Кредитна система. Суть та функції кредиту. Основні форми кредиту. Банківський кредит. Кредитно-грошова політика в Україні.

Кредит (лат. creditum — позичка, борг) — позичка у грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк з виплатою відсотка, в процесі руху якої між кредитором і позичальником виникають відносини економічної власності (привласнення).

Рушійною силою відносин економічної власності між позичальниками і кредиторами є привласнення відсотка. Відсоток за кредит є ціною позичкового капіталу.

Способи залучення позикового капіталу

Внутрішні

Емісія фондових інструментів

Векселі

Інші цінні папери

Зовнішні короткострокові позикові кошти - короткострокові кредити банків; - короткострокові кредити й займи небанківських фінансових установ; - короткостроковий (товарний) кредит; - короткостроковий податковий кредит

Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу

Зовнішні довгострокові позикові кошти - довгострокові кредити банків; - довгострокові облігаційні позики; - довгострокові кредити і позики небанківських фінансових установ; - довгострокові державні цільові кредити; - фінансовий лізинг; - довгостроковий податковий кредит і пільги

Облігації

Реалізація внутрішніх резервів

Кредитування

Зовнішні

 

 

 

Внутрішні джерела створення позикового фінансового капіталу

Внутрішні короткострокові позикові кошти - короткострокові кредити і позики не сплачені в строк; - короткостроковий товарний (комерційний) кредит, не сплачений у строк; - внутрішня і зовнішня кредиторська заборгованість, строк сплати якої не настав; - прострочена внутрішня і зовнішня кредиторська заборгованість; - інші внутрішні короткострокові позикові кошти

Внутрішні довгострокові позикові кошти відстрочена та прострочена заборгованість за майно в оренді; - реструктиризований борг за кредитами та позиками; - відстрочена та прострочена заборгованість за облігаційними позиками; - відстрочена податкова заборгованість; - інші внутрішні довгострокові позикові кошти; - довгостроковий податковий кредит і пільги

 

 

 

 

Форми позикового капіталу

Своєрідний товар, тобто товар, де предметом купівлі і продажу слугує капітал. Суспільно-економічна характеристика капіталу як відносин економічної власності між найманими працівниками і власниками капіталу не відтворює ситуацію, коли позичковий капіталіст (як власник) віддає певну суму капіталу у кредит функціонуючому капіталісту, оскільки вони обидва є власниками.

Поверхова (фетишистська) форма. Рух позичкового капіталу на поверховий погляд набуває форми Г — Г1, тоді як промисловий капітал проходить три функціональних форми кругообігу — грошову, продуктивну і товарну (Г — Т...В...Т1...Г1).

Специфічна форма відчуження: як особливий товар він рухається в односторонньому порядку від кредитора до позичальника, а потім (у процесі погашення кредиту) — від позичальника знову до кредитора, але вже разом зі сплатою відсотка.

Капітал-власність — передається його власником (позичковим капіталістом) у тимчасове користування функціонуючому капіталісту (підприємцю) і перетворюється на капітал-функцію. Економічною реалізацією цієї власності є отримання позичковим капіталістом відсотка.

 

 

 

 

Позичковий ринок — сукупність відносин економічної власності з приводу купівлі-продажу грошового капіталу через посередництво фінансово-кредитних установ і фондової біржі відповідно до законів попиту і пропозиції, конкурентної боротьби.

Структура позикового ринку

ринок капіталів (середньо- і довгострокові кредити), які обслуговують рух основного капіталу

грошовий ринок (короткострокові кредити до 1 року, що обслуговують рух оборотного капіталу)

 

Ринок капіталів

фінансовий ринок (операції з цінними паперами)

іпотечний ринок (кредит надають під заставу нерухомості)

 

Грошовий ринок і ринок капіталів відрізняються рівнем відсоткових ставок, терміном проведення кредитних операцій, інструментами здійснення купівлі-продажу, обсягами здійснюваних операцій та ін.

Ринок позичкових капіталів

міжнародний

світовий

національний

 

У структурі конкретних джерел нагромадження позичкового капіталу найважливішу роль відіграють:

1) амортизаційні відрахування, які зберігаються на банківських рахунках;

2) частина нерозподіленого прибутку, що нагромаджується для розширення виробництва;

3) нагромадження позичкового капіталу в кредитній системі, тобто зростання власного капіталу і резервів банків;

4) капітали пенсійних фондів, які перебувають у довірчому управлінні банків, страхових компаній та інших кредитних інститутів.

Основними формами усуспільнення позичкового капіталу та особливостями його розвитку у розвинутих країнах є:

1) централізація кредиту у наймогутніших банках, монополізація ними кредитно-розрахункових операцій з промисловістю, торгівлею, державою, населенням;

2) укрупнення кредиту;

3) централізація грошових заощаджень і доходів різних класів, соціальних верств і груп; 4) збільшення доходів останніх;

5) зростаюче кредитування держави і збільшення виплат за відсотками по державному боргу;

6) активізація міжнародного обігу позичкового капіталу, зростання обсягів міжнародних кредитів;

7) посилення ролі міжнародних фінансово-кредитних організацій у кредитуванні держав.

Кредитні відносини — система економічних відносин між рівними економічними суб’єктами у процесі організації механізму кредитування, проведення певних маркетингових досліджень, передусім відносин економічної власності, які виникають з наданням коштів у позику і отриманням плати за неї.

Економічні відносини

Підсистеми

 

кредитні відносини: відносини між різними економічними суб’єктами (підприємствами, компаніями і банками з приводу надання комерційного та банківського кредиту; фізичними і юридичними особами та банками з приводу формування кредитних ресурсів банку та надання їх у позику за певну плату в умовах комерційного кредиту; між державою та фізичними і юридичними особами щодо надання позики державі та за умов державного кредитування; між юридичними особами країн у процесі здійснення міжнародних кредитних операцій тощо) щодо надання коштів у позику та плати за неї у формі відсотка як форми економічної реалізації власності.

кредитні відносини: проведення специфічних маркетингових досліджень (вивчення фінансового становища і кредитоспроможності позичальника), відносини менеджменту у діяльності банківських установ, управління різними видами операцій, вивчення та запозичення передового досвіду роботи банків в інших країнах та ін.

відносини економічної власності

організаційно-економічні

техніко-економічні

, управління різними видами операцій,

 

Суб’єкти — кредитор і позичальник, об’єкти — певна частина активів кредитних установ, залучені на депозити вклади фізичних та юридичних осіб тощо.

Основними формами кредиту є: комерційний, банківський, державний, міжнародний, іпотечний, споживчий.

Матеріально-речовим змістом державного кредиту є позики центральним та місцевим органам державної влади, а також такі засоби реалізації, як векселі, облігації, скарбничі зобов’язання. Суспільною формою державного кредиту стають відносини економічної власності між фізичними та юридичними особами, з одного боку, і державою — з іншого, з приводу надання такої позики та плати за неї. Фізичними особами можуть бути резиденти.

Формами економічної реалізації відносин державного кредиту є стабільне привласнення фізичними та юридичними особами відносно високих відсотків, значні знижки з номінальної вартості облігацій, звільнення одержаних доходів від оподаткування, викуп державою облігацій за завищеними цінами та ін.

Матеріально-речовий зміст споживчого кредиту становлять позики на придбання товарів в особисту власність довго-, середньо- та короткотермінового використання. Суспільною формою споживчого кредиту є відносини економічної власності між кредиторами (банками, небанківськими кредитними установами, торговельними організаціями й товаровиробниками) і споживачами (фізичними особами) з приводу надання позик та їх оплати. Формами економічної реалізації відносин споживчого кредиту є привласнення кредиторами доходів, утворених за рахунок завищених цін на товари, що продаються в кредит, відсотків за купівлю товарів на виплат, продаж неконкурентоспроможних товарів тощо.

Матеріально-речовий зміст іпотечного кредиту становлять позики під заставу нерухомого майна, закладні листи, іпотечні облігації, які у разі несплати позики теж стають елементом матеріально-речового змісту такого кредиту. Суспільною формою іпотечного кредиту є відносини економічної власності щодо надання позик на довготерміновій основі та плати за них між іпотечними банками, спеціалізованими іпотечними компаніями, універсальними комерційними банками, з одного боку, і позичальниками (фізичними та юридичними особами) — з іншого. Формами економічної реалізації відносин іпотечного кредиту є привласнення відсотків за наданий кредит, заставлене майно (у разі несплати позики та заниженої оцінки майна), спекуляції із закладними листами, продаж іпотечних облігацій промисловими й торговельними корпораціями, які е їхніми емітентами.

Сутність кредиту повніше в такому контексті розкривають виконувані ним функції:

— перерозподільна, яка передбачає перетворення на позичковий капітал вільних грошових коштів і капіталів, їх перерозподіл між сферами, галузями і підприємствами, вирівнювання галузевих норм прибутку, а опосередковано регулювання пропорцій у народному господарстві;

— економії витрат обігу, що здійснюється у процесі заміни повноцінних грошей як найдинамічнішої форми власності такими видами кредитних грошей, як векселі, банкноти і чеки, а на вищій стадії капіталізму — шляхом використання депозитних сертифікатів, кредитних карток, електронних рахунків та інших безготівкових розрахунків;

— прискорення концентрації і централізації капіталу. Завдяки цьому розширюються межі нагромадження приватного (в тому числі індивідуального), колективного, державного та інтернаціонального капіталу, здійснюється трансформація менш розвинутих типів і форм капіталістичної власності у розвинутіші.

— регулююча, яка виконується у разі перебування кредиту в руках держави, наднаціональних органів, національних і транснаціональних банків. Найважливішим суб’єктом регулювання в цій сфері є також держава, що здійснює регламентацію кредитної системи, ринку позичкових капіталів, порядку проведення безготівкових розрахунків тощо; створює фонд позичкового капіталу, регулює доступ позичальників на ринок позичкового капіталу, здійснює диференціацію відсоткових ставок, надає пільги і гарантії тощо. У такий спосіб відбувається антициклічне та антикризове регулювання економіки.

— політична, коли за допомогою кредиту (умов і обсягів його надання) наднаціональні економічні організації (наприклад, МВФ) впливають на внутрішню і зовнішню економічну політику багатьох країн, зокрема України. Так, умовами надання зовнішніх кредитів у нашій державі є лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, посилення доларизації української економіки, тотальна приватизація економіки.

Грошово-кредитна система – це форма організації грошового обігу, яка склалась в країні історично й закріплена законодавчо, вона надає цілісності грошовому обігу.

У структурі грошово-кредитної системи виділяють наступні елементи:

- найменування грошової одиниці (гривня, рубль, долар тощо). (У світі налічується понад 300 найменувань національних грошових одиниць);

- види грошей (види державних кредитних і паперових грошових знаків, розмінної монети, що мають законну платіжну силу);

- масштаб цін (історично обумовлений елемент грошово-кредитної системи, що визначав ваговий вміст дорогоцінних металів у грошовій одиниці, проте за умов символічних грошей даний елемент дещо трансформований і визначається державою у відповідному порядку в залежності від співвідношення товарної і грошової маси, ситуації на міжнародному фінансовому ринку тощо);

- порядок емісії грошей, їх обігу – випуск, вилучення та безперервний рух грошей у сфері обігу й виконання ними функцій засобу обігу і засобу платежу;

- організація готівкового обігу – складової грошового обігу, яка представляє собою розрахунково-платіжні операції за безпосередньої наявності готівки;

- організація безготівкових розрахунків – складова грошового обігу яка передбачає платежі без готівки, тобто перерахування банком сум з рахунків платників на рахунок отримувачів або зарахування взаємних вимог підприємств і громадських організацій;

- порядок обміну національної валюти на іноземну і регульований державою валютний курс;

- інститути, що обслуговують і регулюють грошовий обіг (Центральний банк, комерційні банки, небанківські фінансово-кредитні установи).