І зберігання музейних фондів

3.1. Наукове комплектування музеїв

Якщо постійна експозиція є обличчям кожного музею, то його фондові збірки ві­діграють роль основи, своєрідного стрижня, на якому тримається вся музейна структу­ра. Кількість, якість, раритетність колекції визначають стратегічні напрями музейної діяльності, ранг музею та є постійним джерелом оновлення експозиційної діяльнос­ті. Наукове комплектування фондів — найважливіша ділянка музейної справи. Це планомір­ний і систематичний процес. Він охоплює декілька етапів, серед яких:

1. Підготовча робота (аналіз стану музейних фондів, визначення потреби в матеріа­лах, налагодження контактів, вивчення бібліографічних та історичних джерел).

2. Наукове планування (визначення тематики комплектування на найближчу й відда­лену перспективу, вивчення кон’юнктури, організація експедиційної роботи).

3. Збирання матеріалів (археологічні розкопки, обстеження історичних місць, етно­графічні експедиції, співпраця з колекціонерами, авторами, краєзнавцями).

4. Попередня атрибуція та визначення категорії пам’яток. Це найскладніший етап науково­го комплектування фондів, оскільки він передбачає диференційовану оцінку (атрибу­цію) історичної або художньої вартості предметів, визначення категорії пам’яток. Ни­ми можуть бути визначні споруди, пам’ятні місця й предмети, пов’язані з історичними подіями, розвитком суспільства й держави, видатними особистостями, твори матері­альної й духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу куль­турну цінність.

&

Розрізняють рухомі і нерухомі предметні пам’ятки та об’єкти. Предмети музейного значення поділяються на декілька ка­тегорій:

№

• Речові (знаряддя праці, інструменти, зброя, одяг, при­краси, предмети побуту). У свою чергу їх класифікують як історичні, археологічні, етнографічні, історико-культурні тощо.

• Писемні (рукописи, документи, першодруки книг, жур­налів, газет, листівок, афіш).

• Нумізматичні (колекції монет, медалей, жетонів, різних відзнак).

• Художні (оригінальні твори іконопису, станкового й монументального живопису, скульптури, графіки, декора­тивно-ужиткового мистецтва, різноманітні види народної творчості — різьба, килимарство, гончарство, вишивка і т.д., а також художня фотографія, асамбляж та інші види новіт­ньої художньої діяльності).

• Природничо-історичні (зразки матеріалів, ґрунтів, колекції рослин, чучела звірів, мокрі й сухі зоологічні препарати).

• Науково-технічні (інструменти, машини, устаткування, а також документи про ви­находи і наукові відкриття).

• Меморіальні (предмети і матеріали, пов’язані з видатними людьми, меморіальні знаки, надгробки). При науковому доборі пам’яток насамперед слід звертати увагу на типові вироби, які характеризують епоху, а також на унікальні та рідкісні предмети і твори.

Усе, що зібрано, придбано і є в музеї, підлягає державній охороні, а тому повинно облікуватися й зберігатися за пев­ною системою. Обліковують та зберігають пам’ятки у фон-досховищах, і цю роботу називають ще фондовою. Вона ґрунтується на відповідних положеннях та інструкціях Мі­ністерства культури України, законів про охорону й вико­ристання пам’яток історії та культури.

3.2. Облік музейних колекцій

Облік музейних колекцій — це визначення предметів із точ­ною фіксацією відомостей про них. Він складається з таких етапів:

Первинний облік. Усі пам’ятки музейного значення надходять до музею відповідно до Акта прийняття. Далі заповнюється інвентарна картка, де подається коротка характе­ристика про експонат, техніка виконання та фото, або графічне зображення експона­ту. Потім вноситься запис у «Книгу надходжень», де фіксують дані про пам’ятку: час і спосіб надходження, назву й опис предмета, матеріал і техніку його виконання, стан збереження, вартість та приналежність до певного відділу. У «Книзі тимчасового збе­рігання» фіксують предмети, передані музеєві на певний період (виставки, тематичні експозиції, інші заходи).

Інвентаризація. Здійснюється для наукового визначення й опису пам’ятки в інвен­тарних книгах. Інвентаризацію проводять за предметами (кожному з них надають по­рядковий номер) або за колекцією (номер надають колекції, додаючи колекційний опис). При інвентаризації документів, а також художніх пам’яток зазначають насампе­ред автора, далі назву та опис твору. Опис природничо-історичних матеріалів розпо­чинають із їхньої видової назви. Розміри подаються у такому порядку: висота, ширина, довжина, глибина, для круглих предметів — діаметр. Дорогоцінні метали й коштов­ності зважують. На всіх предметах, занесених до «Книги надходжень» та «Інвентарної картки», ставлять шифр. Він складається зі скороченої назви музею, номера в «Книзі надходжень» (зазначеного у чисельнику), скороченої назви відділу, де предмет збері­гається та інвентарного номера (у знаменнику).

Каталогізація. Вона є однією з важливих форм обліку, а також наукового вивчення та популяризації найцінніших музейних колекцій. Підготовчий процес наукової ката­логізації передбачає такий порядок і нормативи:

1. виявлення відомостей про пам’ятку (об’єктивних наукових даних, пошук відповідної документації та джерелознавчої бази);

2. заповнення каталожної картки (автор, датування і дослідження написів, дати, позначок, встановлення автентичності пам’ятки, обставини її появи та первісного призначення, аналогії, формальні, іконогра­фічні і технічні особливості, повна бібліографія, переміщення, стан збереження та умови зберігання). Наступний етап пов’язаний із внесенням уточнень, доповнень, змін.

Наукова каталогізація неможлива без розвитку науково-довідкового апарату у ви­гляді комп’ютерної або картотечної бази даних. Найпоширенішими видами структур­ної класифікації музейного матеріалу є топографічна (місцезнаходження і переміщення музейних пам’яток), інвентарна (інвентарний опис з фотофіксацією), систематична (кла­сифікація за історичними епохами, археологічними культурами, місцями розкопок чи регіонами), тематична (експозиційні тематичні групи й комплекси), предметна (особливо цінні експонати), хронологічна (періодизація за історичними подіями та епохами), іменна (авторська або меморіальна приналежність), географічна (пов’язаність із певними гео­графічними або етнокультурними зонами).

Крім того, на пам’ятки нерухомі (поселення, кургани, храми, історичні будівлі), які перебувають під наглядом музеїв, складають інвентарні паспорти. Підсумковим доку­ментом розвитку науково-довідкової бази даних є «Науково уніфікований паспорт», до якого вносять вичерпні відомості про найвартісніші експонати музеїв для занесення їх до інформаційної системи Музейного фонду України.

Музейні фонди — це колекції, що розташовані у сховищах, експозиціях або на ви­ставках музею. Охоронна робота починається відразу ж після надходження пам’ятки до музею та її обліку. Усі колекції поділяються на основний музейний фонд, що склада­ється з оригінальних, вартісних пам’яток, та фонд науково-допоміжних матеріалів.

Головною умовою забезпечення охоронних норм є режим зберігання експона­тів із рівномірним температурно-вологісним мікрокліматом та системою вентиляції. Оптимальною для музейних приміщень є температура повітря від +12° С до +18° С, а відносна вологість від 55% до 70% при добових коливаннях не більших за 5%. Іншими факторами, які впливають на стан збереження пам’яток, є відкрите світло, забрудне­ність повітря, випари шкідливих речовин, мікрофлора, а також механічні пошкоджен­ня. У разі пошкодження пам’ятки складають відповідний акт із пропозиціями про її реставрацію або переведення в допоміжний фонд.

Для нагляду за станом творів діє система запобіжних заходів, розроблені наукові ме­тодики консервації й реставрації музейних колекцій. Для кожної групи предметів ство­рюють індивідуальні умови зберігання та реставраційні технології. Консерваційні та реставраційні заходи здійснюють фахівці-реставратори музею або ж працівники спе­ціалізованих реставраційних центрів (наприклад, Національного науково-дослідного реставраційного центру України, філії якого діють у Києві, Харкові, Одесі, Львові).

__________ РОЗДІЛ ІV___________

ЕКСПОЗИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Постійні експозиції (від лат. «виставляти») або тимчасові виставки формуються за певною системою і з певною метою. В історії музейної справи перші експозиції були безсистемними та становили здебільшого виставки раритетів і курйозів для любите­лів. Згодом з’явилися систематичні експозиції, де предмети або твори мистецтва роз­міщувалися за класифікацією наукових дисциплін чи за художніми школами.

Сьогодні провідним типом музейного експонування є комплексно-тематичні екс­позиції, в яких матеріали об’єднуються за типологічними ознаками та хронологією. Ідеальна експозиція — це складний синтетичний організм, в якому поєднуються нау­ка й мистецтво, образ, простір, типологія, враховані і використані фахівцями у різних галузях — музеєзнавстві, архітектурі, образотворчому мистецтві, дизайні, мистецтвоз­навстві. Втілюється вона на основі підготовчих етапів: розробки наукової концепції, складання тематико-експозиційних планів, добору й виготовлення експонатів, напи­сання пояснювальних матеріалів, побудови й монтажу, фіксації.

План майбутньої експозиції на початковому етапі може мати характер стислої експозиційної структури з переліком тем, підтем, тематичних комплексів та вузлових питань, які необхідно відобразити. Але найвідповідальнішим етапом є складання Тема-тико-експозиційного плану з повним описом майбутньої експозиції, зазначенням її мети, завдань, послідовним переліком тем, підтем, комплексів і груп пам’яток, каталож­ним переліком експонатів.

Тематико-експозиційний план пишеться у формі таблиці з такими розділами:

1. Зміст експозиції (вступ, назва розділів, тем, підтем, окремих питань).

2. Перелік експонатів (назва і короткі відомості — автор, характер виготовлення, оригінальний чи допо­міжний матеріал, походження, розміри тощо).

3. Місцезнаходження експонатів в експозиції (нумерація залів, кімнат, щитів, вітрин).

4. Примітка (зазначення додаткових відомостей).

До Тематико-експозиційного плану додають: графічну (фото) схему розташуван­ня матеріалів, експозиційні графіки, ескізи, діаграми тощо.

Важлива складова частина експозиції — пояснювальні тексти, які умовно поділя­ються на дві групи: власне тексти (провідні, допоміжні, цитати) та етикетаж. Провід­ні тексти — експлікації (від лат. «пояснюю») розташовуються на початку розділів або окремих тем експозиції. Вони містять визначальні положення експозиційного пока­зу. Допоміжні пояснювальні тексти використовуються для роз’яснення окремих груп матеріалів. Етикетаж поділяється на номенклатурний (заголовки, назви розділів і тем), анотаційний (підписи до експонатів із короткими або розширеними відомостями про зміст, дату, автора, матеріал, техніку, походження) і орієнтувальний (покажчики поряд­ку огляду експонатів, таблиці й маршрути залів).

При побудові експозиції важливо виділяти головні акценти й допоміжні групи, їх функціонування у просторі, їх масштабне співвідношення, враховувати фактурні і ко-

льорові особливості. Існує поняття так званого експозиційного поясу, коли експонати розташовують на рівні очей (140—150 см від підлоги).

Експозиційні матеріали здебільшого згруповують у тематичні вузли за принципа­ми центрального (виділення головного об’єкта), комплексного (відтворення певного серед­овища — меморіального кабінету, стоянки, житла, природного ландшафту) або лінійно­го представлення (розташування горизонтальними рядами).

Кожна група предметів, залежно від виду та матеріалу виконання, експонується за принципом найоптимальнішого виявлення змісту, форми, фактури та інших ознак. Особливо цінні рукописи та деякі інші раритети виставляють у копіях чи муляжах. Не допускається попадання прямого сонячного світла на графічні роботи, стародруки, книги. Для їх захисту використовують спеціальне скло або штори.

Кожна експозиція підлягає фіксації фото- чи відеозасобами. Необхідно скласти акт прийняття експозиції та охоронний опис експонатів. Така фіксація — це історія розвитку музейної справи, накопичення досвіду для майбутніх поколінь.

Як фактор публічної культури, музей виконує роль соціально-політичної лабора­торії. Рівень музею віддзеркалює стан суспільства.

Сьогодні відкриваються нові перспективи у музейній галузі. Карпатський регіон має великий потенціал для динамічного розвитку музеїв у контексті вітчизняного й зарубіжного туризму. Очевидно, що створюватимуться не тільки нові, різноманітні за типом музеї, але й нарешті покинуть сховища тисячі творів, які за браком приміщень чи станом збереження, заховані від глядачів і поціновувачів національної культурної спадщини.

РОЗДІЛ V

МАРКЕТИНГ