Українські підприємці-благодійники

Підприємці українського походження назавжди ввійшли в історію як меценати та благодійники. Ці люди заслуговують на особливу увагу тому, що за умов бездержавності та пригнічення української культури їхня діяльність мала велике значення, а нерідко була справжнім громадянським викликом офіційній політиці Петербурга щодо української культури.

Серед них — відома сім'я Симиренків. Так, Василь Симиренко власним коштом утримував майже всі часописи й газети підросійської України. Він фінансував історико-етнографічні експедиції, театральні трупи, виплачував стипендії українським науковцям, письменникам, діячам культури. Своє майно вартістю в 15 млн руб. В. Симиренко заповів Фонду розвитку української науки і культури та допомоги українським митцям. Коштом Платона Симиренка було видано «Кобзар» Т. Шевченка в 1860 р.

Богдан Ханенко — український колекціонер-меценат і археолог, на базі колекцій творів мистецтва якого в Києві було засновано Музей мистецтв ВУАН. Нині він має назву Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків. Богдан Ханенко видавав часопис «Старожитності Придніпров'я».

Микола Терещенко активно займався благодійництвом спочатку в рідному Глухові, а потім у Києві. Він пожертвував 5 млн рублів на будівництво лікарень, середніх і вищих навчальних закладів (зокрема, його коштом було збудовано Політехнічний інститут та зразкову міську школу). Значна частина пожертв використовувалася на задоволення культурно-мистецьких потреб українського суспільства: будівництво історичного музею, театрів, храмів, пам'ятників. Підприємець займався меценатством, купував картини й матеріально підтримував молодих митців.

Художні колекції братів Миколи та Федора Терещенків стали основою сучасних зібрань творів образотворчого мистецтва Національного художнього музею України і Київського музею російського мистецтва. У колишньому будинку М. Терещенка нині діє Національний музей Т. Шевченка. Діяльність названих та багатьох інших українських підприємців засвідчила, що вони відчували себе частиною українського народу.

Відомі українські цукрозаводчики й землевласники Харитоненки збудували в рідних Сумах реальне та духовне училища, чоловічу й жіночу гімназії, дитячий притулок. Вони фінансували облаштування міського освітлення, залізниці. На їхні кошти споруджені кадетський корпус і містечко, три корпуси дитячої лікарні, училище-пансіон для дівчат, які й нині облагороджують архітектурний вигляд міста.

Діяльність названих і багатьох інших українських меценатів засвідчує, що вони відчували себе невід'ємною частиною українського народу.

Природничі науки

У пореформений період особливого розвитку набули природничі науки. Протягом другої половини XIX ст. в Україні працювало багато видатних учених. їхні відкриття отримали світове визнання. Значних успіхів досягли українські математики й фізики. Професори Київського університету стали засновниками нової алгебраїчної школи. Професор Харківського університету Олександр Ляпунов отримав широке визнання завдяки дослідженню та виявленню багатьох закономірностей рівноваги механічних систем.

Професор Київського університету Михайло Авенаріус успішно займався дослідженнями у сфері молекулярної фізики. За свої наукові досягнення в 1881 р. був нагороджений французьким орденом Почесного легіону. Західноукраїнський фізик Іван Пулюй, працюючи в провідних наукових центрах Європи, зробив відкриття так званих ікс-променів, пізніше названих рентгенівськими.

Провідні позиції у світі зайняла біологічна наука. її досягнення насамперед пов'язані з іменем видатного мікробіолога Іллі Мечникова. Вихованець Харківського університету, він тривалий час працював в Одеському університеті. Разом із мікробіологом Миколою Гамалією він заснував першу в Україні бактеріологічну станцію й почав виготовляти та з успіхом застосовувати запобіжні вакцини й сироватки для попередження та лікування таких небезпечних інфекційних захворювань, як чума, холера, тиф, туберкульоз, сказ, ящур.

Епідемії цих хвороб забирали життя десятків тисяч людей. Проте невігласи від науки, опираючись на підтримку царських властей, розгорнули проти вчених справжнє цькування за «бактеріологічний фанатизм». Щоб налаштувати проти новаторів-дослідників місцевих селян, наклепники навіть вдалися до провокації. Вони потайки отруїли велику отару овець, яким напередодні було зроблене запобіжне щеплення. Після цього І. Мечников змушений був залишити Україну й переїхати в Париж. Там він працював у славнозвісному Пастерівському науково-дослідному інституті в зовсім новій, на той час, галузі біології та медицини — імунології (наука про імунітет — захисні властивості організму проти інфекційних хвороб). За відкриття явища фагоцитозу (знищення кров'яними тільцями — фагоцитами — збудників інфекції) Ілля Мечников — учений з України — отримав найпрестижнішу наукову нагороду — Нобелівську премію.

Микола Гамалія залишився працювати в Україні й усе-таки запровадив щеплення, чим порятував мільйони людей від смертельних захворювань.

Уродженець і патріот України вчений-енциклопедист Микола Миклухо-Маклай упродовж 17 років вивчав народи Океанії, Південно-Східної Азії та Австралії. Зібраний ним багатий етнографічний матеріал став основою спеціальної науки про людину — антропології. Донині зберігає свою актуальність гасло вченого й мандрівника: «Довести світові, що всі люди — люди, і зробити неможливим саме прагнення виправдати колоніальні захоплення і насильство».

АНТРОПОЛОГІЯ (від антропо... і логія) наука про походження і розвиток людини.

Українські вчені продемонстрували також уміння застосовувати знання на практиці. Так, уродженець України інженер Микола Бенардос 1881 р. першим у світі винайшов і впровадив у промисловості зварювання металу за допомогою електричної дуги. Київський інженер Олександр Бородін наприкінці XIX ст. сконструював найекономічніший на той час паровоз.

Розвиток гуманітарних наук

Продовжили свій розвиток і суспільні науки. Найвизначнішим українським філософом другої половини XIX ст. став Памфіл Юркевич — викладач Київської духовної академії. Із 1861 р. він очолював кафедру філософії Московського університету. Юркевич створив філософське вчення під назвою «філософія серця». У ньому вчений продовжував розвивати погляди Г. Сковороди.

Розвивалася й філологічна наука. Професор Харківського університету Олександр Потебня заснував у вітчизняному мовознавстві новий психологічний напрям, досліджував історію мови, вивчав зв'язок мовного та національного питань. Важливість нових теоретичних підходів О. Потебні повною мірою усвідомили лише в XX ст.

Протягом другої половини XIX ст. помітних успіхів досягло українське богослов'я. Особливо вагомим внеском як у науку богослов'я, так і в загальнокультурний розвиток української нації, її згуртування та самоусвідомлення став український переклад Біблії. Його здійснили письменник і етнограф Пантелеймон Куліш і вчений-богослов, фізик-електротехнік Іван Пулюй. Їхній натхненній багатолітній праці не перешкодили ні імперські кордони, ані належність до різних течій християнства. Куліш був православний з Лівобережжя, Пулюй — греко-католик із Галичини. Протягом трьох десятиліть вони публікували уривки перекладів Біблії в українських часописах та окремих брошурах. Коли ж переклад був завершений, його відредагував один із найбільших знавців української мови — письменник Іван Нечуй-Левицький. Протягом 1903-1906 pp. повний переклад Святого Письма Старого і Нового Заповітів було видано коштом Всесвітнього біблійного товариства, яке популяризувало слово Боже всіма мовами народів світу.

Сучасники вбачали в україномовному Святому Письмі могутню зброю проти зросійщення та полонізації українського народу. «Це ж бо наріжний камінь нашій самостійності», — вважала письменниця Ганна Барвінок.

Нових успіхів досягла історична наука. Протягом другої половини XIX ст. була опублікована величезна кількість історичних джерел. Це насамперед 35 томів «Архива Юго-Западной России» та 15 томів «Актов, относящихся к истории Южной и Западной России». Ця багата джерельна база дала можливість українським історикам здійснити об'єктивну наукову, тобто незалежну від чиїхось поглядів і бажань, розробку історії нашої Батьківщини.

Роботу розпочав М. Костомаров, написавши такі визначні праці, як «Богдан Хмельницький», «Руїна» та багато інших. Засновником української історичної школи став джерелознавець, археолог, історик В. Антонович. Його праці «Про походження козацтва», «Бесіди про часи козацькі на Україні» обґрунтовували самобутність українського народу, історичні корені його національної самобутності. Учений також став засновником української археології, розпочавши систематичні археологічні розкопки слов'янських пам'яток у Київській та Володи-мирській губерніях. Зі своїх учнів він створив «київську школу» істориків, яка заклала підвалини сучасної історичної науки.

Видатним подвижником козацької теми став Дмитро Яворницький. Його тритомна «Історія запорозьких козаків» є справжнім пам'ятником козацтву. Високу наукову цінність твору визнавали науковці та широкий читацький загал. Зацікавлені історією трудівники-українці отримали можливість дізнатися правду про своє козацьке минуле.

 

Перша недільна школа в Україні була відкрита в жовтні 1859 р. в Києві. Згодом розпочали свою роботу такі школи в Харкові, Полтаві, Чернівцях, Одесі та інших містах. Усього протягом 1859-1862 pp. в Україні діяло 111 недільних шкіл.

 

Викладачами в недільних школах працювали студенти, учителі, демократично налаштовані чиновники й творча інтелігенція. Вони ж готували й власним коштом видавали підручники й посібники. Навчання мало переважно світський характер і виходило за межі тодішньої шкільної програми для початкової школи. У недільних школах, окрім обов'язкових предметів, викладали географію, історію, природознавство, основи сільського господарства, гігієну. Учителі спілкувалися з учнями українською мовою.

Перші недільні школи швидко стали популярними серед народу й одночасно викликали незадоволення царської адміністрації та реакціонерів усіх мастей. Тому в 1862 p., нібито за революційну пропаганду, царський уряд їх закрив.

Проте в 1864 р. під тиском громадськості недільні школи знову були дозволені, хоча й з великими обмеженнями. Протягом 70-90-х років їхня кількість знову почала зростати. Вони відіграли помітну роль у поширенні письменності та знань серед народу.

 

Список викоританної літератури:

http://www.history.vn.ua/book/zno2010/index.html

 

http://ukrmap.su/uk-uh7

 

http://ukrmap.su/uk-uh8

 

http://ukrmap.su/uk-uh9

 

http://school.xvatit.com/index.php?title=%D0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8

 

http://koukim.com/ua/abiturientam/pidgotovka_do_ispitiv/ispit_z_istoriii_ukraiini.html