Прийняття рішень у процесі виробництва

а) Прийняття рішень щодо розмірів партії (серії) виробництва продукції

Оптимізація розміру партій виготовленої продукції характерна для серійного виробництва продуктів, подібних за типом виробництва та типом сировини й матеріалів, що використовуються для його виготовлення.

Розмір партії – це кількість одиниць продукції, які виробляються безперервно без переналагодження виробничого обладнання. Особливо актуальною є проблема визначення розміру партії для серійного виробництва.

Метою оптимізації розміру партії служить мінімізація складських витрат, витрат на переналагодження та оплату процентів за капітал.

Для серійного виробництва характерна наявність постійних витрат, пов’язаних із переналагодженням виробничого обладнання, для яких характерна дегресивна поведінка. Тобто, чим більший розмір партії, тим менші витрати на переналагодження на одиницю. Тому виробник намагається звести до мінімуму кількість серій виготовленої продукції, максимально скорочуючи витрати на переналагодження. Наявність великої кількості однорідної продукції супроводжується збільшенням складських витрат. Крім того, з’являється ризик незадоволення попиту на інші види продукції.

Затрати на переналагодження, зумовлені підготовкою до виготовлення нової серії продукції (нового замовлення), визначається з урахуванням простою обладнання та всіх витрат, які існували до моменту запуску нової серії продукції у виробництво.

На відміну від затрат на переналагодження, величина складських витрат збільшується пропорційно величині складських запасів. Отже, затрати на переналагодження та складські витрати перебувають у зворотно пропорційній залежності. Це означає, що чим більша кількість серій виготовленої продукції, тим більші витрати на переналагодження та менше складські витрати і навпаки.

Оптимальний розмір партії можна визначити формулою:

де

–оптимальний розмір партії продукції,

– витрати на переналагодження обладнання на одну партію (серію) продукції,

– кількість випуску продукції протягом року,

– складські витрати на одну партію.

Приклад. Підприємство планує виготовити і реалізувати 100 000 виробів. Витрати на переналагодження обладнання на одну партію становлять 1000 грн. Складські витрати дорівнюють 10 грн. на одну партію. Визначити оптимальний розмір партії виготовлення продукції.

виробів

Отже, оптимальний розмір партії 4472 шт. виробів забезпечить мінімальні витрати і є найвигіднішим із точки зору величини прибутку.

Приймаючи рішення щодо додаткового замовлення, запропоновану ціну слід зіставити зі сумою змінних витрат, а не з повною собівартістю продукції.

АВС-аналіз використовується для оцінювання ступеня важливості завдань у процесі виробництва продукції. З цією метою зіставляється вартісна оцінка виконаних завдань і час, витрачений на їх вирішення. До основних етапів проведення АВС-аналізу належать: а) виявлення всіх видів діяльності; б) групування видів діяльності за значимістю для досягнення цілей підприємства; в) оцінювання видів діяльності за АВС-шкалою; г) розробка графіка виконання робіт відповідно до їх значимості за АВС-шкалою та термінами виконання.

 

б) Прийняття рішень "виробляти чи купувати"

Рішення, що стосується вибору варіанта між власним виробництвом напівфабрикатів (деталей) чи закупівлю їх зі сторони, залежить від економічних і неекономічних чинників.

З економічної точки зору підприємствам вигідно випускати напівфабрикати власного виробництва за таких умов:

ü є достатні обсяги виробництва потужностей;

ü ринкова вартість напівфабрикатів перевищує змінні витрати деталей, виготовлених на власних потужностях;

ü постійні витрати, пов’язані із закупівлею в іншого постачальника, значні.

Крім того, необхідно враховувати якість напівфабрикатів, а також взаємовідносини, які склалися з їх постачальниками. Якщо власні потужності недозавантажені, необхідно порівняти витрати на їх придбання з додатковими витратами, які виникають внаслідок виробництва на власних потужностях. Якщо в результаті виробництва на власних потужностях виникає одне "вузьке місце", до витрат необхідно додати втрачену вигоду – маржинальний дохід, від якого доводиться відмовитися через виникнення "вузького місця". "Вузькі місця" – це обмеження, що виникають у процесі діяльності, пов’язані з недостатньою кількістю виробничих потужностей, прощ та інших виробничих ресурсів.

При наявності великої кількості "вузьких місць", прийняти відповідне рішення значно складніше.

Приклад. Підприємство виробляє складну продукцію, на яку використовує комплектуючі власного виробництва. Річний обсяг виробництва – 1000 од. продукції. Виробничі витрати на виготовлення одиниці комплектуючих складають: основні матеріали – 20 грн., пряма оплата праці з нарахуваннями – 10 грн., накладні витрати: змінні – 20 грн., постійні – 25 грн.

Підприємству пропонують купляти такі компоненти у зовнішнього постачальника за ціною 65 грн. за одиницю.

Необхідно визначити, чи доцільно прийняти пропозицію про закупівлю комплектуючих у зовнішнього постачальника.

Для відповіді на поставлене питання, необхідно виконати диференціальний аналіз лише релевантних витрат:

а) при власному виробництві комплектуючих 20+18+20=58 грн. (змінні виробничі витрати);

б) при купівлі у зовнішнього постачальника – 65 грн. за одиницю;

в) релевантний доход (збиток) 58-65= - 7 грн. за одиницю комплектуючих.

Отже, з економічної точки зору купувати комплектуючі на таких умовах не вигідно. Їх доцільно було б купувати за ціною, рівною або нижчою за суму змінних витрат на одиницю продукції, тобто за ціною 58 грн.

Але, якщо підприємство має можливість альтернативного використання вивільнених виробничих потужностей (наприклад, для здавання їх в оренду або випуск іншої прибуткової продукції), то до фактичних (дійсних) змінних витрат необхідно додати альтернативні (можливі) витрати (тобто суму втраченої орендної плати або прибутку), якщо підприємство відмовиться від купівлі комплектуючих на стороні. Порівняння таких витрат з вартістю купівлі комплектуючих може зумовити інші висновки.

Якщо підприємство вивільнені виробничі засоби передасть, наприклад, в оренду за 10000грн., то релевантні витрати на одиницю продукції становитимуть:

Отже, у такі ситуації вигідніше купувати комплектуючі за 65 грн. та мати доход від оренди, який відшкодовує втрати при закупівлі на суму 7000 грн. і забезпечує релевантний прибуток:

Якщо метою підприємства є одержання максимального прибутку, то її досягнення можливе лише за умови здійснення нових вкладень у виробництво, що дасть змогу випускати нові види продукції. Накопичений досвід виробництва, наявність "ноу-хау" теж є передумовою для прийняття рішення щодо випуску напівфабрикатів на власних виробничих потужностях.

 

в) Прийняття рішень щодо вибору найвигіднішої технології виробництва продукції

Вибір технології виробництва здійснюють у разі, якщо одна технологія забезпечує низькі змінні при високих постійних витратах (фондомістке виробництво), а інша, навпаки, – забезпечує значно вищі змінні витати на одиницю продукції при нижчих постійних затратах (матеріаломістке або трудомістке виробництво).

Формування вихідної інформації для вибору оптимальної технології виробництва здійснюється за такими етапами:

1) визначається маржинальний дохід та величина прибутку за кожним варіантом;

2) розраховується обсяг беззбиткового обсягу реалізації продукції за кожним варіантом;

3) визначається обсяг реалізації продукції, за яким обидві технології забезпечують однаковий прибуток.

Приклад. Вихідні дані для вибору оптимальної технології виробництва (в грн.).

№	Показники	Технологія А	Технологія Б
1.	Ціна реалізації за одиницю продукції
2.	Змінні витрати на одиницю продукції
3.	Постійні витрати
4.	Обсяг реалізації, шт.

Визначимо маржинальний дохід на одиницю продукції та величину прибутку для кожного варіанта. Результати розрахунку наведено у таблиці.

Обчислення фінансових результатів для оптимізації процесу виробництва, грн.

№	Алгоритм розрахунку	Технологія А	Технологія Б
1.	Маржинальний дохід на одиницю продукції	(40-30)	(40-20)
2.	Маржинальний дохід на загальний обсяг	(100000х10)	(100000х20)
3.	Прибуток	(1000000х10)	(2000000-220000)
4.	Обсяг беззбитковості, шт.	[100000: (40-30)]	[220000: (40-20)]

 

Досягнення точки беззбитковості під час використання технології А відбувається значно швидше (10000 шт.) ніж тоді, коли використовується технологія Б (11000 шт.). Це означає, що за умови зростання попиту на продукцію прибуток для варіанта А буде одержаний також значно швидше ніж у разі використання технології Б. Крім того, при малих обсягах попиту технологія А забезпечує значно вищий прибуток.

За значних обсягів реалізації (понад 12000 шт.) технологія Б, навпаки, забезпечує значно більший прибуток, ніж технологія А.

Для визначення точки, в якій обидва варіанти забезпечують однаковий прибуток, здійснимо розрахунки на основі математичного методу. Обчислимо величину прибутку за умови досягнення обсягу реалізації 20000 шт.

№ п/п	Основні показники	Варіант А	Варіант Б
1.	Маржинальний дохід	200000 (20000х10)	400000(20000х20)
2.	Постійні витрати
3.	Прибуток

 

Складемо рівняння для визначення критичної точки (обсягу діяльності), в якій величина прибутку була в однаковою для обох варіантів (А і Б), з формулою:

Прибуток (А) = Прибуток (Б) = Мд. – Зп,

де Мд – маржинальний дохід;

Зп – постійні витрати.

Прибуток (А) = 10х – 100000

Прибуток (Б) = 20х – 220000

10х – 100000 = 20х – 220000

або 220000 – 100000 = 20х–10х

120000 = 10х

х = 12000 (шт.)

Проте для прийняття остаточного рішення щодо вибору технології виробництва необхідно попередньо детально проаналізувати попит на продукцію, яка випускатиметься.