Заробітна плата як ціна товару «робоча сила» та форма розподілу за результатами праці. Форми та системи заробітної плати.

Існує дві основні форми заробітної плати – погодинна і відрядна. Погодинну зарплату визначають тривалістю затрат праці на виробництві (погодинна, потижнева, помісячна тощо). Відрядну зарплату визначають кількістювиробленої продукції.

Заробітна плата – це ціна або винагорода, яку виплачують найманому працівникові за використання його робочої сили. Цей особливий вид ціни ще називають ставкою заробітної плати. Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку працівник одержує за погодинну, денну, місячну роботу. Реальна заробітна плата – це сума товарів і послуг, які можна придбати за грошову (номінальну) заробітну плату. Вона залежить від двох чинників: величини заробітної плати – прямо; рівня цін на життєві блага – обернено.

Праця– це ресурс, який займає особливе місце на ринку ресурсів у зв’язку з тим, що доходи від цього ресурсу є домінантними для найчисленнішої соціальної групи населення в будь-якій країні світу. Заробітна плата – це основний вид доходу. Для більшості домогосподарств вона є головним джерелом формування їх бюджетів. У розвинутих країнах на зарплату припадає переважна частка національного доходу.

 

Крім погодинної та відрядної, використовують й інші форми та системи оплати праці: погодинно-преміальну, відрядно-преміальну, акордну та інші. Все ширше використовують так звані гнучкі форми оплати праці. У США, наприклад, використовують такі чотири системи оплати праці, коли поряд з твердим окладом передбачена винагорода результатів праці на принципах участі в прибутках фірми:

· участь у доходах;

· участь у прибутках;

· одноразова винагорода (за конкретно виконане завдання);

·

Погодинно-преміальна

Проста погодинна

Акордна

Відрядно-прогресивна

Відрядно-преміальна

Пряма відрядна

Погодинна

Відрядна

Колективний підряд

Індивідуальний підряд

Форми і системи заробітної плати

плата за кваліфікацію і знання.

·

 

Національний рівень заробітної плати

Чинники, що зумовлюють національний рівень заробітної плати

Економічне становище країни Суспільна продуктивність праці Виробництво ВНП на душу населення

Інтенсивність праці Визначення середньої напруженості праці, що склалася в країні

Конкуренція на ринку праці Співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу

Величина вартості робочої сили Традиційні потреби людини Споживчий кошик

Організація оплати праці Особливості оцінювання міри праці та результатів виробництва Форми і системи оплати праці

Структура міри праці

 

 

Якість праці

Кількість праці

 

 

Складні-сть праці

Кваліфіка-ція працівників

Умови праці

Відповідаль-ність за виконувану роботу

Народно- господарське значення галузі

Трива-лість робочого часу

Ступінь інтенсив-ності праці

Мінімальний рівень заробітної плати має бути не нижчим від прожиткового мінімуму. Прожитковий мінімум – це мінімальна кількість засобів, потрібних для забезпечення життєдіяльності працівника і членів його сім’ї, відновлення робочої сили. Існують дві основні форми прожиткового мінімуму: 1) фізіологічна (життєві засоби, потрібні для задоволення лише головних фізіологічних потреб) та 2) соціальна (мінімальні духовні та соціальні потреби).

 

Держава

Союзи підприємців

Профспілки

Працівник (пропозиція послуг праці)

Роботодавець (попит на послуги праці)

Ставка заробітної плати

Учасники формування ставки заробітної плати

Підприємницький прибуток – це винагорода, яку одержує підприємець за виконання організаційних, управлінських функцій, новаторство та ризик

Доходи від власності та рентні доходи. Сімейні доходи, їх структура та використання. Заощадження як необхідний елемент у структурі сімейних доходів.

Підприємницький прибуток

Нормальний – елемент витрат виробництва, винагорода підприємця за виконання управлінських функцій

Економічний – різниця між розрахунковим прибутком і нормальним прибутком

Розрахунковий (бухгалтерський) – різниця між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво

 

Рента – це ціна, що сплачується за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких суворо обмежена. Позичковий процент – винагорода, яку одержує власник грошей за те, що надав їх суб’єктам господарської діяльності. Дивіденди – доходи власників функціонуючого капіталу у вигляді нарахувань на акції.

 

 

Середній рівень доходів населення країни та їх диференціацію найчастіше визначають на основі аналізу сімейних доходів. Сімейний дохід – сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв’язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім’ї. Джерела сімейних доходів досить різноманітні. Доходи сім’ї можуть складатися як з трудових доходів, так і з доходів від власності та у вигляді соціальної допомоги.

Джерела формування сімейних доходів

 

 

власність на ресурс «праця», який не має відособленого від власника існування і забезпечує доходи у фірмах (заробітна плата, доходи від особистого підсобного господарства, від індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, нормальний прибуток підприємця, гонорари);

власність на ресурси, що мають відокремлене від їх власника існування, забезпечує такі форми доходів: процент, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди тощо;

інші джерела (спадщина; дарування; виграші і т. ін.).

Про рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімейних доходів, а й напрямки їх використання, до яких належать: · придбання економічних благ довгострокового користування (квартир, меблів, електропобутової техніки, затрати на освіту, довгострокове страхування життя тощо); · придбання економічних благ поточного споживання (одяг, їжа, оплата комунальних послуг з охорони здоров’я, транспортних та інших послуг); · сплата податків та обов’язкових неподаткових платежів; інші витрати; · придбання цінних паперів, нерухомості та іншого майна з метою збереження цінності заощаджень або ж з метою отримання додаткових доходів на заощаджені кошти; · інші витрати ·

Заощадження – це частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження З дорівнюють національному доходу НД мінус споживання С: З = НД-С. Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава. У ринковій економіці основними об’єктами заощадження є домогосподарства та підприємства

державні трансфертні виплати (пенсії, допомоги, безплатні послуги в галузі освіти та охорони здоров’я, пільги та ін.

 

 

Диференціація доходів та її межі. Крива Лоренца і коефіцієнт Джині.

Найчастіше для виявлення ступеня рівномірності розподілу доходу загальну кількість сімей (100%) ділять на п’ять рівних за чисельністю груп, тобто кожна група містить 20% населення. Для кожної групи обчислюють її частку у сукупному особистому доході за відповідний рік. Ступінь нерівності розподілу доходів між домогосподарствами часто ілюструють за допомогою кривої Лоренца.Її будують так: по горизонтальній осі відкладають п’ять груп сімей, кожна з яких містить 20% населення; по вертикальній осі – частку кожної групи сімей у сукупному особистому доході. Площа між бісектрисою OA і кривою Лоренца (L) характеризує ступінь нерівності розподілу доходу. Чим менша ця площа, тим вищий ступінь рівності розподілу доходу, і навпаки.

Крива Лоренца

Криву Лоренца доповнює коефіцієнт (індекс) Джині. G = SL / S OAB, де G – коефіцієнт Джині; S L – площина між прямою ОА та кривою Лоренца; S OAB – площина трикутника ОАВ. Чим більший коефіцієнт Джині, тим менш рівномірно розподіляються доходи

Крива Лафера

Крива відображає взаємозв’язок між величиною ставки податків і надходженням за їх рахунок коштів у державний бюджет. При підвищенні ставки податку доходи держави за рахунок податків спочатку збільшуються. Якщо податкова ставка перевищує деяку межу – точку М, то доходи від податків починають зменшуватися. Великі податки знижують стимули виробництва та зменшують доходи держави за їх рахунок і навпаки. Зниження податків у такому випадку поліпшує стан державних фінансів.

У відповідності з кривою Лафера податкові надходження при більш високій ставці в точці N і при більш низькій у точці Lоднакові. Але якщо ставка податків у точці N не стимулює попит, то ставка податків у точці L створює стимули до праці, заощадження та інвестицій, стимулюючи розширення виробництва та збільшення національного доходу.