Вплив керівництва на поведінку витрат

Значна частина змінних витрат зумовлена технологією діяльності підприємства. Такі витрати і називають технологічними змінними витратами.

Технологічні змінні витрати - зміні витрати, що виникають внаслідок безпосереднього зв'язку між споживанням ресурсів і випуском продукції.

Типовим прикладом технологічних витрат є прямі матеріальні витрати, енергія на технологічні цілі тощо. Величина постійних витрат здебільшого зумовлена потужністю підприємства. Тому ці витрати називають обов'язковими постійними витратами.

Обоє 'язкові постійні витрати — постійні витрати, що визначаються потужністю підприємства.

Прикладом таких витрат є амортизація, орендна плата, страхування майна, заробітна плата ключового персоналу тощо. Розмір цих витрат залежить від проектованої величини потужності. Втім, коли потужність уже визначено, абсолютна величина обов'язкових витрат практично не змінюється залежно від ступеня використання потужності.

При зміні обсягу діяльності доволі важко змінити ці витрати за короткий час. Через це обов'язкові витрати мають тенденцію залишатися незмінними щодо зміни обсягу діяльності в межах коротких періодів (квартал, рік). Одначе за тривалі періоди, що охоплюють кілька років, значні зміни попиту можуть спричинювати зміну обов'язкових витрат.

Разом із тим витрати можуть змінюватися внаслідок відповідних управлінських рішень. Такі витрати називають дискреційними.

Дискреційні витрати — це витрати, розмір яких визначає керівництво підприємства і які не мають прямого зв'язку зі змінами поточної діяльності. До таких витрат належать витрати на дослідження і розробки; рекламу; підвищення кваліфікації персоналу тощо. Дискреційні витрати можуть бути постійними або змінними залежно від підходу керівництва до визначення їх величини.

Наприклад, керівництво може запланувати витрати на рекламу в сумі 700 000 грн на рік або 3% від продажу.

Характерною особливістю дискреційних витрат є те, що в критичний момент величина їх може бути знижена без зміни обсягу діяльності.

Отже, змінні та постійні витрати мають досить складну структуру, наведену на рис. 12.

 

 

Якщо характер реагування витрат на зміни в діяльності підприємства називається поведінкою витрат, то співвідношення відсотка зміни витрат і відсотка зміни обсягу виробництва — коефіцієнтом реагування витрат (К).

З огляду на це класифікацію витрат слід доповнити поняттям еластичності (тобто залежності). За цією характеристикою затрати у внутрішньовиробничому обліку поділяють на залежні та незалежні від діяльності. При цьому залежні можуть бути:

· пропорційно залежні;

· дегресивно залежні;

· прогресивно залежні (рис. 2.5).

При цьому коефіцієнт реагування на зміни обсягу виробництва такий:

К = 0 — постійні витрати;

0 < К < 1 — дегресивні витрати;

К=1 — пропорційні витрати;

К> 1 — прогресивні витрати.

 

 

 

 

Вивчення поведінки витрат дає змогу зробити оцінку витрат і побудувати їх функцію.

Оцінка витрат — це процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами та різними чинниками на підставі досліджень минулої діяльності.

Функція витрат — це математичний опис взаємозв'язку витрат та їх чинника. Вона може бути описана таким рівнянням:

У=а + bх, (2.1)

де

Y— загальні витрати;

а — постійні витрати;

b — змінні витрати на одиницю продукції;

х — значення чинника витрат

 

 

Визначення функції витрат здійснюється різними методами, зокрема:

· метод аналізу облікових даних, який передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку;

· метод вищої-нижчої точки, який передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати — це різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності;

· метод кореляції (візуального пристосування) — це графічний підхід до визначення функції витрат, коли аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат;

· інженерний метод, який полягає в тому, що на кожну статтю витрат встановлюються, виходячи з технологічних потреб, нормативи на використання ресурсів у натуральному виразі, а витрати планують шляхом помноження цих нормативів на ціни;

· метод найменших квадратів дає змогу найточніше визначити склад і значення постійної та змінної частини витрат. Показники витрат розраховуються таким чином, щоб квадрат відстані від усіх точок, що надають значення витрат до теоретичної лінії регресії, був мінімальний.

Усі ці методи досить детально розглядаються як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. Що ж стосується вибору котрогось із них, то підприємство самостійно має вирішувати, який з них вибрати залежно від особливостей організації та технології виробництва.