Стилістичні функції односкладних речень 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Стилістичні функції односкладних речень



(НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОСТІ МАРІЇ МАТІОС)

Кожна людина повинна прагнути досконало оволодіти усіма рівнями рідної мови. Правильно будувати і вживати синтаксичні конструкції, зокрема й односкладні речення, – одне із найважливіших завдань. І вчитися цього ми маємо як теоретично, так і на прикладі творів майстрів красного письменства.

Залежно від кількості синтаксичних центрів речення поділяються на прості (з одним синтаксичним центром) та складні (що містять два або більше синтаксичних центрів).

Мета статті – з’ясувати структурні, семантико-стилістичні та функційні характеристики односкладних речень, визначити їхню роль у творенні індивідуального художнього стилю Марії Матіос.

Односкладні речення – це такий структурно-семантичний тип простих речень (вони можуть також бути компонентами складних речень), у яких є один лише організувальний центр, що збігається формально або з присудком, або з підметом, наприклад: Літо. Сад. Яка спекота (М. Подолян); Учитель і дерево пізнають за плодами (Нар. тв.).

Існують деякі труднощі, які пов’язані з класифікацією односкладних речень, зокрема у виборі ознаки як основи класифікаційного поділу. Якщо взяти лише граматичний показник – спосіб вираження головного члена речення, то односкладні речення можна поділити на іменні (Дорога. Місто Полтава), дієслівні (Вечоріло. Смеркалося. Сутеніло) і прислівникові (Весело і радісно. Гірко. Сумно). Але цей принцип є недостатнім, бо тут не враховується семантичні особливості односкладних речень. Тому найбільш влучним є семантико-граматичний принцип, що враховує і семантичні ознаки того чи того типу речень, і спосіб вираження головного члена.

За ним розрізняють такі типи односкладних речень: іменні (номінативні, або називні) та дієслівні (означено-, неозначено- та узагальнено-особові, безособові) односкладні речення. О. М. Пєшковським розширив цю типологію, вирізнивши з-поміж дієслівних виділення інфінітивні односкладні конструкції.

За кожним з різновидів односкладних речень закріпилася у мові певна своєрідна стилістична функція.

Для означено-особових речень характерне перенесення акценту з виконавця на дію. Вони вживаються в розмовному мовленні, художніх текстах, часом і в публіцистичних.

В узгальнено-особових реченнях дія може стосуватися будь-кого. Вони широко використовуюся у прислів’ях, приказках тощо.

Неозначено-особові речення характерні тим, що виконавець дії не називається з якихось причин, невідомий або не становить інтересу.

Інфінітивні речення застосовуються в офіційно-діловому стилі та публіцистиці для відтворення рішучості, категоричності, наказовості. У художньо-белетристичному мовленні інфінітивні речення сприяють змалюванню психологічно напруженого стану людини, передають настрої розгубленості, сумніви, вагання або навпаки – готовність до рішучих дій. Експресивність таких конструкцій посилюється питальною та окличною інтонацією.

Синтаксична структура безособових речень зумовлює широке поле застосування, а пов’язаність окремих їхніх видів із певними стилями та ступінь емоційної забарвленості залежить від лексико-семантичного наповнення. Спільним у всіх сферах мовлення є те, що в безособових реченнях наголошується на результаті дії, на незалежності певного стану, у якому перебуває людина, на об’єктивності природних процесів.

Вельми доречні безособові конструкції в описах природи та переживань людини, коли вона залишається віч-на-віч із природою. За допомогою таких речень відтворюється напружений душевний стан персонажа чи автора. Структури з безособовими реченнями можуть створювати колорит розмовності, невимушеності, співчутливості. Своєрідність синтаксичної будови зумовлює застосування номінативних речень у всіх стилях мови. Вони вживаються на початку твору або його частин для називання предметів і явищ, про які йтиметься далі. Номінативні речення можуть переривати оповідь, щоб уповільнити її, зупинитися на окремих деталях, звернути увагу на довкілля, яке стає тлом подій чи авторових роздумів. Такий спосіб використання характерний для художнього стилю. Наприкінці тексту чи його фрагменту ці речення підсумовують виклад, ставлять на нього емоційну крапку.

Значний стилістичний ефект справляють номінативні речення, що вклинюються в картини навколишнього світу, відтворені іншими синтаксичними засобами. Емоційна насиченість посилюється, коли номінативні речення містять елемент контрастності, несподіваності.

Майстри красного письменства у своїх творах використовують усю палітру мовностильових засобів, у тому числі й односкладні речення. Яскравий приклад того – творчість відомої української письменниці початку ХХІ століття Марії Матіос.

Стиль Марії Матіос відзначається багатством лексики, яка вміщує найрізноманітніші пласти: від фольклорного до книжного, від публіцистичного до просторічного, від рафіновано літературного до діалектного. Національна ідентичність прози виразно підкреслена локальними діалектизмами. Від малої прози константи індивідуального стилю закріпилися великою прозою: «Солодка Даруся», «Мама Маріца» [5, с. 12].

Текст твору М. Матіос побудований як звучання різних голосів. При цьому діалоги сільських жінок виокремлено графічними засобами, відмінними від авторського тексту:

– Видите, кумко, як то на світі буває… І не скажіть, що це не так. Коли Михайло так дуже любився з покійницею Матронкою, прости їй, Боже, таке прегрішеніє, сільські парубки призвали його Довбушем. Казали, дивіться, одну любку має, аби не вмер через неї. І так воно ся злучило…

– Видите, ця хата з самого початку була проклята (…) Ото людська зависть усе й зробила. Ціла фамілія на пси зійшла. Ні добра, ні дитини, ні гаразду. Ніц нічого…Одна нещасна німа Даруся відбуває гріхи на цему світі, сирота.

У цих уривках уживаються означено-особові речення як компоненти складних речень: Видите, кумко, як то на світі буває… І не скажіть, що це не так.

Означено-особові речення звучать як наказ, як пересторога заздрісним і недобрим людям.

Захищає, як може, кохану й Іван Цвичок: А як зачепите хоч словом Дарусю – постинаю вам голови, як псам шолудивим, а хоч би потому зогнив у криміналі…

Підкреслюють стан нещасної жінки, його незалежність від її волі, викликаючи симпатію до бідної сироти, й інші безособові речення: Голову зносило кудись так далеко, що вона чимдуж тримала її обома руками, ніби боронилася від злодія. Немає сили навіть слухати, як тихо плаче Марія за столом і шморгає носом. Не могти заплакати-заридати, викричатися, засміятися, а бути живою мумією і мати в голові велику, як від кулі, рану, і не могти про неї говорити, а лиш думати, думати [4, с. 134].

Сторінки повісті Марії Матіос «Армагедон уже відбувся» – це майже «дантові кола» однієї людини.

Армагедон – це щось страшне, невідворотне, глобальний катаклізм. Автор застерігає: те, чого ми з таким острахом очікуємо, вже відбувається з нами. Розкриттю авторського задуму служать і синтаксичні конструкції, зокрема односкладні речення.

Неозначено-особові речення:



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; просмотров: 1396; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.223.70.167 (0.011 с.)