Зміст економічної безпеки та її рівні

У ринкових умовах господарювання підприємство як відкрита сис­тема функціонує у складному зовнішньому середовищі, що характе­ризується нестабільністю та певною динамікою змін. Таке середовище змушує його швидко адаптуватися до умов, вимагає знання законів розвитку та пошуку шляхів виживання у ринковій економіці, ураху­вання чинників невизначеності та нестійкості економічного середо­вища. Наявні реальні якісні і кількісні зміни зовнішніх і внутрішніх умов діяльності підприємств створюють певні загрози їхньому господа­рюванню та розвитку, оскільки підприємство поєднує певну кількість технологій, засобів і предметів праці та працівників, пов'язаних струк­турно і функціонально.

Підприємства здійснюють свою діяльність у макро-, мезо- та мікро-середовищах, які постійно зумовлюються, створюючи загрози для їх­нього існування. Саме тому розглядати економічну безпеку підприємств і визначити її сутність необхідно з позицій багаторівневості.

Економічна безпека є синтетичною категорією економічної теорії і політології. Економічна безпека є універсальною категорією, яка виявляється на всіх рівнях, починаючи з національної економіки і Закінчуючи окремо взятим під­приємством {121]. Проблеми економічної безпеки у період соціалізму і трансформації економіки в основному пов'язувалися з державним, національним рівнями. Зміна державного регулювання багатьох про­цесів на мікрорівні спричинила до краху і банкрутства багатьох під­приємств. Втім, вже побудовано необхідні складові ринкових відносин, має місце наявність конкуренції, здебільшого пройшли процеси роздержавлення і приватизації на підприємствах багатьох галузей промисловості.

Економічна-безпека підприємства — це захищеність його економічних інтересів від внутрішніх та зовнішніх загроз. Основою діяльності як регіону, так і підприємства є їхні економічні інтереси, які не завжди збігаються.

Економічна безпека підприємства залежить насамперед від еконо­мічної безпеки держави, регіону, спирається на їхній наявний фінан­совий, сировинний та виробничий потенціал, на перспективи розвит­ку. Значно впливає на економічну безпеку підприємства ступінь досконалості законодавчої бази, рівень оподаткування, доступ на світові ринки збуту, інвестиційна привабливість регіону, держави. На­явність багаторівневої концепції економічної безпеки господарюю­чих суб'єктів усіх рівнів дасть можливість забезпечити передбачу­ваність зовнішніх загроз підприємствам.

Ще 1998 р. було розроблено та прийнято до: реалізації Концепцію економічної безпеки України, де сутність економічної безпеки держа­ви визначено як «спроможність національної економіки забезпечува­ти свій вільний, незалежний розвиток і утримувати стабільність гро­мадянського суспільства та його інститутів, а також достатній оборонний потенціал країни за всіляких несприятливих умов і варіантів розвитку подій та здатність Української держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх та внутрішніх за­гроз» [81, с. 4]. У цій Концепції визначені основні загрози національ­ної безпеки реального і фінансового секторів економіки, структурні і відтворювальні аспекти економічної безпеки та наводяться інтег­ральні показники економічної безпеки України, Вони відбивають місце держави щодо забезпечення інтересів суспільства у різних сфе­рах життєдіяльності, необхідності,розробляти і здійснювати відповідну політику — економічну, промислову, соціальну, екологічну, демо­графічну тощо. Як засоби взаємодії рівнів використовуються відповідні механізми (фінансово-кредитний, ціновий та ін.). Це дає можливість державі виконувати такі функції: соціальну, економічну, оборонну та інші (рис. 1.1). Матеріальною основою економічної безпеки держави, основним елементом, що створює вартість, є підприємства, які ще виступають частиною єдиного процесу відтворення.

Таким чином, економічна безпека підприємства має щонайменше подвійний характер: з одного боку, вона забезпечує можливість власного функціонування, з іншого — є частиною (елементом) економічної безпеки системи вищого рівня і суб'єктом, що забезпечує виконання функцій регіоном, державою. Тому у період трансформації економіки серед науковців домінує дослідження макроекономічних аспектів економічної безпеки. Концепція ж економічної безпеки на рівні країни першоосновою для розробки концепцій економічної безпеки на рівні регіону, підприємства, людини.

 

Рис. 1. Рівні економічної безпеки країни.

 

Проте ані залежність, ані взаємозалежність самі собою не створюють проблеми економічної безпеки суб'єкта будь-якого рівня, оскільки залежність є необхідною, але ще недостатньою умовою порушення безпеки. Вона (проблема) виникає при комбінації залежності із не­від'ємною другою складовою економічної безпеки — реальною загро­зою. Під «загрозою» у макроекономічному аспекті більшість західних зарубіжних джерел розуміють обмеження доступу до матеріальних, трудових, науково-технічних ресурсів та до системи маркетингу.

Особливістю досліджень західноєвропейських та американських вчених є те, що у відповідних джерелах йдеться про економічну безпеку держави або національну економічну безпеку, при цьому під поняттям «нація» розуміється все населення країни.

У сучасній вітчизняній науковій літературі з цієї проблематики єдиної думки відносно формулювання поняття «економічна безпека» у макроекономічному аспекті не існує. Так, Г. Дарнопих визначає еко­номічну безпеку держави як стан національної економіки, який забез­печує економічний суверенітет, економічне зростання, підвищення добробуту в умовах міжнародної економічної залежності.

Серед сфер виробничо-господарської діяльності підприємства, що забезпечують її економічну безпеку, слід виділити: техніко-економічну (виробничий потенціал підприємства, своєчасність оновлення вироб­ничих фондів, рівень освоєння виробничої потужності); ресурсну без­пеку (забезпечення виробництва основними видами ресурсів, енер­гією); фінансову безпеку (рівень рентабельності, частка ринку, доступ до кредитів, ліквідність коштів, курсова вартість цінних паперів, опти­мальна структура капіталу); інтелектуальну та кадрову складові (забез­печення високого рівня кваліфікації персоналу); інформаційну безпеку (створення системи економічної підтримки прийнятих рішень щодо заходів економічної безпеки); соціальну безпеку (рівень заробітної плати, структура сімейних доходів працюючих, форма власності підприємства).

Наведемо загальну схему головних складових економічної безпеки підприємства (рис. 2).

 

Рис. 2. Загальна схема десяти головних складових ЕБП.

Забезпечення економічної безпеки підприємства передбачає регу­лювання таких основних моментів: безпеки менеджменту і кадрів; безпеки культури; безпеки інформації і прийняття рішень; безпеки виробництва; юридичної безпеки; фінансової безпеки; безпеки про­ведення розвідки.

Безпека менеджменту і кадрів стосується забезпечення фізичної без­пеки життя і здоров'я вищого управлінського персоналу і менеджерів се­реднього і нижчого рівня, рядових співробітників-виконавців.

Безпека культури охоплює взаємини між співробітниками всере­дині організації, між організацією в особі менеджменту і персоналом, відносин із зовнішніми суб'єктами (культура клієнтів і територій, на яких розташовані підприємство або його підрозділи).

Безпека інформації і прийняття рішень зводиться до забезпечення збереженості ноу-хау, наукових досліджень і розробок інновацій, планів економічних експансій тощо шляхом обмеження доступу сто­ронніх осіб до ринкової конфіденційної інформації.

Безпека виробництва полягає в забезпеченні захищеності від нега­тивного впливу будівель, споруд, техніки, технології виробництва, сиро­вини, матеріалів, напівфабрикатів, а також можливостей диверсифікованого виробництва продукції, переорієнтації з одних постачальників на інших, швидкого технічного переозброєння виробництва у випад­ку переходу на виробництво нової продукції.

Юридична безпека за своєю суттю зводиться до збереження наяв­них і одержанню нових патентів, ліцензій, дозволів до запобігання або зведення до мінімуму штрафів, пені, неустойок і відповідальності за порушення чинного законодавства.

Фінансова безпека передбачає якісне бюджетування, зниження податкового пресу, забезпечення надходження необхідного обсягу інвестицій, одержання прибутку, раціональне формування активів і пасивів, дивідендної політики.

Одним із напрямів діяльності підприємства у ринкових умовах, який і є значним фактором економічної безпеки підприємства, є про­ведення розвідки — системи заходів щодо вивчення ситуації на ринках збуту продукції, одержання усіма можливими способами необхідної інформації про конкурентів, їхні передові дослідження і науково-технічні розробки. Розвідка — це проведення агресивної політики із залученням у цей процес як внутрішніх служб (відділів) підприємства, так і спецслужб держави. При цьому співробітництво державних спецслужб і корпоративних часток є однією з форм прояву протекціонізму вітчизняного бізнесу і захисту національних інтересів своєї країни, що в остаточному підсумку сприяє зміцненню економічної безпеки як усієї держави, так і окремих компаній цієї держави. За словами колиш­нього глави ЦРУ С. Тернера, що висловлювався на користь ведення з боку ЦРУ економічної розвідки, «збір і використання комерційної інформації є для нас забезпеченням рівних умов для конкуренції у міжнародній торгівлі».

Забезпечення економічної безпеки підприємства, як вважає Ф. Євдокимов, можна розглядати як процес попередження різно­манітних збитків, що можуть виникнути під дією несприятливих фак­торів на всіх напрямах виробничо-фінансової діяльності підприєм­ства. Негативні впливи можуть здійснювати як внутрішні, так і зовнішні фактори: суб'єктивні та об'єктивні. До зовнішніх факторів, що справляють найбільший вплив на економічну безпеку підприєм­ства, належить законодавчо-правова система держави, яка регулює економічний та соціальний розвиток країни, її безпеку.

 

1. Економічна сутність кризи розвитку підприємства.

КРИЗА – 1. Складний, загострений стан, різкий злам у чому-небудь. 2. ек. Розлад економічного життя, що супроводжується скороченням виробництва, масовим безробіттям, зубожінням насе­лення тощо. 3. Гостра нестача чого-небудь. Урядова криза — зміна уряду через утрату підтримки з боку парламенту.

Криза — це переломний етап у функціонуванні будь-якої системи, на якому вона піддається впливу ззовні або зсередини, що вимагає від її якісно нового реагування. Основна особливість кризи полягає в погрозі руйнування системи.

Починаючи з 50-х років XX ст. учені й фахівці-менеджери відзначають появу й нагромадження нових проблем, обумовлених як розвитком науково-технічного прогресу, так й ускладненням зовнішніх факторів політичної, економічної й соціальної нестабільності. Закордонні фахівці з менеджменту відзначають, що починаючи з 80-х років XX в. керівники підприємств не розпізнають виникаючі тенденції нестабільності доти; поки останні не здобувають масового характеру: підприємства не можуть швидко реагувати на зміни й, як наслідок, попадають у кризові ситуації. До факторів таких ситуацій ставляться джерела їхнього виникнення, причини й рівень організаційної приналежності осіб, залучених у кризу.

Кризові ситуації і явища можуть розвертатися на різних рівнях: особистості, групи людей, підприємства (організації, фірми), галузі, регіону, держави, групи держав.

Криза являє собою ситуативну характеристику функціонування будь-якого суб'єкта як наслідок невизначеності в його зовнішнім і внутрішнім середовищах. У найбільш загальному виді кризові явища, обумовлені впливом зовнішніх і внутрішніх факторів (невизначеності), класифікуються по наступних основних причинах їхнього виникнення:

• непередбачені події, що раптово наступили, у зовнішнім середовищі (зміна політичної ситуації в державі, зміна податкового законодавства й цін, коливання валютного курсу й т.д.);

• зміни відносин суб'єкта керування з його контрагентами;

• зміни усередині суб'єкта керування;

• зміни, що відбуваються завдяки науково-технічному прогресу, результатом чого є формування нових підходів, поглядів й орієнтирів.

 

Ступінь передбачуваності кризових явищ і ситуацій залежить від факторів, які умовно діляться на дві групи:

• зовнішні фактори, що не залежать від суб'єкта керування (складно піддається оцінці політика держави відносно формування економічної інфраструктури, пріоритети в розподілі державних замовлень і т.п.);

• внутрішні фактори, що залежать від суб'єкта керування (недолік фінансових засобів на модернізацію встаткування, низький рівень кваліфікації кадрів, недостача джерел достовірної інформації й ін.).

У повсякденній діяльності всі суб'єкти управління випробовують на собі вплив зовнішніх і внутрішніх факторів, які необхідно постійно відслідковувати й ураховувати. При цьому одним з найбільш важливих інструментів є постійно проведений моніторинг (дослідження). У процесі моніторингу накопичується інформація, який суб'єкт керування обмінюється із зовнішнім середовищем, що дозволяє вчасно визначати потенційні кризові явища й ситуації.

Кризові явища на рівні підприємства можна класифікувати в такий спосіб.

Локальна криза — наслідок зриву досягнення окремої мети або випадання одного елемента із системи керування (втрата постачальника, джерела сировини, зміна транспортної схеми, звільнення провідного спеціаліста й т.п.).

Стратегічна криза — криза, пов'язаний з радикальним порушенням нормальної виробничої діяльності на основі існуючого технологічного потенціалу, так звана криза занепаду.

Криза як банкрутство — повна втрата здатності до виживання підприємства, або криза ліквідації.

Досвід показує, що джерела кризових явищ можуть перебувати за межами державних кордонів, як це було в 1997- 1998 рр., коли в ряді країн Південно-Східної Азії почалася світова фінансова криза. Після закінчення часу виявилося, що тільки чотири держави - Польща, Україна, Хорватія й Словенія - зуміли прийняти досить ефективні антикризові міри в умовах валютної кризи.

Рівень виникнення кризових явищ. Найбільша кількість кризових явищ спостерігається на мікрорівні. Дослідники вважають, що щорічно 10-20 % малих підприємств попадають у кризові ситуації й у середньому близько 10 % з них припиняють свою діяльність.

Значно рідше кризові явища виникають на рівні галузі. Звичайно кризові явища галузевого характеру виникають внаслідок неправильної економічної політики держави. Те ж саме можна сказати й про виникнення кризових ситуацій на міжгалузевому рівні.

Джерела збитків дають підставу керівництву для вис­новку про всеохоплюючий характер дій, які мають здійснюватися з метою забезпечення економічної безпеки підприємства. Загрози, спрямовані проти власності та такі, що перешкоджають здійсненню економічної діяльності, мають концептуальне значення для розумін­ня проблем, пов'язаних із сутністю економічної безпеки.

Такий підхід ґрунтується на тому, що у ринкових умовах кожен власник має право на власність задля особистого споживання, на засоби виробництва і підприємство в цілому. Саме він може особисто брати участь у діяльності свого підприємства, а може залучати до уп­равління найманих менеджерів. При цьому міра контролю власника над фірмами, що йому належать, буде неоднаковою, що потребує ди­ференційованих підходів до забезпечення безпеки власності. При відсутності належного контролю за діяльністю найманих співробітни­ків можна легко позбутися власності, наприклад, внаслідок ліквідації компанії в рахунок погашення боргів; Недобросовісна конкуренція як неодмінний атрибут ринкових відносин може бути використана не ли­ше для здобуття неправомірної переваги над конкурентом з бізнесу, а й для повної ліквідації конкуруючих підприємств, для витіснення їх з ринку і його захоплення чи перерозподілу власності у своїх інтересах.

Деякі вчені визначають економічну безпеку підприємства як стан найефективнішого використання корпоративних ресурсів для запобі­гання загрозам та забезпечення стабільного функціонування підпри­ємства тепер та в майбутньому. Це такі вітчизняні дослідники, як: В. Забродський, Н. Капустін, І. Плетникова. Вони розгля­дають підприємство як багатофункціональну виробничо-господарську систему з виділенням таких семи функціональних складових еко­номічної безпеки: фінансової, інтелектуальної, кадрової, техиіко-технологічної, політико-правової, екологічної, інформаційної та силової.

Кожна з цих складових може мати власний зміст, набір функціо­нальних критеріїв та засобів забезпечення. Виділяють ще й технічну, ресурсну, фінансову та соціальну, підсистеми економічної безпеки. Проте, вони формулюють саме поняття більш конкрет­но, розуміючи під економічною безпекою підприємства захищеність його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища, а та­кож здатність усувати різноманітні загрози або пристосуватися до наявних умов, які не відбиваються на його діяльності негативно. Проте, дослідники не взяли до уваги негативні впливи зовнішнього середо­вища, а лише акцентували на пристосуванні до умов, які негативно не відбиваються на діяльності підприємства.

Економічна безпека підприємства є особ­ливою здатністю підприємства до ефективного функціонування в ситуації ризику. Безпека підприємства розглядається набагато ширше — як можливість забезпечення його стійкості у різно­манітних (у тому числі, й у несприятливих) умовах, що формуються у зовнішньому середовищі незалежно від характеру її впливу на діяльність підприємства, масштабу і характеру внутрішніх змін.

 

 

1. Основні причини (фактори) виникнення кризових явищ.

На регіональному рівні кризові явища виникають, як правило, з екологічних причин (внаслідок повеней, посух та ін.). також через глобальні техногенні катастрофи (наприклад, аварія на Чорнобильській АЕС).

У цілому кризові явища виникають з різних причин. Наприклад, для України в 1990-1992 р. була характерна фінансова криза, викликана тим, що у 1990 р. всі республіки у складі СРСР отримали статус самостійних суб'єктів. Однак реальне право емісії грошових знаків мала тільки Російська Федерація, що таким шляхом вирішувала власні фінансові проблеми на шкоду іншим республікам.

Дуже серйозною для України є демографічна проблема. Японські вчені встановили, що перевищення кількості пенсіонерів більш ніж на 15 % над чисельністю працездатного населення країни приводить до зниження темпів економічного розвитку держави.

Основною причиною виникнення кризових явищ фахівці вважають невизначеність майбутнього розвитку економіки й виробничих відносин, що обумовлює складності в прогнозуванні діяльності суб'єктів господарювання. Тому більшість фахівців основною якістю топ-менеджера вважають його здатність передбачати майбутній розвиток подій.