Економічна теорія недосконалої конкуренції Дж. Робінсон.

Теорія недосконалої конкуренції Дж. Робінсон. Джоан Вайо-лет Робінсон (1903—1983) закінчила Кембріджський університет і залишилась працювати в ньому на викладацькій посаді. Головна її праця (побудована на завадах неокласи­цизму) «Економічна теорія недосконалої конкуренті» стала відомою в усьому світі.

Дж. Робінсон ставить собі за мету довести, що конкуренція за умов монополізації виробництва видозмінюється, але зберігається, як зберігається сам ринок. Щоб довести це, Робінсон користується прийомами неокласичної школи, її основоположними категоріями — граничний дохід, еластичність попиту і пропозиції і т. ін.

Вона виходить із того, що категорія досконалої конкуренції є абст­рактною моделлю, яка ідеалізує реальне становище на ринку, але має важливе значення для розуміння принципів ринкової поведінки фірми. Її увагу привертають інші ринкові ситуації: чиста монополія, монопсонія, олігополія та зв'язані з ними форми монополізації рин­ку, їхню природу Робінсон виводить із відношення економічних агентів до факторів виробництва та диференціації товарного світу.

Вона виходить із того, що в економіці не існує незалежних само­стійних виробників; що об'єктивними є процеси концентрації, корпоратизації, зумовлені перевагами великого виробництва; що моно­полії впливають на ринкове співвідношення попиту і пропозиції та забезпечують різноманітні форми контролю над ринком. Чисту (абсолютну) монополію вона визначає, як володіння продуктом, для якого немає близького замінювача. Покупець у та­кому разі позбавлений можливості вибору і змушений купувати то­вар у монополіста (один продавець — багато покупців). Існування чистої монополії Робінсон зв'язує з монополією на фа­ктори виробництва, особливо на сировину. Тому чиста монополія, на думку Робінсон, — це швидше теоре­тичне поняття, а не реальна ситуація. На ринку вона так само мало­ймовірна, як і досконала конкуренція.

Дж. Робінсон указує також на те, що монополія не обов'язково зв'язана з виробництвом і власністю на окремий вид товару. Виробники однорідних, але неоднакових за характеристиками товарів стають монополістами. Монополія — це не що інше, як наявність одного продавця кожного специфічного товару. Монопсонія — ситуація, протилежна чистій монополії (один по­купець — багато продавців). Аналізуючи цю ситуацію, Робінсон по­казує, що монопсоніст також може застосовувати цінову дискримі­націю і в такий спосіб контролювати ринок. Але і його влада на ринку обмежується багатьма факторами.

Реальним для ринку є щось проміжне між чистою конкуренцією та чистою монополією, і на думку Робінсон, такий стан наочніше відображає чинники поведінки монополістів на ринку. Це тип рин­ку, який контролюється кількома фірмами, — олігополія. Як прави­ло, фірми об'єднуються і перешкоджають вступу інших фірм на ри­нок, У результаті там панує обмежена кількість виробників однорідного або взаємозамінного продукту.

Ціноутворення за умов недосконалої конкуренції. Особливістю олігополії є взаємозалежність рішень панівних фірм у галузі цінової політики. Жодне таке рішення не може бути прийняте без урахуван­ня можливих контрзаходів з боку конкурентів. Отже, за олігополії проведення власної цінової політики стає неможливим: конкуренція втрачає свою досконалість і набирає но­вих форм, в яких синтезуються монополія й конкуренція, що дає змогу поєднати їхні переваги і змушує примиритись із поєднанням їхніх недоліків. Це проявляється в тім, що ціна втрачає свою елас­тичність, через підвищення цін зменшується рівень пропозиції, спадає попит.

Водночас Робінсон указує на те, що цінова конкуренція в оліго­полії не припиняється, вона здійснюється за рахунок якісної моди­фікації товару, зміни його функціональності, поліпшення реклами, запровадження нових форм торгівлі. Один продукт може бути замі­нений іншим того самого виду, але вищого гатунку, тобто дорож­чим. Зростає роль торговельної марки, реклами. Покупець ураховує якість, транспортні витрати, обслуговування, надання кредиту, упа­ковку, зовнішній вигляд. У такий спосіб відбувається диференціація однорідного товару, що забезпечує новому його різновиду таке саме монопольне становище на ринку.

Але Робінсон не приділяла окремої уваги аналізу проблеми ди­ференціації товару, вона обмежилась висновком, що в суспільстві кожен виробник є наперед визначеним монополістом. На її думку, диференціація продукту є не єдиною і не визначальною умовою влади монополіста на ринку і Робінсон підкреслює, що передумовою виникнення олігополії і недосконалої конкуренції є концентрації виробництва, що «скрізь можна спостерігати тенденцію до монополізації, яка проявляється у програмах обмеження, системах квоту­вання, раціоналізації, зростанні гігантських компаній»

Пропонуючи свою теоретичну концепцію, Робінсон дотримува­лася антимонополістичної позиції, виступала проти засилля моно­полій. Вона вважала за необхідне антимонопольне втручання дер­жави в процеси концентрації та централізації капіталів, розглядала профспілковий рух як фактор стримування і протидії монополізму підприємців у галузі формування заробітної плати.

63. Предмет, проблеми, методологія і структура курсу „Історія економічних вчень”

Економічне життя суспільства є надзвичайно багатогранним. Йо­го вивчає система економічних наук, які включають науки про за­гальні закони економічного розвитку, галузеві економічні науки, науки, що розглядають конкретні економічні процеси та явища, на­уки про народне господарство.

Економічна думка зародилась у глибокій давнині і пройшла складний шлях від емпіричного розуміння економічних явищ до формування наукових теорій. Очевидно, уже в первісному суспіль­стві люди замислювались над економічними явищами. Але ці їхні погляди ще не складалися в будь-яку систему. Перші спроби систе­матизації економічних поглядів можна віднести до стародавньої до­би й середньовіччя. Проте й вони ще не склались у наукові системи.

Економічні знання стали самостійною галуззю досліджень у XVI—XVII ст. — в епоху меркантилізму, хоч і тоді дослідники за­ймалися аналізом тільки окремих економічних проблем.

Меркантилістів цікавили, зокрема, питання визначення суті ба­гатства, яке вони ототожнювали із золотом і сріблом, регулювання зовнішньої торгівлі з метою забезпечення припливу дорогоцінних металів у країну, заохочення експорту, протекціоністські тарифи на імпортні товари тощо.

Послідовники й учні А. Сміта розвивають теорію, вносять в неї нові ідеї. Згодом з'являється критична течія у політичній економії, представники якої (зокрема С. Сісмонді, котрий називав себе учнем А. Сміта) виступають із критикою «економічної ортодоксії». Ця критика забезпечила появу нових напрямів економічної думки. Формуються соціалістичні ідеї. Виникає утопічний соціалізм, з'являється марксизм, який проголошує себе науковим соціалізмом.

У 70-х роках XIX ст. економічна думка була репрезентована, з одного боку, історичною, а з іншого — суб'єктивно-психологічною школою, яка ознаменувала розвиток політичної економії па нових, маржинальних (граничних) засадах. На цих засадах наприкінці XIX ст. формується неокласичний напрям економічної думки, з по­явою якого зв'язане становлення мікроекономіки. Новим етапом розвитку політичної економії стала поява у 30-х роках так званого кейнсіанства. Кейнсіанці, на відміну від неокласиків — прихильників економі­чного лібералізму, на перший план висувають проблему регулюван­ня ефективного попиту. Неокласичний напрям і кейнсіанство з моменту їхньої появи і до наших днів пройшли складний еволюційний шлях, по черзі виходя­чи на перший план і в економічній теорії, і в економічній політиці.

Своєрідним напрямом економічної думки с інституціоналізм, який виник наприкінці XIX — на початку XX ст. Цей напрям, який за предмет свого дослідження взяв переважно позаекономічні фак­тори, розширив поле аналізу економічних наук, інтегрував економі­чну теорію з іншими суспільними науками.

Процес розвитку економічних поглядів та ідей і є предметом іс­торії економічної думки. Цей курс охоплює також економічні по­гляди, які не склалися в систему. Складовою частиною його є історія економічних учень, тобто економічних поглядів, які об'єднувались у певну систему. Таким чином, історія економічних учень є поняттям вужчим, ніж історія економічної думки. А історія політичної економії, у свою чергу, є основою історії економічних учень.

Щодо методико-методологічних засад аналізу історії економіч­ної думки, то вони можуть бути різними залежно від того, якої мети бажає досягти дослідник. У літературі виділяють, в основному, два принципи, два методи: історичний, або хронологічний, і логічний. Історичний підхід передбачає розгляд ідей, теорій у порядку їхнього виникнення та формування. Він дає змогу проаналізувати сукуп­ність поглядів, ідей на певному етапі суспільного розвитку й дальшу еволюцію цих ідей. Такий підхід може поєднуватися з аналізом со­ціально-економічних умов, що в них формувалися ці погляди та ідеї.

Логічний метод ґрунтується на дослідженні еволюції концепцій чи теорій, без достатнього урахування їхнього зв'язку з іншими тео­ріями та з історичними умовами. У такому разі досліджуються самі тільки теорії, концепції, логіка їхнього розвитку. Досить часто оби­два методи поєднують.Варто згадати і так званий мотиваційний, або класовий, метод, коли аналіз економічної думки підпорядковується економічній мо­тивації. Визначаються класи, які ведуть боротьбу за відповідну част­ку кінцевого продукту, а відтак — класова позиція теоретиків, ідео­логів того чи того класу. Цей метод використовував К. Маркс і його послідовники.

Може застосовуватись і територіальний метод, що передбачає до­слідження історії економічної думки в певних країнах. Кожний метод має свої переваги і недоліки. Застосовується той чи той метод, як уже зазначалось, залежно від того, які завдання ставить перед собою до­слідник. Може використовуватись поєднання різних методів, особли­во у разі навчальних, а не безпосередньо наукових завдань