Німецький федералізм. Місцеве самоврядування і управління

За формою державного устрою ФРН – федерація, до складу якої входять 16 земель, а також 3 міста – Берлін, Гамбург і Бремен.

Конституція закріплює основні принципи федеративного Устрою держави:

- конституційний порядок в землях повинен відповідати Положенням Основного закону;

- на території федерації має бути забезпечений єдиний рівень життя, гарантуються рівні права і свободи громадян;

- всі землі мають рівний статус;

- пріоритет права федерації перед правом земель;

- закріплена виняткова компетенція федерації, конкуруюча компетенція і компетенція земель;

- допускається можливість федерального примусу, якщо земля не виконує федеральну конституцію або закони;

- всі установи федерації і земель повинні надавати взаємну правову і адміністративну допомогу.

Федеративний устрій ніяких національних підстав під собою не має. Кожна земля має власну конституцію, виборний законодавчий орган – однопалатний ландтаг (у Баварії – двопалатний) що обирається громадянами на 4 або 5 років, і уряд, очолює прем’єр-міністр.

Місцеве самоврядування у ФРН має схожість як з англосаксонською, так і з французькою моделями, володіючи, при цьому і деякими специфічними рисами, що дозволяє говорити про своєрідні «змішані», «гібридні» форми управління на місцях Питання організації місцевого самоврядування у федеральних землях Німеччини вирішуються по-різному. Землі ФРН по­діляються на округи (їх більше 50), а округ – на райони і міста, що мають статус районів (їх близько 630), райони – на громади.

Місцеве самоврядування в ФРН існує на 2 рівнях:

а) на рівні округів, статус яких часто мають великі міста;

б) на рівні муніципалітетів, які включають малі міста і муні­ципальні федерації. У всіх адміністративно-територіальних оди­ницях, окрім округів, громадяни і особи, які постійно в них проживають, обирають представницькі органи строком на 4-6 років. У округах представницьких органів немає. У районах на 4-6 років обираються збори і глава адміністрації – ландрат.

Статус громад у ФРН характеризують наступні ознаки:

- громада виконує на своїй території та під свою відпові­дальність всі адміністративні функції за винятком тих випад­ків, коли законом виконання цих функцій доручено іншим структурам;

- громада регулює свою діяльність на основі статуту, який повинен не суперечити закону;

- громада має право самостійно та на свою відповідальність вирішувати завдання на місцевому рівні, але відповідно до чинних законів.

Виділяють 4 основні форми організаційного устрою громад а) магістратна;

б) бургомістерська; в) північнонімецька; г) пів’ деннонімецька.

При магістратній формі організації місцевого самоврядування населення обирає представницький орган – раду громади, якау свою чергу, обирає виконавчий колегіальний орган – магістрат. Магістрат складається з бургомістра (голови), заступників бургомістра. Бургомістр в магістраті має статус «першого серед рівних».

Бургомістерська форма організації місцевого самоврядування припускає, що бургомістр є головою представницького органу громади і міської управи – органу управління.

Північнонімецький варіант організації місцевого самоврядування характеризується тим, що в представницькому органі громади головує бургомістр, який обирається представницьким органом громади. Крім того, обирається також міський голова (міський директор), до повноважень якого належить вирішення рішення поточних питань місцевого управління.

Особливістю організації місцевого самоврядування при південнонімецькому варіанті є те, що поряд з органом представ­ницької влади як головним органом управління громади діє також обер-бургомістр, який обирається громадянами. Обер-бургомістр відповідає за вирішення поточних питань місцевого «правління і головує на засіданнях представницького органу громади.

Державний нагляд за діяльністю муніципальних органів здій­снює міністерство внутрішніх справ, а також окружні та районні управління різних міністерств.

Тема 14

ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ФРАНЦІЇ

КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦІЇ

Конституція Франції складається з 3 документів: Декларації прав людини і громадянина 1789 р., прийнятої під час Великої французької революції; преамбули Конституції 1946 р.; Кон­ституції 1958 р., в якій містяться посилання на вказані вище документи і деякі міжнародні акти. Конституція разом з пре­амбулою включає 93 статті, об’єднані в 15 розділів.

Істотний вплив на зміст Конституції здійснили обставини, в яких вона приймалася. В умовах найгострішої внутрішньополі­тичної і зовнішньополітичної кризи, основною причиною якої стала боротьба Алжиру за звільнення від колоніальної залежнос­ті, парламент погодився на значне розширення повноважень Пре­зидента (Шарля де Голя). Проект Конституції був обговорений в Консультативній раді, створеній для її підготовки, і в Раді мі­ністрів, а потім схвалений на референдумі 28 жовтня 1958 р.

Конституція Франції в основному регулює відносини органів влади держави. Вона проголошує принципи національного суве­ренітету, вільного самовизначення народів колоній (зокрема, такі як «свобода, рівність і братерство», «правління народу, за волею народу і для народу»); закріплює принцип непоруш­ності республіканської форми правління, пріоритет норм міжнародного права над внутрішнім законодавством тощо.

Конституція Франції «жорстка». Для внесення до неї змін необхідно спочатку окреме рішення більшості у обох палатах парламенту, а потім спільне рішення палат більшістю 3/5 від загального числа голосів.

Конституційний контроль здійснюється 2 органами - Кон­ституційною радою і Державною радою. Перший розглядає конституційність актів парламенту, другий - актів органів вико­навчої влади.

ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

За формою правління Франція - республіка, в якій елементи парламентської республіки поєднуються з елементами президентської. Конституція Французької Республіки набула чинності жовтні 1958 р. Вона затвердила державний лад, що отримав назву П’ятої республіки.

Центральне місце в системі державних органів Франції нале­жить Президентові. Після проведення референдуму в 2000 р., строк повноважень Президента був скорочений з 7 до 5 років. Президент обирається шляхом загальних і прямих виборів за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості в першому турі і за мажоритарною системою відносної більшості – в другому турі. Повноваження Президента у всіх сферах дер­жавного життя надзвичайно широкі. Деякі з цих повноважень (наприклад, скликання надзвичайної сесії парламенту) вимагають міністерської контрасигнації, але найбільш важливі права здій­снюються Президентом особисто. Стаття 5 Конституції закріп­лює за ним обов’язок забезпечувати «своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів, а також правонаступництво держави». У цій же статті проголошується, що Президент є «гарантом національній незалежності, територіальної цілісності, дотримання угод Співтовариства і договорів». Президент наділе­ний широкими прерогативами у сфері законодавства, зокрема, правом законодавчої ініціативи. Всі закони, прийняті парламен­том, мають бути протягом 15 днів підписані і промульговані Президентом. Якщо він не згоден із законом або окремими його положеннями, то може зажадати повторного обговорення цього акту. Тільки після повторного прийняття законопроекту (простою більшістю) Президент зобов’язаний його підписати. За пропозицією уряду під час сесій парламенту або за пропо­зицією палат Президент може передати на референдум законо­проект, щодо організації державної влади, або такий, що містить схвалення певної угоди про Співтовариство або метою якого є ратифікація певного договору (ст. 11). У разі прийняття законо­проекту Президент оприлюднює його в 15-денний строк. Будь-який законопроект може бути переданий Президентом в Консти­туційну раду для перевірки його відповідності Конституції.

Що стосується відносин Президента з парламентом, то тут необхідно відзначити таке важливе його повноваження, як право Розпуску нижньої палати парламенту. Проте це рішення він може прийняти тільки після консультації з прем’єр-міністром ¹ головами палат парламенту (ст. 12). Лише у 2 випадках – Протягом року з моменту виборів і в період здійснення Прези­дентом надзвичайних повноважень – розпуск Національних зборів не допускається. Широкі прерогативи Президента і у сфері управління. Він головує на засіданнях Ради міністрів, підписує декрети, що обговорювалися на них, ухвали, призначає прем’єр-міністра і за його пропозицією інших членів уряду, приймає відставку прем’єр-міністра і міністрів. Відповідно до ст. 13 Конституції Президент здійснює призначення на цивільні і військові посади. У сфері зовнішньої політики президент представляє Францію у відносинах з іншими державами укладає договори, призначає послів Франції в інші країни, приймає іноземних послів. Він є головнокомандуючим збройним силами. Крім того, Президент є гарантом незалежної судової влади та здійснює право помилування. Окрім перерахованих вище прав, здійснюваних Президентом в нормальних умовах ст. 16 Конституції передбачає надзвичайні повноваження Президента «у разі виникнення безпосередньої загрози для Республіки». Рішення про введення в дію надзвичайних повноважень Президент приймає після консультації з прем’єр, міністром і інформує про це населення країни. Протягом всього строку дії надзвичайних повноважень в руках Президента зо­середжена вся повнота влади.

Законодавчий орган республіки – парламент із встановленням П’ятої республіки відіграє відносно незначну роль в політичному житті країни. Парламент складається з 2 палат – Національних зборів і Сенату.

Національні збори, до складу яких входять 579 депутатів, обираються строком на 5 років. Для обрання депутатом нижньої палати встановлено вік – 23 роки. У 1995 р. був прийнятий закон про обмеження депутатського імунітету. Депутати воло­діють індемнітетом. Депутатський мандат вільний.

У Сенат входять представники департаментів «заморської Франції» і французів, що проживають за кордоном. У складі Сенату – 321 член, які обираються на 9 років. Мінімальний вік сенатора – 35 років. Кожні 3 роки склад Сенату оновлюється на 1/3.

Парламент збирається на чергові сесії двічі на рік.

Кожна палата має бюро, до складу якого входять голова (представник самої великої фракції), віце-голови, секретарі і квестори.

Кожна палата створює 6 постійних комісій, також можуть створюватися і спеціальні комісії.

Депутатські об’єднання (політичні групи) утворюються в нижній палаті у складі щонайменше 20 депутатів, у верхній – 14. У французькому парламенті за наявності вільного мандата діє дуже жорстка фракційна дисципліна.

Основна функція парламенту – прийняття законів - значно обмежена Конституцією 1958 р. Перш за все, ст. 34 точно визначає коло питань, з яких парламент має право приймати

закони. Вирішення питань, не включених до цього віднесене до відання уряду. Якщо парламент перевищить повноваження, уряд має право вимагати від Конституційної ради прийняття рішення про розмежування компетенції. Про звуження прав законодавчої влади свідчить також обмеження депутатів в здійсненні ними законодавчої ініціативи (ст. 40) і пріоритет розгляду урядових законопроектів на засіданнях палат (ст. 42). Права парламенту обмежені і у фінансовій сфері. Стаття 47 Конституції встановлює певний строк для прийняття пар­ламентом фінансових законопроектів. У разі порушення цього строку законопроект може набути чинності шляхом видання урядом відповідного акту.

Парламент наділений правом контролю за діяльністю уряду. Стаття 49 Конституції надає парламенту можливість виразити недовіру уряду, ухваливши резолюцію осуду. З метою проведен­ня парламентських розслідувань палати можуть утворювати ко­місії, що перевіряють ті або інші факти і надають свої висновки.

Уряд Франції – Рада міністрів, згідно зі ст. 20 Конституції «визначає і проводить політику нації». До складу уряду входять прем’єр-міністр – глава уряду, міністри, що очолюють мі­ністерства і державні секретарі, які керують підрозділами окре­мих міністерств. Функції уряду визначені в Конституції в стислій формі. Оскільки ст. 37 закріпила положення, що встановлює, що всі питання, не включені до сфери законодавства, вирі­шуються в адміністративному порядку, тобто в тій сфері, яка виходить за межі дії законів, акт уряду замінює закон. Крім того, згідно з ст. 38 Конституції, уряд з дозволу парламенту може приймати ордонанси (акти, що мають силу закону) і у сфері дії законів. Ордонанси мають бути затверджені спеціаль­но виданим законом «до закінчення строку, вказаного законом, що дозволив їх видання». Уряд відповідальний перед Національ­ними зборами. У разі ухвалення резолюції осуду абсолютною більшістю Національних зборів уряд повинен подати у відставку. У Конституції окремо визначені повноваження прем’єр-міністра. На нього покладена відповідальність за національну оборону, він повинен забезпечувати виконання законів, здійснювати нормотворчу діяльність і призначати осіб на деякі військові і Цивільні посади. Прем’єр-міністр наділений істотними правами Щодо парламенту: йому належить право законодавчої ініціативи, він може вимагати скликання парламенту, а також може вима­сти, на підставі ст. 38 Конституції передання уряду законо­давчих повноважень.

Конституційна рада - особливий орган, який контролює Дотримання Конституції. До її складу входить 9 осіб, які при­значаються строком на 9 років. Три члени Конституційної Ради Призначаються Президентом, три – головою Сенату і три – головою Національних зборів. Всі закони до промульгації їх Президентом і регламенти палат до їх прийняття повинні над­ходити на розгляд Конституційної ради, яка дає висновок про їх відповідність Конституції. Якщо Конституційна рада ви­рішить, що той або інший акт суперечить Конституції, товона має право відмінити цей акт. Окрім функції конституційного нагляду до повноваження Конституційної ради віднесено спос­тереження за ходом президентських виборів, проведенням загальнонаціональних референдумів і розгляду спорів про правильність обрання депутатів парламенту. Рішення Консти­туційної ради остаточні і оскарженню не підлягають. Вони обов’язкові для всіх державних органів.

Державна рада - вищий орган адміністративної юстиції. Формально його очолює прем’єр-міністр, фактично – міністр юстиції. Рада перевіряє акти уряду на предмет відповідності Конституції, а також скарги громадян з приводу порушення їх прав.

Економічна і соціальна рада - консультативний орган при уряді. Вона формує висновки, щодо відповідності законопроек­тів, що належать до сфери урядовій компетенції (в основному це законопроекти економічного і соціального характеру) Кон­ституції. Рада має право брати участь в розробці цих проектів. Крім того, вона може висловити свою точку зору щодо вико­нання економічних планів. Члени ради можуть виступати перед делегатами парламенту висловлюючи свої думки з основних питань економічної і соціальної політики. Оскільки Економічна і соціальна рада – консультативний орган, її висновки не мають обов’язкового характеру.