Професіональний – професійний

Професіональний. Переважно який стосується професіонала, який за­ймається певною професією; ква­ліфікований: професіональний боксер, професіональний театр.

Професійний. 1. Який стосується певної професії, пов'язаний з нею; фаховий; який об'єднує людей однієї або близьких професій: професійна підготовленість, професійна лексика, професійна хвороба, професійна орга­нізація, професійна спілка.

2. Те саме, що професіональний: професійний актор, професійна твор­чість.

 

Особа – особистість

Особа, р. мн. осіб. Окрема людина, індивід; людська індивідуальність, особистість; граматична категорія дієслів: особа невіддільна від суспільст­ва, службова особа, гармонійний розви­ток особи.

Особистість, -тості, ор. -тістю. Окрема людина з погляду її культури, особливостей характеру, поведінки тощо; індивідуальність. З роками пе­ресвідчуєшся, що повноцінною особис­тістю можна назвати лише того, хто віддав належне і роботі, й людям, і життю в найширшому розумінні цього слова (П.Загребельний); — Я обстоюю те, щоб кожна людина мала найпов­нішу змогу розвинути свою особис­тість, свої здібності (Є.Гуцало).

 

Становище – положення – стан

Становище. 1. Обставини, умови, в яких хтось, щось перебуває, існує, діє тощо: внутрішнє становище, мате­ріальне становище, становище на фро­нті, міжнародне становище, безвихід­не становище, критичне становище, смішне становище, скрутне станови­ще, виправити становище, шукати ви­ходу із становища, опинитися в стано­вищі безробітного.

2. Місце, роль у суспільстві, про­фесійному середовищі, родині тощо: нелегальне становище, соціальне ста­новище, рівноправне становище, зло­вживання своїм службовим станови­щем.

Положення, р. мн. -ень. 1. Місце перебування, розташування, розміщення: географічне положення, по­ложення тіла, сидяче положення.

2. Зведення правил, законів тощо: положення про вибори, теоретичні по­ложення.

У значенні "становище" невжи­ване.

Стан, -у. З багатьох значень цього слова тут узято тільки потрібні для зіставлення. 1. Те саме, що станови­ще, а також фізичне самопочуття або настрій тощо (відмінність полягає в тому, що ці слова часто сполучаються з різними словами): акти громадсько­го стану, внутрішній стан країни, во­єнний стан, економічний стан, міжна­родний стан, надзвичайний (винятко­вий) стан, неосудний (Іабо осудний) стан, родинний стан, санітарний стан, суспільний стан, станом на 1 січня, стан облоги, стан речей, стан справ, стан фінансів, безпорадний стан, не­безпечний стан, у занедбаному стані, моральний стан, стан душевної триво­ги, стан здоров 'я, стан невагомості, у нетверезому стані. Я ввесь час чека­ла чогось і тому завжди була в стані якогось неясного передчуття (М.Хвильовий).

2. У фізиці: газоподібний стан, кри­тичний стан речовини, рідкий стан, твердий стан, стан плазми.

3. Соціальна група людей: духовний стан, купецький стан, розшарування суспільства на стани.

Галузь – сфера – ділянка

Галузь. Сукупність організацій, підприємств, фірм, корпорацій, згрупованих і об’єднаних за певними спільними функціями, дійовими виробничими і невиробничими ознаками: спеціалізацією з випуску однотипної продукції, технології, комплексності задоволення потреб (наприклад, легка промисловість, машинобудування, кораблебудування, сільське господарство, харчова промисловість, лісове господарство, медицина, наука).

Сфера. 1. Мат. Сукупність точок, рівновіддалених від даної точки (центра сфери). Замкнута – небесна сфера. 2. Область дії, межі поширення чого-небудь; орбіта, царина, галузь, фронт. Сфера впливу. 3. Громадське оточення, обстановка, середовище. 4. Коло осіб, об’єднаних спільністю соціального становища або занять. Наприклад, ділова сфера, наукова сфера.

Ділянка. Частина поверхні, площі чогось; окрема частина земельної площі, використовувана з певною метою, виділена за певною ознакою; частина тіла; переносно — сфера яко­їсь діяльності: ділянка вулиці, ділянка землі, ділянка поля, ділянка фронту, насіннєва ділянка, присадибна ділянка, скронева ділянка, наукова ділянка. Пох. ділянковий. У скл. сл.: сортоді-лянка.

 

Барва – фарба

Барва. 1. Колір, забарвлення. При землі вже ніби вечір, холодна вогкість, а там, угорі, — яка симфонія світла і барв! (Ірина Вільде); Багато голосів на світі, Як барв на поверхні земній (М.Рильський); Квітки стулювалися, тратили барву і форму (Б.Лепкий); Борис відчув, що червона барва заливає йому обличчя (Вал.Шевчук).

2. перен. Характер, тон, колорит, манера виконання тощо. Та пісня, як море — і стогне, й рида, І барвами грає, і скелі зриває, Як чиста прозора вода (Леся Українка).

3. зрідка. Фарба. Пох. барвистий (різноколірний: барвисті квіти, бар­виста веселка, перен. барвиста мова); барвистість (барвистість лісів).

Фарба. Речовина для забарвлю­вання: олійна фарба, перен. малювати рожевою фарбою. У значенні "барва" рідковживане. Але ж де рушники гап­товані, що застилали стіни, де ліжни­ки домашнього виробу жовтогарячої та червоної фарби? (С.Божко). Пох. фарбовий.

 

Вежа – башта

Вежа. 1. Висока вузька споруда, що має спеціальне призначення: спо­стережна вежа, телевізійна вежа, по­жежна вежа, вавилонська вежа.

2. Висока будова круглої, чотири­гранної чи багатогранної форми, що стоїть окремо або є частиною будівлі: вежа замку, вежа палацу.

3. рідше. Те саме, що башта 2: вежа танка.

Башта. 1. Те саме, що вежа 1, 2: вартова башта, водонапірна башта, пожежна башта. І пролітають урага­ни У нас над баштами тюрми (Г.Чупринка).

2. Верхня, обертова частина кор­пусу танка, бронеавтомобіля, споруда на судні, в якій містяться гармати або кулемети.

 

Виключення – виняток

Виключення. Означає “усунення, унеможливлення, припинення дії”. “Виключення з інституту засмутило не так недисциплінованого студента, як його батьків”. Виключення зі списку, з депутатської фракції, з товариства. Прикметник виключний передає зміст “такий, що поширюється лише на один предмет”. Виключне право. Треба вживати виняткові обставини, виняткова гостинність, виняткові заходи, а не виключні обставини, виняткова мужність, виняткові умови, винятковий випадок, а не виключний випадок і т. ін.

Виняток, -тку. Відхилення від звичайного, загального правила. Те, що було винятком для Гордого, мусить стати законом для всіх (М.Руденко) (неправильно Ці два випадки були ви­ключенням). У словосп.: без винятку — не виключаючи нікого, нічого. — Всіх треба повипускати без винятку (3.Ту­луб) (неправильно без виключення); за винятком — крім когось, чогось. Всі, за винятком Бойчука, здивовано дивилися на свого шкіпера (М.Труб-лаїні) (неправильно за виключенням). Пох.: винятковий, винятковість, виня­тково (неправильно виключна роль, виключення з правил, виключно посу­шливе літо).

 

Відтінок – відтинок

Відтінок, -нку. Різновид кольору, відмінний від основного силою тону; різновид якогось явища; додатковий вияв почуття, настрою тощо. Барва її лиця була й тепер рум 'яною, зостався й досі легкий відтінок слонової кості в загорілім обличчі (Леся Українка); Си­льний, глибокий баритон з м'якими, шовковистими відтінками рокотав над хвилями Дніпра (М.Руденко).

Відтинок, -нка. Частина простору або часу; відрізок. Коли в їхали в ліс, через який проходив найнебезпечніший відтинок шляху кілометрів на півтора, сонце зайшло (В.Козаченко); Кроки стихли, лише ходики на стіні відсікали і кидали додолу короткі відтинки часу (М.Тарновський).

 

Обсяг – розмір

Обсяг, -у. Взагалі розмір, величи­на, кількість, значення, важливість, межі чогось. Вж. зі сл.: брошури, будів­ництва, бюджету, виробництва, заго­тівель, знань, інформації, капітало­вкладень, книжки, поняття, послуг, про­грами, промислової продукції, роботи, рукопису, слова, тренувальних наван­тажень, величезний, невеликий, знач­ний, середній; визначити обсяг, підра­хувати обсяг, у повному обсязі, книжка обсягом 40 друкованих аркушів.

Розмір. Величина; (книги) формат; (кризи) масштаб; (зброї) калібр; мн. Розміри, т. габарити. Величина грошової оплати або винагороди за що-небудь.

 

Результат – наслідок

Результат, -у. Остаточний, кінце­вий підсумок якоїсь діяльності, за­няття, розвитку тощо, показник; су­ма, яку одержують після певних мате­матичних дій: одержані результати, результати експерименту, результат спостережень.

Наслідок. дку, чол. 1. Те, що виходить, випливає з чого-небудь; результат. Ся страшна хороба погана своїми наслідками, коли не доглянути всього як слід (Леся Українка). 2. у знач. прийм., з род. в., діал. Уживається при зазначенні причини, що дала названі в реченні результати. Хлопці дійсно були незвичайно втомлені й ослаблені наслідком попередньої безсонної ночі (Іван Франко).

Відношення – ставлення

Відношення, р. мн. -ень. Взаємо­зв'язок між предметами, явищами. У термінологічних сполученнях вжива­ється зі словами: арифметичне, білко­ве, вартісне, геометричне, кормове, мінове, відсоткове, процентне, синта­ксичне (але не Все це має пряме відно­шення до чого; правильно Все це прямо стосується чого. Пор. стосуватися).

Ставлення (до кого-чого). Той або інший характер поводження з ким-, чим-небудь: душевне ставлення до людей, ставлення до життя, став­лення до хворих, ставлення до праці.

Вживання іменника відношення в цьому значенні (дбайливе відношення, відношення до людей) для української літературної мови мало властиве.

 

Висвітлювати – освітлювати

Висвітлювати. 1. рідко. Світячи або спрямовуючи куди-небудь світло, робити видним щось. Ліхтариком з рукава модної «комендантської» сукні Труда висвітлила спочатку важкі черевики). 2. перен. Робити відомим, пояснювати, роз'яснювати, розкривати що-небудь у деталях. // Зображуючи, показувати що-небудь, робити зрозумілим (в літературі, мистецтві).

Освітлювати. 1. Кидаючи проміння світла на кого-, що-небудь, робити його видним. 2. Забезпечувати світлом. 3. перен., рідко. Те саме, що висвітлювати. 4. перен. Бути джерелом розуміння чого-небудь; робити ясним, зрозумілим що-небудь. 5. спец. Вилучаючи сторонні домішки, робити світлим, прозорим. Можна сказати: освітлений багаттям, полум’ям, прожектором, лампою, сонцем, а переносно – щастям, радістю, благородством. Цим словом ще користуються на означення рідини, з якої вилучено сторонні домішки й вона стала прозорою, світлою. Освітлена вода, освітлений сік.

 

Виборчий – виборний

Виборчий. Який стосується прове­дення виборів та різних заходів, по­в'язаних з ними. Вж. зі сл.: акт, бюле­тень, голос, закон, округ, агітація, діль­ниця, кампанія, комісія, платформа, система, справа, урна, право, збори.

Виборний. Який визначається, обирається голосуванням на якусь посаду або для виконання певних обов'язків; якого заміщують шляхом виборів, а не призначення. Вж. зі сл.: старшина, особа, посада, служба, на­чальство, представники.

 

Зв’язати –пов’язати

Пов'язувати, -ую, -уєш, пов'язати, -яжу, -яжеш. Крім прямих значень (пов'язувати хустку, пов'язати снопи тощо), вживається в переносних зна­ченнях "єднати когось, щось; встано­влювати спільність, зв'язок, взаємну залежність між кимсь, чимсь; об'єд­нувати разом чим-небудь спільним". Мишуга був першим і неперевершеним виконавцем багатьох пісень Лисенка, з яким його пов язувала щира дружба (з журналу); Труд Франко тісно пов'язу­вав з боротьбою в ім'я кращого майбу­тнього (М.Рильський); Дуже ймовір­но, що вона пов'язує відповідь свою з його від'їздом (А.Головко).

Зв'язувати, 1. З'єднувати, скріплювати кінці чого-небудь вузлом, петлею і т. ін. 2. Скріплювати які-небудь предмети за допомогою мотузка, ланцюга і т. ін // З'єднуючи докупи і обв'язуючи що-небудь, виготовляти щось. 3. Обкручувати, обв'язувати чим-небудь тіло або руки, ноги. 4. З'єднувати які-небудь пункти шляхами сполучення. 5. Встановлювати взаємозалежність, взаємодію кого-, чого-небудь; пов'язувати щось із чимось. 6. спец. Міцно сполучати, скріплювати, з'єднувати що-небудь з чимось в'яжучою речовиною або сумішшю речовин чи якимись іншими засобами. Глина зв'язує між собою камені.

 

Скоро – швидко

Скоро. Уживаєтьсяв двох значеннях: для вираження інтенсивності руху, а також у часовому – з відтінком “невдовзі”. У першому він не відрізняється від слова швидко і вживається паралельно з ним. Однак останніми роками у мовній практиці спостерігається тенденція до семантичного розмежування цих лексем. Скоро переважно виступає з часовим значенням (“незабаром”): “Іди ж, стара, юшки дітям навари, бо вже й вечір скоро” (Михайло Стельмах). Швидко – як прислівник, що передає інтенсивність руху: “Коні швидко бігли степовою дорогою” (з газети). Щоправда, іноді контекст дає змогу застосовувати будь-який з двох прислівників: “Хто з усіма добрий хоче буть, той швидко втратить добрий путь” (Іван Франко). Тут без шкоди для змісту можна замінити швидко на скоро.

Зазнати – понести

Зазнати. 1. Пізнавати на власному досвіді, переживати що-небудь, зустрічатися, стикатися з чимось. // Відчувати, почувати що-небудь. Здавалось, він на протязі всього життя не зазнавав такого напрочуд ясного спокою, як зараз (Олесь Гончар); — Я теж зазнала великого розчарування в житті... (Ірина Вільде); // тільки 3 ос. Під дією чого-небудь мати певні зміни у своєму складі. Відомо, що органічні речовини (білки, жири, вуглеводи та ін.), зазнаючи безперервного розпаду, виділяють енергію, потрібну для життєдіяльності.

Понести, су, сеш, док. 1. перех. Піти, несучи кого-, що-небудь. 2. перех. Почати говорити таке, що викликає осуд. 3. Понести на своїх плечах — винести тягар чого-небудь; витерпіти. 4. перех., діал. Зазнати. Біль унаслідок вивихнення ноги, як і ушкодження на голові й тілі, які понесла хора [хвора], падаючи безпритомно, засудили звичайно енергійну й рухливу жінку на кількатижневе лежання (Ольга Кобилянська);

Книга – книжка

Книжка. Друкована праця у вигля­ді зброшурованих і оправлених арку­шів паперу з якимсь текстом. «Ах, я довго вас ждала, ще як над книжкою поезій сміялася, ридала» (П. Тичина); «Письменному — книжка в руки» (М. Номис).

Книга. Переважно велика обсягом або важлива за змістом. Зшиті в одну оправу аркуші паперу з якими-небудь записами: книга скарг, конторські книги. книгу вхідних і вихідних паперів.

Стан – становище

Стан, -у. З багатьох значень цього слова тут узято тільки потрібні для

зіставлення. 1. Те саме, що станови­ще, а також фізичне самопочуття або настрій тощо (відмінність полягає в тому, що ці слова часто сполучаються з різними словами): акти громадсько­го стану, внутрішній стан країни, во­єнний стан, економічний стан, міжна­родний стан, надзвичайний (винятко­вий) стан, неосудний (Іабо осудний) стан, родинний стан, санітарний стан, суспільний стан, станом на 1 січня, стан облоги, стан речей, стан справ, стан фінансів, безпорадний стан, не­безпечний стан, у занедбаному стані, моральний стан, стан душевної триво­ги, стан здоров 'я, стан невагомості, у нетверезому стані. Я ввесь час чека­ла чогось і тому завжди була в стані якогось неясного передчуття (М.Хви-льовий).

2. У фізиці: газоподібний стан, кри­тичний стан речовини, рідкий стан, твердий стан, стан плазми.

3. Соціальна група людей: духовний стан, купецький стан, розшарування суспільства на стани.

Становище. 1. Обставини, умови, в яких хтось, щось перебуває, існує, діє тощо: внутрішнє становище, мате­ріальне становище, становище на фро­нті, міжнародне становище, безвихід­не становище, критичне становище, смішне становище, скрутне станови­ще, виправити становище, шукати ви­ходу із становища, опинитися в стано­вищі безробітного.

2. Місце, роль у суспільстві, про­фесійному середовищі, родині тощо: нелегальне становище, соціальне ста­новище, рівноправне становище, зло­вживання своїм службовим станови­щем.

Суспільний – громадський

Суспільний. 1. Який стосується всього суспільства як сукупності від­носин, що зв'язують людей у процесі виробництва й відтворення їхнього матеріального життя. Вж. зі сл.: поділ праці, прогрес, розвиток, чинник, харак­тер виробництва, небезпека, праця, свідомість, науки.

2. Який виражає відносини, стано­вище людей у суспільстві. Вж. зі сл.: договір, клас, мораль, система, форма господарювання, буття, самовряду­вання.

3. Створений, нагромаджений сус­пільством у процесі виробництва; який являє собою спільне надбання. Вж. зі сл.: продукт, фонди споживан­ня, надбання.

4. Який має, відчуває потребу жи­ти в суспільстві: суспільна людина; який живе в групі (про тварин): сус­пільні комахи (бджоли, оси, мурахи, терміти тощо).

Громадський. 1. Який стосується громади — групи людей, об'єднаних спільністю інтересів, становища то­що. Вж. зі сл.: осуд, суд, відвага, гігієна, догана, оранка, поведінка, по­дяка, рада, визнання, доручення, зав­дання, заохочення, звучання, акти, збори, кола.

2. Належний усій громаді, колек­тиву, суспільству; призначений для загального користування. Вж. зі сл.: вигін, обід, обробіток землі, хліб, центр, бібліотека, будівля, будова, зе­мля, канцелярія, каса, користь, уста­нова, худоба, господарство, лихо, май­но, тваринництво, харчування, гроші.

3. Який добровільно обслуговує різні сторони життя колективу. Вж. зі сл.: діяч, доглядач, інспектор, конт­роль, обвинувач, комісія, опікун, орга­нізація, доручення.

4. Який виникає, відбувається в суспільстві або стосується суспільст­ва, пов'язаний з ним. Вж. зі сл.: поря­док, інтереси, права, справи.

Іноді допускається паралельне вживання слів суспільний і громадсь­кий зі словами: обов'язок, прибуток, рух, активність, власність, думка, ба­гатство, виховання, життя, стано­вище, інтереси тощо.

Місто – місце

Місто. Назви, що виступають у ролі граматичної прикладки до слова місто, виражені відмінюваним імен­ником, переважно узгоджуються з ним у відмінку: у місті Києві, з міста Львова, під містом Варшавою. Звичай­но не узгоджуються, тобто зберігають початкову форму: а) назви, які рідко зустрічаються: поблизу грецького міс­та Волос; б) складені назви: під міс­том Великі Луки, у місті Кривий Ріг; в) назви міст у спеціальній літературі (географічній, військовій), в офіцій­них повідомленнях і документах.

Місце.1. простір земної поверхні, зайнятий або який може бути зайнятий ким-, чим-небудь. //Простір, пункт, де що-небудь розміщене, відбувається тощо. // певний пункт, площина, призначення для кого-, чого-небудь. // певна площина, спеціально влаштована для того, щоб на ній розміститися.

 

Домовитися – договоритися

Домовлятися, домовитися, -влюся, -вишся. Ведучи попередні розмови, переговори, досягати певної умови, вирішувати щось. Домовлятися про роботу він приїздив сюди в середині лю­того (Ю.Шовкопляс); Вас пустять у палату, я домовився (В.Ку­чер);

Договоритися -ююся, -юєшся і рідко договоря́тися, -я́юся, -я́єшся, недок., договори́тися, -ворю́ся, -во́ришся, док. 1) до чого, рідко чого. Багато говорячи, збиватися на нісенітницю або взагалі зазнавати чого-небудь небажаного, неприємного.

2) Приходити до згоди шляхом переговорів; домовлятися. || про що. Домовлятися з кимось про що-небудь.

Рахувати – вважати

Рахувати, -ую, -уєш. Називати числа в послідовному порядку; ви­значати кількість, суму тощо: рахува­ти секунди, хлопчик вже вміє рахува­ти, рахувати гроші. Я ще до школи навчився не тільки читати й писати, а й рахувати (А.Дімаров). Значень "розраховувати на когось, щось", "вважати" це слово не має.

Вважати (ким, чим, прирівнювати до когось) визнавати, признавати, приймати з кого, що, розм.. мати за кого, за що, док.: признавати, визнати, порахувати, прийняти.