Порядок організації і проведення виборів в зарубіжних країнах

Вибори - це участь громадян в здійсненні державної влади Шляхом висунення зі свого середовища кандидатів і обрання їх в органи державної влади і органи місцевого самоврядування.

Юридична природа виборів полягає в тому, що народ, обира­ючи своїх представників, виражає їм повну довіру у здійсненні Належної йому державної влади. При цьому слід враховувати, що народ делегує своїм представникам тільки право на здій­снення державної влади, тоді як сама влада належить народу, ^Як джерелу і носієві цієї суверенної влади.

1.. Прямі і непрямі.

Прямі вибори характеризуються тим, що питання про об­рання вирішують безпосередньо

громадяни, які мають виборчі права.

Непрямі вибори здійснюються не громадянами, а обраними ними особами – вибірниками, депутатами та іншими. Існують 2 різновиди непрямих виборів: побічні і багатоступеневі

(багатоступінчаті).

Непрямі вибори можуть проводитися в 2 способи. При пер­шому способі вибори проводяться спеціально створюваною для цього виборною колегією. Наприклад, обрання Президента США. При другому способі вибори проводяться постійно діючим орга­ном. Наприклад, обрання президентів парламентами Греції, Туреччини і деяких інших країн.

При багатоступеневих виборах низові представницькі органи обираються безпосередньо громадянами, а потім вже ці органи обирають депутатів у вищестоящі представницькі органи, ос­танні ж обирають вищестоящу ланку, і так аж до парламенту. Сьогодні така система діє в Китаї.

2. Загальні і часткові (додаткові).

У загальних виборах повинні брати участь всі виборці країни. Як правило, це вибори президента, парламенту або його нижньої палати.

Часткові проводяться, як правило, з метою поповнення складу представницьких органів. Наприклад, вибори депутата замість вибулого.

3. Національні і місцеві.

Національні вибори проводяться в усій країні. На місцевих виборах обираються органи місцевого самовря­дування.

4. Чергові і позачергові.

Чергові проводяться в строки, встановлені в конституції або законі у зв’язку із закінченням строку повноважень виборного органу. Періодичність виборів визначається строком повно­важень виборних органів.

Позачергові проводяться у разі дострокового припинення повноважень виборного органу.

Якщо результати голосування встановлюються після одно­разового голосування виборців, то вважається, що вибори проводяться в один тур. Якщо проводяться 2 або більше голо­сування, то вибори проводяться в 2 або більше тури. Другий і подальші тури іноді називають повторними виборами або повтор­ним голосуванням.

Якщо вибори не відбулися або визнані недійсними, то про­водяться нові вибори.

Правове регулювання підготовки і проведення виборів без­посередньо пов’язане з поняттям виборчого процесу.

Виборчий процес - це врегульована законом і іншими спе­ціальними нормами діяльність індивідів, органів, організацій, _а також груп виборців з підготовки і проведення виборів в органи державної влади і місцевого самоврядування.

Виборчий процес поділяється на наступні стадії:

1. Призначення виборів — встановлення дати голосування.
Дати чергових або строки призначення позачергових виборів часто встановлюються в конституціях.

2. Встановлення виборчих округів.

Виборчі округи – територіальні одиниці, які об’єднують громадян для обрання в представницькі органи держави і місцевого самоврядування одного або кількох депутатів. Від того, яким чином буде встановлено територію округів, значною мірою залежать результати виборів. У деяких країнах, наприклад в Китаї, виборчі округи можуть створюватися не за територіаль­ним, а за виробничим принципом. Проте вони завжди поєдну­ються в масштабі країни або адміністративно-територіальної одиниці з територіальними округами. У окремих країнах (Сін­гапур, Фіджі) округи створюються за етнічною ознакою.

3. Встановлення виборчих дільниць.

Виборчі дільниці - територіальні одиниці, які об’єднують громадян спеціальним місцем голосування.

4. Створення виборчих органів. Вони займаються організа­цією і проведенням виборів, забезпечують контроль за дотри­мання виборчого законодавства, визначають результати виборів.
Розрізняють загальнодержавні, територіальні, окружні і дільничні виборчі органи (комісії).

Загальнодержавні (центральні, національні) виборчі комісії наділені компетенцією, що поширюється на всю країну, у феде­ративних державах окремі комісії створюються в суб’єктах федерації. Територіальні виборчі комісії утворюються в адміні­стративно-територіальних одиницях, окружні виборчі комісії - У виборчих округах, дільничні виборчі комісії - на пунктах голосування.

5. Реєстрація виборців – включення особи до списку виборів. Вона може бути публічною (обов’язковою) або особистою (Добровільною).

Публічна регістрація здійснюється 2 способами:

а) списки складаються на основі відомостей про тих, хто проживає на визначеній території;

б) списки складаються шляхом обходу виборців.

Особиста - виборець сам приходить до відповідної установи і заявляє про бажання брати участь в голосуванні. Виборцеві видається виборча картка.

6. Висунення і реєстрація кандидатів.

Висунення кандидатів може здійснюватися в наступних ос­новних формах: само висування, висунення групами виборців, висунення політичними партіями або іншими громадськими об’єднаннями.

Порядок реєстрації кандидатів встановлюється виборчим за­конодавством. Як правило, для реєстрації кандидат повинен внести виборчу заставу.

7. Агітаційна кампанія.

Агітаційна кампанія починається після офіційної реєстрації кандидатів. Встановлюються певні умови здійснення агітації. Кандидатам надається доступ до засобів масової інформації. Особлива увага приділяється рівності прав кандидатів. Законо­давство більшості демократичних держав досить жорстко регу­лює питання, пов’язані з фінансуванням виборчої кампанії.

8. Голосування.

Це головна стадія, оскільки саме на цій стадії здійснюється народне волевиявлення. Голосування може бути очним, коли сам виборець приходить у виборчу комісію і отримує бюлетень. При заочному голосуванні, волю виборців реалізують інші особи. Таке голосування може здійснюватися за дорученням. У деяких країнах (Великобританія, Німеччина та інші) можливе голосу­вання поштою.

По відношенню до виборців, що знаходяться у від’їзді, застосовуються самі різні підходи.

Поширеним явищем є абсентеїзм - масове ухилення вибор­ців від участі в голосуванні. У ряді держав (Австрія, Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Італія та інші) закон встановлює обов’язковість голосування. За ухилення від голосування пе­редбачаються різні види відповідальності.

9. Підрахунок голосів і встановлення результатів виборів.

10. Можливий другий тур голосування і/або нові вибори.

11. Остаточне визначення і публікація результатів виборів.

ВИБОРЧІ СИСТЕМИ

Існує 2 основні виборчі системи - мажоритарна і пропорційна. У свою чергу мажоритарна система ділиться на наступні основні види:

Мажоритарна система відносної більшості. При цій системі обраним вважається той кандидат, який отримав більше голосів, чим будь-хто з його опонентів.

При такій системі вибори, як правило, проводяться в одно­мандатних округах, тобто від округу обирається один депутат. Набагато рідше зустрічаються округи багатомандатні, коли від округу обирається декілька депутатів. Як приклад можна навести вибори колегії президентських вибірників в США в штаті або федеральному окрузі, в яких змагаються списки вибірників.

Як правило, за такої системи не встановлюється обов’язко­вий мінімум участі виборців в голосуванні.

Перевагою цієї системи є те, що вибори проходять в один тур.

Головний недолік цієї системи полягає в тому, що депутат обирається відносною більшістю голосів. Абсолютна більшість може проголосувати проти, але при цьому їх голоси пропа­дають. Крім того, депутати, висунуті від нечисленних партій, як правило, програють вибори і ці партії втрачають представ­ництво. Проте при цьому партія-переможець часто забезпечує абсолютну більшість в парламенті і може сформувати стійкий уряд.

Мажоритарна система абсолютної більшості. При цій сис­темі для обрання потрібно набрати більше половини голосів виборців.

Абсолютна більшість може бути потрійною:

а) від числа зареєстрованих виборців;

б) від числа поданих голосів;

в) від числа дійсних поданих голосів.

При такій системі зазвичай встановлюється нижня межа участі виборців в голосуванні. Якщо її не досягнуто — вибори визнаються недійсними або такими, що не відбулися.

Вибори, як правило, проводяться по одномандатних округах.

Недоліки цієї системи:

а) партія, що отримала в країні більшість голосів, може не отримати найбільшу кількість місць в парламенті;

б) пропадають голоси, подані проти;

в) нерезультативність виборів, особливо при великій кількості кандидатів. Якщо жоден з кандидатів не набере в першому турі необхідне число голосів, проводиться другий тур (повторне
голосування), в якому, як правило, беруть участь 2 кандидати, які отримали найбільшу кількість голосів в першому турі (пере­балотовування).

Основними способами подолання нерезультативності є наступні:

а) для обрання в другому турі досить отримати відносну більшість голосів;

б) альтернативне голосування. Цю систему голосування мож­на розглянути на прикладі Австралії. При голосуванні виборці
розставляють номери за перевагою (1, 2, 3, 4 і так далі). Якщо ніхто з кандидатів не набрав абсолютної більшості, то проводиться перерозподіл голосів між кандидатами починаючи з того,
хто набрав найменшу кількість за вказаними в його бюлетенях двома першими перевагами, доки хто-небудь з кандидатів не набере потрібне число голосів.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості. Для обрання за цією системою необхідно набрати 2/3 голосів виборців. Іноді закон може визначати і інший відсоток голосів.

Своєрідним різновидом мажоритарної системи є кумуля­тивний вотум і система єдиного непередаваного голосу.

Кумулятивний вотум - кожен виборець в багатомандатному виборчому окрузі має стільки голосів, скільки слід вибрати кандидатів, або інше число, встановлене законом, але у всіх виборців воно рівне. Виборець може віддати по одному голосу декільком кандидатам або всі голоси віддати одному кандида­тові. Така система застосовується на виборах в органи місце­вого самоврядування в деяких землях Німеччини.

Система єдиного непередаваного голосу (напівпропорційна) - в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує тільки за одного кандидата з того або іншого партійного списку. Об­раними вважаються кандидати, що набрали більше голосів, чим інші, тобто при визначенні результатів голосування діє принцип мажоритарної системи відносної більшості.

Система пропорційного представництва політичних партій. Сут­ність цієї системи полягає в тому, що число депутатських манда­тів, що одержують партії, пропорційно числу поданих за неї голосів виборців. Партії висувають списки кандидатів і виборці голосують не за конкретних кандидатів, а за список кандидатів від партії.

Списки кандидатів можуть бути зв’язаними і вільними. За зв’язаного списку виборець не має права внести зміни до списків, представлених партіями. За вільних списків виборці мають таке право.

Основна перевага системи полягає в гарантованому представ­ництві навіть дрібних партій, які все ж мають свій електорат.

До недоліків системи пропорційного представництва нале­жать наступні:

а) нестійкість парламенту, де жодна партія або їх коаліція не можуть отримати стійку більшість;

б) виборець може не знати всіх кандидатів від підтримува­ної партії, тобто фактично він голосує за певну партію, а не за конкретних кандидатів;

в) система може застосовуватися тільки в багатомандатних округах. Чим більше округів, тим більший ступінь пропорцій­ності може бути досягнутий.

Головними засобами подолання цих недоліків є виборча квота і метод дільників.

Виборча квота (виборчий метр) - це мінімальне число голо­сів, необхідне для обрання одного кандидата.

Метод дільників полягає в послідовному діленні числа голо­сів, що отримуються кожним списком кандидатів, на певну серію дільників. Залежно від того, які встановлюються діль­ники, переваги отримують великі або дрібні партії. Найменший дільник є виборчою квотою. У разі висунення незалежного кандидата він повинен отримати встановлену квоту голосів.

Загороджувальний пункт може обмежувати участь партій в розподілі депутатських мандатів за 2 підставами:

а) не допускаються до участі в другому розподілі мандатів ті партії, які не отримали жодного мандата в першому розподілі,
хоча у них можуть бути значні залишки голосів;

б) найчастіше з розподілу мандатів виключаються партії, що не набрали певного визначеного відсотка голосів.

Цей недолік долається наступними способами:

З’єднання списків кандидатів (блокування) - партії блоку виступають на виборах із загальними списками кандидатів, а після того, як загальний список отримав певну кількість манда­тів, розподіляють ці мандати між собою.

Преференційоване голосування - голосуючи за список, ви­борець може усередині списку висловити перевагу певним кан­дидатам.

Панаширування - право виборця голосувати за кандидатів з Різних списків або вписувати до цих списків нових кандидатів. Панаширування може застосовуватися при мажоритарній системі ³ багатомандатними округами або при пропорційній системі, при пропорційній системі панаширування може поєднуватися з преференційним голосуванням.

Змішані (мажоритарно-пропорційні системи). При змішаній системі частіше всього половина депутатів обирається за мажо­ритарною системою відносної більшості, а інша половина – за пропорційною