Консорціумі та паралельні кредити.

Консорціумне кредитування здійснюється з метою забезпечення гарантії повернення великих кредитів, зменшення рівня ризику у кредитуванні проектів, які потребують значних капітальних вкладень.

Банківський консорціум — це тимчасове об'єднання банків, які створюються для координації дій у проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої угоди.

Банківський консорціум утворюється банками на паритетних засадах. На постійній основі консорціуми можуть створюватись для проведення операцій на валютних ринках або великомасштаб­них лізингових чи факторингових операцій на ринках позичково­го капіталу. Банківські консорціуми можуть формуватися з ме­тою об'єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансу банку.

Кількість учасників такого консорціуму не обмежується. Дії учасників координує головний банк (лідер), який представляє ін­тереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму банк-лідер отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та ко­місійних, що покривають його витрати. Як правило, банком- лідером виступає банк, що обслуговує клієнта, якому для реалі­зації проекту потрібні кошти у значних обсягах (великий кредит). Разом з тим позичальник, що бажає одержати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який візьме на себе зо­бов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку. Якщо це не банк клієнта, то, як прави­ло, головним банком визначається один із великих банків з до­статніми пасивами (ресурсами), котрий має досвід проведення великих кредитних операцій, має налагоджені зв'язки з кредит­ними та фінансовими установами, кваліфікованих працівників, який користується високою репутацією у банківських колах.

Умовою прийняття банків у консорціум є згода на мінімаль­ний розмір участі, який залежить від обсягів кредиту, що нада­ється позичальнику, та ступеня ризику за цією операцією. Чим більш значний кредитний ризик за проектом, що кредитується, тим більша кількість банків може брати участь у консорціумі, що зменшує ризик для кожного банку.

Усі члени консорціуму несуть солідарну відповідальність пе­ред позичальником.

Банк-лідср виконує такі функції посередника між позичальни­ком та банками-учасниками:

-ведення переговорів щодо умов кредитної угоди;

-вивчення запропонованого до кредитування проекту та ри­зику, пов'язаного з проведенням цієї операції, їх оцінки з ураху­ванням зауважень та пропозицій банків-учасників;

-розроблення та узгодження кредитної угоди;

-отримання від банків-учасників коштів у розмірі частки (квоти) їх участі у консорціумі (мобілізація кредитних ресурсів);

-узгодження умов кредитної операції;

-надання кредиту позичальнику;

-контроль за виконанням умов кредитної угоди;

-отримання від позичальника коштів на оплату основного боргу, відсотків та розподіл їх між банками-учасниками;

-розповсюдження між банками-учасниками фінансових зві­тів та іншої інформації позичальника;

отримання документації, потрібної для прийняття рішення про кредитування.

Надання консорціумного кредиту здійснюється на загальних підставах і принципах, як і інші види банківського кредиту, з до­триманням банками-учасниками економічних нормативів, що ре­гулюють їхню діяльність змінюється тільки механізм акумуляції кредитних ресурсів та процедура подання кредитів.

Після укладання кредитної угоди головний банк акумулює кошти банків-учасників і розпочинає кредитування позичальни­ка. Кредит може надаватись таким чином:

-за допомогою акумулювання кредитних ресурсів у визначе­ному банку;

-шляхом гарантування загальної суми кредиту головним бан­ком або групою банків, а кредитування здійснюється у міру ви­никнення потреби у позичці;

-шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кре­дитних ресурсів за рахунок залучення інших банків до участі у консорціумній угоді.

Повернення кредиту, сплата відсотків і комі­сійних, які покривають витрати банків-учасників, здійснюються пропорційно до ролі їх та частки участі, передбачених консорці- умною угодою.

Деяку схожість з консорціумним кредитом має паралельний кредит. У такій угоді беруть участь два або більше банків, кож­ний з яких самостійно веде переговори з позичальником, а потім вони узгоджують між собою умови кредиіування, щоб у підсум­ку укласти кредитні договори з позичальником на однакових умовах. Кожний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кредиту. Повернення кредиту і сплата відсотків здійсню­ються позичальником кожному банку-кредитору окремо.

 

Кредити під цінні папери

Кредити під заставу цін­них паперів - зручна форма кредитних відносин, оскільки вони ґрунтуються на досить нескладній операції прийому у заставу і визначенні вартості ЦП. Витрати на зберігання такої застави незначні. Також досить простою є оцінка їх заставної вар­тості, яка зазвичай визначається на фондовій біржі. Приймаючи в забезпечення кредиту ЦП, банки повинні враховувати:

1) якість ЦП, на яку впливає безліч факторів, котрі не завжди можна врахувати в момент прийняття цих паперів у заставу;

2) ліквідність ЦП;

3) характеристику емітента і вид ЦП, що ним емі­товані;

4) ризики, характерні для ЦП.

Для одержання кредиту позичальник подає до банку заяву ра­зом з реєстром ЦП, які передаються в заставу. Якщо банк прийняв рішення про надання кредиту, то укладається кре­дитний договір і договір застави. Розмір кредиту встановлюється у відсотках до вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Цей % визначається по кожному виду ЦП. Його розмір прямо пропорційно залежить від ліквідності ЦП: чим ліквідність вища, тим і відсоток кредиту від вартості застави вищий. Дивіденди, які надходять від акцій, що передані в заставу, повинні перераховуватися на рахунок клієнта. Позичкові кошти не повинні використовуватися на покупку но­вих ЦП. Погашення кредиту під ЦП здійс­нюється з регресією платежів: за бажанням позичальника - до­строково; за вимогою кредитора - з попереднім повідомленням позичальника.

Контокорентний кредит

Незважаючи на те, що на практиці контокорентний кредит прирівнюється до овердрафту (оскільки однакові за ек змістом), в теорії ці види кредитів мають деякі відмінності. По-перше, контокор кредит надається юр особам, овердрафт – фізичним. По-друге, при контокор кредиті відслідковує, щоб кредитні кошти були направлені на поточні потреби, тобто в оборотний капітал.
Контокор кредит є кредитуванням з відкриттям спеціального активно-пасивного (контокорентного) рахунку. По суті є кредитуванням по кредитній лінії. На контокорентному рахунку підбиваються як кредитове, так і дебетове сальдо. Кредитове – власні кошти, дебетове – кредит.
Є постійно діючою кредитною лінією. Основні користувачі – підпр-ва з активним рухом грошей і діяльністю, що характерна розривами ліквідності, які, скориставшись контокор кредитом, можуть підтримувати оборотні кошті на необх рівні і вчасно розраховуватися зі своїми контрагентами.
Оформлення контокор кредиту відбувається спец угодою. Max строк безперервної заборгованості за контокор кредитом, як правило, не обмежується, на відміну від овердрафту. Визначальним обмеженням є ліміт. Є дуже багато способів обчислення ліміту овердрафту. Але всі вони базуються на заг обороті по поточ рахунку позичальника. При відкритті – сплачується обов’язкова комісійна винагорода за відкриття.
КК видається автоматично, в різних формах (готівкою, банківськими переказами, оплатою векселів тощо).
Якщо сума наданих розрахункових платіжних інструментів перевищує кредитове сальдо, банк автоматично надає кредит. Гаситься завжди автоматично.
% нарах-ся лише на дебетовий залишок. Дуже часто % нараховуються щоденно. Для позичальника ця сума відображається як «червоне сальдо». В такому випадку % вимагають сплачувати щоденно.
Плата за контокорентний кредит є найбільшою в банк. практиці, пов’язаний з підвищеними ризиками і необхідністю підтримання певного рівня ліквідності. Але є дуже зручним для клієнта-позичальника. По суті є кредитом до запитання. Але, як правило, надається під забезпечення. Надійним позичальникам – бланкові, відповідно до результатів оцінки кредитоспроможності.

 

Лізинговий кредит

Лізинговий кредит - це відносини, між юр особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

У лізинговій угоді є прямі і непрямі учасники.

Прямі: 1) постачальник, який є виробником об'єкта лізингу; 2) лізингодавець, який оплачує об'єкт лізингу і здає його в лізинг; 3) лізингоодержувач, той, хто отримує і використовує об'єкт лізингу.

Л-давець може передавати л-одержувачу у користування майно, що було набуте ним без попередньої домовленості із л-одержувачем (прямий Л), або майно, спеціально придбане л-давцем у продавця відповідно до встановлених л-одержувачем специфікацій та умов (непрямий Л) на певний строк і за встановлену плату.

За формою здійснення Л може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Залежно від особливостей здійснюваних операцій, Л може бути: фінансовий, оперативний та зворотний.

Фінансовий: госп. операція, що здійсн-ся фіз або юр особою та містить одну з таких умов:

- об’єкт Л передається на строк, протягом якого амортизується не <75% його первісної вартості, а л-одержувач зобов’язаний придбати об’єкт Л у власність протягом строку дії договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною в договорі.; відповідно залишкова вартість об’єкта Л на момент закінч. строку дії договору не >25%.

- сума лізингових платежів з початку строку дії Л = первісній вартості об’єкта або перевищує її;

- майно, яке передається у фін Л, виготовлено за замовленням л-одержувача та після закінчення строку дії договору не може бути використано ін. особами.

Оперативний: госп. операція, що здійсн-ся на умовах інших, ніж передбачається фін лізингом.

Зворотний: передбачає продаж осн засобів банку з одночасним зворотним отриманням таких осн засобів фіз. чи юр особаю в оперативний чи фін Л.

Вигоди банка як лізингодавця від лізингової операції:

• отримання доходів;

• забезпечення надання послуги, яка за інших умов була б невигідною або неможливою;

• підвищення економічної ефективності зданого в оренду обладнання;

• розширення клієнтури, зміцнення зв'язків з нею.

Факторинг

Факторинг – це операція, яка поєднує низку посередницько-комісійних послуг з кредитуванням оборотного капіталу суб’єкта господарювання. Згідно з ЦК України за договором факторингу одна сторона передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт перевідступає факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предмет договору - наявна вимога, а також майбутня вимога.

Крім купівлі права на вимогу боргу факторинг може включати:

1) кредитування у вигляді попередньої оплати боргових вимог;2) ведення бух.обліку постачальника, зокрема реалізації продукції;3) інкасування дебітор-ї заб-ті постачальника;4) страх-ня постачальника від кред ризику;

5) інші послуги, пов’язані з грошовою вимогою.

Учасники факторингової операції: - посередник (фактор), тобто банк або інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції; - постачальник товарів; - покупець товарів.

Особливість факторингу:

1) За набором послуг:повним набором послуг та з частковим набором послуг.

2) Залежно від охоплення факторингом перевідступлення постачальником боргових вимог розрізняють факторинг із перевідступленням усіх боргів або з перевідступленням частки боргів.

3) За сектором ринку: внутрішній та зовнішній (міжнародний);

4) Залежно від того чи повідомляються дебітори клієнта про перевідст-ня прав боргу ним: конвенційний (відкритий), конфіденційний (закритий).

Клієнт подає документ про відвантаження, фактор забов’язується отримати кошти. фактор купує рахунки-фактури клієнта і виплачує йому грошові І кошти у розмірі 80-90% від суми боргу. Решта 10-20%, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.

1. відвантаження,2 акцептування, 3 виставлення боргових вимог з правом пере відступлення;4 визначення кредитоспроможності постачальника;5 переказування постачальникові коштів у розмірі 70—90 % суми боргових вимог;6. виставлення фактором боргових вимог для оплати їх покупцем; 7 — оплата покупцем виставлених вимог;8 фактор переказує постачальникові залишок коштів (30 — 10 %) за вирахуванням плати за факторингове обслуговування.

Доходи бувають: комісійні та позичковий процент.

Іпотечний кредит

Іпотечний кредит — довгостр позички, що надаються банками під заставу нерухомості — землі і будівель виробничого й житлового призначення. Іпотечний кредит надається для реалізації інвестиційних заходів. Позичальниками можуть бути юр та фіз особи, у власності яких є об'єкти нерухомості або які мають поручителів, що надають під заставу об'єкти нерухомості на користь позичальника. Однією з особливостей іпотечного кредиту є те, що застава нерухомість.

Характерною ознакою іпотечного кредиту є залишення заставного майна у боржника. Боржник може експлуатувати об'єкти, що передані у заставу.

До об’єктів іпотеки належать:

— підпр-ва, будівлі, споруди та ін нерухоме майно, що використовується у підприємницькій діяльності;

— житлові будинки і квартири;

— дачі, садові будинки, гаражі й інші споруди споживчого призначення;

— земельні ділянки.

Ресурси для надання ІК можуть надходити з двох джерел: • залучені ресурси ком. банків; • кошти, отримані за рахунок реалізації іпотечних облігацій (заставні листи). Іпотечні облігації - це довгостр. цінні папери, які емітують ся фінансовими і не фінансовими інститутами під забезпечення нерухомістю, і приносять твердий процент.Застава нерухомого майна передбачає укладення угоди про іпотеку у вигляді заставної.Угода про іпотеку підлягає державній реєстрації.

До характерних ознак іпотечного кредиту відносять: - більший за середній розмір кредиту; - тривалий строк користування кредитом; - для прийняття рішення про видачу такого кредиту більш важливим є стан і вартість самого об’єкта кредитування, ніж доходи позичальника; - протягом строку кред-ня заставлене майно залишається у користуванні позичальника.

Проблемами розвитку іпотечного кредитування укр. банками є: недостатня ресурсна база банків, що має в основі низький платоспроможний попит на нерух-ть, відсутність у банків досвіду розміщення коштів на строки понад один рік, а також високий рівень: інфляції.

72. Кредитні операції банків у сфері вексельного обігу.
Кредитними вважаються вексельні операції, котрі супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Кредитні операції банків з векселями можуть бути активними — врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів, або пасивними — переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів.

Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі банком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до настання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами і його ознаками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки, яка називається дисконтом, а також накладних витрат на здійснення операції.

Операції з надання позик під забезпечення векселями – це банківські кредитні операції, що передбачають видачу клієнтам таких кредитів, головною формою застави за якими є векселі.

Кредити під заставу векселів можуть надаватись у вигляді:

– строкових кредитів, тобто позик, дата погашення яких зафіксована за домовленістю з позичальником;

– кредитів до запитання (онкольних кредитів), коли строк погашення не вказується або встановлюється термін до настання строку погашення векселів із застави.