Конституційне право зарубіжних країн (частига 2)

Опубликовано 28.03.2011 автором Admin

МОДУЛЬ 2. ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Тема 11

ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

КОНСТИТУЦІЯ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ

Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії (Великобританія) не має єдиного акту, що діє як конституція. За формою британська Конституція складається з 2 частин – писаної і неписаної. Ці частини складаються, у свою чергу, з різних, дуже різноманітних джерел точна кількість яких неві­дома, оскільки немає чітких критеріїв, за якими те або інше джерело слід відносити до складових частин Конституції. Ці джерела поділяються на 4 основних групи: статути, судові пре­цеденти, конституційні звичаї, доктринальні джерела.

Статут - акт (закон), що приймається обома палатами пар­ламенту згідно з встановленою для цього процедурою і під­писаний монархом.

Статутне право бере початок від Великої хартії вольностей (1215 р.), хоча вона була прийнята за іншою процедурою. Нині значення має не формальний зміст цього документа, а його розширювальне тлумачення юристами. До статутного права належать і інші акти парламенту з питань конституційного права. На сьогодні їх налічується близько 40. Найважливіші з них: Хабеас корпус акт 1679 р., Білль про права 1689 р., Акт про престолонаслідування 1701 р., Закони про парламент 1911 р. і 1949 р., Акт про громадянство 1981 р., Акт про народне представництво 1989 р., Акт про права людини 1998 р. (набув чинності з 2000 р.), Акт про Шотландський парламент 1998 р. тощо.

Конституційні звичаї - склалися в практичній діяльності найвищих несудових органів держави. Вони мають більш істотне бачення, ніж судові прецеденти. Наприклад такі як: незастосування монархом права вето, порядок формування уряду, роль кабінету міністрів, статус міністрів тощо.

Судові прецеденти – це рішення з конституційних питань так званих високих судів (Апеляційного, Високого тощо). Вони є обов’язковими при розгляді в подальшому аналогічних справ. Хоча судові рішення об’єктивно існують в писаній формі, проте доктрина відносить їх до неписаної частини права.

Доктринальні джерела – це думки видатних вчених-юристі₆ з питань конституційного права. До них звертаються парламент і суди у разі пробілів в конституційному регулюванні.

Своєрідна форма Конституції Великобританії зумовила наступні її відмінності від основних законів інших держав:

1. Всі закони, прецеденти, конституційні звичаї мають, за­галом, однакову юридичну силу. їх роль, вплив, юридична сила вимірюються тільки їх авторитетом.

2. Відсутність будь-яких особливих вимог до порядку прий­няття, зміни або скасування законів, що вважаються конституцій­ними. Тобто Конституція належить до гнучких, до актів зміню­ваних з дотриманням звичайної процедури в парламенті або в умовах звичайного судочинства.

3. відсутні нормативні акти, що наділені вищою силою, з якими можна було б порівняти акти, що приймаються.

4. Значний формалізм, оскільки багато норм чинні вже про­тягом декількох століть і відірвані від реальної дійсності.

Оскільки у Великобританії немає істотно вираженого юри­дичного поділу конституційних і інших норм, то немає і поділу прав, свобод і обов’язків особи на конституційні (основні) та інші. На практиці зміст основних прав визначається не стільки законами (хоча діє ряд спеціальних законів, починаючи з Білля про права 1689 р.), скільки судовими прецедентами і конститу­ційними звичаями.

Головний принцип – громадяни мають право робити все, що не заборонено правовими нормами. Наприклад, політичні права і свободи, такі як свобода слова, зборів, мітингів, де­монстрацій, регулюються в основному звичаями. У законодав­стві ці свободи визначаються такими, що природно існують і встановлено лише певні вимоги до їх реалізації. Серед полі­тичних прав найбільше значення мають виборче право і право на участь у референдумі.

У післявоєнні роки лівим політичним силам вдалося до­сягти значного розширення і практичної захищеності пра^в британських підданих в соціально-економічній сфері.

У Великобританії діє декілька парламентських уповноваже­них (комісарів, омбудсманів), зокрема уповноважений у справах адміністрації, який слідкує, зокрема, за дотриманням прав грома­дян органами влади.

ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

За формою правління Великобританія – конституційна монархія. Королева (король) є главою держави. Формально їй належать досить широкі повноваження: вона призначає прем’єр-міністра і членів уряду, інших посадових осіб (суддів, офіцерів армії, дипломатів, вищих церковних осіб панівної церкви), скликає і розпускає парламент, може накласти вето на законо­проект, прийнятий парламентом. Королева зазвичай відкриває сесії парламенту, виступаючи з промовою, в якій проголошу­ються основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики. Вона є головнокомандуючим збройними силами, представляє країну в міжнародних відносинах, укладає і денонсує договори з іншими державами, має право оголошувати війну і укладати мир, здійснює право помилування. Проте насправді практично всі повноваження, що належать королеві, здійснюються членами уряду. Вони контрасигнують акти, що видаються королевою, і несуть за них відповідальність.

З XIII ст. у Великобританії діє Таємна рада. До її складу входить 300 осіб, що представляють різні гілки влади і англі­канську церкву. Збирається вона в особливо урочистих випад­ках, наприклад, з приводу коронації монарха і реальної участі в управлінні державними справами нині не бере.

Уряд формується після парламентських виборів. Прем’єр-міністром призначається лідер партії, що отримала більшість місць в Палаті громад. За його поданням королева призначає решту членів уряду. На відміну від більшості інших держав у Великобританії відрізняються поняття «уряд» і «кабінет». Кабінет діє всередині уряду. До його складу входять прем’єр-міністр і окремі міністри. Склад уряду набагато ширший (якщо чи­сельність членів Кабінету 18-20 осіб, то в уряді їх близько 100). Уряд у повному складі ніколи не збирається на засідання, і фактично всі питання внутрішньої і зовнішньої політики країни вирішуються на засіданнях Кабінету, який насправді здійснює вищу виконавчу владу. Кабінет керує діяльністю державного апарату, розробляє найважливіші законопроекти, керує зовніш­ньою політикою країни. Кабінет видає різні акти відповідно Повноважень, делегованих йому парламентом, створюючи, таким чином, делеговане законодавство. Уряд відповідальний перед нижньою палатою парламенту: у разі винесення палатою громад вотуму недовіри, він повинен піти у відставку.

Законодавча влада належить двопалатному парламенту. Строк його повноважень згідно із законом про парламент 1911 р. це може перевищувати 5 років.

Палата громад (або нижня палата) обирається шляхом загалу них і прямих виборів за мажоритарною системою відносно; більшості. У її складі діє 659 депутатів. Мінімальний вік депутата нижньої палати – 21 рік. Керує засіданнями палати і її обслуговуючим персоналом спікер, посада якого існує з 1377 р Він має 3 заступників, які, зокрема, керують засіданнями у тому випадку, коли палата перетворить себе в комітет всієї палати. Спікер голосує лише в тому випадку, якщо голоси членів палати розділилися порівну. Спікер наділений дуже знач­ними повноваженнями при вирішенні процедурних питань, пов’язаних з роботою палати.

Палата лордів (або верхня палата) не обирається. До її складу входять духовні лорди, судові лорди, спадкові пери і довічні пери. З 1999 р. почалося реформування Палати лордів, розра­ховане на 10 років. Її чисельність скоротили з 1200 до 665 осіб. На перехідний період у складі палати залишилося 192 спадкових пера, останні отримали право балотуватися в Палату громад. Після завершення реформи з 788 спадкових перів, тільки 90 і 2 посадових особи, пов’язаних з церемоніалами, зможуть брати участь в засіданнях палати (їх кандидатури визначаються голо­суванням усіх спадкових перів). Керує засіданнями палати лорд-канцлер. З 2004 р. він не призначається монархом за поданням прем’єр-міністра і не входить до складу уряду. Його обирають депутати верхньої палати. У 2003 р. створено міністерство з конституційних справ, до якого перейшла значна частина повно­важень лорд-канцлера. Лорд-канцлер може брати участь в дебатах і голосуванні, але не вирішує процедурних питань. Це право здійснюється палатою самостійно при координації лідера палати, яким є керівник найбільшої фракції.

Депутати створюють різні комітети (у верхній палаті – тільки неспеціалізовані), які займаються розглядом питань, що мають велике суспільне значення. Серед найбільш важливих функцій парламенту – прийняття законів і контроль за діяльністю уряду. Правом законодавчої ініціативи користуються члени парламенту а відповідно і члени уряду, оскільки міністри мають бути обов’язково і депутатами однієї з палат. Урядові законопроек­ти мають пріоритет: депутати, які не є членами уряду, можуть вносити на розгляд законопроекти тільки один день на тиждень (в п’ятницю), тоді як члени уряду мають право представляти законопроекти в будь-який день тижня. Законопроекті можуть бути внесені як до верхньої, так і до нижньої палати але як правило, спочатку відбувається обговорення в Палаті громад, потім в Палаті лордів. Законопроект проходить 3 читання. В ході першого читання оголошуються лише назва і мета законопроекту, а також призначається час другого читання. У другому читанні законопроект розглядається в цілому і пере­дається в один з комітетів для постатейного обговорення. Потім розглядається доповідь комітету, пропонуються поправки і доповнення до статей законопроекту. В ході третього читання законопроект знову обговорюється в цілому і по ньому прово­диться голосування. Законопроект, прийнятий Палатою громад, направляється в Палату лордів. Фінансові законопроекти мають бути розглянуті і прийняті не пізніше ніж через 1 місяць з моменту надходження у верхню палату, інакше законопроект підписується королевою без прийняття Палатою лордів. Не­фінансові законопроекти відсилаються на підпис королеві після прийняття їх верхньою палатою. Парламент здійснює контроль за діяльністю уряду в наступних формах. Депутати направляють питання членам уряду, на які міністри дають усні пояснення на засіданнях палат і готують письмові відповіді, що публіку­ються в парламентських звітах. На початку кожної сесії де­путати проводять дебати з приводу промови королеви, в якій викладено основні напрями діяльності уряду.