Асоціативно-семантичне поле як вияв

МОВНОЇ СИСТЕМНОСТІ

У світлі сучасних лінгвістичних досліджень, що характеризуються поверненням до антропологічної парадигми, особливого значення набувають питання про організацію внутрішнього лексикону людини, взаємодію індивідуального та загального мовних образів світу в межах однієї культури.

Уявлення про лексичний простір мови спираються на теорію поля як складного утворення певної структури. Сукупність лексики, або інакше – увесь словниковий склад мови побудований за ієрархічною ознакою. Він розпадається на групи слів – семантичні поля.

Г. С. Щур під семантичним полем розуміє «комплексну, ієрархічно структуровану, системно організовану, незамкнуту мовну одиницю, елементи якої об’єднані спільністю інваріантного сенсу і наявністю семантичних зв’язків» [26, с. 79]. У визначеннях лексико-семантичного поля простежується загальна тенденція. Усі дослідники кваліфікують лексико-семантичне поле як сукупність лексичних одиниць, об’єднаних спільністю змісту, які віддзеркалюють поняттєву, предметну або функційну подібність позначуваних явищ [3, с. 115].

Отже, за своєю будовою семантичне поле є досить складною системою, у якій поєднуються всі можливі значення однієї лексичної одиниці.

Автори вчення про «семантичне поле» відзначають існування системи зв’язків кожного слова (асоціацій), тобто значення окремого слова не має самостійного статусу, а цілком визначене зв’язками з іншими словами (зв’язками за формою, за значенням, за формою та значенням одночасно) [13, с. 312].

Асоціативна лінгвістика як частина психолінгвістики (термін Ю. М. Караулова [18]) стає одним з пріоритетних напрямів сучасної лінгвістичної науки. Нова асоціативна парадигма комунікативно-прагматичної лінгвістики дає змогу глибоко й повно відобразити концептуальну природу об’єктів реальної дійсності, побудувати концептуальні моделі мовної картини світу [7, с. 36].

Поняття «асоціація» виникло досить давно. Ще Платон говорив про випадки пригадування за схожістю і суміжністю. Аристотель стверджував, що образи, які виникають без видимої зовнішньої причини, є продуктами асоціацій. Його вважають засновником асоціативної теорії, оскільки він створив першу класифікацію асоціацій за схожістю, часовою послідовністю та за контрастом [25, с. 90–91].

Упродовж століть зацікавлення асоціаціями то розгорялось, то затихало, в поняття «асоціація» в різних філософських системах вкладався різний смисл.

Що стосується лінгвістики, то тут зацікавлення асоціаціями розгорілося, порівняно із психологією та філософією, набагато пізніше та пов’язане із виникненням психолінгвістики. Асоціативна психолінгвістика займається структурою конкретного слова. Розвиток психолінгвістики пов’язаний із іменами лінгвістів І. А. Бодуена де Куртене та Л. В. Щерби, психологів Л. С. Виготського та О. М. Леонтьєва.

Вперше про асоціації в мові заговорив німецький філософ та лінгвіст В. Гумбольдт. Він стверджував, що взаєморозуміння виникає завдяки тому, що люди «…торкаються одних і тих же клавіш інструмента свого Духу, завдяки чому в кожного у свідомості загоряються подібні, хоча й не тотожні смисли» [9, с. 166].

Дослідження В. фон Гумбольдта продовжив та конкретизував основоположник психологічного напрямку у слов’янському мовознавстві О. Потебня. Він зазначав, що внутрішня форма слова може бути схарактеризована як «асоціація даного об’єкта з певним іншим об’єктом за однією головною ознакою» [7, с. 13]. О. Потебня добре бачить роль асоціації в утворенні рядів уявлень. Різнорідні уявлення, сприйняті одночасно, не втрачаючи своєї цілісності, можуть складатися в одно ціле [24, с. 91]. Отже, учений прекрасно розумів роль мови в процесах становлення і розвитку людських знань про світ на основі психологічних процесів асоціації, на основі різних уявлень людини про явища, що мають назви в мові.

Важливою є позиція Ф. де Соссюра. Він виокремлював два типи відношень, що існують у мові:

· синтагматичні (що складаються головним чином із двох одиниць і мають протяжність),

· асоціативні (кількість членів яких і послідовність їхньої появи в пам’яті неможливо передбачити).

В українському мовознавстві особливий внесок у дослідження вербальних асоціацій зробила Н. П. Бутенко, яка займалась дослідженням та укладанням асоціативних норм і видала «Словник асоціативних норм української мови» (1979) [5] та «Словник асоціативних означень іменників в українській мові» (1989). У 2000 р. вийшла ґрунтовна монографія Д. І. Терехової «Особливості сприйняття лексичної семантики слів (психолінгвістичний аспект)», де здійснено комплексне психолінгвістичне дослідження соматизмів у близькоспоріднених мовах, виявлено загальне і відмінне (специфічне) в семантичних асоціаціях носіїв цих мов. У 2001 р. Т. Ю. Ковалевською, Г. Д. Сологуб та О. В. Ставченко впорядкований і виданий «Асоціативний словник української рекламної лексики» [2]. Розглядові й критичному осмисленню асоціативних полів і типів асоціацій приділено значну увагу в монографії Г. С. Щура «Теорії поля в лінгвістиці» [26].

Отже, вербальні асоціації, пройшовши довгий шлях досліджень від філософії та психології до лінгвістики, знайшли своє місце у психолінгвістичних дослідженнях.

Під асоціативними полями розуміються типи полів, що досліджуються у рамках психолінгвістики, для яких «характерне об’єднання навколо слова-стимулу певних груп слів-асоціатів» [21, с. 381; 23, с. 83]. Тобто в асоціативних полях «слова, близькі за значенням, об’єднуються в групи» [6, с. 34].

Наприклад, за принципом організації асоціативного поля навколо поняття «білий» можуть бути згруповані слова: весілля (біла сукня нареченої), контрреволюція (білий контрреволюційний рух), зима, Північ, Санкт-Петербург (білі ночі), інфаркт (білий халат лікаря) тощо.

Асоціативні поля, на думку дослідників, зумовлені «позамовними зв’язками денотатів і внутрішньомовними зв’язками слів», а всі їхні елементи «пов’язані асоціативним зв’язком зі стимулом-ідентифікатором, що міститься всередині поля» [23, с. 33].

Механізм формування мовних асоціацій досить складний. Допоки не існує одностайного погляду на питання про чинники, що домінують у процесі вироблення асоціативних зв’язків між словами.

Деякі вчені вважають, що в основі таких асоціацій лежать об’єктивний та соціальний досвід індивідуума: «асоціативне поле в кожної людини своє і за складом найменувань, і за силою зв’язків між ними» [25, с. 93]. Інші вказують на залежність від культурно-історичних традицій народу: «вербальні асоціації відображають результати доступу через слово до інформаційного тезаурусу індивіда, за ними лежить багатогранний досвід (чуттєвий і раціональний, індивідуальний і соціальний), що забезпечує «вихід» на картину світу в усій різноманітності зв’язків і відношень» [15, с. 286]. Важливість статі інформанта для вибору реакції відзначає Н. Бутенко [5]. Виникненню мовних асоціацій, як зазначає Б. Плотніков, сприяють різноманітні ситуації спілкування [22, с. 180].

Отже, характер асоціацій визначається віком, географічними умовами, професією людей та ситуацією спілкування.

Найбільш універсальну характеристику семантичного поля запропонувала І. М. Кобозєва: «це сукупність мовних одиниць, які об’єднані спільністю змісту й відображають понятійну, предметну або функційну подібність явищ, які вони позначають» [12, с. 98].

При дослідженні лексико-семантичного поля (далі – ЛСП), на думку А. М. Тихонова, необхідно визначити його межі, виявивши, з яких елементів (слів, словосполучень) воно складається, а також їхнє місце і роль у структурній організації даного поля. Структура ЛСП заснована на ієрархічній організації його складників. Так, у межах ЛСП виділяють центр, репрезентований ядерною лексемою, навколо якої на різних рівнях групуються одиниці, що складають навколоядерну частину й периферію певного поля. Для ЛСП обов’язковою є «наявність загальної семантичної ознаки, що поєднує всі одиниці поля й виражається, як правило, лексемою з узагальненим значенням» [18, с. 10].

Давно помічено, що слово не тільки вказує на визначений предмет, але й викликає цілу систему пов’язаних з ним додаткових образів, близьких за контекстом, за попереднім досвідом тощо. З цього приводу Ю. М. Гаврилов зазначає, що «семантичне поле можна порівняти з магнітним полем: магніт притягає своєю дією інші елементи» [5, с. 57].

Термін «асоціативне поле» вперше увів у лінгвістику французький лінгвіст Шарль Баллі. У сучасній лінгвістиці є багато робіт, присвячених вивченню асоціативних полів. В. П. Абрамов визначає асоціативне поле як «множини, об’єднані інформатом за асоціацією зі словом-стимулом» [1, с. 124]. Проблему логічної структури поля докладно розробляв Ю. М. Караулов [11, с. 106–117]. О. О. Залевська досліджувала асоціативні поля як один із важливих способів отримання інформації про особливості організації лексикону людини [8, с. 39–43].

Асоціативні поля дають змогу описати «знання, на які спираються у своїй мовній і немовній поведінці носії тієї чи тієї культури», представити «системність мовної свідомості носіїв певної культури як цілого» і показати «унікальність і неповторність образу світу кожної культури» [22, с. 107, 108]. Як пише Ю. М. Караулов, «когнітивна структура асоціативного поля ніби відтворює структуру думки і репрезентує тим самим відношення «мова і людина» [11, с. 158].

Асоціативне поле надає специфічну інформацію про слово, на основі сукупності асоціацій слова можлива більш адекватна характеристика значення слова. Але асоціативне значення не тотожне значенню слова як одиниці мови, оскільки воно відбиває особистий досвід індивіда, його суб’єктивні сенси. О. Обєднікова зауважує, що «асоціативні поля – структури, різноманітні за характером смислового зв’язку слів» [19, с. 26]. Якщо семантичні поля об’єднують слова із загальною семою, то асоціативні об’єднують слова, які близькі за змістом, але не є синонімами. Наприклад, асоціативне поле слова-стимулу «любов» може включати такі асоціації: щастя, почуття, серце, ненависть, секс, пристрасть, дівчина, двоє, радість, повага, взаєморозуміння.

Асоціативне поле будується за тим же принципом, що і ЛСП, і містить у собі ядро (повторювані асоціації – найбільш часті реакції на слово-стимул і периферію). Менш частотні, одиничні реакції розташовуються на периферії асоціативного поля і свідчать про індивідуальні уявлення людини [1, с. 221]. Однак такі реакції є не менш значущими для розуміння і виявлення особливостей свідомості носія мови.

Є. М. Верещагін і В. Г. Костомаров зазначають, що семантика слова не вичерпується тільки його лексичним поняттям. Лексичне поняття реалізує класифікувальну і номінативну функцію мови. Але кожне слово викликає у людини ланцюг асоціацій – інформацію про слово, що утворює його лексичне тло, яке, зі свого боку, виконує кумулятивну функцію (накопичення і збереження інформації в словниковому складі і текстах) [4, с. 57]. В. П. Абрамов наголошує, що асоціативні поля – це відображення у свідомості індивідуума складної системи зв’язків, що є центром цілої семантичної системи [1, с. 125].

Отже, асоціативні і семантичні поля пов’язані між собою як родове і видове поняття, тобто семантичне поле частково вбирає в себе властивості асоціативного поля, або навпаки.

Специфічність АСП полягає в тому, що відношення між його членами, як і в семантичному полі, визначаються наявністю загальних сем, однак ті семи, які у вихідного слова семантичного поле є периферійними, на асоціативному рівні можуть виявлятися в словах, для яких це значення стає ядерним [16, с. 12].

Отже, асоціативно-семантичне поле – це сукупність асоціацій із словом і слів, пов’язаних з цим словом за змістом.

Розглянемо особливості асоціативно-семантичного поля на прикладі лексеми «любов».

Любов як одна із основних категорій, що відбиває духовно-душевний зв’язок індивіда з навколишнім світом, привертала й продовжує привертати увагу мовознавців з точки зору вивчення лексичної асоціації назви емоцій у системі художнього тексту.

В. І. Кононенко зараховує любов до морально-етичних, абстрактно-емоційних почуттів, зауважуючи, що на розуміння слова накладаються філософські, етнічні, релігійні, психологічні та інші позамовні чинники, які зрештою й визначають його комплексний характер.

Концепт «любов» відноситься до емоційних, що утрудняє його емпіричне дослідження. Емоція не доступна прямому спостереженню, тому і з її вербалізацією виникає низка труднощів. Спираючись на лексикографічні джерела, вирізнимо й класифікуємо можливі значення лексеми «любов».

Слово любов у Словнику української мови інтерпретується як:

1. Почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі.

2. Почуття глибокої сердечної прив’язаності до кого-небудь, чого-небудь; глибока повага, шанобливе ставлення до людини.

3. Інтерес до чого-небудь; внутрішній, духовний потяг до чого-небудь; пристрасть до чого-небудь.

В. В. Жайворонок у Словнику-довіднику «Знаки української етнокультури» стверджує, що любов – те саме, що й кохання, а останнє учений тлумачить передусім як «почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі, а також особа, що викликає таке почуття» [10, с. 311].

У «Короткому психологічному словнику» А. В. Петровського зазначається, що любов – це:

1) висока міра емоційно позитивного ставлення, що ставить його об’єкт у центр життєвих потреб та інтересів суб’єкта;

2) інтенсивне, напружене і відносно стійке почуття суб’єкта, фізіологічно зумовлене сексуальними потребами [14, с. 169].

Серед інших смислових контекстів любові важливо відзначити такі:

· прагнення один до одного, повага один одного [23, с. 215];

· емоційне відчуття схожості або спорідненості з об’єктом;

· почуття, що відповідає стосункам спільності і близькості між людьми, ґрунтованим на їх зацікавленості і схильності [20, с. 162].

Проаналізуємо асоціативно-семантичні зони поля слова «любов» на прикладі українського художнього дискурсу.

Семантика концепту «любов» у сучасному художньому українському дискурсі амбівалентна. Це:

– стан душі: Любити Вас – любити знадність, любити Вас – любить для Вас, любити Вас – любити радість, в червневовересневий час ( М. Вінграновський), жінка, котра любила мене таким, яким я був, із усім мотлохом, що мав усередині (І. Роздобудько);

– стан фізичний, як тілесна любов: витончені в любові жриці готували її для чорношкірого цибатого принца на спеціальному забороненому острові (Ю. Андрухович); вісімнадцятирічний шмаркач, не дуже вже й досвідчений в любовних втіхах у період гормональної активності зустрічає своє перше кохання і… (І. Роздобудько).

Поняття любові як властивості душі й тілесної любові розділяються у результаті розмежування власне любові та бажання.

Аналіз асоціативних зв’язків слова «любов» засвідчує, що:

1) основними асоціатами є такі, які репрезентують любов як почуття, емоцію: Кого я так люблю? Люблю тільки тебе, Рука моя в твоїй руці співає. І погляд твій в душі моїй цвіте Тим квітом, імені якому я не знаю (М. Вінграновський);

2) любов може бути безневинним почуттям: Єлизавету Феофанівну він любив майже батьківською любов'ю, хоча був молодший за неї років на п'ятнадцять (І. Роздобудько);

3) любов виступає як інтерес, внутрішній потяг до чого-небудь: вона вчиться «на художника», добре малює, любить шоколад (І. Роздобудько), мати завжди любила чисті кольори (І. Роздобудько), бібліотека, зібрана з любов ’ ю (І. Роздобудько);

4) смисловий план «почуття гарячої схильності до друзів»: Сусід широко посміхнувся, сповнений товариської любові до веселуна (Л. Дереш); треба любити своїх друзів (І. Роздобудько);

5) любов може проявлятися в найбільш загостреній формі пристрасті (доводити до безумства): і за тим твердла, ніби непроламний мур зростав, не любов, а затятість (О. Забужко), Приходить чоловік і благає лікаря терміново поїхати до його тяжкохворої дружини, яку він любить до безтями (І. Роздобудько), Я любив тебе все своє життя. <…> Адже це божевілля… <…> – але добровільне божевілля (І. Роздобудько);

6) любов розглядається як джерело інших емоцій і станів суб’єкта, причому як позитивних, так і негативних: Я просто знемагаю від неї, проклятої, та, що любов називається, – і все (М. Матіос);

7) любов припускає турботу про об’єкт і його захист: Чи врятує нас любов? (Ю. Андрухович); Я любитиму й берегтиму її (І. Роздобудько); Єдине, що має значення, що повинно мати значення, – це любов. Вона врятує світ, в кінцевому результаті..... Вона просто мусить врятувати всіх нас. Не краса. Не секс. Не пристрасть. Не гроші. Не надія і точно не політика. Світ врятує любов (Л. Дереш);

8) антиподом любові виступає байдужість: чує від Наїни одне й те саме: «Я не люблю тебе!» (І. Роздобудько); Люди, що не відчувають любові, рано чи пізно перетворюються на зомбі, на аморфне ніщо, вони незадоволені життям, хоч яким би воно було (І. Роздобудько);

9) відсутність любові веде до агресії в поведінці: зрештою, всі прагнуть тільки одного – любові, а інакше кажучи – визнання. Ці пошуки можуть завести куди завгодно – до тероризму, фемінізму, фашизму, будь-куди. <…> Якби Гітлера визнали справжнім художником, а Йосифа Джугашвілі не турнули з духовної семінарії, чи схотіли б вони довести світові своє існування таким жахливим чином? (І. Роздобудько);

10) любов як міра життя: Як мало ненавидіти й любити! І як багато жить, щоб тільки жити! (М. Вінграновський);

11) об’єкт, що втратив любов, може соціально ігноруватися: Нелюбов перетворює людину на прокаженого із дзвоником на шиї: його чути всюди, і його дзвін – знак розбігатися для решти. Адже любов такому нещасному потрібна лише як мета, до якої він мусить іти в повній самотності. Іти довго, безкінечно й ніколи не зупинятися (І. Роздобудько);

12) любов подається найдоступнiшим засобом порятунку від самотності: Ієланума ніхто не любить – він викликає страх і огиду. <…> Самотність Ієланума – безкінечна (І. Роздобудько).

Крім того, асоціативні зв’язки концепту «любов» у картині світу сучасного художнього українського дискурсу свідчать, що концепти «любов», «життя» і «смерть» постають у національній свідомості як нерозривна єдність: Любов – єдиний останній шанс вижити … Страх перед болем, навіть перед безкінечно малою кількістю болю – чи може він закінчитися чимось іншим, ніж релігією любові?… (І. Роздобудько), Ти не готова жити без любові. Навіть такої виснажливої (М. Матіос), Смерть і любов – дві таємниці, в яких немає місця для сторонніх! (І. Роздобудько).

Асоціативне поле досліджуваного концепту можна встановити через співвідношення його стійких значень із назвами інших понять, за допомогою яких його концептуальні смисли стають доступними сприйняттю. Частіше любов асоціюється із теплом, спокоєм, щастям, миром, вірою і надією, правдою тощо: Що в нас було? Любов і літо. Любов і літо без тривог (Л. Костенко); рідше – з горем, печаллю, болем: Де вже вітаються з любов’ю Печалі, болі і роки (М. Вінграновський).

Привертають увагу індивідуально-авторські синоніми як значення слова «любов», наприклад: Нехай смакують почуття гурмани (Л. Костенко); Напитись голосу твого, Того закоханого струму, Тієї радості і суму, Чаклунства дивного того (Л. Костенко).

Аналіз метафоричних способів репрезентації любові, показує, що найбільш стійкий спосіб метафоризації любові в асоціативному тезаурусі – уподібнення любові стихіям (вогню, воді, бурі): Я сама звільнилася від любовного інферно (І. Роздобудько), світ здавався їй суцільним морем любові. Бризки цього колись бурхливого моря лишилися тільки на дні її очей… (І. Роздобудько), А воно ж прийшла не любов – а накрило торнадо (М. Матіос).

Проте вагомими є і метафори не «стихійного» плану (персоніфікація любові, уподібнення дурману, отруті, лихоманці / туману, релігійні метафори та ін.): Наша любов така дурна. Вона баламутить і розколює мій розум (М. Матіос), Такої дивної отрути я ще ніколи не пила (Л. Костенко), І тому кожен із нас іде за кожною новою любов'ю, як за марою, щоб зловити її і нарешті заспокоїтися (М. Матіос), А Бог і є любов (Л. Дереш); Ти став моїм фетишем, а я була занадто молодою, щоб відрізнити цю лихоманку від любові … (І. Роздобудько), Зненацька я подумав, що все одно любив би її! Вона мені випала, як карта, – тоді й тепер (І. Роздобудько).

Отже, любов – це складний багатозначний компонент сучасного художнього українського дискурсу. Асоціативно-семантичний спектр слова «любов» такий: любов між чоловіком і жінкою, любов до батьківщини, любов до своєї справи, любов між друзями, любов до праці, любов між батьками й дітьми, братню любов і любов у родині, любов до ближнього і любов до Бога.

Література

1. Абрамов В. П. Теория ассоциативного поля [Электронный ресурс] / В. П. Абрамов // Тезисы международной конференции «Лексикология, фразеология и лексикография русского языка». – М.: МГУ, 2001. – С. 124–125. – Режим доступу: www.philol.msu.ru/~rlc2001/abstract/files/ lex_fraz.doc.

2. Асоціативний словник української рекламної лексики / Упор. Т. Ю. Ковалевський, Г. Д. Сологуб, О. В. Савченко. – Одеса: Астропринт, 2001. – 116 с.

3. Ахманова О. С. Проспект работы «Основные вопросы общего языкознания» / О. С. Ахманова. – М.: Ротапринт, 1965. – 72 с.

4. Бусел В. Т. Великий тлумачний словник сучасної української мови / В. Т. Бусел. – Київ, Ірпінь. – Перун, 2005. – 1728 с.

5. Бутенко Н. П. Словник асоціативних норм української мови / Н. П. Бутенко. – Львів: Вища шк., 1979. – 120 с.

6. Горелов И. Н. Основы психолингвистики / И. Н. Горелов, К. Ф. Седов. – М.: Лабиринт, 1977. – 220 с.

7. Горошко Е. И. Интегративная модель свободного ассоциативного эксперимента / Е. И. Горошко. – М.: Изд. группа «РА – Каравелла», 2001. – C. 200–320.

8. Гринчишин Д. Г. Словник паронімів української мови / Д. Г. Гринчишин, О. А. Сербенська. – К.: Рад. школа, 1986. – 222 с.

9. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / В. Гумбольдт. – М.: Прогресс, 1984. – 397 с.

10. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: Т.1–4 / В. Даль. – М.: Рус. яз., 1981. – Т. 1. А-З. 1981. – 699 с., – Т. 2. И-О. 1981. – 779 с.

11. Етимологічний словник української мови: у 7 т. – К.: Наук. думка, 1982–1985. – Т. 2. – 570 с., Т. 3. – 552 с., Т. 5. – 704 с.

12. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник / В. В. Жайворонок. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.

13. Жоль К. К. Соціологія: навч. посібник / К. К. Жюль. – К.: Либідь, 2005. – 440 с.

14. Заєць І. Г. Структура та динаміка асоціативних полів лексем дівчина, жінка, хлопець, чоловік / І. Г. Заєць. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/natural/.../22.pdf.

15. Залевская А. А. Слово в лексиконе человека: Психолингвистические исследования. / А. А. Залевская. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1990. – 208 с.

16. Иванова Н. Д. «Степ» Причорноморський в асоціативному експерименті / Н. Д. Иванова. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: librar.org.ua › Культура. Наука. Освіта.

17. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс / В. И. Карасик. – М: Гнозис, 2004. – 390 с.

18. Караулов Ю. Н. Активная грамматика и ассоциативно-вербальная сеть / Ю. Н. Караулов. – М.: ИРЯ РАН, 1999. – 180 с.

19. Конарева Н. Н. Ассоциативно-семантическое поле концепта ЛЮБОВЬ (на материале поэтического дискурса М. Цветаевой) [Электронный ресурс] / Н. Н. Конарева. – Режим доступу: www.geokorolev.ru/.../ museum-cvetaeva-chtenia-2005-konareva.pdf.

20. Лапшина М. Н. Семантическая эволюция английского слова (изучение лексики в когнитивном аспекте) / М. Н. Лапшина. – СПб.: Изд-во С.–Петерб. ун-та, 1998. – 160 с.

21. Лингвистический энциклопедический словарь. Языкознание / Под ред. В. Н. Ярцевой. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – 683 с.

22. Плотников Б. А. Основы семасиологии / Б. А. Плотников. – Минск: Высшая школа, 1984. – 223 с.

23. Полевые структуры в системе языка. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1989. – 200 с.

24. Потебня А. А. Мысль и язык / А. А. Потебня. – Харьков, 1892. – 228 с.

25. Сахарный Л. В. Введение в психолингвистику: курс лекцій / Л. В. Сахарний. – Л.: Из-во Ленинградского университета, 1989. – 184 с.

26. Щур Г. С. Теория поля в лингвистике / Г. С. Щур. – М.: Наука, 1974. – 255 с.

Світлана Кулініч

Науковий керівник – ст. викл. Білик Г. М.