Залізний закон заробітної плати Т.Р. Мальтуса.

Заробітна плата потрапляє в центр уваги Мальтуса в ході ана­лізу попиту як одного зі складових рівноваги. Зазначаючи, що всі інші види доходів впливають лише на еластичність попиту, він ука­зує на тісний зворотний зв'язок заробітної плати із розмірами при­бутку, отже, з інвестиціями. Одночасне їх зростання, таке, що не призвело б до спаду виробництва, можливе лише за певних умов.

Мальтус розрізняє номінальну (грошову) та реальну заробітну плату, вказуючи, що сукупність необхідних засобів існування, які ро­бітник може придбати на свою заробітну плату, визначає її реальну величину, а номінальна заробітна плата — це сума отриманих робіт­ником грошей; вона менше зв'язана з обсягом життєвих засобів, є відносно самостійною і змінюється під впливом кількох чинників.

Мальтус робить висновок, що заробітна плата має відповідати кільком вимогам: не перешкоджати нагромадженню, забезпечувати реа­лізацію тієї частини суспільного продукту, що є необхідною для від­творення певної, визначеної обсягами виробництва, кількості робо­чої сили, сприяти стабілізації відтворювального процесу.

На його думку, сталість процесу зростання попиту можна забез­печити за рахунок стабілізації номінальної заробітної плати. Це дасть змогу стабілізувати інвестиційний процес, який орієнтувати­меться на певний фонд заробітної плати. Природний рівень фонду заробітної плати, на думку Мальтуса, визначається обсягами ви­робництва, він є сталим для певного проміжку часу, а коливання за­робітної плати зв'язані лише з динамікою зайнятості.

Тоб­то зміни відбудуться в межах фонду заробітної плати, і не спричи­нятимуть скорочення виробництва з усіма його негативними наслідками.

Зазначивши, що існує об'єктивно зумовлений фонд заробітної плати, який тісно зв'язаний з обсягами виробництва, з визначеною кількістю засобів існування, що зростають повільніше, ніж населен­ня, Мальтус формулює закон спадання рівня заробітної плати, згід­но з яким перенаселення спричиняє зниження заробітної плати до прожиткового мінімуму. Тобто заробітну плату Мальтус розглядає як економічний чинник, що сприяє обмеженню приросту населення.

На думку Мальтуса, зафіксований фонд заробітної плати визна­чального впливу на виробництво не матиме, але виступатиме як один із факторів зростання попиту на інвестиції. Він доводить, що рівень зайнятості за умов спаду виробництва не можна регулювати з допомогою заробітної плати, оскільки зменшується не лише постійний капітал, а й фонд заробітної плати разом із ним. З іншого боку, зменшення фонду номінальної заробітної плати, яке завжди супроводжується падінням реальної, призводить до звужен­ня сукупного попиту.

Отже, на думку Мальтуса, стабільне тривале зростання виробни­цтва можна забезпечити, створивши умови для постійного збіль­шення нагромаджень, що досягається стабілізацією платоспромож­ного попиту (сталим фондом номінальної заробітної плати).

31.Основний зміст праці К. Маркса „Економіко-філософський рукопис”, злиденність філософії, „Наймана праця ”.

Карл Генріх Маркс (1818—1883) народився в Трірі в сім'ї адвоката. Після закінчення гімназії 1835 р. вступає до Боннського } університету, згодом навчається в Берлінському університеті на юридичному факультеті, який закінчує 1841 р., отримавши вчений ступінь доктора філософських наук. У січні 1842 р. Маркса запросили до Кельна очолити «Рейнську газету». Саме тоді він знайомиться з Фрідріхом Енгельсом, який цілком поділяє погляди Маркса проблеми соціально-економічного розвитку.

Праця Маркса «Економічно-філософські рукописи 1844 року» не призначалась до друку, але була важливим етапом становлення його економічних поглядів. У ній Маркс звернувся до проблеми відносин між працею та капіталом, яку визнав за головну в суспі­льних відносинах. У цьому контексті він розглядає капітал як на­копичену чужу працю. Усі форми доходів, що існують у суспільст­ві, мають експлуататорську природу. Лише заробітна плата є результатом зусиль найманого робітника, але її капіталіст намага­ється постійно зменшити, користуючись своєю монополією на власність щодо засобів виробництва.

Основу життя суспільства Маркс убачає в матеріальному вироб­ництві, форма якого зумовлюється формою власності. За капіталіз­му — це власність на засоби виробництва й робочу силу. Розвиток приватної власності в такій формі веде до її загибелі, а отже, до змі­ни існуючого ладу.

В «Економічно-філософських рукописах» Маркс стверджує, що досі політекономія як наука захищала існуючий лад, відповідала йо­го потребам. Нині її предметом мають стати відносини між працею та капіталом.

Дві праці Карла Маркса «Злиденність філософії» (1847 р.) та «Наймана праця і капітал» (1849 р.) були першим кроком на шляху до створення цілісної економічної доктрини. Вони свідчать про те, що погляди його вже повністю сформувались.

Питання, на які намагається дати відповідь Маркс, полемізуючи з «Філософією злиденності» Прудона, стосуються проблеми можливо­го вдосконалення капіталістичного суспільства. Аналізуючи категорії виробництва — вартість, заробітну плату, ренту, він доводить, що ці економічні явища об'єктивно зумовлені формою власності, рівнем розвитку суспільства. їх не можна довільно створити, чи відмінити.

Суть економічних відносин у капіталістичному суспільстві, при­родна суть капіталу, на його думку, визначаються поняттям вартос­ті. З цієї позиції, за Марксом, можна пояснити всі економічні явища, передовсім відносини експлуатації. Він розкриває суть капіталісти­чного нагромадження і його наслідки, заробітної плати як життєвого мінімуму робітника, вказує на існування генетичного зв'язку гро­шей та товару, критикує Номіналістичну теорію грошей Прудона. Маркс досліджує явище конкуренції і доводить, що вона формує монополізм.

«Наймана праця та капітал» стала дальшим розвитком економіч­них ідей, викладених у попередній праці. У цьому творі Маркс знов повертається до проблеми заробітної плати й капіталу, досліджує вплив нагромадження капіталу на становище робітничого класу, вплив різноманітних чинників на рівень цін, розкриває механізм дії закону вартості. Він уперше визначає показник ступеня експлуата­ції, тобто співвідношення заробітної плати та прибутку, аналізує чинники, котрі впливають на рівень заробітної плати, та висловлює засадну думку марксизму, що наймане рабство перетворює робітни­ка на товар, який має свою ціну, і ця ціна (заробітна плата) зміню­ється під впливом попиту та пропозиції.

Ранні праці Маркса не тільки мали соціальну спрямованість і працювали на революційну ідею, але водночас були й першими спробами систематизації економічної теорії.

32.Основні ідеї „Капіталу” К. Маркса.

Праця над цим фундаментальним твором тривала понад п'ятнадцять років. її було задумано як критичний огляд поширених у ті часи економічних теорій. Кілька рукописних варіантів «Капіта­лу» (1857—1865) у вигляді нарисів та закінчених теоретичних викладок давно були готові до друку, однак Маркс намагався надати цьому твору харак­теру вичерпної, логічно закінченої теорії. Головною метою дослі­дження, за словами Маркса_? було «відкриття економічного закону руху сучасного суспільства».

Перший том «Капіталу» вийшов з друку 1867 р., і йому Маркс дав заголовок — «Процес виробництва капіталу».

Центральною проблемою цього тому є проблема виробництва додаткової вартості як основи розвитку й виразника відносин між капіталом та працею. Теза, з якої виходить Маркс у своєму аналі­зі, — це визначальна роль виробництва щодо розподілу, обміну та споживання.

Дослідження починається з визначення ролі грошей та товару у становленні капіталізму. Аналізуючи просте товарне виробництво, Маркс доводить, що існування в докапіталістичну добу товарного виробництва й торгівлі, яка обслуговувалась за допомогою грошей, історично зумовлює виникнення капіталу.

Другий том «Капіталу». Другий та третій томи «Капіталу» ви­йшли в світ завдяки Фрідріху Енгельсу, що, виконуючи заповіт Ма­ркса, доопрацював його рукописи і забезпечив їх видання. Вони бу­ли логічним продовженням та розвитком ідей першого тому.

Другий том «Капіталу» має заголовок «Процес обігу капіталу».

Розглянувши проблеми виробництва капіталу, Карл Маркс, ви­значаючи його суть, указував, що капітал виникає в обігу та поза обігом одночасно. Обіг зумовлюється виробництвом і набирає тих форм, які відповідають вимогам виробництва. Проблема, що її Маркс намагається вирішити в другому томі «Капіталу», — це визначення ролі обігових форм у створенні додат­кової вартості та капіталу, а також дослідження суперечностей обігу за капіталізму. Визначаючи сферу обігу капіталу, Маркс починає аналіз із ви­вчення руху абстрактного суспільного капіталу, який він розглядає як суму індивідуальних капіталів.

Третій том «Капіталу». Процес руху капіталу, що розглядає­ться Марксом як єдність процесу виробництва та обігу, не може дати повного уявлення про всі форми капіталу, що забезпечують суспільне відтворення. Тому Маркс повертається до аналізу проце­су капіталістичного виробництва, взятого у єдності всіх його сторін. Він намагається знайти і показати ті форми, що виникають з процесу руху капіталу, що проявляються на поверхні економічних явищ унаслідок взаємовпливу різних капіталів та конкуренції між ними. Саме цим проблемам присвячено III том «Капіталу», що ви­йшов у світ 1894 р. під назвою «Процес капіталістичного виробни­цтва, узятий в цілому».

Четвертий том «Капіталу» — «Теорії додаткової вартості» — вийшов у світ в 1905—1910 рр. за редакцією К. Каутського, якому Енгельс заповів видання цієї праці. Цей том відповідає тій частині «Економічних рукописів 1861—1863 рр.», що в ній Маркс викладає майже двохсотрічну історію пошуків джерел додаткової вартості буржуазною політичною економією. На відміну від «Критики полі­тичної економії» (інша назва «Капіталу») ця частина є оглядом роз­витку теорії і коментарем до спроб проаналізувати механізми руху капіталістичного виробництва з позицій обігу та теорії вартості.

У цій праці розглянуто економічні погляди Джеймса Стюарта з його систематизацією вчень меркантилістів і зачатками фізіократи­чної теорії; Вільяма Петті, що започаткував класичну школу; Франсуа Кене з його «Економічною таблицею»; Адама Сміта з аналізом переваг та недоліків його трудової теорії вартості.

Особливо докладно Маркс аналізує теорію Давида Рікардо, стверджучи, що послідовники Рікардо вульгаризували його по­гляди, прискорюючи тим самим розпад класичної школи політич­ної економії.

Він критикує погляди Карла Родбертуса та Томаса Мальтуса, Джеймса Мілля та Джона Мак-Кулоха, котрі, хоч і вважали себе по­слідовниками Рікардо, переглядали трудову теорію вартості.

Маркс помічає зародження економічних теорій пролетарського спрямування, однак критикує їх авторів за спрощені підходи до по­яснення суті класової боротьби, за нерозуміння значущості теорії Рікардо.

Четвертий том «Капіталу» був, по суті, першим дослідженням з історії економічної думки. Водночас у ньому розглядалася й низка важливих теоретико-економічних проблем: питання відтворення, криз, продуктивності праці, продуктивної та непродуктивної праці, абсолютної та диференційної ренти, прибутку, ціни виробництва. Саме цей том дає уявлення про велетенський обсяг опрацьованого Марксом матеріалу.

Отже, фундаментальна праця, що була задумана тільки як еконо­мічне обґрунтування революційної теорії, стала дуже глибоким еко­номічним дослідженням. Маркс спромігся розв'язати ті проблеми, на які вказувала ще класична політекономія, але вирішити їх з пози­цій теорії трудової вартості не змогла. В «Капіталі» він відобразив діалектику розвитку капіталістичного суспільства, проаналізував усебічно все суттєве в економічних явищах та форми їхнього про­яву, указав на генетичну спадковість цих форм. Маркс шукав і зміг дати визначення причин порушення економічної рівноваги та супе­речностей у розвитку капіталізму, спираючись на теоретико-економічні аргументи, і тим самим продемонстрував можливості економічної теорії.