Функції і завдання соціології.

1) Теоретико-пізнавальна. Полягає у тому, що соціологія накопичує

та систематизує знання, прагне скласти якомога повнішу картину

соціальних відносин та процесів у сучасному суспільстві.

2) Практично-перетворювальна функція: соціальна інформація є

першим етапом, бо вона не може зразу перетворитися на

прогнози, рішення тощо. Задача соціології полягає в тому, щоби

знайти шляхи подальшого розвитку суспільства, участь у розробці

довготермінової соціальної політики держави, в обгрунтуванні і

реалізації планів соціального розвитку на всіх рівнях: країна, регіон

тощо. Тут є прикладная соціологія – вона забезпечує розробку

прогнозів, рекомендацій у вирішенні тих чи інших соціальних

проблем, аж до рівня трудового колективу. 3) Інформаційна

функція полягає в тому, що методи та технології цієї науки дають

змогу отримання найрізноманітнішої соціальної інформації

відносно всіх сфер діяльності суспільства. 4) Критична функція.

5) Описова функція. 6) Прогностична функція, тобто видавання

соціальних прогнозів. 7) Перетворювальна – висновки,

рекомендації соціологів служать для вироблення певних

соціальних рішень. 8) Світоглядна функція.

Завдання: органам управління вкрай необхідна повна, точна і

достовірна інформація про реальний стан справ у будь-якій сфері

суспільного життя, про потреби, цінності, інтереси, поведінку

різних соціальних груп, а також про можливості впливу їх поведінки

на суспільні процеси. Давати таку інформацію — завдання соціології.

Інакше кажучи, соціологія має забезпечувати надійний зворотний

зв'язок в організації управління суспільними перетвореннями.

6.. Структура соціологічного знання та характеристика її

складових елементів. Під структурою соціологічного знання

розуміють систему взаємопов'язаних уявлень, понять, поглядів,

теорій соціальних процесів різних рівнів (чи то життєдіяльність

окремих людей, соціальних груп чи суспільства в цілому).

Особливістю структури соціологічного знання є те, що вона є не

просто певною сукупністю (обсягом) інформації, уявлень і наукових

понять про соціальні явища і процеси, а перш за все певною

упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно

функціонуючий організм.Соціологія – наука комплексна. Має

трьохрівневу структуру: 1 рівень – теоретична соціологія; 2 –

спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня); 3 –

емпірічні соціологічні дослідження.Теоретична соціологія - основну

увагу концентрує на вивченні фундаментальних наукових проблем,

пов'язаних з формуваннями знання про соціальну дійсність,

описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального

розвитку, розробкою концептуальних основ соціології, методології

та методів соціологічного дослідження. Напрями теоретичної

соціології: *феноменологічна соціологія; *концепція соціального

обміну; *теорія соціальної дії; *теорія соціального конфлікту;

Спеціальні соціологічні теорії – області соціологічного знання,

котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і

специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія,

соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери

життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія

тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім’ї,

освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо)

– тобто галузеві знання. Загальносоціологічні теорії. на цьому

рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця

і ролі в суспільстві, його різноманітних зв’язків з іншими явищами.

Спеціальні і галузеві соціологічні теорії торкаються в основному

окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів,

поєднують в собі теретичний і емпіричний рівні дослідження.

Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та

технології збору соціальної інформації – встановлення та

узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або

непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних

явищ та процесів.

7.Сучасні соціологічні теорії. Праці Герберта Маркузе стоять дещо

осібно в сучасній соціологічній теорії. Він, разом із Адорно,

Хоркхаймером та іншими видатними вченими, належить до

Франкфуртської школи соціології. Цей напрямок в неомарксизмі

характеризується у першу чергу не так описовістю, як критичністю

теорії. Головною ідеєю Маркузе, що проходить через усю книгу, є

власне потреба у сучасній критичній теорії, оскільки конструктивна,

дієва критика у сучасному індустріальному суспільстві неможлива,

взагалі протест проти системи неможливий, оскільки система

індустріального суспільства прагне всякий протест інкорпорувати і

зробити його своєю складовою частину. Тобто, узагальнюючи,

можна сказати, що основою саморегулювання сучасної

індустріальної цивілізації є вже не репресія, не придушення

прагнень і потреб більшості, а формування стандартних хибних

потреб, що прив’язують індивіда до сучасного суспільства

репресивних, за словами Маркузе, потреб. Формується модель

одновимірного мислення і поведінки. Реалізацію цієї моделі

Маркузе прослідковує в своїй книзі “Одновимірна людина” на

різних рівнях і в різних сферах людської діяльності: на рівні

індивіда, на рівні суспільних процесів – основні ідеї Маркузе у цій

царині оглядово було тут викладено (частина І книги,

“Одновимірне суспільство”), а також у науці і філософії (частина ІІ,

“Одновимірне мислення”). Теорії макрорівня

(макросоціологія).Макросоціологічні теорії вивчають великі

соціальні системи, такі як: суспільство, цивілізації, їх внутрішні

структури і взаємини між структурними елементами. Цей підхід

більше пов'язаний з такими науками — демографія, політологія,

економіка. Теорія структурного функціоналізму. Її засновником є

американський вчений Толкотт Парсонс (1902—1979). ВІН починав

свою кар'єру як економіст у Гарварді. Стажувався у Німеччині, де

познайомився з теоріями Вебера, Зіммеля, Тьоніса. Повернувшись

до Гарварда, почав викладати на факультеті соціології, щойно

організованому Пітірімом Сорокіним. Основні праці: "Структура

соціальної дії" (1937), "Соціальна система" (1951), "До загальної

теорії дії" (1951).

8. Визначте суть «Соціологічного закону» та поясніть його

відміність від законів інших наук. Соціальні закони - це вираз

істотних, необхідних, систематично відновлюваних відносин, як у

середині соціальних явищ та процесів, так і між ними. Відома також

структура соціальних законів за ступенем їхньої дії: • загальні, що

діють протягом усієї історії, їх ще називають загальносоціологічні;•

специфічні, що діють на певних історичних етапах розвитку

суспільства чи в певних типах суспільств. Найбільш поширеною в

сучасній соціології є думка, згідно з якою виокремлюють п'ять груп

законів:• закони, що констатують співіснування соціальних

явищ (наприклад, якщо має місце ринкова економіка, то наявна

соціальна диференціація);• закони, що встановлюють тенденції

ймовірного зв'язку (приміром, упровадження інформаційних

технологій вимагає структурної перебудови економіки);• закони

Функціональні, що встановлюють зв'язки між основними

Елементами соціального об'єкта (наприклад, демократичний

Політичний режим зумовлює політичний і економічний

плюралізм);• закони, що фіксують причиновий зв'язок між

Соціальними явищами (наприклад, високоаномічне суспільство

Спричиняє тенденцію до зростання злочинності в

суспільстві);• закони, котрі стверджують можливість або ймо-

Вірність зв'язків між соціальними явищами (наприклад, рівень

Злочинності в суспільстві є змінним і коливається разом з

Економічними циклами).

Конт як основоположник соціології. Термін соціологія вперше

Запропонував і вперше використав у 1824 р. в своїх листах О. Конт.

Заслуга О. Конта полягає насамперед в тому, що він обгрунтував

Необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення