Класифікація музеїв. Фінансування музеїв

2.1. Типи і профілі музеїв

Теорію та практику музейної справи розробляли багато дослідників і практиків музеєзнавства, зокрема, фундатори українського музейництва — А. Шептицький, І. Свєнціцький, М. Біляшівський, Д. Щербаківський, Ф. Шміт. На жаль, ці праці, зрештою як і зарубіжні публікації, залишаються малодоступними для музейників. У 1980 році на матеріалах українських музеїв було видано курс лекцій Галини Мезенцевої «Музеєзнав­ство». Попри те, що підручник відображав ідеологічну заангажованість музейної науки радянського періоду, його фахово сформульовані методологічні основи не втратили свого значення дотепер, а тому використовуються в подальших рекомендаціях.

Мережа музеїв у нашій країні будується на основі їх наукової класифікації. На по­чатку розвитку музейної справи чіткої класифікації музеїв не було. Вони здебільшого зберігали невеликі різнорідні колекції і мали загальну назву, наприклад, «музей старо-житностей». Згодом, із розвитком музейної справи, ці заклади спеціалізуються — ви­никають історичні, художні, природничо-наукові та інших профілів музеї. Вони поді­лялися на групи відповідно до функцій, характеру збірок або за іншими ознаками.

Сучасна наукова класифікація розрізняє музеї за типами й профілями.

Суспільне призначення та напрями роботи визначають типи (види) музеїв. Пере­важна більшість вітчизняних музеїв є науково-освітніми установами. Як соціальні інституції вони, з одного боку, тісно пов’язані з системою освіти (як правило, основний контин­гент відвідувачів становить учнівська і студентська молодь), а з другого — виконують представницькі функції, знайомлячи світ з національними надбаннями країни, регіо­ну, конкретного міста чи села.

Здебільшого це поліфункціональні за принципом організації, формами й методами роботи структури незалежно від того, чи це національний заповідник, обласний, му­ніципальний музей, чи центр сучасного мистецтва з відповідною галереєю. Завдяки публічності й доступності вони здійснюють широкий комплекс охоронних, збираль­ницьких, просвітницьких, наукових завдань. Відповідно спеціалізація таких закладів може охоплювати дуже різні напрями: археологію, охорону ландшафтного середови­ща та окремих природничих зон, історико-архітектурні заповідники, тематичні ко­лекції пам’яток матеріальної та духовної культури.

Музей — це ідеальна ланка, яка з’єднує різні історичні епохи, формує ідеали, сим­воли та пріоритети національної самосвідомості. Головна умова результативної діяль­ності загальнодоступного музею — максимальна об’єктивність і повнота матеріалу, одним із шляхів досягнення якої є комплекс тематичних експозицій з вичерпною ін­формацією.

Дещо іншою спеціалізацією характеризується інший різновид музеїв, пов’язаних із стратегічними напрямами наукових досліджень. Це академічні або науково-дослідні му­зеї при академіях наук та науково-дослідних інститутах (наприклад, Музей етнографії та художнього промислу у Львові, Центральний науково-природознавчий музей НАН України тощо). Профіль діяльності таких музеїв визначається напрямами наукових

розробок академічної установи. Самобутнім прикладом «наукової лабораторії» у сис­темі публічних музеїв є так звані відкриті фонди Львівської галереї мистецтв в Олесь-кому замку. Класифіковані за тематикою й хронологією художні колекції особливо приваблюють спеціалістів.

До третьої категорії належать суто навчальні музейні заклади, які діють у системі середньої, вищої освіти, на виробництвах і представляють еталонні зразки й напра-цювання різних галузей науки, промисловості, техніки, художніх ремесел. Державні заклади становлять основу національного музейного фонду України. Поряд з ними діє розгалужена система громадських музеїв і таких, що засновані благодійними фонда­ми, меценатами, а також зростає кількість приватних колекцій та установ музейного призначення.

Профіль музею визначається основним змістом його фондів та зв’язком з тією чи іншою галуз­зю науки, мистецтва або виробництва.

При всій різноманітності існуючих варіантів заведено поділяти музеї на історичні, краєзнавчі, художні, меморіальні, літературні, природничо-наукові, галузеві. Музеї кожного з цих профілів можуть мати ще вужчу спеціалізацію, види й підвиди. Наприклад, до музеїв художнього профілю належать музеї образотворчого мистецтва, народної творчості, театральні, музичні тощо; до музеїв природничо-наукового спрямування — геологічні, палеонтологічні, ботанічні та інші; до галузевих — технічні, сільськогосподарські, пе­дагогічні, медичні тощо.

Слід зазначити, що в сучасних умовах жорстка регламентація спеціалізації музе­їв змінюється більш універсальними формами й методами діяльності. Розвиток новіт­ніх електронних засобів інформації, зокрема мережі Інтернет, прискорює «віртуаліза-цію» музейного досвіду. Не тільки з’явився доступ до найбагатших і найвіддаленіших музейних колекцій світу, але й розширилося коло ідей, прикладів та шляхів здійснен­ня музеєфікації. А це значно збагачує напрями життєдіяльності українських музеїв, що традиційно ґрунтувалися на науковому комплектуванні, обліку і зберіганні музейних фондів, експозиційно-виставковій діяльності, науково-дослідній та освітньо-виховній роботі. Тепер найважливішим завданням наших музеїв є заповнення інформаційної порожнечі та налагодження зв’язків із профільними установами, фондами, центрами в межах країни й за кордоном.

Першочергові завдання наукової роботи музеїв: дослідження музейних колекцій, опрацювання окремих тем, пов’язаних з експозиціями музею, розробка перспектив­них напрямів музейної діяльності. Фаховість та компетентність повинні бути голов­ною умовою всіх видів діяльності музейників. Результати науково-дослідної роботи — це насамперед нові виставки, експозиції, каталоги, методичні розробки, науковий опис експонатів, публікації.

Простежується гостра потреба у відновленні повноцінних лекційних курсів для молоді, присвячених історії, мистецтву, етнокультурним традиціям. Іншого характеру набуває екскурсійна діяльність. У зв’язку з реставрацією історичних міст краю, віднов­ленням архітектурних споруд і створенням заповідних комплексів відходить у минуле відособленість музею як самодостатньої структури.

2.2. Основні профілі музеїв

Музеї історичного профілю — це група, до якої належать музеї, що збирають, вивчають і експонують матеріали про розвиток суспільства, про знаряддя праці, пам’ятки побу­ту й культури, створені народом упродовж століть, про народно-визвольний рух, ви-14

значні історичні події. Зберігаючи матеріальні й культурні ціннос­ті, музеї історичного профілю ведуть науково-дослідну й освітньо-виховну роботу.

Залежно від характеру й складу колекцій, від завдань, що стоять перед ними, музеї історичного профілю поділяються на такі види: загально історичні, військово-історичні, археологічні, етнографіч­ні, історико-архітектурні та історико-культурні (музеї або заповід­ники). До музеїв історичного профілю належить Музей буковинської діаспори в Чернівцях.

Загально-історичні — найважливіший вид музеїв історичного профілю. Вони висвітлюють історію розвитку людського суспіль­ства, історію нашої країни, розвиток її господарства, науки, техні- Музей буковинської діаспори ки, культури в різні періоди. Хронологічні рамки експозицій цих музеїв дуже широкі. Вони будуються за соціально-економічними формаціями: первіс­нообщинною, рабовласницькою, феодальною, сучасною.

Окремим видом музеїв історичного профілю є археологічні музеї. Основу їхніх збі­рок становлять пам’ятки матеріальної культури від найдавніших часів до епохи серед­ньовіччя, виявлені під час археологічних досліджень.

Державний історико-архітектурний заповідник у місті Збараж

Популярністю у відвідувачів користуються історико-архітектурні та історико-культурні заповідники. Їх створюють у будівлях, які складають історичну чи художню цінність, є визначними історико-культурними пам’ятками. Деякі заповідники відкрито в давніх храмах, що були свого часу важливими державними, громад­ськими, політичними й освітніми центрами. Вони проводять велику науково-дослідну й реставраційну роботу, широко по­пуляризують культурну спадщину нашого народу. Експозиці­єю таких заповідників є самі пам’ятки — їх архітектура, живо­пис, скульптура, декоративні оздоби, інтер’єр тощо. Бувають і додаткові експозиції — виставки, що знайомлять з історією пам’яток, їхніми художніми особливостями або пов’язаними з ними історичними подіями. Типовим взірцем такого закла­ду можна вважати Державний історико-архітектурний заповідник у місті Збараж на Тернопільщині.

Долинський краєзнавчий музей «Бойківщина» Омеляна та Тетяни Антоновичів

Історико-етнографічний музей «Бойківщина

Краєзнавчі музеї збирають, зберігають, вивчають і експону­ють матеріали, що розповідають про природу, історію й куль­туру певного краю. Геологічні, ботанічні, зоологічні, палеонтологічні, археологічні, етнографічні та інші колекції, знаряддя праці, вироби місцевих промислів різних історичних періодів, твори мистецтва, літератури, розви­ток економіки, народної творчості тощо. Спе­цифіка краєзнавчих музеїв у тому, що вони мають широкий діапазон експозицій, поєдну­ють риси музеїв історичного й природничо-наукового профілів, а іноді мають ще худож­ні, літературні чи меморіальні відділи. Через це їх називають ще музеями комплексного про­філю. Наприклад — Долинський краєзнавчий музей «Бойківщина» Омеляна та Тетяни Антоновичів у Івано-Франківській області, Історико-етнографічний музей «Бойківщина» у місті Самбір Львівської області.

Івано-Франківський обласний художній музей

Музеї художнього профілю зберігають, вивчають і пропагують визначні твори живопису, графіки, іко­нопису, скульптури, ужиткового мистецтва, а також народної творчості. Експозиції цих музеїв висвіт­люють історію розвитку того чи іншого виду мисте­цтва в історичній послідовності, експонують твори реалістичного напряму. До музеїв цього профілю відноситься Івано-Франківський обласний художній музей.

Відповідно до своїх колекцій музеї цього профілю поділяються на музеї українського мистецтва чи інших народів або західноєвропейського чи східного мистецтва.

	4. О
чГ*
г ти ^-

Меморіальними музеями називають музеї, присвячені видатним людям. Меморіаль­ними є музеї великих учених, письменників і поетів, полководців, композиторів і ар­тистів (наприклад — Меморіальний будинок-музей Федора Манайла в Ужгороді, Державний ме­моріальний музей Михайла Грушевського у Львові).

Меморіальні музеї провадять ве­лику збирацьку, наукову й освітню ро­боту. Специфіка їх у тому, що вони не лише зберігають меморіальний комп­лекс, пов’язаний з життям і діяльніс­тю тієї чи іншої видатної людини, а й створюють додаткові експозиції, які показують роль і значення цієї люди­ни в історії, в розвитку науки й куль­тури, розповідають про вшанування її пам’яті.

Меморіальний будинок-музей Федора Манайла

Державний меморіальний музей Михайла Грушевського

Музеї, присвячені письменникам, називають ще літературно-меморіальни­ми, бо їхні експозиції висвітлюють не лише творчість письменника, якому вони присвячені, а й розвиток літера­тури певного періоду.

Музеї природничо-історичного профілю збирають, зберігають, сис­тематизують, вивчають і експонують різноманітні природничі матеріали — геологічні, петрографічні, мінералогічні, ботанічні, палеонтологічні, зоологічні та інші і які відображають у своїх екс­позиціях найновіші досягнення природничих наук. Такі музеї тіс­но пов’язані з академічними науково-дослідними інститутами і вищими навчальними закладами, діяльність їх має як наукові, так і навчальні цілі. Наприклад — Зеленівський музей природи рідного краю у селі Зеленів Кіцманського району Чернівецької області.

Експозиція таких музеїв в історико-хронологічній послідов­ності висвітлює історію Землі, зародження її рослинного й тва­ринного світу, походження людини, розвиток матеріальної куль­тури за первісної доби і в пізніші часи, ознайомлює з сучасною фауною і флорою різних країн тощо.

Зеленівський музей природи рідного краю

Нині існують музеї й інших профілів. Розглянуті вище музейні за­клади належать до, так би мовити, старих, традиційних профілів.

Сучасний науково-технічний прогрес, великі досягнення нау­ки й культури зумовлюють виникнення нових профілів. Це здебільшого галузеві (техніко-економічні, сільськогосподарсь­кі, медичні, педагогічні та ін.) або музеї, які створюються при відповідних відомствах і організаціях. Наприклад, музеї сана­торіїв, аптек, музеї просто неба тощо. До галузевих можна за­рахувати Музей книги у місті Бережани Тернопільської області.

Окрему групу становлять музеї, що створюються з ініці­ативи громадськості (тобто на громадських засадах) при сільсь­ких радах, школах, промислових підприємствах, будинках культури, бібліотеках та при інших культурних закладах, уста­новах, організаціях.

Відповідно до характеру колекцій та експозицій музеї на громадських засадах поділяються на історичні, історії міст і сіл, краєзнавчі, виробничі, шкільні, меморіальні, літературні, художні та інші.

Музеї на громадських засадах — справжні народні музеї. Вони проводять велику й багатогранну роботу: вивчають іс­торію міст і сіл, фабрик і заводів, різних виробництв, приро­ду рідного краю, збирають матеріали про героїв, знаменитих людей нашої країни, проводять просвітницьку роботу.

До музеїв цієї групи належить, скажімо, Історико-краєзнавчий народний музей «Сріберна Земля» у селі Грушово Тячівського райо­ну Закарпатської області.

2.3. Джерела фінансування музеїв

Музей книги

Історико-краєзнавчий народний музей «Сріберна Земля»

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про музеї та музейну справу» фінансування музеїв залежно від форм власності здійснюється з Державного бюджету України, міс­цевих бюджетів та коштом підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян. Музейні установи, що фінансуються за рахунок Державного та місцевого бюджетів, складають єдиний кошторис доходів і видатків, який затверджує вищестояща органі­зація. За основу фінансування музеїв береться норматив музейних фондів на одного працівника.

Додатковими джерелами фінансування музеїв можуть бути: плата за відвідування музеїв і виставок; кошти, одержувані за науково-дослідні та інші види робіт, які вико­нує музейний заклад на замовлення підприємств, установ, організацій, об’єднань гро­мадян і окремих громадян; прибутки від реалізації сувенірної продукції, видавничої діяльності; плата за кіно- і фотозйомки та інші джерела, в тому числі валютні надхо­дження, відповідно до законодавства України.

Під час дослідження діяльності музейних закладів Західної України серед додатко­вих джерел фінансування музейні працівники називали доходи від оренди приміщень, від концертів та проведення богослужінь в сакральних спорудах, що знаходяться у ви­користанні музеїв. Додатковими доходами можуть бути пожертви відвідувачів та ту­ристів, спонсорська допомога та членські внески, гранти, доходи, отримані від учбо­вих закладів згідно з укладеними з цими закладами угодами.

Детально шляхи залучення додаткових коштів розглянуті в розділі, присвяченому маркетинговій та рекламно-інформаційній діяльності музеїв.

РОЗДІЛ ІІІ

КОМПЛЕКТУВАННЯ, ОБЛІК