Соціально-правовий варіант інституціональних досліджень Дж. Коммонса.

Джон Роджерс Ком­монс (1862—1945). Систему його поглядів викладено в таких пра­цях, як «Розподіл багатства» (1893), «Правові основи капіталізму» (1924), «Інституціональна економіка. її місце в політичній економії» (1934), «Економічна теорія колективних дій» (1950).

На формування світогляду Коммонса великий вплив справила його практична діяльність. Він здобув університетську освіту, пра­цював у кількох американських університетах, в урядових устано­вах, певний час був фактично одним із ідеологів Американської фе­дерації праці, брав участь у розробці низки законопроектів.

За його участю було підготовлено такі фундаментальні наукові праці, як «Документована історія промислового суспільства» у деся­ти томах (1911) та «Історія робітничого класу в США» (1918— 1935). Як і Веблен, Коммонс в основу аналізу бере позаекономічні інститути. Коммонса на перший план висував юридичні, правові но­рми. Він досліджує дію колективних інститутів: сім'я, виробничі корпорації, профспілки, держава тощо. Він дійшов висновку, що прагнення в економіці виявляються через суди. Суди він роз­глядає як важливий фактор економічного розвитку. Коммонс формулює «юридично-мінову концепцію» суспільного розвитку. її суть полягає в тім, що в основу розвитку він покладав мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідною економічною категорією він оголошує юридичне поняття угоди. Відносини між капіталістом і робітником теж є угодою рівноправних членів суспільства.

Сама угода, яка становить основний елемент кожного економіч­ного інституту, включає в себе три моменти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це має означати, що всі суспільні конфлікти, усі супере­чності можна розв'язати. Запорукою цьому буде юридичне регулю­вання правил «угоди». Конфлікт може і мусить розв'язувати також держава, зокрема через встановлення судовими органами так званої розумної ціннос­ті. У концепції Коммонса категорія «розумної цінності» посідає ве­лике місце. Він навіть заявляє, що політична економія — це наука про процеси, які ведуть до встановлення «розумної цінності». Еко­номічна наука повинна займатися аналізом мети, якої, шукаючи до­бробуту, прагне людина.

Коммонс критикує класиків і неокласиків за їх визначення варто­сті і зазначає, що воно могло бути придатним колись. На думку Коммонса, юридичний підхід до визначення варто­сті є прагматичнішим. Він не заперечує необхідності врахування і витрат виробництва. Проте самі ці витрати він розглядає із суб'єктивно-психологічних позицій як притаманну людині внутрі­шню психологічну протидію стимулам до дій (протидія ризику, пе­редачі власності в наймання на невигідних умовах тощо). Саме в ре­зультаті такої протидії і виникає «розумна вартість». Таким чином, «розумна вартість» у Коммонса є не тільки результатом випадкового втручання судових органів у вирішення конфліктів між окремими підприємцями, а загальним принципом регулювання ними економі­чного життя.

Відтак у Коммонса капіталістична економіка набирає якогось не­реального, містичного характеру. З аналізу випадає не лише вироб­ництво, а й ринок, обмін. Усе це підмінюється лише «очікуванням майбутніх сприятливих угод».

«Інституціональна економіка» в Коммонса — це економіка «ре­гульованого капіталізму», «адміністративного капіталізму», або, як він інколи висловлювався, «розумного капіталізму». Ці характерис­тики зв'язані з визначенням ролі держави в капіталістичному суспі­льстві. Держава має забезпечити управління розвитком капіталісти­чної економіки, регулювати конфлікти не лише між окремими капіталістами, а й між капіталістами і робітниками.

Хоч Коммонс у молоді роки і набув репутації радикала, насправ­ді він не домагався зміни капіталістичних відносин. Він прагнув лише «розумного», правового вирішення суперечностей, конфліктів у суспільстві.

41.Коньюктурно статистичний варіант інституціональних досліджень У. Мітчела.

Уеслі Клер Мітчелл (1874—1948). Мітчелл — учень Веблена став творцем но­вого емпіричного напряму в інституціоналізмі. Він закінчив Чиказь­кий університет. На формування світогляду Мітчелла вплинули Жак Леб, Роберт Ф. Хоксі, Генрі Хетфілд. Але найбільше — Веблен і Дж. Дьюї. У Веблена Мітчелл запозичив ге­нетичний метод дослідження. Він сприйняв ідею Веблена про те, що традиції і звички мають стати головним предметом дослідження. Мітчелл поділяв думку Веблена щодо суперечності між виробницт­вом і бізнесом. Ця думка стала важливою складовою його аналізу розриву між рухом виробництва і рухом цін, а також між прагнен­ням індивідуального прибутку і турботою про спільне благо.

Проте Мітчелл не був сліпим послідовником Веблена, Він, зок­рема, критично оцінював ігнорування Вебленом статистики для до­казу своїх ідей. Сам Мітчелл нагромадив і систематизував величез­ний статистичний матеріал, який узяв за основу своїх досліджень.

Під впливом і керівництвом Дж. Лоренса Лафліна, визначного фахівця з проблем грошей, Мітчелл підготував і захистив докторсь­ку дисертацію з проблем паперових грошей часів громадянської війни, так званих грінбеків. Згодом він присвятив цьому питанню вичерпне дослідження «Історія грінбеків» (1903), яке здобуло висо­ку оцінку фахівців. У цій праці Мітчелл простежив рух цін, розро­бивши самостійно індекс роздрібних цін, і дійшов висновку, що за­лежність між цінами і кількістю грошей в обігу є менш очевидною, ніж стверджували класики.

У центр наступних досліджень Мітчелл ставить проблему руху виробництва, грошей, ціни. Політична економія в нього — це наука про інститути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинктах. Одним із них є тяжіння до прибутків. Виробництво товарів підпорядкова­не не виготовленню споживних вартостей, а одержанню прибутку. Мітчелл на відміну від Веблена, який критично ставиться до цієї проблеми, спокійно оцінює стан справ і заявляє, що прагнення при­бутку зумовлене існуючою «системою». Без прибутку підприємець не може виготовляти товари.

Як інституціоналіст Мітчелл підкреслює й інший бік проблеми соціальний, котрий розглядає як звичку одержувати й витрачати гроші. Цю звичку він називає рушієм економіки, яка визначає хара­ктер сучасних інститутів. Завдання економічної теорії полягає в тім, щоб вивчити взаємозв'язок між інститутами грошового господарст­ва й поведінкою людей. Мітчелл критикує класиків за те, що вони зводять усе до механі­чних законів попиту і пропозиції і не торкаються правил поведінки людей у грошовому господарстві. У нього гроші не просто засіб об­міну, а рушійна сила економічного життя, визначальною рисою якої стає проблема придбання й витрачання грошей.

Саму суть категорії «витрати грошей» він не зводить до марно­тратства, а розглядає її з позицій залежності від факторів, що не ко­нтролюються індивідуумом. Витрачання грошей часто зовсім не зу­мовлене потребами, а диктується намаганням підтримати імідж, перевершити суперника.

Інституціоналізм Мітчелла був емпіричним дослідженням сучас­ності. Широко використовуючи фактичний матеріал, статистику, він хотів не лише дати картину сучасного йому економічного розвитку, а й сподівався вирішити суперечності капіталізму. Особливу увагу він приділив аналізу циклічних коливань. Проблемою циклів займа­лась гарвардська школа кон'юнктурознавства і, зокрема, очолюване Мітчеллом Національне бюро економічних досліджень. В основу програми досліджень було покладено працю самого Мітчелла «Еко­номічні цикли», яку він опублікував 1913 р. і (з доповненнями) 1927 р. У своїх працях Мітчелл критикував відомі теорії циклів за те, що їх не підкріплено фактичним матеріалом, а за визначальну причину циклу вибрано якийсь випадковий фактор. Сам він хотів побудувати теорію циклів на підставі аналізу емпіричного матеріалу, який був би перевіреним поясненням дійсних фактів, а не суто логічною вправою.

У своїх працях Мітчелл дає детальний аналіз економічної активності, докладно описує явища, що відбуваються під час циклічного піднесення і спадів, досліджує статистичні дані.