ТОП 10:

Банківська система. Банк як економічна категорія. Структура: банківської системи та її еволюція. Банки їх види та функції. Основні банківські операції. Банківський прибуток.



Банки (в економічному аспекті) — це фінансові інститути, що акумулюють грошові кошти та різноманітні нагромадження (золоті запаси, цінні папери та ін.), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, операції із золотом та дорогоцінними металами, забезпечують обіг грошей і цінних паперів, виконують інші функції.

. В «Економічній енциклопедії» за редакцією Л. Абалкіна банк охарактеризовано як «...спеціалізована фінансово-кредитна установа, призначена для: а) посередництва і кредитних відносин між економічними суб’єктами: мобілізації (концентрації) вільних грошових коштів і їх наступного розподілу у формі кредитів; б) грошових розрахунків між економічними суб’єктами; в) створення кредитних засобів обігу; г) перетворення в капітал грошових заощаджень населення і грошових доходів суб’єктів економіки».

У «Сучасному економічному словнику» банк розглядається як «...фінансова організація, установа, що проводить різноманітні види операцій з грошима і цінними паперами та надає фінансові послуги уряду, підприємствам, громадянам та одна одній».

У «Великому економічному словнику») банквизначено як «...фінансове підприємство, яке зосереджує тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у вигляді кредитів, позичок, ...займається посередництвом у взаємних платежах між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей».

На думку авторів «Банківської енциклопедії», «банки — установи, що акумулюють грошові кошти і нагромадження, надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, облік векселів, емісію грошей та цінних паперів, операції з золотом, іноземною валютою та інші функції».

Банк(італ. banca — лава, конторка) (у політекономічному аспекті) — система відносин економічної власності між банками та іншими суб’єктами господарювання з приводу формування активів, відчуження і привласнення депозитів ними (банками), виконання своїх функцій і проведення операцій та забезпечення на цій основі руху позичкового капіталу.

Уперше банки з’явилися за феодалізму, але банківська справа започаткувалася за рабовласницького суспільства. У XIV ст. банківські операції набули значного розвитку в Італії, Німеччині, Нідерландах, а банкіри кредитували передусім королів і феодалів.

За капіталізму у XVII—XVIII ст. банки поширилися в Англії. Перший акціонерний банк був організований у 1764 р. групою лондонських банкірів, а в 1844 р. за ним була закріплена роль центрального банку. Першими банкірами в Англії були, як правило, золотарі, що приймали на зберігання золото під розписки (які ставали при цьому депозитними квитанціями), що згодом набули форми векселів — банківських білетів.

У XVII—XVIII ст. найважливішою функцією банків було посередництво у кредитних платежах. З їх ростом позичковий капітал стає відокремленою формою промислового капіталу. Банки зберігають резервні фонди у вигляді цінних металів і вкладів у центральному банку.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. на основі зростаючої концентрації банківського капіталу виникають банківські монополії у формі банківських картелів, синдикатів (консорціумів), банківських трестів і концернів. Поряд з концентрацією відбувається і централізація банків.

Класифікація банків

змішані
комунальні
муніципальні
кооперативні
акціонерні
приватні
державні
Банки
За формами економічної власності

 

 

Банки
У залежності від функцій та характеру виконуваних операцій

емісійні
комерційні
інвестиційні
ощадні
іпотечні
зовнішньоторговельні

 

 


 

 

Центральний банк є головним елементом банківської системи, найважливішим елементом грошово-кредитної системи країни, що має монопольне право грошової емісії, збереження державних золотовалютних резервів, регулює грошовий обіг, кредитні та валютні операції, здійснює контроль над банківською системою та інші функції. У різних країнах центробанки мають назви національних, емісійних, резервних або державних.

Центральні банки виконують такі основні функції:

1) монопольна емісія грошей — за панування золотого стандарту забезпечувалась золотом і валютою, а після повної відмови від нього — здебільшого державними облігаціями. У деяких розвинутих країнах (США, Японії, Великобританії та ін.) банкноти становлять від 25 до 30 % грошового агрегату. Центральні банки повинні впливати на решту банківських депозитів. Банки мусять мати чималу частину готівки у своїх касах, щоб забезпечити клієнтам можливість у будь-який час зняти свої вклади з рахунків. Завдяки цьому центральні банки контролюють грошовий обіг. Прискорити обіг грошових засобів центральні банки можуть через національну систему клірингу (безготівкових грошових розрахунків, що ґрунтуються на взаємному зарахуванні клієнтами вимог і зобов’язань) або через спеціальні розрахункові палати.

2) акумуляція і збереження вільних коштів та обов’язкових резервів комерційних й інших банків та надання їм кредитів виконуються шляхом встановлення норм обов’язкових резервів банків стосовно різних категорій рахунків вкладників. Центральні банки різними методами також регулюють обіг грошей, у тому числі готівковий і безготівковий оборот. Регулювання готівкового обороту здійснюється через встановлення загального порядку ведення касових операцій (організації денних, вечірніх та інших кас), встановлення лімітів залишку грошей в операційній касі банку, визначення загального порядку формування грошових знаків, їх зберігання, визначення платіжності, порядку витрачання готівки за цільовим призначенням, передаванні її надлишку одними підприємствами іншим, лімітування залишків грошей у касах та ін.

3) здійснення єдиної грошово-кредитної політики, забезпечення стабільності грошової системи. НБУ також регулює функціонування грошово-кредитного ринку, використовуючи такі інструменти, як встановлення порядку формування комерційними банками обов’язкових резервів, проведення з 1994 р. кредитних аукціонів (з метою забезпечення рівноправного доступу до кредитів НБУ всіх комерційних банків), ломбардне кредитування, операції на фондовому ринку з державними цінними паперами, встановлення облікової ставки залежно від рівня інфляції, попиту і пропозиції на кредитних аукціонах, проведення операцій на валютному ринку.

4) надання кредитів і виконання фінансових операцій для уряду, яке здійснюється шляхом надання державі прямих кредитів (коротко- і довгострокових), купівлі державних облігацій (федеральних, штатів і місцевих) та ін., ведення рахунків для урядових установ і організацій, місцевих органів влади, для казначейства (міністерства фінансів або спеціальних державних фінансових органів, що займаються касовим виконанням державного бюджету). Наслідком цих процесів е постійне зростання державного боргу.

5) контроль над банківською системою центральні банки здійснюють шляхом встановлення мінімального розміру капіталу банку, коефіцієнта ліквідності, ліміту кредитів одному позичальнику, подання комерційними та іншими банками регулярних звітів центральному банку за встановленою формою, постійного контролю за дотриманням норм ведення банківських операцій.

НБУ з метою стримування темпів інфляції використовує такі монетарні методи, як зміна обсягів рефінансування, відсоткових ставок по рефінансуванню, встановлення кредитних меж, резервних вимог та управління обігом державних цінних паперів.

6) збереження офіційних золотовалютних резервів і здійснення операцій щодо їх розміщення. Офіційні золоті резерви продовжують виконувати роль резервного активу міжнародних платіжних засобів, своєрідного страхового фонду. За необхідності держава продає його або дає під заставу для забезпечення позичок за ринковими цінами.

7) визначення курсу національної грошової одиниці щодо валют інших країн здійснюється шляхом валютної інтервенції (купівлі та продажу центральним банком або казначейством іноземної валюти залежно від курсу), а також девальвацій (зниження валютного курсу) і ревальвацій (його підвищення) валюти.

 

Банківський прибуток є одним із найважливіших показників ефективності функціонування банку, його стабільності.

Банківський прибуток формується у результаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банків. Він є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту банківських працівників.

Прибуток банку — це різниця між валовими доходами банку та витратами. Прибуток банку складають:

- прибуток від основної діяльності;

- валовий прибуток, до якого, крім прибутку від основної діяльності, входять небанківські операційні доходи і витрати, відрахування в резерви, непередбачені доходи і витрати;

- чистий прибуток, який залишається у розпорядженні банку після сплати податку на прибуток.

Прибуток розподіляється таким чином:

- сплата податку на прибуток (в нашій країні ставка податку дорівнює 30%);

- відрахування до резервного фонду банку;

- відрахування до фонду матеріального заохочення;

- відрахування у фонд виробничого та соціального розвитку;

- відрахування в інші фонди банку;

- сплата дивідендів акціонерам.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.232.125.29 (0.006 с.)