її базі інформаційно-довідкових систем Україна значно відстає від розвинутих кра­їн світу. Більшість музеїв України розташовані у тісних приміщеннях, де неможливо належним чином організувати збереження музейних фондів. Брак коштів призводить до того, що багато предметів із різних причин не можуть експонуватися: деякі з них вимагають складної й тривалої реставрації, інші мають лише наукове значення.

Збереження культурної спадщини й ознайомлення з нею широкого кола відвідува­чів — одне з головних завдань музейних закладів. Для поліпшення цієї роботи, піднят­тя її до міжнародного рівня, знадобиться реформа управління музейною галуззю, від­мова від виключно державного фінансування музейних установ, створення умов для надання платних послуг та розширення спектру діяльності музеїв.

Найважливішим моментом у забезпеченні життєдіяльності музейних закладів є розуміння того, що для отримання фінансових надходжень, яких вони потребують, за­клади повинні залучати нових відвідувачів. Традиційний графік роботи, який є зруч­ним тільки для персоналу, надання послуг, призначених для певного кола відвідувачів, неконтрольованість видатків та розподілу роботи між співробітниками, нерівноцін­на увага до різних категорій відвідувачі — це ті негативні фактори в роботі музейних

установ, які заважають ефективній діяльності, отриманню додаткових коштів і навіть погіршують фінансовий стан установ. Щоб музейні установи могли виживати в сучас­ному конкурентному середовищі, стан справ мусить змінитися. Музейні установи, які борються за своє існування, переконались, що їхній успіх залежить від ефективної ро­боти з категоріями населення, які раніше не вважались потенційними відвідувачами їхніх закладів, з туристами різних країн і людьми з різними потребами.

Нагальною необхідністю в музейній справі є підвищення професійного рівня пра­цівників музейних установ, запровадження менеджменту та маркетингу в діяльність музейних закладів.

Управління музейними закладами, що ефективно працюють, стає все більше схо­жим на менеджмент бізнесових структур. Підприємства, що досягли успіху, незалеж­но від того, чи це комерційні підприємства виробничої сфери, чи це заклади культу­ри й мистецтва, застосовують одинакові принципи менеджменту. Музейні установи все частіше починають враховувати у своїй роботі, що у різних людей різні уявлення про те, що називається мистецтвом, і всі ці види мистецтва мають право на існуван­ня. Один і той же музейний заклад може займатися фундаментальними розробками, надавати освітні послуги, організовувати заходи для звичайних людей. У цьому само­му закладі можна придбати подарунок чи орендувати приміщення для певної діяль­ності. Менеджмент, що спрямований на результат, на отримання коштів є необхідною умовою діяльності музейних установ. Результати роботи музейних закладів більше не можна оцінювати тільки науковими досягненнями. Питання тепер ставиться так: чи приносять ці дослідження користь суспільству? Оцінюючи це, ми знову повертаємося до кількості відвідувачів.

Музеї та художні галереї — центр культурного життя населеного пункту. Тому необ­хідно, щоб широка громадськість знала, які скарби зберігаються у цих музеях, які про­грами там пропонують. Для цього необхідно проводити грамотну маркетингову полі­тику, завдяки якій потенційні відвідувачі дізнаються, де і коли вони можуть подивитись щось цікаве для себе. Такий підхід є важливим для формування та подання через ту­ристично-інформаційні центри культурних програм музейних закладів, включення їх в туристичні маршрути, що повинно збільшувати кількість туристів, які відвідають за­клади. Тільки тоді, коли музей будуть відвідувати багато захоплених відвідувачів, мож­на сподіватись на отримання коштів, таких необхідних для досягнення поставленої закладом мети. Ось тому маркетинг є життєво важливим для музеїв. Реклама — це дієве знаряддя маркетингу. Ефективна робота зі зв’язків із громадськістю доповнює реклам­ну діяльність і значно покращує її результати, але вона не може замінити саму рекламу. Реклама примножує цінність і корисність того, що пропонує заклад. Вона стимулює до пошуку нового в діяльності та приводить нових відвідувачів. Варто розробити страте­гію рекламної компанії закладу. Це є суттєвим для створення позитивного іміджу му­зейного закладу.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Правові засади збереження, відтворення

та охорони культурно-історичного середовища України

• Основи законодавства України про культуру. Прийняті Верховною Радою України 14.02.1992 р., № 2117-ХИ

• Про охорону культурної спадщини. Закон України від 08.06.2000 р. № 1805-Н1

• Про музеї та музейну справу. Закон України від 29.06.І995 р. № 249/95-ВР

• Положення про Міністерство культури і мистецтв України. Затверджене Указом Президента України від 31.08. 2000 р. № 1038/2000

• Про Національний архівний фонд і архівні установи. Закон України від 24.12.1993 р. № 3814-ХП.

• Про державну підтримку культури і мистецтва в Україні. Указ Президента України від 20.10.1998 р. № 1152/98

• Положення про Музейний фонд України. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2000 р. № 1147

• Перелік музеїв, у яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власніс­тю і належать до державної частини Музейного фонду України. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2000 р. № 209

• Перелік музеїв, що перебувають у віданні підприємств, установ та організацій, в яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2000 р. № 1766

• Інструкція про порядок визначення оціночної та страхової вартості пам’яток Музейного фонду України. Затверджена наказом Міністерства культури і мистецтв України від 13.07.1998 р. № 325

• Про затвердження Положення про державну реєстрацію, перереєстрацію та облік музеїв. Наказ Мі­ністерства культури і мистецтв України від З0.04.1996 р. № 220

• Інструкція з організації охорони державних музеїв, історико-культурних заповідників, інших важ­ливих об’єктів культури підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України. Затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства культури і мистецтв України від 24.10.1998 р. № 771/428

• Положення про Національну комісію з питань повернення в Україну культурних цінностей. Затвер­джене Указом Президента України від 16.01.1998 р. № 21/98

• Положення про Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через держав­ний кордон України. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 р. № 983

• Положення про Міжвідомчу раду з питань вивезення, ввезення та повернення культурних ціннос­тей. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2001 р. № 15

• Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей. Закон України від 21.09.1999 р. № 1068-ХІУ

• Список історичних населених місць України (міста і селища міського типу). Затверджений постано­вою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 878

• Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів. За­тверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратуру України, Служ-

би безпеки України, Держкомкордону України, державної митної служби України, Державної подат­кової адміністрації України від 09.01.1997 р. № 3/1/2/5/2/2

Додаток 2

Уніфікований паспорт музею

Додаток № 1 до Положення про державну реєстрацію, перереєстрацію та облік музеїв, затвер­дженого наказом Міністерства культури і мистецтв України від З0.04.1996 р. № 220

Код музею

I. Повна назва музею.

II. Профіль музею.

III. Форма власності.

IV. Засновник, власник.

V. Підпорядкування.

VI. Заклад, що здійснює методичне керівництво.

VII. Статус.

VIII. Категорія музею (за групою оплати праці).

IX. Адреса музею, телефон, факс.

X. Короткі історичні відомості (дата заснування з посиланням на джерела).

XI. Структура музею (назви структурних підрозділів, включаючи госпрозрахункові та кооперативні підприємства, з переліком штатних посад).

XII. Керівний склад музею.

 

1. Директор музею, зав.філіалом чи відділом;

2. Заступник директора з наукової роботи;

3. Головний хранитель.

XIII. Персонал музею:

1. Всього працівників;

2. Наукових працівників та екскурсоводів, з них:

 

• Мають вчений ступінь;

• Мають вишу профільну освіту;

• Мають вищу освіту.

XIV Нерухомі пам’ятки історії та культури у складі музею:

1. Загальна кількість, з них:

• Музеєфіковані;

• Немузеєфіковані.

XV Характеристика музейного приміщення:

1. Кількість будівель;

2. Спеціально побудоване (автори, коли);

3. Пристосоване;

4. Пам’ятки архітектури чи історії (короткі історичні відомості).

XVI. Технічний стан будівель:

1. Потребує реставрації;

2. Потребує капітального ремонту;

3. Аварійне приміщення;

4. Належний стан.

XVII. Площа музею:

1. Загальна;

2. Експозиційна;

3. Фондосховища;

4. Кінолекційного залу;

5. Виставочних залів;

6. Прилеглої території;

7. Експозицій просто неба;

8. Реставраційної майстерні;

9. Фотолабораторії;

10. Таксидермічної лабораторії;

11. інші.

XVIII. Охорона музею:

1. Дата та номер документа про взяття під охорону;

2. Відомча охорона;

3. Міліцейська охорона;

4. Сторожова охорона;

5. Охоронно-пожежна сигналізація;

6. Пункт централізованого спостереження;

7. Промислова телевізійна установка.

XIX. Технічне оснащення музею:

1. Світло-, звуко-, аудіо-обладнання, монітори, фонотеки, лабораторії для фонозапису;

2. Автоматизована система обліку і накопичення інформації;

3. Фото-, кіно-обладнання, засоби поліграфії;

4. Інше.

XX. Фонди музею:

1. Загальна кількість одиниць збереження;

2. Кількість музейних предметів основного фонду;

3. Кількість музейних предметів, що входять до Державного реєстру національного куль-

турного надбання.

XXI. Характеристика експозиційних розділів:

1. Назва розділу;

2. Дата останньої реекспозиції;

3. Кількість експонатів основного фонду.

ХХІІ. Режим роботи музею.

ХХІІІ. Дата складання паспорта.

XXIV. Печатка музею і підпис директора.

Рекомендації по заповненню уніфікованого паспорта музею

Додаток № 2 до Положення про державну реєстрацію, перереєстрацію та облік музеїв, затвер­дженого наказом Міністерства культури і мистецтв України від З0.04.1996 р. № 220

Уніфікований паспорт (далі — паспорт) складають і реєструють в органах культури всі музеї незалежно від їх видів, статусу, форм власності і відомчого підпорядкування.

Паспортні дані музеїв, що працюють на правах філіалів і відділів, у паспорти голо­вних музеїв не включаються.

Паспорт складають у 3-х примірниках: один примірник залишається у музеї, дру­гий — подається у відповідний орган культури, третій — надсилається до Міністерства культури і мистецтв України.

Код музею складається:

1. Перші дві-три літери з титульної назви музею.

2. Перша літера профілю музею. Дріб

3. Категорія за групою оплати праці.

4. Перша літера статусу музею.

Наприклад:

• Дніпропетровський історичний музей ім. Д.І. Яворницького, профіль — історичний, категорія за групою оплати праці — 1, статус — юридична особа. Код: ДнІ/ІЮ.

• Охтирський краєзнавчий музей, профіль — краєзнавчий, категорія за групою оплати праці — 2, статус — філіал. Код: ОхтК/2Ф.

У разі зміни паспортних даних, відомості про них, завірені печаткою органу, що за­реєстрував музей, у 10-денний термін надсилаються до Міністерства культури України.

Розділ І. Повна назва музею. Вказується повністю і повинна відповідати назві, прийня­тій у документах про заснування або в документах про зміну назви музею.

Розділ II. Профіль музею. Визначається відповідно до Закону України «Про музеї та музейну справу» та класифікатора, розробленого Міністерством культури і мистецтв України.

Розділ III. Форма власності. Вказується належність до однієї з форм власності (держав­на, комунальна, приватна, колективна та ін).

Розділ V. Підпорядкування. Вказується відомча належність музею, наприклад: Міністер­ство культури і мистецтв України, Міністерство охорони здоров’я України, Національ­на академія наук України, тощо. Для музеїв системи Міністерства культури і мистецтв України — обласне управління культури, міський (районний) відділ культури.

Розділ VII. Статус музею. Вказується, чи є музей юридичною особою, чи працює на правах філіалу або окремого відділу. Музеям, які працюють на правах філіалів і окре­мих відділів, слід вказати також повну назву головного музею, структурним підрозді­лом якого вони є.

Розділ IX. Адреса музею, телефон, факс. Вказується повна адреса (поштовий індекс, об­ласть, район, населений пункт, вулиця, номер будинку).

Розділ XII. Керівний склад музею. У пунктах 1-3 розділу вказуються прізвище, ім’я та по-батькові, освіта, спеціальність, стаж роботи в музеї.

Розділ ХІII. Персонал музею. У пункт 3 вноситься кількість наукових працівників та екскурсоводів, і які мають вчений ступінь з дисциплін, що відповідають профілю му­зею. Дані пункту 3 в пункти 4, 5 не включаються.

У пункті 4 вказується кількість наукових працівників та екскурсоводів, які мають вищу освіту з спеціальностей «Музеєзнавство та охорона пам’яток історії та культури», а також спеціальностей, що відповідають профілю музею.

У пункт 5 вноситься кількість наукових працівників та екскурсоводів, які мають ви­щу освіту з спеціальностей, що не відповідають профілю музею.

Сума даних пунктів 3, 4, 5 повинна відповідати даним пункту 2.

Розділ XV. Характеристика музейного приміщення. Дані пунктів 2, 3, 4 подаються окремо по кожній будівлі.

Розділ XVI. Технічний стан будівель. Дані подаються окремо по кожній будівлі.

Розділ XVII. Площа музею. Дані подаються в цілому по музею і окремо по кожній будівлі.

Розділ XVIII. Охорона музеїв. Дані подаються окремо по кожній будівлі.

Розділ XIX. Технічне оснащення музею. Пункт І передбачає дані про наявність у музеї спе­ціального світла, технічного, звукотехнічного, проекційного, телевізійного обладнан -

ня; аудіовізуальних засобів; засобів захисту від ультрафіолетових, інфрачервоних та інших випромінювань.

У пункті 2 вказується наявність електронно-обчислювальних машин.

У пункті 3 вказується обладнання фотокінолабораторій, апаратура для мікрофіль­мування і засоби малої поліграфії.

Розділ XX. Фонди музею. У пункт І вноситься кількість музейних предметів основного фонду та кількість предметів науково-допоміжного фонду, які перебувають у фондах та експозиції музею.

У пункт 3 вноситься кількість експонатів, що мають виняткову культурну та істо­ричну цінність.

Розділ XXI. Характеристика експозиційних розділів. У пункті 3 вказується кількість експона­тів, що знаходиться в стаціонарних експозиціях музею.

Розділ XXII. Режим роботи музею. Слід вказати час роботи музею та вихідні дні.

Додаток 3

Термінологія, що використовується у музейній справі

консервація — сукупність науково обгрунтованих заходів, які дозволяють захистити об’єкти культурної спадщини від подальших руйнувань і забезпечують збереження їхньої автентичності з мінімальним втручанням їхній існуючий вигляд;

культурна спадщина — сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об’єктів культурної спадщини;

культурні цінності — об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етногра­фічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодав­ства України, а саме: