У романі Г. Белля «Більярд о пів на десяту»

У творчості Генріха Белля роман «Більярд о пів на десяту», написаний 1959 року, привертає увагу зверненням автора до непересічних та невичерпних біблійних мотивів та образів. Сам роман носить антифашистський та антивоєнний характер, але Г. Белля як автора-спостерігача, аналітика людської психології та безпосереднього учасника подій цікавить не сама війна, а стан розчавленої людської душі, понівеченої наслідками цієї війни, та втратами, до яких вона призвела, він досліджує можливість усвідомлення уроків цієї завжди безглуздо-безжалісної події, задається питаннями пошуків джерел для відновлення душевних сил, щоб жити далі.

У літературознавстві аналізу даного роману приділяли увагу такі науковці, як К. Цукмайер, Б. Бальцер, О. Ільїна, Т. Мотильова та ін., переклади здійснювали Л. Чорна, Н. Португалова, Л. Лунгіна, проте трактування творів Генріха Белля залишається справою доволі суперечливою, адже кількість їх інтерпретацій, як відомо, безмежна. Жанр воєнного роману у творчості автора є достатньо вивченим, але біблійні мотиви – малодослідженими.

Мета статті – віднайти, проаналізувати використані автором біблійні мотиви та образи, дослідити ціннісні трансформації їх у романі.

Теоретичне і практичне значенням роботи полягає в можливості використання її теоретичних результатів і фактичного матеріалу для літературознавчого, культурологічного, естетичного й мистецтвознавчого аналізу літератури; при розробці загальних вузівських курсів з історії літератури, спецкурсів, спецсемінарів, програм секційних засідань, присвячених проблемам сучасної літератури; а також при написанні студентами-філологами курсових та дипломних робіт.

Як сама Біблія поділяється на Старий та Новий Заповіти, так і ми спробуємо, розподілити мотиви на старо- та новозавітні. Розпочнемо з найчастіш уживаних у творі образів «ягнят», «буйволів» та «пастуха». Уперше вони з’являються в романі в наступному епізоді незрозумілої розмови між Робертом Фемелем та його шкільним товаришем Шрелою:

«– Мы – агнцы, – сказал Шрелла, – мы поклялись не принимать «причастие буйвола». – Агнцы. – Я испугался этого слова. – Это секта? – спросил я.– Пожалуй.– А не партия?– Нет.– Я бы не смог, – сказал я, – я не могу быть агнцем.– Значит, ты хочешь принимать «причастие буйвола»?– Нет, – сказал я.– Пастыри... – сказал он, – есть пастыри, которые не покидают своего стада...» [1, c. 38].ЯГНЯТА. Першим варто виокремити образ багатостраждального Ягня, який червоною ниткою проходить як через текст твору, так і є одним із провідних у біблійних текстах, особливо пророцьких (Ісая, Єремія, Об’явлення та ін.). Дослідниця О. Ільїна висловила припущення, що автор міг бути натхнений картиною братів Хуберта та Яна ван Ейк «Гентський алтар». Грандіозне полотно розміром 375×520 см у центрі своєму містить Ягня, із грудей якого цівкою б’є свята кров за душі грішників усіх часів та народів. Дуже часто у Старому Заповіті пророки описують майбутнього Месію в образі бездоганної безгрішної жертви за світові гріхи:

«7... Як ягня був проваджений, Він на заколення, й як овечка перед стрижіями... так і Він не відкривав Своїх уст... душу Свою покладе Він як жертву і їхні гріхи понесе» (Старий Заповіт, Iс. 53:7–11) [2, c. 724–725].

Звичайно, не можна вважати «Гентський алтар» єдиним джерелом натхнення письменника. Існує вислів: «З посуду може политися лише те, чим він сповнений». Так само і розум, серце, міркування, уява Белля, який виріс і виховувався на християнських началах, були сповнені подібними образами, які супроводжували його все життя. Щонайменше тричі з’являється в тексті роману така фраза: «И сострадая, сердце всевышнего твердым останется» [1, c. 408].Чому ягнята завжди страждають? Такою є їхня доля у Святому Письмі, і саме це питання хвилює молодого Гуго, коридорного з готелю. У своїй болісній розповіді він говорить: «Они били меня, и я думал: ради чего умер Христос, какая мне польза от его смерти... от того, что они каждое утро читают молитву... причащаются и вешают большие распятия в кухне над столом… Никакой!... уже тысячу лет они молятся и едят под распятием свой картофель с подливкой....они кричали, избивая меня: «Агнец божий». Такое мне дали прозвище» [1, c. 54].Подібне питання розвиває та дає відповідь на нього Апостол Павло в «Посланні до римлян», указуючи на мученичество та гоніння: «Як написано: За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення. Але в цьому всьому ми перемагаємо... ні влади, ні сили... ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої...» (Рим. 8:36–39) [2, с. 1119–1120].Так, Христос попереджав про те, що праведник завжди терпітиме злодійство та цілковиту несправедливість з боку грішника, адже саме так влаштовано світ навколо − вдосконалення та освячення особистості через страждання. Другим із проблематичних питань, піднятих Гуго поряд з несправедливістю, є питання лицемірства, замаскованої під святість гріховності та існуючого двуличчя в суспільстві та церкві.Найяскравіше маскування лиха під добро майстерно змальовано в романі в образі такої собі «овечої жриці» нової абсурдної релігії, можна припустити, що цим образом Белль натякав на брехливих пророків та священнослужителів, що збагачуються, користуючись наївністю парафіян: «…она откашливается и спрашивает своим детским голоском:– Как мы спасем мир?А отроки и отроковицы отвечают:– Овечьей шерстью, овечьей кожей, овечьим молоком и вязаньем… Гуго боялся её, он видел, какими жесткими становились ее кроткие глаза, когда она оставалась с ним наедине, …она встречала его с сигаретой во рту, вырывала у него из рук стакан и, смеясь, выплескивала молоко в раковину, а себе наливала коньяк и с рюмкой в руках подходила к нему:– Неужели тебе еще никто не говорил, что твое лицо – чистое золото, глупый ты мальчик? Хочешь, я сделаю тебя агнцем божьим в моей новой религии?...их скуку можно разогнать только какой-нибудь новой религией, и чем глупее, тем лучше...» [1, c. 41–42].Автор дуже сміливо нагадує попередження Христове: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки» (Матв. 7:15) [2, c. 932].Розчулений гірким життям хлопця Гуго та зцілений його увагою до свого власного глибокого горя, Роберт Фемель усиновлює хлопця та знаходить у цьому ніби відшкодування за незбережене ним життя дружини Едіт, посмішка якої так схожа на посмішку Гуго: «...в ім’я Едіт, єдиного ягняти божого, яке я будь-коли бачив...» [1, с. 456].Роберт ніби розуміє, що якщо можна зберегти одного, то є ще майбутнє і в нової післявоєнної Німеччини, яка здатна усвідомити помилки та встати з попелу надій, тому він і є новийпастух, котрий тепер не кине отари своєї, своєї родини, країни. У Святому Письмі також знаходимо усиновлення Богом язичницьких, «не своїх» народів через жертву Христову: «9. Але ви вибраний рід... люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого,10. колись не народ, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!» (1 Петра 2:9–10), а також: «1. Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому, що Його не пізнав.2. Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо....» (1 Івана 3:1,2). Моментом усиновлення автор виявляє можливість прощення, прийняття, новемайбутнє оновленого суспільства.БУЙВОЛИ. Відштовхуючись від поняття «причастя буйвола» у вищезазначеній розмові між героями, спробуємо його схарактеризувати. Даний вислів є одним із ключових у романі. Відомо, що першим великим падінням єврейського народу у Старому Заповіті було поклоніння першому створеному власноруч ідолові, який мав образ золотого теля, що дещо перегукується із беллівським буйволом. Поклоніння теляті спричинило відречення народу від живого, дійсного Бога. Хоча в романі жодного разу не згадано ім’я Гітлера, ця наведена паралель наштовхує на висновок, що таким саме фальшивим богом, «золотим телям» був цей можновладець та його політика, що призвело до відвертання від простих людських цінностей. Найяскравішим та найвиразнішим з «отари буйволів» є однокласник Роберта Фемеля, Нетлінгер, теперішній високопосадовець. Ось як змальовує його портрет письменник: «…вот я иду, видная персона, победитель, перед которым ничто не может устоять... то был министр или посланник... Этот человек беспрепятственно проникал сквозь... стальные и железные двери приемных..., пробивая себе дорогу плечами..., излучая вежливость и любезность, в которой чувствовалось что-то заученное» [1, c. 59].Чи не схоже це на строфи з Проповістей Соломона: «Надутий пихою насмішник ім’я йому, він робить усе із бундючним зухвальством... Безбожна людина жорстока обличчям своїм…» (Проповісті 21:24,27–30) [2, c. 656].Нетлінгер з молодих років був учасником фашистського руху. Ця ідеологія наскрізь просочила його і навіть тепер неможливо повірити, нібито він змінився. Такі думки сповнюють Шреллу під час зустрічі із Нетлінгером: «…Нетлингер неожиданно щелкнул зажигалкой у самого его носа;... пламя чуть было не опалило ему ресницы. А твоя теперешняя вежливость, подумал он, еще хуже, чем тогдашняя невежливость. С тем же рвением, с каким ты бросал мне прежде в лицо мяч, ты теперь назойливо пристаешь ко мне со своей зажигалкой» [3, c. 147].На жаль, і досі сьогочасні «буйволи» грають на боці тих, з ким вигідно, у романі до них відносяться, окрім Нетлінгера, також Грец та Вакера.Зіставимо розмову між Робертом та Шрелою про «агнців» та «буйволів» із протиставленням овець та козлів у Новому Заповіті, де вівці – це праведники, а козли – непрощенні, коли Христос пояснює події Судного дня:

«32... усі народи зберуться, і Він [Бог] відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів.

33 І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч.

34 Тоді скаже Цар тим, хто праворуч..., посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу.

35 Бо Я голодував був, і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви...

4...ті підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя» (Матв. 25:32–46) [2, c. 956].

Цікаво колись замітив М. Шерлок: «У наших розділеннях немає жодного сенсу, якщо ми не попіклуємось про те, щоб виявитися зачисленими у числі овець Христа, коли Він прийде на суд» [3, c. 147]. Ницість загиблих та блаженство спасенних схожі лише в тому, що вони вічні, як зазначає Джон Райлі [5, c. 175]. Дуже часто в Новому Заповіті зустрічається метафоричний поділ людей на овець та козлів, або на овець та вовків, на ягнят та левів. Автор цей розподіл пояснює так: «Поділ на «буйволів» і «ягнят»... ґрунтується переважно на моєму уявленні про Гінденбурга та всіх тих німецько-нацистських злочинців, яких я вважав справжніми винуватцями....вони, як череда буйволів, усе топтали» [4, c. 223].

Одною ж із «овець праворуч», про яких міг казати Христос, можна вважати Йоганну, мати Роберта Фемеля – одного з головних персонажів твору, яка під час обох світових війн жертвувала всім, що мала:

«Все, что ей присылали, она раздавала..., не притрагивалась сама и не давала ни крошки детям…Вы никогда не поймете, что значил мед в тысяча девятьсот семнадцатом и зимой сорок первого – сорок второго годов!...она требовала, чтобы ей разрешили уехать вместе с евреями... Ее засадили в сумасшедший дом, но я не верю, что она сумасшедшая. Таких женщин можно увидеть разве только в музеях на старинных картинах» [1, c. 21].ПАСТИР. Образ пастора (пастуха) проходить взагалі через увесь канон Біблії. У Старому Заповіті, у Псалтирі знаходимо: «1 Господь – то мій добрий Пастир, тому в недостатку не буду,3 Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливості» (Ст. Зап., Псалом 22:1–3) [2, c. 578].Бути пастухом на той час – один з розповсюджених засобів заробітку серед давніх народів, тим паче в ізраільському. Пастухами були Авель, убитий братом, Авраам і Моїсей, цар Давид, пастухам у полі першим було звіщено ангельським хоралом про народження Спасителя на землі, пастором овець, тобто Свого народу, неодноразово називає Себе Сам Ісус Христос.Зупинимося на долі Давида, наймолодшого серед семи своїх братів, до якого довго ставилися з великим презирством, але якого Сам Бог у Писанні назвав «муж по серцю Моєму» (Нов. Зап.; Дії 13:22). Саме старший Генріх Фемель у молоді роки нагадує Давида в інтерпретації Белля: «... я был... прост в обращении,...был тем, что называется «парень из народа»,...я был смеющимся Давидом, хрупким юношей...» [1, с. 454].До речі, саме з коліна, тобто роду Давидового, по людській лінії народжується Христос, Добрий Пастир, у родині Йосифа та Марії. Так і у Генріха народжується син Роберт − пастух нової Німеччини. Талановитий Фемель-старший, як цар Давид, так само постраждав від синової влади, від Отто, який прийняв «причастя Буйвола» та став фашистом. Так і Давидові довелося тікати від сина Авесалома, який хотів убити батька та захопити царську владу. Синова зрада тут поєднує біблійного Давида з Генріхом. На початку ж в ідеально-відшліфованому плані життя амбіційного Генріха Фемеля звучало наступне: «Я познакомлюсь с девушкой, на которой женюсь, самое позднее... шестого января... и она родит мне детей – пятерых, шестерых, семерых; они вырастут и подарят мне внуков – пятью семь, шестью семь, семью семь;... я уже видел себя...восьмидесятилетним патриархом, восседающим во главе рода..., как в мои старческие руки кладут младенцев-правнуков» [1, с. 437].Як схоже це з патріархом Авраамом, що знаходимо у книзі Буття: «І Господь його вивів надвір та й сказав: Подивися на небо, та зорі злічи... Таким буде потомство твоє» (Бут.15:5,6) [2, c. 13].

У цьому випадку Авраам виявився щасливішим, адже «вища сила» – фашизм, зруйнувала усе життя старого Фемеля. Таким чином автор показує, як порушене війною життя однієї лише людини знищило можливі наступні ненароджені долі. І це вже питання філософської категорії.

Водночас вважаємо за необхідне розглянути образ пастиря і в Новому Заповіті, де таким Себе називає Христос, указуючи на Своє божественне походження, хоч і перебуває в людському, звичайному тілі: «11. Я Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці.....13. А наймит утікає. … власне життя Я за вівці кладу» (Від Івана 10:11, 13–17) [4, c. 1029]. Так схоже висловлюється Шрела: «– Пастыри.., – сказал он, – есть пастыри, которые не покидают своего стада...» [1, c. 38].У результаті проведеної роботи ми переконались у стійких християнських принципах письменника, який відстоював їх у своїй творчості впродовж усього життя, який своїм романом довів незбагненну любов до Батьківщини та небайдужість до долі світового суспільства у глобальному сенсі. Моральні ідеали, засновані на християнській вірі, яких дотримувався Г. Белль та до яких закликає повернутися за допомогою свого непересічного письменницького таланту, ніколи не втратять своєї актуальності та першочергової цінності.Використавши відомі біблійні образи і мотиви, автор наділяє своїх героїв глибоким психологізмом та рисами, притаманними сильним, чесним, незламним особистостям, але все ж простим людям, що глибоко переживають трагедію війни. У романі Генріх Белль із пристрастю проповідника намагається нагадати про чисті ідеали, про повернення до першоджерел духовності, до самоаналізу та самокритики і врешті-решт до очищення. Митець не нав’язує свого уявлення про світобудову та суть речей, він наполегливо радить назавжди твердо запам’ятати уроки війни та ніколи більше не допустити подібного. Це як загоєний шрам на тілі історії людства, який вже ніколи не болітиме, але назавжди залишиться видимим нагадуванням, що життя кожної людини, будь-якої особистості є незмінною і найвищою цінністю. Таблиця системи образів роману та біблійних відповідників

Старий Заповіт	Новий Заповіт	Роман «Більярд о пів на десяту»
Ідол, золоте теля	Козли, вовки	Буйволи (натяк на нацизм: Нетлінгер, Грец, Отто Фемель, Вакера)
Агнець (майбутній Месія)	Христос (свята жертва)	Роберт Фемель
Вівці	Вівці (праведники)	Йоганна, Гуго, Едіт, Шрела
Авраам, Давид	Пастух, Пастир добрий	Генріх Фемель, Роберт Фемель − пастор нового часу
Фальшиві священики	Фальшиві пророки в одежі овечій	Овеча жриця, ченці Абатства

Література

1. Бёлль Г. Бильярд в половине десятого /Г. Белль; пер. с нем. Л. Черной; послесл. И. Фрадкина. – М.: Мир, 1965. – 301 с.

2. Біблія Українська. Переклад М. Огієнка – 1962.

3. Мень А. В поисках пути, истины, жизни. В 2-х кн. /А. Мень; сост.: священник Александр Борисов, Р. И. Альбеткова, А. Я. Андреева, Е. Ф. Сабуров, В. Л. Файнберг, П. В. Мень; ред. колл.: Н. В. Веселовская, В. И. Власенко, В. И. Даниленко, М. А. Журинская, А. И. Княжицкий, А. Г. Николаевская. – М.: Форум-инфра-м. – 2001. – Кн. 1. – 416 c.

4. Мотылёва Т. Беспощадная память: Заметки о романах Г. Белля / Т. Мотылева // Знамя. – 1987. – Кн. 6. – С. 221–225.

5. Райли Д. Размышления над Евангелием от Матфея / Д. Райли – Минск: Завет Христа, 2001. – 212 с.

Наталія Сковорода

Науковий керівник – доц. Ніколашина Т. І.