Оплата праці: сутність, функції, державна політика і загальна організація.

 

Нормативні документи, що регулюють питання оплати праці:

- Закон України "Про оплату праці";

- Кодекс законів про працю;

- Господарський кодекс;

- та інші.

 

Оплата праці - ціна трудових ресурсів, задіяних у виробничому процесі.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у
грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує
працівникові за виконану ним роботу (Кодекс законів про працю, Стаття 94. Заробітна плата).

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов
виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника,
результатів його праці та господарської діяльності підприємства,
установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Оплата праці складається з основної й додаткової (Закон України "Про оплату праці", Стаття 2. Структура заробітної плати).

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, норм виробітку, норм обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

 

Основними принципами організації заробітної плати є:

1. Забезпечення відтворювальної функції оплати праці. Реалізація цієї функції передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, що забезпечує нормальне відтворення робочої сили.

2. Адекватне відображення потенційних здатностей працівника на підставі оцінки його професійно-кваліфікаційного рівня, ділових якостей, а також складності виконаних робіт. Цей принцип пов'язаний з регулюючою функцією заробітної плати, відповідно до якого заробітна плата повинна бути диференційована залежно від спеціальності й кваліфікації відповідної категорії персоналу, важливістю й складністю трудових завдань.

3. Залежність грошової винагороди від індивідуальних та колективних результатів праці.

4. Персоніфікація оплати праці.

 

На підставі вищезгаданих принципів можна сформулювати основний принцип організації оплати праці, а саме: підприємство не може набрати та утримати робочу силу, якщо воно не сплачує винагороду за конкурентоспроможними ставками та не має шкали оплати, яка стимулює людей до роботи на даному підприємстві.

На формування величини заробітної плати впливають наступні фактори:

1. Зовнішні фактори:

- співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці, рівень безробіття;

- динаміка цін на споживчі товари та послуги, рівень інфляції;

- рівень та стан економічного розвитку країни;

- життєвий рівень населення;

- податкова політика держави;

- та ін.

2. Внутрішні фактори:

- фінансові можливості роботодавця (підприємства);

- рентабельність виробництва;

- діяльність профспілок;

- та ін.

 

Поряд з наведеними факторами, які впливають на загальний рівень заробітної плати, слід зазначити й такі, які визначають індивідуальний заробіток, а саме:

1. Фактори, пов'язані з характером роботи:

- складність виконуваних робіт;

- умови праці;

- рівень відповідальності;

- кваліфікаційні вимоги;

- та ін.

2. Кадрові фактори:

- умови контракту (трудової угоди);

- стаж роботи;

- освіта;

- досвід роботи;

- та ін.

Державна політика оплати праці практично реалізується через механізм її регулювання: встановлення мінімальної заробітної плати; інших державних норм і гарантій щодо оплати праці; міжгалузевих співвідношень в оплаті праці; умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях й установах; максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств; рівня оподатковування підприємств і доходів працівників.

Мінімальна заробітна плата - законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також годинну норму праці, обсяг робіт (стаття 95 Кодексу законів про працю України).

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією обов'язковою на всій території України для підприємств, установ,
організацій усіх форм власності й господарювання та фізичних осіб.

Економічні, правові й організаційні аспекти заробітної плати на виробничих підприємствах регулюються Законом України "Про оплату праці" та Кодексом законів про працю і обумовлюються в контракті або в трудовій угоді, що оформляється при встановленні трудових відносин працівника з підприємством (власником).

 

При організації оплати праці підприємець повинен:

- визначити форму й системи оплати праці робітників підприємства;

- розробити систему посадових окладів для керівників, фахівців і службовців;

- установити критерії й визначити розміри доплат для працівників.

 

Основою організації оплати праці є тарифна система, що містить у собі тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу
робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх
кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою
формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів)
провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду,
яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо
встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та
міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних
ставок (посадових окладів).

- Тарифно-кваліфікаційні довідники у вигляді Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників (ЄТКД) - це збірник нормативних актів, що містить кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згруповані по виробництвах і видах робіт. ЄТКД призначено для тарифікації робіт, надання кваліфікаційних розрядів робітника, а також для формування навчальних програм підготовки й підвищення кваліфікації робітників.

- Тарифна сітка - це шкала, що складається з тарифних розрядів та тарифних коефіцієнтів, які визначають у скільки разів тарифна ставка даного розряду більше тарифної ставки першого розряду, тарифний коефіцієнт якої рівняється 1 (одиниці). За першим розрядом тарифікуються прості роботи, виконання яких не потребує професійної підготовки.

- Тарифна ставка - це норма оплати праці за одиницю відпрацьованого часу. Тарифна ставка першого розряду є основною (найменшою), а оплата праці для інших розрядів визначається множенням тарифної ставки першого розряду на відповідний тарифний коефіцієнт.

 

 

Форми й системи оплати праці.

 

Основними показниками результатів праці є кількість зробленої продукції (обсяг зроблених послуг) належної якості або витрачений робочий час, тобто кількість днів (годин), протягом яких працівник був фактично зайнятий на підприємстві. Такому поділу показників витрат праці відповідають наступні дві форми оплати праці - відрядна й погодинна

При відрядній формі оплата визначається за встановленими розцінками за кожну одиницю зробленої продукції або виконаний обсяг робіт.

Відрядна форма оплати праці застосовується при наступних умовах:

· Існують кількісні показники роботи, які безпосередньо залежать від конкретного працівника.

· Є можливість точного обліку обсягу виконаних робіт.

· Існує можливість у конкретного працівника збільшити виробництво або обсяг виконуваних робіт.

· Існує можливість технічного нормування праці.