Ххі століття: ідентифікація, типологія, функціонування

Загальновідомим сьогодні є той факт, що розмовний компонент став виразною ознакою художнього стилю. Стилістика художньої мови, безперечно, потребує теоретичного обґрунтування і практичного дослідження категорії просторічності.

Естетичний потенціал елементів просторіччя постійно залишається об’єктом прискіпливої уваги вітчизняних (І. Білодід, В. Ващенко, С. Єрмоленко та ін.) і зарубіжних (В. Виноградов, Т. Винокур, К. Кожевникова та ін.) мовознавців. В українській лінгвістиці просторічні елементи художньої мови традиційно розглядаються у зв’язку з вивченням індивідуальних стилів письменників. Зокрема, ґрунтовно дослідивши мовотворчість сучасних письменників-модерністів (Ю. Андруховича, С. Жадана, О. Ірванця), слід наголосити на народнорозмовності як мовно-стильовій домінанті їхньої творчості.

У науці давно утвердився термін «просторічна лексика». Здебільшого його використовують для позначення групи слів, що входять до складу літературної мови, не порушуючи її норм. Однак існує щодо цього й інша думка.

Просторіччя – один зі структурно-функціональних некодифікованих різновидів загальнонародної мови, який, не маючи територіальних або вузько соціальних обмежень, разом з діалектами та жаргонами протистоїть літературній мові, її розмовному стилю. Основна форма функціонування просторіччя – усно-розмовна мова осіб, не ознайомлених у потрібному обсязі з літературними нормами внаслідок недостатньої освіченості [5, с. 125].

Просторічна лексика перебуває на межі літературного вжитку і часто виходить за межі літературної мови. До неї належать: 1) слова, спотворені з погляду норм літературної мови: звиняйте, оберкос, піраміндон, скомпроментувати, санаторія, хвершал, хвігіль, булгахтер, лабораторія, інцидент, 2) лексеми з різко зниженим, експресивним забарвленням: злигатися, знюхатися, пика, рило, стерво. До просторічних слів належать вульгаризми, які перебувають поза літературною мовою і являють собою лайки, прокльони: Трястя б тебе взяла!, Хай тобі язик відсохне!, Щоб твоя могила диким маком поросла!, Щоб тебе родимець вбив! Просторічними елементами української мови є невмотивовані росіянізми на зразок діжурний, зобилля, ізячний, канєшно, невдобно. Така лексика використовується в усному розмовному мовленні людей з низькою мовною культурою, однак уживається і з метою надання текстові жартівливо-іронічного забарвлення, а ще частіше для негативної характеристики персонажів.

У мовленні сучасних письменників-модерністів, яке часом близьке до розмовного, окрему групу утворює розмовно-просторічна лексика, яка в описах побутових ситуацій, у діалогах і монологах охоплює широке коло понять повсякденного життя людини й відображає в художній мові середовище, з якого вона вийшла, надає творам розмовного колориту.

Просторіччя – різновид некодифікованої розмовної мови, що характеризується вживанням слів, зворотів, граматичних форм, позначених відтінком зниженості, грубуватості, фамільярності.

Чіткої межі між просторічною і розмовною лексикою не існує, але перша характеризується більшою емоційністю й оцінністю. Ця група слів і слугує у творчості сучасних письменників стилістичним засобом для створення:

1) фамільярно-розмовного або просторічно-лайливого тону спілкування: Цікаво, скільки вони платять цим засранцям за таку безгранину? [4, с. 94]; Гаплик мені, австрієць переміг! [4, с. 146];

2) іронічно-жартівливого забарвлення: Нализатися зранку, – пояснила пані Рома [4, с. 132]; Це просто день, що врубується в простір. Це просто день – весь твій, мов «аусвайс». Це під оркестра скрип невдалий зростом Танцюєбомж, подібне щось на вальс [2, с. 553];

3) негативно-соціальної характеристики осіб чи суспільних явищ: …він йшов врочисто тихим містом В пивницях пиво пив імлисте Стріляв цигарку в перехожих Такий живий такий несхожий Дівчата парфумами вкриті Просили в нього закуритиЇм отвічав не вельми чемно Тарас Григорович Шевченко Він врешті втік із цього міста Він втік із сяючого місива І в черешневій квітній піні Його зустріли перші півні [2, с. 583];

4) характеристики стану людини: Припускаю, що є, припускаю, що переважна більшість цих милих, ще не зіпсованих системою курсантів підсідають на цей бром і вже потім лащаться від нього – від свого термоядерного брому – по життю… [3, с. 11];

5) образливого звернення до особи («кличка»), яке набуває негативного значення: Я хотів би, щоб молодь у моїй країні цікавилася політикою, займалася нею, щоб політика не належала цим старим переляканим мудакам, які говорять на мітингах про національне відродження [3, с. 56]; … що це за ушльопок іде з грузинським прапором [3, с. 68];

6) позитивного звернення до особи: Рєбята, – каже він, де тут можна … [3, с. 22]; І тут звідкись із-за будівлі вокзалу виходить дивна істота, нічний мужик, сутінковий проспиртований метелик [3, с. 22];

7) позитивної характеристики предмета чи явища; указівки на схвалення, згоду: Вороне чорний! Даремно ти прячеш. Ріднеє слово жиє і є – бачиш! Рідна моя українськая мова Житиме вічно – кльова, фірмова!... [1, с. 233];

8) характеристики психічного стану особи (суму, жалю, радості, розчарування): Можна скільки завгодно писати історичні романи, проливаючи в них кров ні в чому не повинних вурдулаків, а все ж варто бодай раз на десять років приїхати до безіменного степового містечка, стає кепсько на душі …уже кілька годин на тебе чекають твої друзі і друзям твоїм без тебе щохвилини стає печальніше, а від алкоголю краще [3, с. 8].

Центром творів письменників-модерністів є людина, її характер, взаємини з іншими людьми, зв’язки з довкіллям. З огляду на це в мові творів письменників естетично навантаженою є розмовна лексика, що номінує людину, її характерні ознаки, а також дії та стани, притаманні особі. У лексико-семантичному макрополі «людина» можна виділити окремі лексико-семантичні групи номінацій особи, з-поміж них переважають:

1) за зовнішньою ознакою: фізичними параметрами (дебелий, недомірок, швабра), частинами тіла (носань, чуприндир), віком (діваха, бабуля, пацанюра), соціальним статусом (бомж, злидень): А навпроти сидять дві цілком однакові дівахи, чи то пак, дєвчьонкі або, краще сказати, тьолкі [4, с. 28];

2) за внутрішньою ознакою, зокрема інтелектуальним рівнем розвитку (телепень, дебіл, дурило): Колія закінчиться, врізавшись у кам'янистий насип, тож цьому дурилові доведеться якийсь час продиратися крізь ліщинові зарості, знову шукаючи легковажно полишену лісову дорогу [4, с. 23].

У творчості сучасних письменників активно вживаються розмовні дієслова на позначення дій і процесуальних станів, притаманних людині, зокрема ті, що на лексичному рівні завдяки розгорнутим синонімічним рядам реалізують семантику слів говорити, ходити, розуміти, дивитися, їсти, пити тощо. Серед них виявляється група дієслів, що створюють стилістично знижений контекст і сприяють виявленню негативного ставлення одного персонажа до іншого або до мовної ситуації загалом. Знижена стилістична оцінка, закладена в семантиці цих дієслів, має різний ступінь інтенсивності. Зосібна, це розмовні дієслова без додаткових експресивних відтінків (повилазить, чалапать, чесати), а також фамільярні (зморозити, травонути, прителющитися), вульгарні (жерти): По лікті у кишках, немов анатом, Навчився водку жрать, ругаться матом Травить в енкаведе, а згодом емгебе» [1, с. 100].

Вульгаризми як один із різновидів просторічної лексики також є складниками мовотворчості сучасних письменників. Оскільки вживання цих грубих слів сприймається як природне в усному мовленні людей у відповідній ситуації, їх умотивоване використання у творах є доцільним. Зокрема, можна виокремити вульгаризми – грубі номінації частин тіла людини – голови (баняк), ніг (ласти, ступалища), обличчя (пика, морда, писок), волосся (патли), рота (хавальник); вульгарні назви дій: жерти, здохнути, паскудитися, пертися, сікатися, вичавлювати, пертися, мацати: Вичавлювати, витискати, Як пасту з тюбика, Аж поки не усвідомиш, Що вичавив – все, До кінця! [1, с. 233].

У складі вульгарної просторічної лексики окремо описано грубі лайливі слова – інвективи. Ці одиниці, притаманні живій розмові, містять у собі вказівку на емоційний стан мовця – роздратування, гнів, злість, неприязнь. Лайливі слова можуть вживатися персонажами – представниками всіх суспільних верств. Виокремимо лексичні групи інвективів з різним експресивним забарвленням:

1) номінації осіб із розмовною маркованістю: анахтема, очмана, посмітюха, харциз;

2) найменування осіб із зневажливою експресією: одоробло, патякало, лобуряка;

3) назви осіб із вульгарною експресією: бидло, зараза, паскудник, сучий син.

Інвективи, виконуючи характеристично-номінативну функцію, водночас є експресивними засобами означення почуттів та емоцій персонажів. Як і інші елементи стилістично зниженої розмовної лексики, лайливі одиниці здебільшого використовуються автором для розкриття внутрішнього світу персонажів через відтворення їхньої мови або надання додаткової негативної оцінки. Інвективи дають змогу яскравіше та точніше змалювати образи й характери та передати живу усномовну стихію: «Який дурень, дурень, Боже, який дурень!» – думала й собі пані Рома. «Який дурень, дурень, дурень», – продовжувала думати вона, сідаючи у щойно наповнену акрилову ванну химерної форми [4, с. 3].

За походженням вирізняють просторічну лексику:

1) іменникову: Мущіна один з Бенілюксу, бізнесмен [4, с. 42]; Я тобі скажу, шо в загранці всьо равно як бабки получати [4, с. 43]; На любітєля, – махнула рукою Ліля [4, с. 43]; Так вона тепер в Італії, в цій, ну такий город з водою тіпа як Вєнєция, знаєш? [4, с. 39];

2) дієслівну: Там триста на місяць получають [4, с. 38]; Велике діло тачки міняти, – парирувала Марлена, висипаючи з косметички на столик усе наявне причандалля; Ти Леську з тридцять другої групи в училищі помниш ?; І получає нормально, а ше вроді мужика найшла, якогось армяна чи грека чи тіпа цього; Не існує такої речі, котрої б ми з нею не вичворяли [4, с. 39–49];

3) прикметникову: дівча пухнасте у короні маковій їсть пластівці й дурниці меле між індіян оплачених-оплаканих за те що ти украв її у мене її володаря велично-воскобрового [1, с. 238];

4) прислівникову: У Чехії класно? – спитала Марлена, приколюючи перед дзеркалом новознайдену серьожку до вуха. – Як у Бундесі, – зітхнула Ліля. – Почті так само; Скоро не зможеш нормально на сцені виглядіти; А мені по барабану, – ледь закипіла Ліля [4, с. 22–26]; Як ти звучиш калиново-дубово, Рідна моя, моя матірна мова! [1, с. 232].

До особливих різновидів просторічних форм належить так званий сленг. Термін «сленг» використовується у двох значеннях. Ним позначають, по-перше, жаргонізми переважно англомовного походження, а по-друге, такі жаргонні слова та вирази, які перестали бути належністю лише окремих соціальних груп і перейшли до загальновживаних пластів просторічної лексики: Одного разу до тебе доходить, що ти без перебільшення міг би тут жити» [1, с. 27].

Значне місце у творчості сучасних письменників посідає народно- розмовна фразеологія: … очевидно, через відсутність у ньому цих прогрітих наскрізь вагонів, що ти просто повертався і йшов додому або йшов на футбольне поле й ганяв ним, аж доки м’яч цілковито не губився в темряві, і ти лупив з носака по згустках цієї темряви, намагаючись вирвати-таки свою перемогу [3, с. 32].

Окремо слід сказати про невмотивовані (на перший погляд) росіянізми. Вони виконують кілька функцій:

1) відтворюють російський мовний колорит, наприклад: …Крашена така, нічо особенне! Так вона тепер в Італії, в цій, ну такий город з водою тіпа як Венеція, знаєш? [1, с. 237];

2) слугують засобом передачі певної якісної характеристики або мовної індивідуалізації суб’єкта, про якого йдеться: Ні, я гадаю, що великих вона мені страждань коштувала, великих мук, не вважаючи (за джерелом) на таку зверхню лёгкость моего литературного поведения [1, с. 47] – іронія; Але! До яких пір в українській Армії (особливо флот, авіація) розпорядження й накази будуть лунати на общепонятном імперсько-кримлівському языке [1, с. 59] – сарказм.

Як бачимо, просторіччя – характерна ознака мовостилю Ю. Андруховича, С. Жадана, О. Ірванця. Такі мовні одиниці, структурно різнобарвні, слугують для створення позитивного, а частіше негативного ефекту. Творчість сучасних письменників багата на такі просторічні елементи: інвективи з різним експресивним значенням, вульгаризми, народно-розмовну фразеологію та невмотивовані росіянізми. До особливих різновидів просторічних форм належить так званий сленг.

Література

1) «Бу-ба-бу» (Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак): Вибрані твори: поезія, проза, етеїстика / авторський проект, упоряд., бібліограф. відомості та прим. Василя Габора. – Львів: ЛА «Піраміда», 2008. – 392 с. – (Серія: «Українські Літературні Групи»).

2) Жадан С. В. Капітал / С. В. Жадан. – Харків: Фоліо, 2006. – 797 с.

3) Жадан С. В. Anarchy in the Ukr / С. В. Жадан: роман; Луганський щоденник: нарис. – Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2014. – 240 с.

4) Андрухович Ю. Дванадцять обручів / Ю. Андрухович. – К.: Видавництво «Критика», 2004. – 317 с.

5) Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови / О. Д. Пономарів. – К.: Либідь, 1993. – 248 с.