Слова, запозичені з інших слов'янських мов

Українська мова запозичувала не лише східнослов'янську лексику, а й іншомовні слова (їх біля 15 відсотків).

Запозичення проникали від старослов'янізмів і з інших слов'янських мов:

– з білоруської (бадьорий, дьоготь, жлукто, шула);

– російської (безробіття, декабрист, завод, кадет, книголюб, народоволець, паровоз, передовиця);

– з польської (байка; барвінок, дратва, гусар, каштан, клянчи- ти, петрушка, повидло, полковник, рекрут).

 

До запозичень з неслов'янських мов належать:

1) грецизми (засвоювалися ще з часів спільнослов'янської єдності). Вони запозичувалися безпосередньо через старослов'янську та європейські мови.

Серед грецизмів релігійні слова: ангел, єпископ, ікона, клирас, лампада, монастир, монах; наукові терміни: граматика, історія, філософія; політико-економічна термінологія: демократ, електрика, каустик, пролетаріат; терміни різних видів мистецтва: ідея, драма, епос, комедія, ода, поема тощо.

2) латинізми: декстроза, детектор, експонат, колегіум, конспект, нація;

3) тюркізми: аршин, атаман, басурман, барабан, бешмен, буран, байрам, в'юк, кабала, кавун, казна, караул, кизил, мусульманин, орда, сарай, товариш, баклажан та ін.;

4) запозичення із західноєвропейських мов: з французької, англійської, німецької та інших:

– із французької мови (лексика військової справи, мистецтва, назви продуктів, страв, одягу тощо: арсенал, азарт, ажур, батон, бра, бригантина, гараж, гардероб, гофре, десант, дуель, екіпаж, жакет, кафе, костюм, купе, ложа, марш, паж, пальто, парад, парі, партизан, парфумерія, прем'єр, профіль, реверанс, режим, реформа, рикошет, рулетка, рутина, саботаж, салон, салют, тираж, торшер, турне, шассі, шофер;

– з англійської мови (це в основому слова спортивної лексики та ін.): аут, бар, баржа, баскетбол, блок, бот, бриг, бок, джаз, джентельмен, джерсі, джин, джгут, вельбот, кекс, матч, мітинг, мічман ніпель, нейлон, нокаут, офіс, парламент, парк, поні, пуловер,

пудинг, репс, рекорд, ринг, ромштекс, смокінг, спінінг, спортсмен, старт, теніс, хокей, фініш, фокстрот, футбол;

– з німецької мови (військова лексика): броня, єфрейтор, князь, командир, котел, офіцер, лафет, пакгауз, панцир, патронташ, штаб, юнкер; слова, що стосуються торгівлі: агент, акція, вексель, прейскурант, процент; слова, що вказують на назви побутових предметів, тварин, рослин, мінералів: гамаші, фуганок, пудель, редька, кварц, селітра, рюкзак, ролик, рапіра, пульт, паритет, офіціант, нікель та ін.

– із голландської мови запозичення стосуються переважно мореплавства, є й деякі інші: бак, баркас, буй, каюта, фарватер, флот, шкіпер, вимпел, румпель, румб, пакетбол, нок, бейшлот, яхта, ял (ялик), брезент, анкерол;

– з італійської та іспанської мов запозичення пов'язані переважно з мистецтвом: алегро, арія, віолончель, речитатив, тенор, сценарій, рондо, партитура, опера, новела, меццо-сопрано, акорд, акомпанемент, гітара, кастаньєти, серенада, мантилья;

– із фінської мови засвоєно небагато слів: камбала, морж, нерпа, норка, пельмені, піхта, салака, сьомга та ін.

 

Іншомовні слова потрапляли до української мови, змінювалися відповідно до її функціонально-стилістичних норм і фонетичних та граматичних закономірностей.

 

У сучасній українській мові є активна і пасивна лексика.

 

До активної лексики належать слова, які вживаються у мові досить часто. Це:

• назви спорідненості, свояцтва, родинних стосунків: баба, батько, дитина, дід, діти, дочка, дядина, дядько, внуки, жінка, зять, мати, невістка, племінник, племінниця, прабаба, прадід, свекор, син, тітка, чоловік;

• назви частин організму людини і тварини: голова, вуха, долоня, живіт, зуби, кістка, коліно, очі, рука, ніс, нога, щоки;

• назви тварин: вівця, вовк, їжак, кінь, корова, лисиця, олень;

• назви птахів: ворона, голуб, горобець, ластівка, орел, перепілка, синиця;

• назви риб: короп, лин, лящ, окунь, щука;

• назви рослин: береза, верба, горох, жито, калина, коноплі, малина, овес, ожина;

• назви предметів, явищ природи: берег, вітер, град, дощ, камінь, мороз, ріка;

• назви понять часу: весна, вечір, день, зима, літо, ніч, осінь, ранок;

• назви знарядь праці, засобів пересування: вила, віз, граблі, молоток, пила, сапа, човен;

• назви житла й частин його: вікно, двері, погріб, піч, сіни, стеля, хата та ін.;

• назви предметів харчування і страв: борщ, мед, молоко, м'ясо, куліш, хліб;

• назви одягу і взуття: кожух, сорочка, хустка, шапка, чоботи, черевики;

• назва предметів домашнього вжитку: відро, віник, лава, ліжко, ложка, миска, стіл;

• назви почуттів і психічного стану людини: гнів, жаль, радість, спокій, сум, страх;

• назви дій і трудових процесів: варити, згрібати, косити, нести, пекти, різати, тесати, читати;

• назви кольору, смаку, розміру, ваги тощо: важкий, великий, жовтий, зелений, кислий, легкий солодкий, широкий,;

• назви військових понять і зброї: битва, військо, куля, оборона, рушниця;

• назви понять і предметів культури, мистецтва: дума, живопис, опера, пісня, струна;

• суспільно-політичні назви: господар, народ, селянин,;

• числові поняття: два, дванадцять, двадцять, сто, тисяча;

• службові слова: з, до, і, та, на тощо.

 

Такі слова називають загальновживаними. Від них утворюються інші слова, наприклад: праця, працьовитий, працелюбний, працювати.

 

До пасивної лексики відносять слова, якими користуються не всі люди (використання слів обмежується територією, професією, часом тощо): діалектизми, професіоналізми, жаргонізми, історизми, архаїзми, терміни тощо.

Діалектизми або ж діалектні слова (від грец. dialertus – наріччя) – це слова, які використовують у своєму спілкуванні люди певної території. В українській мові вчені виділяють три наріччя – північне, південно-західне і південно-східне (вони відрізняються фонетичними, граматичними і лексичними ознаками).

 

Професіоналізми – це назви професійних понять: агроекологія, жнива, пар, посів, саджанець (сільськогосподарські професіоналізми); бронхи, хронічний, розтин, істерія (медичні).

 

Сучасна українська мова у стратифікаційному плані становить складне утворення. Окрім літературної мови і діалектизмів виділяються менш структуровані і менш окреслені стратифікаційно – арго, сленги, просторіччя, жаргонізми.

Жаргонізми (від фр. jargon) – це слова, що вживаються групою людей, об'єднаних спільними інтересами, звичками, родом занять.

 

Учені стверджують, що жаргонізми утворюються від літературних слів шляхом переосмислення і переходу їх до зниженої лексики:

кера (класний керівник), студебекер (студентський квиток), комп (комп'ютер), моцик (мотоцикл), точка (нелегальне місце продажуспиртних напоїв), кукурузник (літак).

Близькими до жаргонізмів є арготизми (від фр. аrgot – замкнутий) – слова, які зазнали змін навмисних: вставлялися склади, додавалися звуки тощо: шивар (товар), широго (дорого), стибрити (вкрасти), завалитися, плавати (на екзамені) тощо. Поняття сленг і

арго у сучасному мовознавстві часто вживають як синоніми.

 

«Арго (фр. argot – жаргон). Мова якоїсь вузької соціальної чи професійної групи, штучно створювана з метою мовного відокремлення; відзначається головним чином наявністю слів, незрозумілих для сторонніх».

 

 

«Сленг (англ. slang – жаргон). Жаргонні слова або вирази, характерні для людей певних професій (моряків, художників) або соціальних прошарків».

 

Як бачимо, арго і сленг учені ототожнюють. На їх думку, сленг – це, по суті, «жаргонно забарвлена» лексика. Вона виникає і існує внаслідок установки на інтимний фамільярно-знижений стиль розмови за соціально-мовної єдності тієї чи іншої групи носіїв.

 

Існує тенденція до формування на сучасному етапі загальнонаціонального сленгу, що становить собою сукупність загальновідомих лексичних і фразеологічних одиниць, які мають знижений стилістичний характер і позначені експресивністю. Наявність сленгу свідчить, що у мові відбувається безперервна міграція мовних одиниць, перехід їх з одного лексичного розряду в інший, а яскрава експресія більшості сленгових слів робить їх особливо привабливими не тільки для певної соціальної групи, яка їх використовує, а й для оточуючих. Тобто, сленг не є певною замкнутою системою. Деякі сленгові слова одночасно існують у мовленні злодїїв і студентів, воронезькихі київських школярів, музикантів і «нових українців».

 

Сленгова мовотворчість як школярів, так і студентів не згасає, вона лише дещо видозмінюється в лексиці, семантиці, оновлюється разом з науково-технічним прогресом чи духовним регресом. Молодіжний сленг як соціолект – органічна частина української мови, один із функціональних стилів, яким послуговуються лише в окремих комунікативних ситуаціях студенти – носії мови. Серед них можна почути: парнокопитні (студенти зооінженерного факультету), бензопила (скальпель), соковижималка, тертушка, овощерєзка (факультет плодоовочівництва) та ін. Зустрічаються в їх мовленні і сленгові фразеологічні засоби: гнать бєса (говорити нісенітницю); рвати когті, набирати обороти (переходити швидко з генетики на анатомію); здати на шару (легко скласти іспит); роздавити сливу – (випити горілки); рубати хвости (відмовити в чомусь), розслабить булки (відпочити).

 

Одним із соціальних варіантів мови є інтержаргон (він об'єднує в собі частину слів кожного жаргону). Ці лексеми вживаються в різних жаргонах і є зрозумілими їх носіям, наприклад: гнати (говорити дурниці), галюн (галюцинація), мент (міліціонер).

 

До інтержаргону вчені відносять і вульгаризми (традиційно вульгаризмами називають ті лексеми, що в мові художньої літератури, мовленні використовують як нормативні, з метою експресивно-якісної характеристики осіб, явищ, для вираження різко негативного

ставлення до них)1: блазень, падлюка, шкура. Є ще більш вульгарні лексеми – це слова, вживання яких порушує мовне та культурне табу.

 

Уживання вульгаризмів – явище негативне, з ним потрібно боротися.

І використання сленгу аж ніяк не говорить про високий рівень культури мовця, швидше – свідчить про низький культурний рівень особистості чи про відсутність культури взагалі.

 

У лексичному складі мови виділяються застарілі слова – історизми та архаїзми.

Історизми – це слова, що означають назви предметів, які зникли з життя суспільства: кольчуга, кріпак, смерд та ін.

Архаїзми – це слова, які є старими назвами, що в сучасній мові замінені іншими: боян – співець, уста – губи, ректи – говорити тощо.

 

 

Історизми та архаїзми належать до пасивного словника. Їх використовують у художньому мовленні як образний засіб або ж для відтворення колориту епохи, події якої стали предметом зображення.

До пасивного словника, як правило, належать і неологізми – нові слова. Вдалі нові слова стають загальновживаними: гендер, промоутер, саміт, інгредієнти, екологічний моніторинг, кліпмейкер, депозитні вклади, космодром, радіотелемеханіка, реакторобудування.

 

Деякі загальновживані слова переосмислюються і сприймаються як нові: вузол, дуга, кільце, клин, кулак, петля (слова, що набрали воєнного значення).

 

Багато неологізмів створили наші письменники: громовиця, сперечниця (Леся Українка); яблуневоцвітно, житечність, лірити, акордитись, весніти, прозорити, трояндно-шовково (П. Тичина); дипломатити, чалити, залізно (М. Рильський); чавуніти (А. Головко); ясінь, гречінь, пахіль, дощовиця (О. Гончар); піднебесність, заокеанець, всніжити, зашовковитися (М. Стельмах).

 

Лексика української мови (залежно від мети висловлювання і від того, яка мовна функція реалізується) поділяється на:

- науково-термінологічну: агробізнес, біоенергетика, епізоотологія, матерія, метафізика, рефлекс, педіатр;

- виробничо-професійну: сільськогосподарська техніка, трал, навігація, іхтіологія;

- адміністративно-ділову: автобіографія, акт, договір, наказ, угода, ухвала.

 

У науковому, публіцистичному, діловому та у всіх інших стилях використовується насамперед загальновживана лексика. Найближчою до загальновживаної є лексика специфічно-побутова: стіл, кухоль, виделка, відро, рогач тощо.

 

Лексика наукового та ділового стилів з емоційного погляду нейтральна. Науково-термінологічна, виробничо-професійна й адміністративно-ділова лексика також нейтральна.

 

У публіцистичному стилі використовується і нейтральна науково-термінологічна, й емоційно забарвлена лексика.

 

Емоційна лексика є основним елементом художнього мовлення. Емоційні слова, які виконують у художніх текстах специфічно-стилістичні функції (виступають епітетами, у порівняннях, у ролі образних символів тощо), називаються поетичними.

До емоційних можна віднести і просторічні слова (роззява, телепень, бовдур, беркицьнутися та ін.).