Фізіократичні погляди А. Тюрго.

Анн Робер Жак Тюрго (1727—1781). Дальшого розвитку ідеї фізіократизму набули в працях Тюрго. Він народився в Парижі в дворянській сім'ї. Здобув ґрунтовну духовну освіту. Проте духовна кар'єра його не приваблювала. Він займається філософією, філоло­гією, географією, політичною економією. 1752 р. Тюрго посів висо­ку судову посаду в Паризькому парламенті. З 1761 р. він є губерна­тором Ліможа. Тюрго приятелює з Дідро і д'Аламбером, друкує кілька філософських і економічних статей у «Енциклопедії».

1766 р. він пише свою головну працю «Роздуми про створення й розподіл багатства», яку було спочатку опубліковано в журналі, а 1776 р. видано окремою книжкою. Праця надзвичайно цікава тим, що написана в лаконічній формі (у вигляді тез), але сповнена глибо­кого наукового змісту. Тюрго значно глибше від усіх фізіократів аналізує капіталістичні відносини, знімаючи з них феодальні наша­рування. Тюрго ліпше за інших розуміє класову структуру капіталі­стичного суспільства. На відміну від Кене, який поділяє суспільство на три класи, Тюрго всередині промислового класу й класу фермерів виділяє підприємців і найманих робітників. Він правильно розуміє статус найманого робітника. але заробітну плату він, як і Кене, визначає мінімумом засобів існування.

Тюрго, так само як і інші фізіократи, звертається до аналізу «чис­того продукту». Він його називає «фізичним даром родючості», «чи­стим даром» понад заробітну плату. Проте на відміну від багатьох інших, що в них «чистий продукт» є даром природи, у Тюрго він — результат більшої продуктивності праці робітника в сільському гос­подарстві. Праця сільськогосподарського робітника, проголошує Тюрго, «є єдиною працею, яка виробляє понад те, що йде на її оплату»".

Цінність у нього зв'язана з корисністю речі, її здатністю задово­льняти потреби. Цінність він визначає як «вираження міри оцінки, яку людина дає різним предметам своїх бажань». Тобто йдеться про суб'єктивну оцінку цінності. У процесі обміну кожна зі сторін виходить із власної оцінки «цінності значення». Суб'єктивно кожний з учасників обміну одер­жує більше, ніж віддає. Об'єктивно відбувається обмін рівновели­кими цінностями. Коли мінове співвідношення між речами, що об­мінюються, установилось, це означає рівновагу, або рівність інтен­сивностей «цінності значення» обох сторін..

Одне з центральних місць у вченні Тюрго займає проблема капі­талу. На відміну від Кене, який розглядає капітал у натуральній фо­рмі, Тюрго визначає його як «нагромаджену цінність». Капіталісти (промислові, торгові, позичкові), пише Тюрго, сконцентрували в своїх руках рухоме багатство (засоби виробництва, предмети спо­живання, гроші). Нагромадження багатства цей клас здійснив за ра­хунок власної ощадливості. Отже, первісне нагромадження капіталу, на думку Тюрго, є лише результатом ощадливості.

Прибуток у Тюрго (на відміну від поглядів Кене) — самостій­ний вид доходу. Він вважає правомірним прибуток промислового капіталіста й торговця, пояснюючи це тим, що без рухомого капіта­лу неможливе жодне виробництво. Капітал також сприяє збільшен­ню «чистого продукту». Капіталіст, авансуючи капітал, ризикує втратити його. Саме тому Тюрго прибуток промислового капіталіста й торговця розглядає як «заробітну плату за працю, турботи, ризик».

Тюрго був не лише видатним теоретиком, а й практиком, який намагався втілити в життя фізіократичні ідеї. 1774 р. він став мініст­ром фінансів Людовіка XVI. Він підготував і здійснив низку буржу­азних економічних реформ, які передбачали ліквідацію феодальних обмежень у торгівлі й виробництві, Ці прогресивні перетворення спричинилися до незадово­лення феодальної знаті. Король змушений був підписати наказ про відставку Тюрго й скасувати впроваджені ним реформи. Це був крах не лише реформ, які проводились від імені феодальної монархії, а й фізіократії у цілому.

Теорія вартості А. Сміта.

Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурного періоду. У його працях і в працях його послідов­ника Д. Рікардо класична політична економія досягла найвищого розвитку.

Народився А. Сміт у шотландському місті Керколді в родині ми­тного чиновника. Навчався в університетах Глазго і Оксфорда, де вивчав філософію, літературу, історію, фізику, математику. 1751 р. був обраний професором університету в Глазго і згодом очолив там кафедру моральної філософії. 1764 р. Сміт залишає університет і стає вихователем англійського герцога Баклю, з яким подорожує протягом трьох років. Перебуваючи у Франції, Сміт знайомиться з енциклопедистами і фізіократами. Повернувшись до Англії, він осе­ляється в рідному місті Керколді, де працює над книжкою «Дослі­дження про природу і причини багатства народів». її було опубліко­вано 1776 р. і вона здобула Смітові світову славу. Його стали називати «шотландським мудрецем», творцем нової науки — полі­тичної економії. Останні роки свого життя Сміт був митним коміса­ром Шотландії.

Знаменитою є його теорія вартості. Сміт, як і інші еко­номісти тієї доби, користується терміном «цінність», а не «вар­тість». Цінність у нього має два значення: корисність і можливість придбання інших предметів. Перше він називає «цінністю у спожи­ванні», друге — «цінністю в обміні». Це фактичне визнання спожи­вної й мінової вартості.

Для з'ясування основних правил, що визначають мінову цінність товарів, Сміт ставить три завдання: 1) визначити справжнє мірило мінової цінності, тобто визначити справжню ціну всіх товарів; 2) показати, з яких частин вона складається; 3) з'ясувати, через які обставини відбувається відхилення ринкової ціни від природної. Мінову, або природну, цінність товару Сміт, як і Петті, визначає че­рез працю. У творах Сміта дивовижно переплетені два погляди на цін­ність— суб'єктивний і об'єктивний. Суб'єктивний полягає в тім, що, на його думку, робітники оцінюють свою працю як жертву, як вимушену відмову від свободи й відпочинку. Водночас він оцінює працю об'єктивно як основу багатства. Проте саму працю він не аналізує як субстанцію вартості, а звертає головну увагу на мінову вартість, тобто на кількісний бік вартості.

Отже, у трактуванні теорії вартості Сміт не був послідовним. Він заявляє, що трудова теорія справедлива лише для «раннього, примі­тивного» суспільства. Коли ще працю не було поділено, вона могла бути мірилом для обміну.

З розвитком поділу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стає необхідним, тому що дає змогу одержувати найрізноманітніші товари. По-друге, як зазначає Сміт, багатство особи — це її можли­вість одержувати продукти чужої праці в обмін на свій продукт. За цих умов мінова цінність товару для товаровиробника буде визнача­тись кількістю чужої праці, яку він може одержати в обмін на оди­ницю свого товару.

Отже, перше з поставлених питань Сміт розв'язує цілком однозначно. Основу цінності товару становить праця, уречевлена в това­рах, які одержують з допомогою обміну на даний товар.

Сміт чітко бачив різницю між обміном товарів у пе­рвісному суспільстві і за умов простого товарного виробництва, коли виробники обмінювалися працею, уречевленою в товарах, і обмі­ном за умов капіталізму, коли відбувається обмін живої та уречев­леної праці. Робітники стають продавцями товару «робоча сила», а капіталісти — його покупцями. Отже, як пише Сміт, «три першооснови будь-якого доходу, як і будь-якої мінової цінності, — це заробітна плата, прибуток і рента»². Відтак цінність Сміт визначає доходами.

Визначення цінності як суми доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в XIX ст. стала панівною.

Щодо третього завдання, то воно зводиться до з'ясування причин відхилення ринкової ціни від природної. Природна ціна у Сміта — це, по суті, грошове вираження цінності. Природна ціна включає по­вну величину ренти, праці і прибутку. Ринкова ціна — та, за якою продається товар.

Сміт детально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринкової ціни від природної. За умов природного стану (вільної конкуренції) ринок працює як своєрідний регулятор природного тя­жіння руху товарних потоків до стану ринкової рівноваги. Попит і пропозиція стають факторами встановлення ринкової ціни. Людське втручання у вигляді різного роду привілеїв, монополії, регламентів порушує природний стан. Отже, Сміт постійно звертається до принципу природної свободи, до дії «неви­димої руки».