Проблема голокосту в романі маркуса зузака «книжковий злодій»

Досліджуючи проблеми голокосту в літературі, професор Т. Денисова зазначає: «Можна вважати, що вся західна культура після Другої світової війни – від «Щоденника Анни Франк» до «Списку Шиндлера» Спілберга − пронизана трагедією Голокосту. І судячи з політичної ситуації, деактуалізації теми не передбачається. Основний пафос у висвітленні цієї теми, як правило, підкреслений особистою трагедією людини, яка виступає просто жертвою, бо її існування, а вірніше, її приреченість ніяк не залежить ні від її поведінки, ні від діяльності, ні від особистих якостей, − усе визначено в даному місці і часі виключно її приналежністю до «проклятого» народу» [1, с. 12]. Та ось через багато років після Другої світової війни з’являється текст, написаний людиною, яка настільки молода, що може знати про неї лише за свідченнями інших людей, але виявляється здатною запропонувати абсолютно новий ракурс світової трагедії. Це сучасний молодий письменник Маркус Зузак. Його роман «Книжковий злодій» є однією з найбільш цікавих книг у новітній австралійській літературі, яка швидко досягла популярності не тільки в Австралії, але й за її межами. Роман дозволяє поглянути на складності німецько-єврейських відносин у повоєнні роки.

Мета даної статті полягає в дослідженні роману «Книжковий злодій», розкритті головних проблем, поставлених автором, а також проблем голокосту. Оскільки твір є досить новим, досить важко знайти роботи вітчизняних науковців, які б займалися його дослідженням. Тому в даній статті більшість посилань ведуть саме до іноземних джерел.

Оповідь у романі ведеться від імені Смерті. Американська дослідниця А. М. Маккері у своїй роботі «Representation and imagination of Holocaust in young adult literature» говорить про те, що Смерть в якості сучасного коментатора, представляє складне, цікаве та альтернативне уявлення про Голокост [2, с. 42].

Це він знайомить нас із життям простих німців у вигаданому місті Молкінг в роки Другої світової війни. Центральний образ – Лізель Мемінгер, 9-річна дівчинка. Мама Лізель змушена віддати її до прийомної родини, до Ганса і Рози Хуберман. Лізель поступово будує міцний зв’язок зі своїм прийомним батьком, заводить собі нових друзів, одним із яких стає Руді Штайнер, а пізніше знайомиться з євреєм Максом Ванденбургом, якого сім’я Хуберманів ховає у своєму підвалі. Словацька дослідниця Сюзана Буракова у своїй статті «Haunted by humans. Traumatic reading of the Book Thief by Markus Zusak» стверджує, що «переховування єврея стає однією з центральних тем роману. Адже Зузак звертає увагу на німецько-єврейські відносини перед появою націонал-соціалізму і вказує на те, якою впливовою та згубною є політична пропаганда. Переховування єврея в центрі гітлерівської Німеччини звучить як величезне протиріччя, але також означає романтизацію реальності в середині Другої світової війни» [4, с. 40].

У своїй роботі «Spaces of the holocaust: alternative narrative forms in Briar Rose, The boy in the striped pajamas, and The Book Thief» канадська дослідниця Б. Кірк стверджує, що в романі «Книжковий злодій» автор представляє різні прояви Голокосту, хоча час і дія твору є досить статичними. Маркус Зузак зображує дискримінацію, позбавлення свободи, переміщення і транзит, примусову працю, тюремне ув’язнення і концентраційні табори. Хоча, що цікаво в цій книзі, це те, що не всі з сторін насправді повно представлені; точка зору автора є досить обмеженою (хоча і зворушливою). Ці протиріччя між можливістю того, що може бути сказано, і того, що насправді представлено, можуть бути викликані рішенням Зузака повідомити історію, яка б базувалася саме на історії його власної сім’ї [3, с. 88].

Проблема дискримінації представлена на початку розповіді, коли батька Лізель примусом забрали з сім’ї. У спогадах героїні залишилася тільки одна річ, яку вона знала про батька. Ярлик, який вона ще не розуміла. Це дивне слово «Комуніст»: «Це слово. Це дивне слово завжди було десь поблизу, стояло в кутку, дивилось із тіні. Носило піджаки, мундири. Куди б не поїхали вони з матір’ю, слово виявлялося там, ледь розмова заходила про батька» [2, с. 13]. Крім цього, дискримінація присутня в романі, коли Ганс Хуберман, який відмовився приєднуватися до місцевого нацистського відділу, поступово втрачає будь яку роботу. Дії Ганса, або їх відсутність, спричинили те, що він був побічно покараний за свої негласні політичні погляди. Дискримінація також показана в тероризуванні євреїв та заборонами, які з’являлися для них щоденно: нацисти забороняють євреям володіти землею; євреям заборонено бути редакторами газет; євреї не допускаються до національної системи медичного страхування; євреям заборонено більшість професій, включаючи навчання німців; євреям у Німеччині заборонено перебувати на вулиці після 8:00 вечора взимку і 9 вечора в літній час; євреї можуть жити лише у відведених для них місцях: «Тут ніхто не хотів затримуватися, але майже всі зупинялися і озиралися. Вулиця − як довга переламана рука, на ній − кілька будинків з рваними стеклами і контуженими стінами. На дверях намальовані зірки Давида» [2, с. 23]. І це ще далеко не весь перелік. У книзі дискримінація проти євреїв була найбільш представлена в рамках історії Макса Ванденбурга.

Історія переходить до Макса, який перебуває в постійних бігах; він намагається відшукати Ганса Хубермана, старого друга свого батька з Першої світової війни, якого він ніколи не зустрічав. Дискримінація присутня в історії Макса в самому факті його переховування і в його необхідності продовжувати тікати: «І тут прийшло 9 листопада. «Кришталева ніч». Ніч битого скла. Та сама біда, що знищила стількох людей, але для Макса Ванденбурга вона виявилася шляхом до втечі. Йому було двадцять два» [2, с. 87].

Переміщення широко представлені в переїздах Лізель та Макса до Молкінга. Під час цієї подорожі брат Лізель помирає, і вона назавжди втрачає матір, проте потрапляє в хорошу сім’ю. Макс їде до Молкінга за допомогою знайомих і незнайомців. Коли він був змушений покинути будинок Хуберманів, ближче до кінця війни його перевозять в концентраційний табір. У той час як Лізель і Макс сильно відрізняються один від одного, їхні розповіді – це, начебто, зміщення дзеркала один до одного. Це порівняння натякає на переміщення всіх тих, хто був втягнутий у війну, не дивлячись на те, чи були вони частиною нації агресорів чи жертв.

Примусова праця, тюремне ув’язнення і табори представлені лише мимохідь, коли Макса забрали в табір після того, як він був змушений залишити Хуберманів. Хоча його перебування в таборі досить чітко не представлені. «Так як більшість таборів були розкидані по всій Європі, все ж декілька ще існували в самій Німеччині. В цих таборах, багатьох людей досі змушували працювати і ходити. Макс Ванденбург був одним з цих євреїв» [2, с. 222].

Єдиний натяк про те, як Макс потрапив у табір, це його слова до Лізель, коли він маршував з іншими євреями через Молкінг: «Вони схопили мене декілька місяців назад. На шляху до Штутгарта» [2, с. 223]. Ця відсутність описів таборів сама по собі цікава, так як Смерть, безперечно, постійно присутній в таборах Голокосту. Тим не менш, нібито тому, що це не центральне місце в історії Книжкового злодія, табори взагалі не представлені в книзі з середини.

Опір під час Голокосту представлений у книзі кількома способами, але найбільш очевидно в тому, як Макс майже успішно переховується від переслідування. Хубермани приховують Макса і протистоять бажанням нацистської партії. Лізель проявляє свій тихий опір, викравши книгу під час їх спалювання: «… на другій спробі вона зробила все як треба, швидко. Вхопила найближчу з книг. Та була гаряча, але ще й мокра, обгоріла лише по краях, а в іншому неушкоджена» [2, с. 55]. До того ж вона ненавидить німецько-фашистські молодіжні групи та їх організації. Це, звичайно, легкий опір, який не порівняєш з історіями, які представляють партизани або інші групи опору, але це, ймовірно, той опір, який є більш представницьким серед простих людей.

Як стверджує Сюзана Буракова, «антисемітські стереотипи також присутні в образі Руді, який невинно ганьбить свою сім’ю, розмалювавши обличчя чорним кольором, намагаючись скопіювати Джессі Оуенса (афро-американського переможця Олімпіади 1936). Безневинне обожнювання афро-американського бігуна висміює антисемітські стереотипи в білої раси [3, с. 41].

Інший рівень німецько-єврейських відносин зображується в характері Алекса Штайнера, батька Руді. Його інстинкт виживання і збереження своєї сім’ї знаходить своє відображення в наступному внутрішньому монолозі:

«Пункт перший: Алекс був членом фашистської партії, але не мав ненависті до євреїв − та й ні до кого іншого, якщо вже на те пішло.

Пункт другий: Потай, однак, він не міг не відчувати якоїсь порції задоволення (або гірше − радості), коли з гри вивели крамарів-євреїв, − пропаганда інформувала його, що навала єврейських кравців, які віднімуть у нього всю клієнтуру − це лише питання часу.

Пункт третій: Але чи означає це, що їх треба вигнати зовсім?

Пункт четвертий: Сім’я. Зрозуміло, він повинен робити все, що в його силах, щоб утримувати її. Якщо для цього потрібно бути в Партії, значить, потрібно бути в Партії» [2, с. 26–27].

На думку дослідниці, Алекс Штайнер представляє багатьох «штайнерів» нацистської Німеччини, які страждали від моральної та етичної дилеми між соціальними, історичними та економічними обставинами й інстинктом збереження і виживання [3, с. 41].

У своїй статті «Nazis, the Holocaust, and Australia’s history wars» британський дослідник Г. Хаген говорить про те, що автор, указуючи на подібність між образами Лізель та Макса, змушує нас усвідомити, що не потрібно звертати увагу на релігію, расу, стать чи соціальний статус, адже всі ми є людьми [5, с. 14]. Коли євреї проходили по місту Молкінг, автор говорить про те, що вони не чоловіки та жінки; вони євреї. Але чим відрізняються ці чоловіки та жінки, яких гнали по вулиці, від тих чоловіків та жінок, які дивилися за цим парадом? Коли Лізель спіткнулась, ідучи по вулиці, саме «єврей, бридкий єврей, допоміг їй піднятись» [2, с. 223].

Отже, у книзі «Книжковий злодій» автор піднімає проблеми війни, фашизму, нацизму, дискримінації, расизму та проблеми голокосту. Через іронію та сарказм, Зузак указує на те, що євреї не були бридкими недолюдьми, якими їх зробив Гітлер. Вони були такими ж, як і всі. Як сам автор сказав про жертв газових камер та таборів смерті: «вони були французами, вони були євреями, і вони були ви» [2, с. 155].

Література

1. Денисова Т. Н. Всесвітні трагедії від Джонатана Сафрана Фоера / Т. Н. Денисова // Слово і час. – 2009. – № 1. – С. 28.

2. Зузак Маркус. Книжный вор [Текст] [Електронний ресурс] / Маркус Зузак. – Режим доступу: http://royallib.com/book/zuzak_markus/knigniy_vor.html.

3. Amelia M. Mackarey. Representation and imagination of Holocaust in young adult literature / thesis chair Dr. James Campbell, Spring term, 2014. – 71 p.

4. Burakova Zuzana. Haunted by humans. Traumatic reading of the Book Thief by Markus Zusak / Journal of literary studies, 2012. – p. 38–46.

5. Kirk Bryannie. Spaces of the holocaust: alternative narrative forms in Briar Rose, The boy in the striped pajamas, and The Book Thief / the University of British Columbia, 2010. – 116 p.

6. Graham Huggan. Nazis, the Holocaust, and Australia’s history wars [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nla.gov.au/openpublish/index.php/australianstudies/article /viewFile/17512126.

Ірина Сьоміна

Науковий керівник – ст. викл. Білик Г. М.