Місце і роль кредитних операцій у банківській діяльності.

Місце і роль кредитних операцій у банківській діяльності.

Надання кредитів є основною економічною функцією комерційних банків, яка здійснюється для фінансування споживчих та інвестиційних цілей підприємств, фірм, фізичних осіб та державних організацій. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регі­онів, що ними обслуговуються, оскільки банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робо­чих місць, будівництву об'єктів соціального та культурного при­значення, а також забезпечують економічну стабільність.

Кредити становлять близько 60% всіх активів банку і забезпечують 2/3 усіх доходів. Вони є найбільш прибутковою, але й найбільш ризиковою частиною банківських активів.

Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами у банківських рахунках, із відповідним відображенням у балансах кредитора і позичальника. Отже, проведення банком кредитної операції зумовлене добровільним бажанням надати в тимчасове користування вільні кошти позичальнику, тобто надати банківський кредит.

Щодо сутності кредитної операції банку, то проведення їх проведення являє собою рух позикового капіталу, який надається банком позичальнику за плату на певних умовах, якими є принципи банківського кредитування. Кредитна операція відображає економічні відносини між кредиторами-позикодавцями (комерційними банками) і суб’єктами кредитування (позичальниками), якими можуть бути юридичні або фізичні особи.

 

2. Умови виникнення кредитної угоди між банком і позичальником Для виникнення кредитної угоди слід дотримуватись таких умов: Умови кредитування:

1. Кредити можуть надаватись у межах наявних вільних ре­сурсів банку.

2. Про кожен великий кредит (більший 10% власного капіталу банку) банк повідомляє НБУ.

3. Кредит видається за умови надання клієнтом у банк кредит­ної заявки.

4. Загальний розмір кредитів банку з урахуванням 100% поза­балансових зобов'язань та врахованих векселів одного позичаль­ника, не може перевищувати 25% власного капіталу банку.

5. Загальний розмір великих кредитів з урахуванням 100% по­забалансових зобов'язань, виданих банком, не може перевищува­ти 8-кратного розміру власного капіталу банку.

Обидва нормативи (п. 4 та п. 5) встанов НБУ.

6. При кредитуванні позичальника банк повинен дотримува­тися економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових страхових резерв­них фондів.

7. Рішення про надання кредиту повинно прийматися в банку колегіальне, тобто затверджуватися кредитним комітетом (комі­сією) та оформлюватись протоколом.

8. Кредити надаються всім суб'єктам господарювання незале­жно від форми власності за умов, що позичальник зареєстрова­ний як суб'єкт підприємництва. Для підтвердження цього пози­чальник — юридична особа подає до банку:

— статут;— установчий договір;

фізична особа:

— паспорт;— ліцензію.

9. Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначе­них кредитною політикою банку.

Ці параметри знаходять своє відображення в бізнес-плані бан­ку і включають:

а) пріоритетні напрямки кредитування;

б) обсяги кредитів;в) структуру кредитного портфеля;

г) граничний розмір кредиті на одного позичальника;

д) методику оцінки фінансового стану та ін.

10. Кред надаються тільки на комерц засадах із до­триманням:

а) оцінки кредитоспроможності позичальника, фінансової ста­більності, ліквідності, рентабельності;

б) кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені статутом;

в) позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансув об'єкта, що кредитується, певною сумою влас капіталу (за міжнародними стандартами 30% вл коштів у фінансув кредитного заходу).

11. Банки можуть надавати своїм клієнтам незабезпечені (бланкові) кредити, але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом. Інсайдерам незабезпечені кредити видаються в межах 50% номінальної вартості акцій, що перебувають у їх власності.

12. Кожний б розробляє власні полож «Про кредиту­в

13. Банк не може надавати кредити на покриття збитків клієн­тів, на формув та збільшення статут фонду клієнта, на внесення клієнтом коштів до бюджету та позабюдж фондів (за винятком кредитування за пот рахунком), а також під­приємств, проти яких поруш справу про банкрутство

Крім того, не надаються кредити підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непостачання товарно-матеріальних цінностей.

Заборонена видача кредитів підприємствам, які мають про­строчену заборгованість по раніше отриманих позичках (проте це твердження не є абсолютним, можливі винятки).

14. Обов'яз укладання між б і клієнтом кред договор

15.Проведення банком експертизи проекту чи господарської операції, що кредитується, на предмет окупності чи достатності цільових грошових потоків від Їх реалізації.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах, що надаються позичальником, зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника від­критий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи

 

Заставне право банку і спосіб його реалізації.

Заставне право – це спосіб забезпечення зобов’язань, при якому кредитор (в даному випадку Банк) має право в разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами.

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. У договорі застави має бути зазначено суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави, а також будь-які інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін має бути досягнута угода.

Предметом застави можуть бути майно і майнові права.

Майно: застава сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готова продукція, валютні цінності тощо;

Майнові права: застава права орендаря, автора на винагороду, замовника за договором підряду, застава права комісіонера за договором комісії.

У Цивільному Кодексі виділяють окремі види застави:

· Іпотеку – застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця

· Заклад – застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя.

Предмет застави повинен відповідати слідуючим вимогам: ·висока ліквідність; ·висока вартість; ·стабільність цін на предмет застави; ·мінімальні витрати на зберігання;

 

Зміст кредитного договору.

Креди́тний до́гові́р — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економічну відповідальність між фінансовою установою і клієнтом з приводу проведення кредитної операції.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти

Кредитний договір складається з наступних частин:

 преамбулу, в якій зазначаються найменування сторін та їх організаційно-правова форма;

 предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата договору);

 умови забезпечення кредиту

 порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі і погашення позики із зазначенням терміну);

 зобов'язання та права банку і позичальника

 санкції у разі невиконання умов договору;

 порядок розгляду спірних питань

 особливі умови

 строк дії договору (строк дії кредитного договору встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);

 юридичні адреси та реквізити сторін;

 підписи сторін.

 

13. Банківські ризики та їх характеристика.

З погляду діяльності банків на ринку фінансових послуг, більшість фахівців під банківським ризиком розуміють загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання запланованих доходів, а також потенційну можливість отримати додатковий прибуток у разі реалізації певних, прийнятних для банку, фінансових ризиків.

На сьогодні існує безліч різноманітних варіантів та підходів до класифікації банк.ризиків.Розглянемо класиф. Запропоновану НБУ, який виділяє 9 категорій ризику кредитний ризик,ризик ліквідності,ризик зміни процентної ставки,ринковий ризик, валютний ризик, операційно-технологічний ризик,ризик репутації,юридичний ризик,стратегічний ризик Кредитний ризик - це ризик несплати у визначений строк основного боргу і процентів по позичках, що належать кредитору. Він виникає кожного разу, коли банк
надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або
іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних
угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі
чи поза балансом. Ризик ліквідності визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через
неспроможність банку виконати свої зобов'язання в належні строки,
не зазнавши при цьому неприйнятних втрат. Ризик ліквідності
виникає через нездатність управляти незапланованими відтоками
коштів, змінами джерел фінансування та/або виконувати
позабалансові зобов'язання. Ризик зміни процентної ставки - це наявний або потенційний
ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок
несприятливих змін процентних ставок. Цей ризик впливає як на
прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів,
зобов'язань та позабалансових інструментів. Ринковий ризик - це наявний або потенційний ризик для
надходжень та капіталу, який виникає через несприятливі коливання
вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за
тими інструментами, які є в торговельному портфелі. Цей ризик
випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових
та пайових цінних паперів, валют, товарів та похідних інструментів
(деривативів) Валютний ризик - це наявний або потенційний ризик для
надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання
курсів іноземних валют та цін на банківські метали. Операційно-технологічний ризик - це потенційний ризик для
існування банку, що виникає через недоліки корпоративного
управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність
інформаційних технологій і процесів оброблення інформації з точки
зору керованості, універсальності, надійності, контрольованості і
безперервності роботи. Ризик репутації - це наявний або потенційний ризик для
надходжень та капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття
іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами
(учасниками) або органами нагляду Юридичний ризик - це наявний або потенційний ризик для
надходжень та капіталу, який виникає через порушення або
недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів,
угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через
можливість двозначного їх тлумачення. Стратегічний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі.

Метод «вартість плюс»

Метод враховує вартість залучених коштів та всі витрати бан­ку, пов'язані із наданням кредиту. Процентна ставка за кредитом охоплює:

— вартість залучення кредитних ресурсів для банку;

— операційні витрати, пов'язані з процесом кредитування (за­робітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням тощо);

— премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом;

— премію за ризик, пов'язаний зі строком кредитування;

— бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує достатні виплати акціонерам банку.

Необхідною умовою застосування такого підходу до ціно­утворення за кредитними операціями є наявність у банку ефекти­вної системи обліку витрат за кожним кредитом, а також управ­лінської інформації.

Головний недолік методу — ігнорування ринкових чинників, таких як попит і пропозиція, стан кредитного ринку, конкуренція тощо, а також припущення, що банк точно може обчислити свої витрати в розрахунку на кожний кредит. Метод «вартість плюс» використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.

Метод «базова ставка плюс»

Сутність методу полягає у визначенні кредитної ставки як су­ми базової ставки і кредитного спреду. За базову ставку можна взяти ставку пропозиції міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків (LIBOR, FIBOR і т. ін.), інші ставки, що є загальноприйнятними на конкретних ринках.

Метод «надбавки»

Метод «надбавки» полягає у визначенні кредитної ставки як суми процентних витрат залучення коштів на грошовому ринку та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик та прибуток банку. Здебільшого такий метод ціноутворення викори­стовується для надання кредитів великим фірмам на короткі строки (до ЗО днів), включаючи кредит «овернайт».

Структурування позички

У процесі структурування банк визначає основні параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі та погашення, ціну позики та інше.

Правильне визначення виду кредиту має важливе значення для обґрунтування реальних джерел погашення позички. Важливе значення у структуруванні позички має правильно визначена сума кредиту. Заниження її може привести до пору­шення строків повернення, оскільки об'єкт, що кредитується, не буде завершений в строк, а завищення призведе до нецільового використання надлишкове отриманих в банку коштів, а це викличе проблеми при розрахунках із банком.

Приблизно до таких же наслідків призводять і помилки у ви значенні строків кредиту. При структуруванні кредиту велике значення надається достат­ності та якості забезпечення кредиту. Пріоритет при цьому, як правило, надається забезпеченню кредиту майном, проте окрім застави може бути використана га­рантія, запорука, іпотека, переуступка договорів і т. д.

Далі угода розглядається юристами банку, котрі звертають особливу увагу на відповідність наявних контрактів і угод чин­ному законодавству та на можливість успішного вирішення пи­тання повернення коштів у разі невиконання позичальником кре­дитного договору.

За наявності позитивного висновку юристів пакет документів перевіряється службою безпеки банку.

Ґрунтуючись на аналізі наявної та отриманої інформації, служба безпеки банку дає свої висновки про ступінь ризику даного кредиту.

Повний пакет документів подається керівництву банку для прийняття остаточного рішення та укладання кредитного догово­ру або відмови клієнтові.

Одним з елементів структурування майбутньої позички є чітке визначення порядку її надання і повернення. У разі погашення кредиту рівними внесками необхідно розробити графік платежів за позичкою відповідно до строків обороту капіталу, на формування якого видана позичка. Значна увага при структуруванні позички приділяється розрахунку вартості кредиту, що буде наданий. Вона складається з процентної ставки і комісії за його надання й оформлення. При визначенні процентної ставки необхідно враховувати різні фактори, притаманні конкретній кредитній угоді, її місцю і часу.

Зміст висновку на кредит.

Після вирішення всіх питань і узгодження всіх параметрів май­бутньої кредитної угоди робляться відповідні висновки щодо кре­диту. Цей висновок за підписом начальника кредитного відділу подається на розгляд кредитного комітету або комісії банку. Після позитивного рішення цього органу відбувається підписання креди­тної угоди з боку керівництва банківської установи і клієнта. Після цього на підставі внутрішнього розпорядження банку відкриваєть­ся позичковий рахунок, з якого і провадиться видача кредиту. При цьому указуються всі реквізити, характеристика рахунка (вид ра­хунка, сума кредиту, порядок видачі і погашення тощо). Висновок містить висновки служб різних відділів, що займаються оцінкою доцільності надання кредиту:

· Служба юридичного

· Служба банківської безпеки і економічного захисту

· Служба ризиків

· Управління зовнішньоекономічного і проектного фінансування

Та інші, якщо вони передбачені внутрішніми положеннями банків.

Далі іде загальний висновок кредитного відділу про суму кредиту, строки погашення, графік погашення та розмір відсотків. Також присвоюється категорія позичальнику в залежності від результату оцінки кредитоспроможності і фін стану позичальника (Адо Д).

Тобто визначається і категорія кредитної операції - стан обслуговування вважати “добрим”, кредитну операцію класифікувати як “стандартна”. Підписується начальником відділу і відповідальними особами.

45. Порядок документального оформлення кредиту в комер­ційному банку.

Кредитні взаємовідносини банку і суб'єкта господарської діяльності регулюються кредитним договором, який укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі після згоди банку на видачу позики позичальнику.

Отримавши позитивну відповідь, позичальник звертається в банк офіційно з клопотанням-заявою, де вказує мету отримання кредиту, його суму, строк використання, передбачене забезпечення, економічну характеристику заходів, що кредитуються, і джерела погашення кредиту.

Разом з клопотанням-заявою позичальник подає банку такі документи:

• техніко-економічне обґрунтування кредитованого заходу;

• копії контрактів (договорів) між продавцем і покупцями;

• копії договорів оренди землі, приміщень, обладнання тощо;

• розрахунки очікуваних доходів від здійснення кредитованого заходу, за рахунок яких сплачуватиметься майбутній кредит;

• бухгалтерські й фінансові звіти (форма № 1 "Баланс підприємства", форма № 2 "Звіт про фінансові результати", форма № 3 "Звіт про рух грошових коштів", форма № 4 "Звіт про власний капітал") за звітний рік і квартал;

• виписки за рахунками позичальника, відкритими в інших банках;

• висновки аудиторських фірм про фінансовий стан позичальника;

• договір застави, поручництва, гарантії, страхування (один з цих документів або кілька за вимогою банку);

• бізнес-план нового здійснюваного заходу;

• розрахунки надходження і витрачання грошових коштів;

• розрахунок одержання та розподілу прибутку.

У разі потреби банк може вимагати від позичальника інші документи і відомості, які підтверджують економічне становище підприємства, його платоспроможність і забезпечення повернення кредиту.

Позичальник, який не є клієнтом банку, подає йому додатково такі документи:

• статут підприємства, зареєстрований і затверджений у встановленому порядку;

• засновницький договір;

• свідоцтво про реєстрацію;

• довідку про перебування на обліку в податковому органі;

• завірену у встановленому порядку картку із зразками підписів осіб, які мають право розпоряджатися коштами на рахунку.

Після одержання клопотання-заяви і необхідних документів для надання кредиту, вивчення цих документів банк оцінює економічне становище та ділову репутацію позичальника, його кредитоспроможність, можливість видачі йому кредиту та своєчасність погашення. У разі позитивного вирішення банк укладає з позичальником кредитний договір.

Кредитний договір — це документ, що укладається між банком і позичальником про взаємні зобов'язання щодо видачі, використання і погашення позик. У ньому вказуються найменування сторін, вид кредиту, який видається, його мета, сума, строк видачі, розмір оплати, умови забезпечення і зобов'язання сторін: з одного боку — за своєчасністю і повною видачею кредиту, з іншого — за цільовим використанням, своєчасністю погашення позики і відсотків за нею. У цьому договорі обумовлюються також відповідальність сторін (кредитора і позичальника) за порушення умов договору та їх юридичні адреси.

Після укладення кредитного договору банк відкриває позичальнику позиковий рахунок, на який зараховується передбачена договором сума кредиту.

 

Чистий кредитний ризик.

За результатами класифікації кредитного портфеля визначає­ться категорія кожної кредитної операції як «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна». Загальна заборгованість за кредитними операціями вважається валовим кредитним ризиком для банку-кредитора. Однак у разі виникнення безнадійного боргу за кредитною операцією банк може покрити частково або повністю свої втрати за рахунок реалізації забезпечення. Саме тому резерв формується виходячи не з валового, а з чистого кредитного ризику.

Чистий кредитний ризик (ЧКР)— це ризик кредитора з урахуванням забезпечення за кредитною операцією. ЧКР визначається шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенем ризику, на вартість прийнятого забезпечення за конкретною кредитною операцією. Причому наявне кредитне забезпечення береться в розрахунок за скоригованою вартістю з урахуванням виду забезпечення та категорії кредитної операції.

Чим вищою є категорія кредитної операції, тим більша вартість забезпечення береться до уваги при розрахунку чистого кредитного ризику. З іншого боку, більш ліквідне забезпечення за кредитною операцією береться в розрахунок за вищою вартістю.

Розмір відрахувань до резерву встановлюється у відсотках до чистого кредитного ризику: за стандартними кредитними операціями резерв створюється у розмірі 1 % від ЧКР, за кредитними операціями під контролем — 5 %, субстандартними — 20%, сумнівними — 50 %, а безнадійні кредитні операції резервуються у повному обсязі незалежно від виду та вартості кредитного забезпечення.

 

58. Врахування забезпечення за визначення чистого кредитно­го ризику.

Чистий кредитний ризик (ЧКР)— це ризик кредитора з урахуванням забезпечення за кредитною операцією. При визначенні чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику за кредитною операцією може зменшуватися на вартість прийнятого забезпечення. А саме на:

1. Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики: Кабінету Міністрів України; банків, які мають офіційний кредитний рейтинг не нижче ніж «інвестиційний клас», урядів країн категорії «А», міжнародних багатосторонніх банків, забезпечені гарантії банків України.

2. Предмети застави:

— майнові права на грошові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж «інвести­цій клас»;

—дорогоцінні метали, які належать позичальнику і перебу­вають на зберіганні в банку-кредиторі;

— державні цінні папери;недержавні цінні папери

— акції та облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати;

— зареєстроване нерухоме майно;рухоме майно та інші майнові права.

Сума гарантій та вартість предмета застави береться до розра­хунку резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції.

Вартість предмета застави визначається банком за ринковою вартістю.

Загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного боргу та % за ним із врахуванням обся­гу можливих втрат на реалізацію застави в разі невиконання по­зичальником своїх зобов'язань.

За кредитами, класифікованими як «безнадійні», банк формує резерв на всю суму боргу за кредитом незалежно від наявності застави.

Якщо банк не здійснює перевірку стану заставленого майна, а також відсутні документи, що засвідчують наявність і стан забез­печення, то банк формує резерв під кредитні ризики на всю суму основного боргу.

Кредити під цінні папери

Кредити під заставу цін­них паперів - зручна форма кредитних відносин, оскільки вони ґрунтуються на досить нескладній операції прийому у заставу і визначенні вартості ЦП. Витрати на зберігання такої застави незначні. Також досить простою є оцінка їх заставної вар­тості, яка зазвичай визначається на фондовій біржі. Приймаючи в забезпечення кредиту ЦП, банки повинні враховувати:

1) якість ЦП, на яку впливає безліч факторів, котрі не завжди можна врахувати в момент прийняття цих паперів у заставу;

2) ліквідність ЦП;

3) характеристику емітента і вид ЦП, що ним емі­товані;

4) ризики, характерні для ЦП.

Для одержання кредиту позичальник подає до банку заяву ра­зом з реєстром ЦП, які передаються в заставу. Якщо банк прийняв рішення про надання кредиту, то укладається кре­дитний договір і договір застави. Розмір кредиту встановлюється у відсотках до вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Цей % визначається по кожному виду ЦП. Його розмір прямо пропорційно залежить від ліквідності ЦП: чим ліквідність вища, тим і відсоток кредиту від вартості застави вищий. Дивіденди, які надходять від акцій, що передані в заставу, повинні перераховуватися на рахунок клієнта. Позичкові кошти не повинні використовуватися на покупку но­вих ЦП. Погашення кредиту під ЦП здійс­нюється з регресією платежів: за бажанням позичальника - до­строково; за вимогою кредитора - з попереднім повідомленням позичальника.

Контокорентний кредит

Незважаючи на те, що на практиці контокорентний кредит прирівнюється до овердрафту (оскільки однакові за ек змістом), в теорії ці види кредитів мають деякі відмінності. По-перше, контокор кредит надається юр особам, овердрафт – фізичним. По-друге, при контокор кредиті відслідковує, щоб кредитні кошти були направлені на поточні потреби, тобто в оборотний капітал.
Контокор кредит є кредитуванням з відкриттям спеціального активно-пасивного (контокорентного) рахунку. По суті є кредитуванням по кредитній лінії. На контокорентному рахунку підбиваються як кредитове, так і дебетове сальдо. Кредитове – власні кошти, дебетове – кредит.
Є постійно діючою кредитною лінією. Основні користувачі – підпр-ва з активним рухом грошей і діяльністю, що характерна розривами ліквідності, які, скориставшись контокор кредитом, можуть підтримувати оборотні кошті на необх рівні і вчасно розраховуватися зі своїми контрагентами.
Оформлення контокор кредиту відбувається спец угодою. Max строк безперервної заборгованості за контокор кредитом, як правило, не обмежується, на відміну від овердрафту. Визначальним обмеженням є ліміт. Є дуже багато способів обчислення ліміту овердрафту. Але всі вони базуються на заг обороті по поточ рахунку позичальника. При відкритті – сплачується обов’язкова комісійна винагорода за відкриття.
КК видається автоматично, в різних формах (готівкою, банківськими переказами, оплатою векселів тощо).
Якщо сума наданих розрахункових платіжних інструментів перевищує кредитове сальдо, банк автоматично надає кредит. Гаситься завжди автоматично.
% нарах-ся лише на дебетовий залишок. Дуже часто % нараховуються щоденно. Для позичальника ця сума відображається як «червоне сальдо». В такому випадку % вимагають сплачувати щоденно.
Плата за контокорентний кредит є найбільшою в банк. практиці, пов’язаний з підвищеними ризиками і необхідністю підтримання певного рівня ліквідності. Але є дуже зручним для клієнта-позичальника. По суті є кредитом до запитання. Але, як правило, надається під забезпечення. Надійним позичальникам – бланкові, відповідно до результатів оцінки кредитоспроможності.

 

Лізинговий кредит

Лізинговий кредит - це відносини, між юр особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

У лізинговій угоді є прямі і непрямі учасники.

Прямі: 1) постачальник, який є виробником об'єкта лізингу; 2) лізингодавець, який оплачує об'єкт лізингу і здає його в лізинг; 3) лізингоодержувач, той, хто отримує і використовує об'єкт лізингу.

Л-давець може передавати л-одержувачу у користування майно, що було набуте ним без попередньої домовленості із л-одержувачем (прямий Л), або майно, спеціально придбане л-давцем у продавця відповідно до встановлених л-одержувачем специфікацій та умов (непрямий Л) на певний строк і за встановлену плату.

За формою здійснення Л може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Залежно від особливостей здійснюваних операцій, Л може бути: фінансовий, оперативний та зворотний.

Фінансовий: госп. операція, що здійсн-ся фіз або юр особою та містить одну з таких умов:

- об’єкт Л передається на строк, протягом якого амортизується не <75% його первісної вартості, а л-одержувач зобов’язаний придбати об’єкт Л у власність протягом строку дії договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною в договорі.; відповідно залишкова вартість об’єкта Л на момент закінч. строку дії договору не >25%.

- сума лізингових платежів з початку строку дії Л = первісній вартості об’єкта або перевищує її;

- майно, яке передається у фін Л, виготовлено за замовленням л-одержувача та після закінчення строку дії договору не може бути використано ін. особами.

Оперативний: госп. операція, що здійсн-ся на умовах інших, ніж передбачається фін лізингом.

Зворотний: передбачає продаж осн засобів банку з одночасним зворотним отриманням таких осн засобів фіз. чи юр особаю в оперативний чи фін Л.

Вигоди банка як лізингодавця від лізингової операції:

• отримання доходів;

• забезпечення надання послуги, яка за інших умов була б невигідною або неможливою;

• підвищення економічної ефективності зданого в оренду обладнання;

• розширення клієнтури, зміцнення зв'язків з нею.

Факторинг

Факторинг – це операція, яка поєднує низку посередницько-комісійних послуг з кредитуванням оборотного капіталу суб’єкта господарювання. Згідно з ЦК України за договором факторингу одна сторона передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт перевідступає факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предмет договору - наявна вимога, а також майбутня вимога.

Крім купівлі права на вимогу боргу факторинг може включати:

1) кредитування у вигляді попередньої оплати боргових вимог;2) ведення бух.обліку постачальника, зокрема реалізації продукції;3) інкасування дебітор-ї заб-ті постачальника;4) страх-ня постачальника від кред ризику;

5) інші послуги, пов’язані з грошовою вимогою.

Учасники факторингової операції: - посередник (фактор), тобто банк або інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції; - постачальник товарів; - покупець товарів.

Особливість факторингу:

1) За набором послуг:повним набором послуг та з частковим набором послуг.

2) Залежно від охоплення факторингом перевідступлення постачальником боргових вимог розрізняють факторинг із перевідступленням усіх боргів або з перевідступленням частки боргів.

3) За сектором ринку: внутрішній та зовнішній (міжнародний);

4) Залежно від того чи повідомляються дебітори клієнта про перевідст-ня прав боргу ним: конвенційний (відкритий), конфіденційний (закритий).

Клієнт подає документ про відвантаження, фактор забов’язується отримати кошти. фактор купує рахунки-фактури клієнта і виплачує йому грошові І кошти у розмірі 80-90% від суми боргу. Решта 10-20%, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.

1. відвантаження,2 акцептування, 3 виставлення боргових вимог з правом пере відступлення;4 визначення кредитоспроможності постачальника;5 переказування постачальникові коштів у розмірі 70—90 % суми боргових вимог;6. виставлення фактором боргових вимог для оплати їх покупцем; 7 — оплата покупцем виставлених вимог;8 фактор переказує постачальникові залишок коштів (30 — 10 %) за вирахуванням плати за факторингове обслуговування.

Доходи бувають: комісійні та позичковий процент.

Іпотечний кредит

Іпотечний кредит — довгостр позички, що надаються банками під заставу нерухомості — землі і будівель виробничого й житлового призначення. Іпотечний кредит надається для реалізації інвестиційних заходів. Позичальниками можуть бути юр та фіз особи, у власності яких є об'єкти нерухомості або які мають поручителів, що надають під заставу об'єкти нерухомості на користь позичальника. Однією з особливостей іпотечного кредиту є те, що застава нерухомість.

Характерною ознакою іпотечного кредиту є залишення заставного майна у боржника. Боржник може експлуатувати об'єкти, що передані у заставу.

До об’єктів іпотеки належать:

— підпр-ва, будівлі, споруди та ін нерухоме майно, що використовується у підприємницькій діяльності;

— житлові будинки і квартири;

— дачі, садові будинки, гаражі й інші споруди споживчого призначення;

— земельні ділянки.

Ресурси для надання ІК можуть надходити з двох джерел: • залучені ресурси ком. банків; • кошти, отримані за рахунок реалізації іпотечних облігацій (заставні листи). Іпотечні облігації - це довгостр. цінні папери, які емітують ся фінансовими і не фінансовими інститутами під забезпечення нерухомістю, і приносять твердий процент.Застава нерухомого майна передбачає укладення угоди про іпотеку у вигляді заставної.Угода про іпотеку підлягає державній реєстрації.

До характерних ознак іпотечного кредиту відносять: - більший за середній розмір кредиту; - тривалий строк користування кредитом; - для прийняття рішення про видачу такого кредиту більш важливим є стан і вартість самого об’єкта кредитування, ніж доходи позичальника; - протягом строку кред-ня заставлене майно залишається у користуванні позичальника.

Проблемами розвитку іпотечного кредитування укр. банками є: недостатня ресурсна база банків, що має в основі низький платоспроможний попит на нерух-ть, відсутність у банків досвіду розміщення коштів на строки понад один рік, а також високий рівень: інфляції.

72. Кредитні операції банків у сфері вексельного обігу.
Кредитними вважаються вексельні операції, котрі супроводжуються нада