Тема 9 уряди зарубіжних країн

ПОНЯТТЯ І ВИДИ УРЯДІВ, ПОРЯДОК ЇХ ФОРМУВАННЯ

Уряд - це колегіальний орган загальної компетенції, що здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою (тобто адмі­ністративною) діяльністю в країні.

Уряд може мати різні назви: уряд, рада міністрів, кабінет, кабінет міністрів, державна рада тощо.

У деяких країнах (США, Бразилія, Мексика) уряд як коле­гіальний орган відсутній. Міністри, кожен окремо, підпоряд­ковані президентові. Кабінет же, їх всіх об’єднуючий, колегіаль­ним органом не є, оскільки він тільки обговорює питання, але рішень з таких питань не приймає.

У останні десятиліття в президентських і президентсько-парламентських республіках все частіше створюються колегіальні органи з обмеженими повноваженнями, які найчастіше мають назву «рада міністрів». Проте фактично керує ними не прем’єр-міністр, а президент.

За переліком посадових осіб склад уряду в різних країнах різний.

За політичним складом уряд буває однопартійним, коаліційним і безпартійним.

Однопартійні уряди характерні для країн з двопартійною сис­темою. Вони створюються також в президентських республіках і в країнах тоталітарного соціалізму.

У парламентській республіці або парламентській монархії у випадку, якщо жодна з партій не отримує більшості в парламен­ті, та на основі попередньої угоди лідерів декількох партій Формується коаліційний уряд.

Безпартійні уряди створюються в тих країнах, де політичні партії заборонені або політичний розвиток ще не призвів до створення політичних партій.

Як відзначає В.Є. Чиркін, в кризові моменти, особливо в Умовах війни, може бути утворено коаліційний уряд з особливими повноваженнями – уряд національної єдності з широким представництвом різних партій, що беруть на себе відповідальність за керівництво державою.

Уряд парламентської меншості формується великою фракцією, що не має більшості в парламенті, коли одна-дві нечисленні партії, що не входять за принциповими міркуваннями або не будучи запрошеними в коаліцію, обіцяють підтримувати уряд голосуванням при вотумі недовіри.

Якщо в парламентській республіці або парламентській монар­хії не вдається сформувати уряд на коаліційній основі, створю­ється службовий уряд з фахівців.

В результаті військових і революційних переворотів нерідко створюється тимчасовий уряд. Він утворюється позапарламент­ським способом і не базується на конституційних нормах.

У демократичних країнах залежно від форми правління уряди створюються по-різному.

Парламентарна модель передбачає утворення уряду на базі підсумків парламентських виборів (при двопалатному парламен­ті – зазвичай виборів в нижню палату). Така модель застосову­ється в парламентських монархіях і парламентських республіках, а також парламентсько-президентських республік.

Її суть полягає в тому, що глава держави призначає главу уряду, відносно якого є підстави вважати, що він і очолюваний ним уряд користуватимуться довірою більшості депутатів пар­ламенту або його нижньої палати. Отримавши мандат, глава уряду формує склад уряду і представляє його разом з програмою дій на затвердження парламенту. У деяких країнах (Болгарія) парламенту представляється тільки глава уряду, який, отримавши затвердження, формує уряд і представляє його для призначен­ня главі держави. Якщо запропонований уряд або його керівник не можуть отримати довіри більшості парламенту (або палати), то можливий розпуск і призначення на період, поки збереться новообраний парламент, службового уряду.

Позапарламентська модель формування виконавчої влади характерна для президентських республік і дуалістичних монар­хій, а також і деяких президентсько-парламентських республік. Тут глава держави формує уряд на свій розсуд. У деяких таких республіках у формуванні уряду бере участь верхня палата парламенту. У США згоду на призначення міністрів дає Сенат; він не бере до уваги партійної приналежності міністрів, що призначаються на посаду, а перевіряє лише компетенцію канди­датів і їх моральні якості.

СТРУКТУРА УРЯДІВ

Прийнято вважати, що в конституційній практиці існують 2 основні моделі структури урядів.

у першому випадку до складу уряду входять всі політичні керівники міністерств і відомств із загальнонаціональною компетенцією. В сукупності вони складають уряд. Це обумовлює

велику чисельність уряду, що іноді й знижує ефективність його роботи. Тому в таких країнах часто у складі уряду створюють вузькі колегіальні органи – президіуми.

У другому випадку до складу уряду входять не всі політичні керівники міністерств і відомств, а тільки ті, які очолюють _найважливіші з них. Члени уряду юридично нічим не відріз­няються від міністрів, які не мають такого статусу, проте на практиці їх повноваження щодо вирішення питань урядової політики відрізняються істотно.

Як відзначає В.Є. Чиркін, нерідко у складі уряду створю­ються більш вузькі структури, які можуть виконувати деякі (інколи досить важливі) повноваження. Існують 4 форми таких органів:

1. У таких країнах як Великобританія, Індія тощо уряд вклю­чає всіх міністрів, молодших міністрів (заступників міністрів) і інших осіб (більше 80 осіб). Проте уряд ніколи не збирається у повному складі як особливий орган. Засідає і править країною кабінет (близько 20 осіб).

2. У країнах континентального права (Франція, франкомовні країни Африки) розрізняють Раду міністрів і Раду кабінету. Засідання Ради міністрів – це офіційні засідання уряду, що
проходять під головуванням Президента; на них ухвалюються найбільш важливі рішення. Засідання Ради кабінету проходять під головуванням прем’єр-міністра, зазвичай кожного разу за особливим дорученням Президента; на них розглядаються го­ловним чином оперативні питання.

3. У країнах тоталітарного соціалізму нерідко в уряді ство­рюється особливий орган -президія або бюро уряду. До його складу входять прем’єр-міністр, його заступники, іноді деякі міністри. Президія ухвалює рішення з багатьох важливих питань, Що належать до компетенції уряду.

4. У деяких країнах у складі уряду створюються міжвідомчі комітети або комісії, що об’єднують групи споріднених мініс­терств, їм також делегуються повноваження щодо вирішення окремих питань, що належать до компетенції уряду.

Особливу роль в уряді відіграє прем’єр-міністр (глава уряду), бід нього залежить підбір кандидатур до складу уряду. Нерідко парламент обирає або призначає тільки прем’єр-міністра, а Решту міністрів він призначає і змішує самостійно (Болгарія, Німеччина). Часто він приймає рішення від імені уряду. При Ньому можуть створюватися різні допоміжні органи (відомство Федерального канцлера в Німеччині, цивільний і військовий кабінети у Франції) та особистий секретаріат. Для попереднього вирішення питань або для їх остаточного вирішення він скликає наради окремих міністрів. Прем’єр-міністр отримує високим посадовий оклад (Сінгапур – 810 тис. доларів, Японія – 400 тис. доларів, США – 200 тис. доларів). При уряді створюється орган управління справами уряду, який нерідко очолює окремий міністр (часто він називається міністр Кабінету міністрів).

У країнах Заходу уряд, будучи створений главою держави або парламентом, не підкоряється наказам своєї партії. Вважа­ється, що він повинен керуватися інтересами суспільства, хоча на практиці буває інакше.

У переважній більшості країн конституції не регулюють структуру і чисельність уряду. Проте існує певний «класич­ний» перелік міністерств, які обов’язково входять до складу урядових колегій. Це, перш за все, це міністерства внутрішніх і іноземних справ, оборони, фінансів, юстиції і деякі інші. їх керівники традиційно формували склад урядових колегій з само­го початку розвитку сучасної державності. В міру розширення функцій держави до складу уряду почали входити міністри економіки, праці, освіти, науки і техніки, охорони навколиш­нього природного середовища тощо.

До складу уряду в зарубіжних країнах можуть входити мі­ністри, які очолюють окремі урядові департаменти (міністерства) і міністри без портфеля. Останні виконують функції постій­ного або встановлені на визначений термін термінового харак­теру. Вони не пов’язані організаційно ні з одним міністерством або відомством, але нерідко входять до складу уряду.

Важливим доповненням уряду є допоміжний апарат. Первин­ною його формою були різні комісії і комітети, які створюва­лися при уряді. У міру ускладнення функцій уряду зростав і ускладнювався допоміжний апарат. Разом з постійними почали створюватися тимчасові комітети і інші органи, наприклад, відомства в США, кожне з яких має свою функціональну сферу