Антонімічні відношення слів-емономів

У МОВІ ТВОРІВ НАТАЛІ БАКЛАЙ

 

Емоційна культура – це серцевина людяності. Основне джерело емотивних смислів – емотивна лексика, що належить до загальновживаної, є домінуючим засобом репрезентації емоцій в поетичномудискурсі. Мовна картина світу емоцій у їхній мінливості, динаміці, взаємодії і протидії пронизує творчістьНаталіБаклай. Ні почуття, ні слова випадкового в її творах немає. Кожна поезія дзвенить, вібрує, зворушує великими, основоположними, справжніми людськими емоціями. «Секрет майстерності поетеси в тому, що вміє віднаходити довкола себе оголені нерви, які зачіпають за живе навіть безнадійно зачерствілі душі» [5, с. 18]. Специфікація дисгармонії емотивних смислів виявляється в диференціації лексики за способом вираження емоцій.

Актуальність нашого студіювання зумовлена розумінням філософського та аналізом лінгвістичного аспектів використання емотивних контрастивів як невід’ємних засобів поетичного тексту Наталі Баклай. Українська лінгвістика ще не має ґрунтовної праці про мовну організацію емотивного змісту сучасного поетичного дискурсу. Відзначимо, зокрема, відсутність контрактивної систематизації мовних засобів відображення емоцій. Отже, пропонована робота є важливим кроком у цьомунапрямку.

Об’єкт дослідження – антонімія в поетичних текстах.

Предмет дослідження – лексеми з протилежним значенням емотивного типу, використовувані в художньому дискурсі Наталі Баклай.

Матеріалом дослідження послугували антонімічні опозиції емотивного змісту, використані Наталею Баклай у збірках «Отава» і «Серцевина», дібрані методом суцільної вибірки (усього 302 одиниці).

Мета наукової розвідки – дослідити емотивні опозиції в поетичних текстах Наталі Баклай, поєднуючи параметри традиційної й нової лінгвістичної парадигми.

Досягнення мети передбачає розв’язання таких завдань: аналіз семантичних функцій та морфологічних способів репрезентації емотивних опозитів; розкриття ролі емотивних опозитів у поетичному доробку Наталі Баклай.

Поезія Наталі Баклай – це «пісня любові. Любові до коханого, до всього світу, до Батьківщини, але водночас – і віддзеркалення вічних проблем, що тривожать людські душі» [4, с. 5]. Лексеми з антонімічним значенням – невід’ємна ознака її поетичного словника, адже контраст дає змогу осягнути, зрозуміти, відчути глибину і суперечливість світосприйняття. Лірика контрастів «дарує читачеві вишукані, глибокі вірші, вщерть наповнені неприхованою ніжністю, чистотою і відвертістю» [4, с. 7]. Антонімічні опозиції, використані в аналізованому матеріалі, як виражають певну думку автора, так і мають свої певні семантичні функції. Це дає нам підстави виокремити антонімічні пари, «які є засобом характеристики індивідуума, та опозицій, що вживаються для оцінки предметів, явищ і процесів об’єктивної дійсності» [3, с. 12–13].

До першої функціонально-семантичної групи належать антонімічні пари, які є засобом характеристики зовнішнього вигляду людини її внутрішніх рис, темпераменту та особливостей поведінки, віку, фізичного, психічного, соціального стану, стосунків з іншими, релігійних уявлень: Сидять на лавках побіля під’їздів, / Із внуками гуляють – тільки й діл… / Міські бабусі – схожі й дуже різні, / Міські бабусі із далеких сіл [1, с. 36]; Вже все було. Нема чим здивувать, / Світили ранки і згасали ночі. / Були нікчеми і учених рать, / Руйнатори були, були і зодчі [1, с. 212]; Мій дід не знав легкого зроду хліба, / А за важкий – не брав грошей давно. / Він буввеселий. І бував суворий. / І випивав, чого гріха таїть [1, с. 23]; Дитинства берег – річечка Сула, / Гойдають човен; хвилі світло-русі, / І я, ще ні велика, ні мала, / Перу сорочку хлопцеві Петрусю [1, с. 293]; Ти намалюй – на землю пада сніг / (І біла фарба хай покриє чорну). / Ти намалюй – була твоя учора, / І ти тримав мій смуток і мій сміх [1, с. 226]; Найстрашніше – вирости байдужим, / Жить в неправді і померти з тим [1, с. 47]; Нехай Вам буде легко (Вам це треба), / Хай буде важко лиш одній мені. / Моя любов сягала аж до неба, / А ви пліток злякались на землі [1, с. 382]; Лиш Україна грішникам болить, / Бо притомилась праведників ждати [1, с. 60]; А що їм двом? Життя – то суєта, / І мир і війни, щастя і розлуки [1, с. 54]; Дід з війни, як з тюрми ішов, / Дід минув нашу хату скраю, / А забрів до вдови в любов. / Прямо з пекла – сьорбнути раю [1, с. 315]; Шкода, дочко, життя мина, / П’ять онуків – і всі у місті, / Наче в мене їх і нема / Кров одна, а ось душі – різні [2, с. 24]; В житті святих потрібен був і гріх, / Щоб розуміти й пробачати грішним [1, с. 147].

Друга функціонально-семантична група представлена опозиціями, які використовують на позначення предметів, явищ і процесів об’єктивної дійсності. Привертає увагу уособлення України, побудоване на звичайному побутовому, проте оригінальному й точному контрасті: І не раз тебе невдахи-діти / Намагались підвести з колін, / Накидали поверх лахів свиту, / Щоб прикрити латаний поділ [1, с. 10].Важливо зауважити, що емотивного значення набувають асоціативи та нейтральні лексичні одиниці. З варіантів, які відносяться до другої групи, найбільша частота вживання у координатних антонімічних пар з часовими та просторовими поняттями.

Сфера часу позначена такими антонімічними парами: день – ніч, сьогодні – завтра, зима – літо, минуле – майбутнє, зима – весна, теперішнє – майбутнє, зараз – раніше: Ото у віршах тільки й відлюблю, / А у житті любить тебе не вмію. / В кострищах долі – дні перепалю, / В решетах щастя – ночі перевію [1, с. 308]; Розмовляю удень по-сусідськи із прадідом кленом, / А вночі, як не спиться, тоді розмовляю одна [1, с. 24]; Зрадить день кароока нічка, / Та не зрадять мої борги. / Я у тебе – одна, як річка. / Ти у мене – мої береги [1, с. 27].

Категорія простору репрезентована протилежностями, які визначаються за такими ознаками: місцедії: По ту сторону розлуки ходиш ти, / По цю сторону гори сумую я [1, с. 295]; Ой, чого ж десь там, а не тут у нас, довгожителі [1, с. 114]; Стоять баби укотре на межі – / По сей бік миру і по той бік смерті [1, с. 54]; напрям дії: На цім шляху – одвічні подорожні: / Комусь – вперед, комусь – назад і все [1, с. 128]; Твоє життя то вгору, то згори, / То сипле квітами, то коле бур’янами [1, с. 233]; орієнтири в просторі: Згубили гуси літепло у річку, / Засватав жовтень тишу на ріллі. / І небо заплело сіреньку стрічку / У чорні коси змореній землі [1, с. 35]; Я у тебе – одна як небо. / Як же небові без землі? [1, с. 25].

Внутрішні переживання та думки ліричного героя для підсилення контрасту подекуди реалізуються у фразеологічних одиницях із значенням протилежності: Ця печаль і ця розлука, як гора: / Ні об’їхати конем, ні обійти [1, с. 295]; Учених тьма. А так і не змогли / Від зерен відокремити полову [1, с. 107]; А за побитого – небитих двох дають [1, с. 99]; Це так предивно – в небі журавель. / Це так банально – у руці синиця [1, с. 187]. Отже, індивідуалізація особистості й соціальні контрасти широко й виразно представлені в поетичній мові Наталі Баклай.

Щодо морфологічної характеристики бінарних опозитів мовотворчості Наталі Баклай, то слід відмітити, що переважна кількість – це субстантиви: правда – брехня, сум – радість, перемога – поразка, сила – слабість, добро – зло, лихо, радість – біда, щастя – гріх, біль, сльози, безвихідь, кохання – розлука, кохання – зрада, любов – страждання, рай – пекло, друг – ворог, земля – небо, будні – свята, любов – гроза, дурні – генії, руйнатори – зодчі, творителька – руйнач, богиня – дияволиця, падіння – слава, пощада – гнів, лахи – свита, небо – подвір’я, сонце – дощ, наймичка – пані, осінь – весна, літо – зима, літо – морози, смуток – сміх, світло – пітьма, дорога – стежечка, воля – полон, начало – висоти, схід – захід, тиша – грім, душа – тіло тощо.

В образотворчій системі поетки поширені також ад’єктивні контрастиви, у яких для протиставлення використані прикметники: білий – чорний, червоне – чорне, рідна – чужа, свята – грішна, маленькі – великі, бідні – багаті, слабесенькі – сильніша, солодкий – солоний, північні – південні, схожі – різні, веселий – суворий, холодний – жагучий, весільні – прощальні, зелена – стигла, близькі – дальні, жорстокий – милосердний, раннє – запізніле та ін.

Дієслівні опозиції, представлені в поетичних текстах Наталі Баклай, виражають контраст виконуваних дій, процесів, станів: любити – ненавидіти, будувати – руйнувати, сміятися – журитися,плакати, засміється – заквилить, згадувати – забувати, балакати, говорити – мовчати, літати – падати, губити – знаходити, спопеляюсь – воскресаю, згорати – воскресати, жити – померти, гірчить – солодить, брешуть – обіцяють, опадаю – проростаю, іти – падати, карать – милувати, кричати – мовчати, падати – вставати, мовчало – гуло, зітхає – сміється, залишати – віддавати, відпускаю – запряжу тощо.

Менш поширені у досліджуваних текстах антонімічні пари адвербіального характеру на позначення ознаки, часу, стану, місця, дії: солодко – гірко, легко – важко, по-новому – по-старому, краще – гірше, праворуч – зліва, чорно – біло, сумно – весело, сьогодні – завтра, вперед – назад, вгору – за гору, згори, вдень – вночі.

Виражена контрастність за допомогою службових частин мови включає зокрема такі компоненти: прийменники: від – до, до – з, із – у, без – з, з – у, від – у: Сільське дівча пішло до клубу вперше, / А з клубу – вперше хлопець проводжав [1, с. 88]; Давай втечем з тобою від достатку / До прабаби моєї в білу хатку [1, с. 59]; І без тебе вже мені не жить, / І з тобою вже мені не бути [1, с. 229]; Із щастя – у сльози, із літа – в морози [1, с. 245]; частки: Трава, трава. Яка ти ще зелена! /А вже зібралась говорить про мене [1, с. 21].

Для вираження антонімічних відношень у поетичних текстах Наталі Баклай найчастотніше використовуються лексеми субстантивні (41%), дієслівні (26%) та ад’єктивні (20%), поширені також адвербіальні (13%). Окремі тексти побудовані на опозиціях службових частин мови, проте про емотивність такої лексики, на нашу думку, говорити не варто, оскільки емотивний зміст формує й визначає контекст у цілому.

Функції опозитів – на семантичному рівні відтворювати протиставні настрої, почуття, суперечність буття, протиріччя внутрішнього світу ліричного героя та суспільства. Використання антонімічних пар, які є засобом характеристики зовнішнього вигляду людини, її внутрішніх рис, темпераменту, особливостей поведінки, віку, фізичного, психічного, соціального стану, стосунків з іншими, релігійних уявлень тощо, а також протиставних номенів на позначення предметів, явищ і процесів об’єктивної дійсності умотивоване наміром увиразнити думку і підсилити емоційний вплив на читача.

Багаторазові протиставлення різних морфологічних засобів вираження контрастивної семантики в одному поетичному творі властиві художньому словнику поетки. Нанизування антонімічних пар, перехрещення їхніх різновидів дає змогу в часткових протиставленнях передати цілісний образ: Жорстокий світ і милосердний час / Вік багачів і вік-жебрак убогий / В тобі все порівну: від чорта і від Бога, / Тобі карать і милувати нас. / Добро і зло впряглись в твоє ярмо. / І тягнеш ти, як віл, іще волами, / А дурні й генії все ходять поміж нами, / І хто є хто – для тебе все одно. / Добро і зло вплелись в твоє ярмо [1, с. 43].

У поетичному доробку Наталі Баклай контраст є одним із визначальних засобів виразності, у якому виявляється характер діалектичного мислення авторки, вміння передати широчінь, складність і суперечливість емоційного світу людини. Протиставлення протилежностей вияскравлює та відтіняє взаємозіставлюване, показує нові грані, важливі властивості, позначені словами, які посилюють лексичне значення емоційними, експресивними, оцінними відтінками. У поетичному дискурсі вся інформація, що формує образну свідомість, має аксіологічний зміст і емоційний колорит, а емотивні опозити як засоби втілення контрастивної семантики є основними інтерпретаторами психологічного змісту твору, душевного драматизму, колізії почуттів. Поетична творчість Наталі Баклай – відбиток стану людини, не байдужої до усього, що відбувається тут, поруч, на відстані зболеної і дуже чутливої душі.

Література

1. Баклай Н. М. Отава. Вибране [Текст]: поезії / Н. М. Баклай. – Полтава:Дивосвіт, 2008. – 424 с.

2. Баклай Н. М. Серцевина [Текст]: поезії / Н. М. Баклай. – Лубни: Лубни, 2012. – 117 с.

3. Бобух Н. М. Антоніми в українській поетичній мові / Н. М. Бобух. – Полтава: РВЦ ПУСКУ, 2007. – 312 с.

4. Литовець-Гайдаш Г. П. Вивчення творчості Наталії Баклай у школі / Г. П. Литовець-Гайдаш. – Тернопіль: Мандрівець, 2012. – 112 с.

5. Степаненко М. І. Думки про себе і вголос / М. І. Степаненко. – Полтава: ПП Шевченко Р. В., 2013. – 412 с.

Яна Копил

Науковий керівник – доц. Радько Г. І.