Механизмы антикризисного управления

Кризис представляет собой ситуативную характеристику функцио­нирования любого субъекта, являющуюся следствием неопределеннос­ти в его внешней и внутренней средах.

Следует обратить внимание на то, что кризисные явления возника­ют прежде всего в наиболее развитых системах. Так, "великая депрес­сия" началась в 1929 г. в наиболее развитой стране капиталистичес­кого мира — США.

Последний из современных кризисов — валютно-финансовый — начался в 1997 г. в наиболее развитых государствах Юго-Восточной Азии — Японии, Индонезии, Таиланде, Южной Корее.

Установлено, что кризисы наряду с негативными последствиями — спадом производства, безработицей, инфляцией — способствуют со­вершенствованию систем управления и внедрению инноваций.

Рассмотрим механизм преодоления системного кризиса, затронув­шего Украину в 90-х годах XX в.

 

Слід зазначити, що на початковому етапі виникнення і розвитку загроз підприємство як система діє ще за принципом самозабезпечен­ня і, виходячи із свого рівня стабільності і самовиживання, має роз­робляти заходи, які забезпечать йому повернення до попереднього стану рівноваги.

Якщо ж кількість загроз зростає, а система саморегулювання є не­адекватною і неспроможною їх усунути, система втрачає можливість самостійного повернення до стану рівноваги. Суперечності накопи­чуються, оскільки вчасно не вирішуються, тому внутрішній механізм і сили саморегуляції слабішають, відтак система втрачає можливість самостійно повернутися у рівноважний стан. Саме такий стан можна характеризувати як кризовий.

У цьому зв'язку доцільно зупинитися на антикризовому управлінні, зіставивши його з управлінням економічною безпекою підприємства. Під антикризовим управлінням З.М. Холод, А.М. Штангрет [134] ро­зуміють систему управління підприємством, спрямовану на завчасне виявлення можливих кризових ситуацій, розроблення заходів протидії, швидке реагування на будь-які зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищі.

Майже збігаються з цією думкою погляди Л. Лігоненко [83], яка вважає формування попереджувальних заходів кризового управління підприємствами основою фінансової стійкості, підкреслюючи необ­хідність своєчасного реагування на загрози.

Отже, процес антикризового управління починається тоді, коли система вже накопичила небезпеку загрози і має можливість самос­тійно вийти із кризового стану, який вже є фактом, що склався. Під­твердженням є визначена означеними авторами мета антикризового управління — забезпечення стійкого становища на ринку і стабільних стійких фінансів підприємств при будь-яких економічних, політич­них і соціальних катаклізмах у країні.

Таким чином, обидві ситуації відрізняються як об'єктом управління (для першого — це кризове явище, для другого — загроза), так і станом підприємства. При цьому використовуються інструменти: у першому випадку (залежно від фази кризи) — це реструктуризація, реінжині-ринг, санація; у другому (при нормальному функціонуванні підприєм­ства) — це стратегічне і поточне управління, якщо треба — реструкту­ризація, необхідна для забезпечення реалізації цілей підприємства.

Антикризове управління і управління економічною безпекою під­приємства відрізняються також за завданнями. Більшість економістів, що займаються вивченням цієї проблеми, зазначають: антикризове управління передбачає ранню діагностику кризових явищ у діяльності підприємства та класифікацію їх за ступенем небезпеки; дослідження основних факторів, що зумовлюють їхній розвиток; своєчасність реа­гування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприєм­ства; повну реалізацію внутрішніх механізмів для ліквідації кризового стану; використання санації підприємства для уникнення банкрутства; забезпечення контролю за результатами розроблених заходів щодо ви­ведення підприємства із фінансової кризи.

Степень системности имеет решающее значение для предвидения кризисного явления. Поэтому знание циклов экономического разви­тия позволяет менеджеру своевременно обнаружить признаки кризис­ных явлений и подготовить антикризисные мероприятия.

Возможность прогнозирования кризисных явлений и ситуаций ос­нована на изучении существующих теорий их происхождения, законов развития экономики, производственных и социальных отношений и других законов. Степень реализации кризисных явлений представляет для менеджера важнейший фактор, который может привести к небла­гоприятным последствиям. И наоборот, не реализовавшиеся кризис­ные явления не влияют на деятельность субъектов управления.

Наличие достаточного запаса времени для принятия решения по антикризисному управлению играет главную роль в условиях постоян­ного дефицита времени в кризисных ситуациях. Основными докумен­тами для принятия решения служат стратегический план развития предприятия и перечень антикризисных мероприятий. При их отсут­ствии менеджеры принимают решения "на ходу", в условиях стресса и дефицита времени. Исследования показали, что в стрессовом состоя­нии уровень мышления человека снижается на 90 % от нормального.

Ознайомившись з наявними підходами до проблеми економічної безпеки, можна зробити висновок про необхідність застосування ком­плексного підходу до її визначення і застосування.

Досі не склалося єдиної думки щодо формування такого підходу стосовно забезпечення економічної безпеки підприємств, функціону­вання служб безпеки, їхньої взаємодії між собою і з правоохоронними органами. Значна кількість керівників не мають сформованого розу­міння щодо забезпечення економічної безпеки як одного з базових принципів господарської діяльності. Тому на практиці проблема уп­равління економічною безпекою нерідко вважається другорядною.

На нашу думку, до складу важливих принципів економічної безпе­ки підприємства можна віднести:

1. Пріоритет заходів попередження — недопущення виникнення реальних загроз.

2. Законність — дії у рамках чинних правових актів.

3. Комплексне використання сил та засобів — на основні розробки програми комплексного забезпечення безпеки.

4. Координація та взаємодія на підприємстві — здійснення заходів протидії загрозам на основі скоординованих зусиль усіх підрозділів.

5. Поєднання гласності з доцільним обмеженням інформованості — доведення до персоналу підприємства інформації (відповідно до захо­дів безпеки) у допустимих рамках.

6. Компетентність — питання безпеки мають вирішувати про­фесіонали.

7. Економічна доцільність — вартість затрат не повинна перевищувати оптимальний рівень.

8. Планова основа діяльності — заходи забезпечення безпеки мають розроблятися комплексно.

9. Системність — урахування всіх факторів, що впливають на без­пеку.

Цей перелік можна доповнити принципами функціонування системи управління у рамках безпечного функціонування підприємства, запропоновані А.В. Кирієнком [65]: безумовне задоволення як загаль­них потреб підприємства, так і його працівників, гнучкість структури економічного потенціалу з метою забезпечення його поточного ста­більного функціонування та безпечної діяльності у майбутньому; пос­тійне очікування загроз; здатність структури управління швидко реагу­вати на загрози та ефективно використовувати існуючі можливості; достовірна й точна інформаційна забезпеченість процесів планування та використання стратегії підприємства; усвідомлення суспільством важливості створення сприятливих умов для здійснення підприєм­ством заходів щодо підтримки власної економічної безпеки. Перелічи­мо основні напрями економічної безпеки (незалежності) підприємства:

1. Наявність власних управлінських кадрів на всіх рівнях управ­ління (трудові ресурси).

2. Економічне обґрунтування фінансової політики підприємства.

3. Наявність розвинутих економічних зв'язків: у банківській мере­жі; у страхових, інвестиційних та інших фінансових структурах і фон­дах; на товарних біржах та в інших посередницьких структурах, що функціонують на фінансовому і фондовому ринках.

4. Внутрішні інвестиції.

5. Резерви, ліквідні резерви, страхування.

6. Випуск продукції відповідно до стандартів та інших документів ринку.

7. Правовий і силовий захист підприємства.

8. Захист від несанкціонованого втручання в економіку під­приємства.

9. Технічний захист підприємства [25].

Для промислових підприємств оцінка економічної безпеки важли­ва насамперед тому, що їхній активно задіяний потенціал є визначаль­ним стабілізуючим фактором антикризового розвитку, гарантом еко­номічного зростання і підтримки економічної незалежності та безпеки країни.

Стан і тенденції розвитку, які забезпечують економічну безпеку підприємства, виключають або мінімізують збитки не лише потен­ціалу окремого підприємства, а й економіки в цілому. У цьому й поля­гає основна функція забезпечення економічної безпеки.

Головними і найпершими завданнями ефективного сучасного ме­неджменту щодо забезпечення економічної безпеки є такі: стабільне прагнення до підвищення ефективності виробництва; широка госпо­дарська самостійність, що забезпечує свободу прийняття рішень; постійне корегування цілей і програм залежно від стану ринку, змін зовнішнього середовища; орієнтація на досягнення запланованого кінцевого результату діяльності підприємства; використання сучасної інформаційної бази для різноманітних розрахунків при прийнятті уп­равлінських рішень; зміна функції планування — від поточного до пер­спективного; перенесення акцентів на основні фактори поліпшення діяльності фірми; оцінка управління діяльністю в цілому тільки за ре­ально досягнутими кінцевими результатами; максимальне застосуван­ня математичних методів і досягнень інформатики на базі ЕОМ; залу­чення усіх співробітників фірми до управління; здійснення управління на основі передбачення змін, гнучких рішень; опора на інновації, но­вовведення у кожному сегменті діяльності підприємства, нестандар­тні рішення; глибокий економічний аналіз кожного управлінського рішення; здатність розумно ризикувати; постійне навчання і підви­щення кваліфікації; зростання ролі маркетингу у бізнесі до ключової.