Значення аналізу беззбитковості

Одним із найпростішим і разом з тим ефективним методом фінансового аналізу для оперативного та стратегічного прогнозування (планування) майбутньої діяльності підприємств є операційний аналіз, який називають аналізом взаємозв’язку "витрати-обсяг-прибуток". Він розкриває взаємозв’язок та взаємозалежність прибутку від величини затрат та обсягів реалізації (виробництва).

Операційний аналіз – це частина управлінського обліку, ключовими елементами якого є операційний важіль, поріг рентабельності (точка беззбитковості) та запас фінансової міцності підприємства.

Операційний аналіз забезпечує пошук найвигідніших комбінацій між змінними витратами на одиницю продукції, постійними витратами, ціною та обсягом поділу.

Операційний аналіз ще називають аналізом беззбитковості. Він дає змогу обчислити такий обсяг реалізації, при якому витрати дорівнюватимуть доходові. Обсяги продажу, що містяться нижче від точки беззбитковості, завдають підприємству збитків, вище – підприємство отримує прибутки.

Точка беззбитковості – це той рівень, якого необхідно досягти підприємству, щоб не мати збитку (повністю відшкодовувати всі витрати). Тобто, менеджери мусять знати, при яких обсягах підприємство перебуватиме в точці беззбитковості (не матиме ні прибутку, ні збитку), а також на скільки можна зменшити обсяг продажу порівняно із запланованою величиною, не ризикуючи потрапити в зону збитків.

Ключова інформація, необхідна для прийняття управлінських рішень, базується на встановленні оптимального співвідношення "затрати-обсяг-прибуток" та його дотриманні. Недостатньо спиратися тільки на витрати, величина яких залежить головним чином від зусиль підприємства. В умовах ринкових відносин надзвичайно суттєвий вплив має зовнішнє середовище, внаслідок чого визначальне значення належить попиту, який через ціну впливає на фінансовий результат підприємства.

Мета аналізу беззбитковості – встановити, що відбудеться з фінансовим результатом, якщо обсяг виробництва зміниться.

Слід мати на увазі, що аналіз беззбитковості завжди ґрунтується на величині маржинального доходу на одиницю продукції, а не на величині прибутку на одиницю продукції. Це пов’язано з тим, що прибуток на одиницю продукції змінюється щоразу зі зміною обсягів реалізації (активності підприємства), а величина маржинального доходу при будь-якому обсязі залишається постійною.

Точка беззбитковості міститься там, де маржинальний дохід дорівнює постійним витратам. Точка беззбитковості – це точка, в якій дохід від реалізації дорівнює сумі постійних і змінних витрат.

Використовуючи аналіз беззбитковості, слід урахувати такі особливості поведінки різних видів витрат:

ü змінні витрати та ціна реалізації (а отже, маржинальний дохід) на одиницю продукції не залежить від обсягів виробництва;

ü загальні постійні витрати, величина яких не залежить від зміни обсягів виробництва, змінюються в розрахунку на одиницю продукції, оскільки при зміні обсягів виробництва постійні витрати розподіляються на більшу (меншу) кількість одиниць продукції.

 

 

2. Економічна модель співвідношення "витрати-обсяг-прибуток"

З економічної точки зору аналіз беззбитковості – це метод планування прибутку. Економічна основа аналізу беззбитковості – дві функції з характерними залежностями – "витрати-випуск" і "дохід-випуск". Економічна модель цих залежностей розкриває взаємозв’язок співвідношення "витрати-обсяг-прибуток".

Бухгалтерська модель відображає лінійну залежність поведінки витрат та величини доходу від обсягу виробництва.

Відповідно до П(С)БО 15 "Дохід", дохід визнається в момент надходження активу або погашення зобов’язань, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком його зростання за рахунок внесків учасників підприємства).

У системі управлінського обліку для вибору найвигіднішого управлінського рішення необхідно розробити всі можливі для конкретної ситуації варіанти рішень, які можна визначити лише на основі економічного прибутку (з урахуванням втрачених можливостей). Як правило, під втраченою можливістю розуміють найкраще із усіх можливих альтернативних рішень використання ресурсів, наявних, але не реалізованих на підприємстві. Величину втраченої вигоди визначають, як різницю між тим економічним ефектом, який міг бути отриманий, та отриманим фактично. Негативний ефект свідчить про те, що при кращому використанні активів можна було б отримати значно кращий результат, аніж той, що був отримано фактично.

Для вирішення різноманітних завдань у системі управлінського обліку використовують різноманітні види результатів діяльності, наприклад, поняття маржинального доходу, або суми покриття.

Маржинальний дохід – це перевищення виручки від реалізації над змінними затратами, які належать до даного обсягу продажу. Якщо від маржинального прибутку відняти постійні затрати, то одержимо прибуток.

Показник маржинального доходу використовують у системі директ-костинг для визначення внеску кожного продукту (проекту) або центру відповідальності в загальний прибуток підприємства, а також критичної точки. Величину маржинального доходу використовують також для прийняття рішень щодо встановлення асортименту.

Показники маржинального доходу э основою аналізу взаємозв’язку "витрати-обсяг-прибуток". Аналіз цього взаємозв’язку можна виконувати різними методами: графічним або математичним.

Аналіз беззбитковості ґрунтується на розподілі витрат на постійні і змінні, які в сумі визначають собівартість продукції. Для точки беззбитковості характерним є те, що у ній "сукупні витрати = доходу від реалізації".

Сукупні витрати виражаються рівнянням прямої , що можна представити так: Сукупні витрати = Постійні витрати + (Питомі змінні витрати х Кількість реалізованої продукції).

У той же час:

Доход від реалізації = Ціна реалізації одиниці продукції х Кількість реалізованої продукції.

Якщо ліві частини цих двох рівнянь рівні між собою, а це може бути лише в точці беззбитковості, то й праві частини також будуть рівними. Отже, у точці беззбитковості спостерігається така рівність:

Постійні витрати + Питомі змінні витрати х Кількість продукції = Ціна реалізації х Кількість продукції.

Кількість реалізованої продукції = Постійні витрати / Ціна – Питомі змінні витрати для точки беззбитковості.

Це і буде значення точки беззбитковості у натуральних вимірниках (Тбн):

Тбн = Постійні витрати / Ц – Зм.витр., де

Зм.витр. – змінні витрати на одиницю продукції;

Ц – ціна реалізації одиниці продукції.

Знаменник цього розрахунку дістав назву маржинального доходу (МД).

Загальна сума маржинального доходу може бути визначена як різниця:

МД = В – Зм.витр.,

МД – загальна сума маржинального доходу;

В – виручка від реалізації продукції;

Зм.витр. – загальна сума змінних витрат.

Для визначення точки беззбитковості у грошовому вимірнику (Тбг) необхідно помножити натуральне значення точки беззбитковості (Тбн) на ціну реалізації одиниці продукції:

Тбг = Тбн х Ц = (Пост.витр.: МД^*) х Ц = Пост.витр.: (МД/Ц), де

МД^* – маржинальний дохід з розрахунку на одиницю продукції.

Відношення суми питомого маржинального доходу до ціни реалізації продукції називають коефіцієнтом маржинального доходу (КМД):

КМД = МД^*: Ц = МД: В

Отже, коефіцієнт маржинального доходу показує частку маржинального доходу в мусі виручки від реалізації продукції.

Важливим напрямком аналізу "витрати-обсяг-прибуток" є передбачення реакції прибутку на зміни інших показників діяльності. Для такого аналізу використовують показники:

ü запас міцності (ЗМ);

ü коефіцієнт запасу міцності (КЗМ).

Запас міцності – величина, на яку досягнутий обсяг реалізації перевищує рівень беззбитковості (критичний обсяг): ЗМ = Р – Тб, де Р – обсяг реалізації. Він показує, на скільки одиниць продукції або гривень можна скоротити обсяг реалізації без загрози потрапити в зону збитку.

Коефіцієнт запасу міцності – відношення запасу міцності до обсягу реалізації:

КЗМ = ЗМ: Р.

Цей показник коливається у межах від мінус безконечності до плюс одиниці. Наведені показники широко використовуються для аналізу залежності прибутку від обсягу реалізації.

Взаємозв’язок між окремими показниками та їх використанням можна визначити рівняннями:

Прибуток = Виручка – (Постійні витрати + Змінні витрати);

Маржинальний доход = Виручка – Змінні витрати;

Прибуток = Маржинальний доход – Постійні витрати;

Маржианльний доход = Прибуток + Постійні витрати.

Для менеджера в процесі аналізу важливо визначити обсяги та ціну реалізації, які забезпечать одержання бажаного прибутку.

Обсяг реалізації для одержання бажаного прибутку визначають за такими відношеннями:

а) у натуральних вимірниках (Рн)

Обсяг реалізації, од. (Рн) = (Постійні витрати + Бажаний прибуток): МД^*, або Рн = Бажаний прибуток: МД + Тбн;

б) у грошовому вимірнику (Рг)

Рг = (Постійні витрати +Бажаний прибуток): КМД = (Бажаний прибуток: КМД) + Тбг.

Для визначення суми очікуваного прибутку (ОП) при заданому обсягу реалізації використовують такі рівняння:

а) обсяг реалізації задано у натуральних вимірниках (Рн);

ОП = (Рн х МД^*) – Пост.витрат. = (Рн – Тбн) х МД* = ЗМн х МД^*;

б) обсяг реалізації задано у грошовому вимірнику (Рг):

ОП = (Рг х КМД) – Пост.витр. = (Рг – Тбг) х КМД = ЗМг х КМД.

Одним з важливих завдань маржинального аналізу є визначення ціни беззбитковості, тобто рівня ціни, при якій підприємство не буде мати ні збитку, ні прибутку. Знання такої ціни необхідне для вирішення питання про допустимі торговельні знижки, при встановленні договірних цін і т.ін.

Ціна беззбитковості (Цб) визначається за рівнянням:

Цб = (Постійні витрати: Рн) + Змін.витр.^*

Для визначення ціни, необхідної для одержання бажаного прибутку при заданому обсягу реалізації (Цп), використовують рівняння:

Цп = ((Постійні витрати + Бажаний прибуток): Рн) + Змін.витр.^*.

Таку ж методику доцільно застосовувати і при визначенні інших показників, що впливають на суму прибутку.

Необхідно вказати на ті обмеження, які треба враховувати при застосуванні маржинального аналізу взаємозв’язку "витрати – обсяг – прибуток":

1) складність, а інколи і неможливість, обґрунтованого поділу витрат на змінні та постійні;

2) сукупні витрати мають вигляд лінійної функції лише в межах релевантного діапазону. При суттєвому збільшенні обсягів діяльності зростають не лише змінні, а й постійні витрати. Одночасно може змінюватися середній рівень змінних витрат на одиницю продукції;

3) функції ціни реалізації та загальної суми виручки також не завжди залишатимуться лінійними: збільшення обсягу виробництва і реалізації може зумовити зниження ціни;

4) маржинальний аналіз виконується для одного виду або постійному асортименту продукції. При змінах асортименту порушується лінійність функції сумарних витрат і доходів;

5) невизначеність майбутніх змін ціни, змінних та постійних витрат;

6) короткостроковість виявлених залежностей. Цей метод застосовується лише для вирішення поточних завдань, короткострокового планування (терміном до 1 року). У довгостроковому періоді всі витрати є змінними.