Лекція 1. Теорія держави і права як наука – 2 год.

1. Теорія держави та права як наука та її предмет.

2. Методологія теорії держави та права.

3. Функції теорії держави та права.

4. Теорія держави і права в системі юридичних наук та її співвідношення з іншими гуманітарними науками.

 

Мета лекції: формування уявлення про теорію держави та права як основну юридичну науку; закріплення знань про систему категорій теорії держави та права; усвідомлення місця і ролі теорії держави та права в системі юридичних наук. Всебічний розвиток та формування дійсно наукових поглядів та переконань.

Міжпредметні зв’язки: філософія, політологія, соціологія, історія України, історія держави та права України, історія держави та права зарубіжних країн, галузеві юридичні науки.

Актуалізація опорних знань: дайте визначення поняттям „наука” та „предмет науки”.

Головні поняття по темі: теорія, наука, юридична наука, предмет науки, предмет теорії держави та права, категорія, методологія, метод, методологія теорії держави та права, система, функція, функції теорії держави та права.

ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ:

1. Загальну теорію держави і права можна розглядати як логічне узагальнення державно-правової практики: що відбиває закономірності розвитку держави і права, сукупність положень узагальнюючого характеру, що становлять самостійну юридичну науку. Теорію держави і права можна визначити як систему узагальнених знань про основні і загальні закономірності розвитку держави і права, про їх суть, призначення, функціонування і розвиток.

Предмет загальної теорії держави і права створюється, практично, всією системою юридичних наук і пояснюється це тим, що галузеві й інші юридичні науки вивчають окремі сторони, окремі області держави і права або історію державно-правового життя і не можуть дати цілісного і повторного уявлення про державно-правову організацію суспільства.

Закономірності розвитку і функціонування держави і права розглядаються в нерозривному зв'язку із законами розвитку суспільства. Тому в предмет загальної теорії держави і права входить вивчення загальних закономірностей суспільства в тій мірі, в якій вони впливають на розвиток держави і права.

Таким чином, предметом вивчення загальної теорії держави і права є загальні й специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства, держави і права, що розглядаються як цілісні інститути суспільства.

Теорія держави і права не ставить перед собою завдання вивчити всі сторони діяльності держави, зміст конкретних юридичних норм, практику їх застосування і т.п. Таке завдання виконує вся система наук про державу і право.

Предмет науки не залишається незмінним. Навпаки, він перебуває в постійному розвитку та зміні. Знання загальних закономірностей дозволяє заздалегідь розпізнавати головні тенденції розвитку державно-правових норм. Тим самим як метод вивчення нових знань виступає сама теорія та пізнані нею закономірності.

Завдання на семінарське заняття: чому предмет теорії держави та права є динамічним, а не статичним?

 

2. Сучасна юридична наука неоднаково тлумачить поняття методології. Під методологією розуміють сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмету науки; визначають, що це наука про методи; розуміють її як систему певних теорій, принципів, законів і категорій, що відображають процес пізнання.

Беручи це все до уваги, методологію теорії держави і права слід визначити як складне утворення, яке включає в себе цілу систему різноманітних підходів, методів, логічних прийомів та інших можливих засобів пізнання і вдосконалення державно-правових явищ.

Рівно так, як методологія є вихідним в механізмі юридичного пізнання, метод можна розглядати як вихідну базисну категорію методології. В юридичній і філософській літературі найбільш поширеним визначенням методу є вказівка на те, що це спосіб побудови і обгрунтування системи знання: сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності. В залежності від визначеності предмета дослідження всі методи поділяються на загальнонаукові, окремонаукові (приватнонаукові) та спеціальні. Такий поділ можливий тільки в умовах їх порівняння. Якщо стверджується конкретність якогось методу, то ця конкретність виступає тільки по відношенню до іншого методу.

До методів можна віднести: порівняльний метод, спеціально-юридичний метод, системно-функціональний метод, статистичний метод, історичний і логічний методи, метод сходження від абстрактного до конкретного

 

3. У функціях загальної теорії держави і права проявляють себе її сутність, зміст, призначення. Вони визначаються особливостями її предмету, місцем і роллю в системі юридичних наук.

Теорія держави і права виконує:

1. онтологічну функцію, призначення якої пізнати і пояснити державно-правові явища, що досліджує загальна теорія держави і права;

2. методологічну функцію, оскільки успіх будь-якого пізнавального пошуку юриста знаходиться в прямій залежності від його теоретичної культури, від глибини оволодіння ним теорією держави і права, її понятійним апаратом, від того, наскільки теорія використовується юристом як керівництво до дії;

3. ідеологічна функція, що органічно пов'язана із самою природою теоретичного мислення, кінцевим результатом якого є народження ідей. Спираючись на певні теоретичні засади, теоретичне мислення в системі юридичної науки породжує нові духовні цінності, нові ідеї, що відображають державно-правову дійсність і покликані кінець кінцем обслуговувати правотворчу і правоохоронну практику;

4. евристичну функцію. Будь-яке пізнавальне вирішення юриста-вченого і практика виявляється можливим лише із позицій того чи іншого, а нерідко цілої сукупності теоретичних положень. Теорія держави і права, в цьому розумінні, відкриває нові закономірності, властиві державно-правовим явищам в нових соціальних умовах.

5. систематичну функцію. В системі юридичних наук теорія держави і права грає роль системотворчої науки. Саме вона об'єднує всю юридичну науку в струнку пізнавальну систему, визначає її інтегральну єдність. Системотворча функція теорії держави і права виступає як процес, зумовлений властивостями єдності і диференційованості державно-правової надбудови суспільства.

6. практично-прикладну функцію, яка підвищує рівень престижності теорії держави та права, тому, що як би глибоко абстрактні знання не відображали державно-правову дійсність саму по собі, узяті роза проявом їх в практиці, вони мають обмежене значення.

7. комунікативну функцію, яка дозволяє теорії держави та права вирішувати, зокрема, проблеми підтягування юридичної науки до рівня розвитку науки в цілому. Відбувається це через те, що найновіші досягнення деяких галузей знання загальна теорія держави і права "перекачує" в юридичну науку, пристосовує до її потреб. Теорія держави і права вирішує також проблеми забезпечення найкращих умов для розвитку інших юридичних наук.

8. навчальну функцію. Будучи навчальною дисципліною першоосновного оволодіння, теорія держави і права викладається в більш чи менш популярній формі, спрощеної до рівня можливостей її активного сприйняття особами, що не мають попередньої юридичної підготовки.

9. прогностичну функцію. Оволодіваючи закономірностями розвитку держави і права, загальна теорія держави і права не лише в змозі пояснити їх минуле і правильно зорієнтуватися в теперішньому, але й передбачити шляхи їх розвитку в майбутньому.

 

4. У складі юридичних наук умовно можна виділити кілька груп відносно самостійних наук:

1. Першу групу складають загальнотеоретичні та історичні науки (теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних і правових вчень). Предметом їх дослідження є загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а стосовно історії - історичний процес розвитку держави і права, політичні і правові вчення в конкретно-історичній обстановці і хронологічній послідовності.

2. Друга, найбільша група, складається із галузевих юридичних наук. До них належать науки: адміністративного права, цивільного права, кримінального права, цивільно-процесуального права і т.д. Предметом їх дослідження є закономірності правового регулювання відповідних областей суспільних відносин.

3. У третю групу входять міжгалузеву юридичні науки, що виникли із поєднання тих чи інших якостей галузевих юридичних наук. Так, господарське право поєднує у собі якості цивільного і адміністративного права (адміністративне регулювання майнових відносин), природоохоронне право захищає природу, використовуючи методи різних галузей права і т.п.

4. У четверту групу входять спеціальні юридичні науки (судова медицина, судова психологія, криміналістика та ін.). Їх специфіка в тому, що вони виникли на стику юридичних (наприклад, кримінального процесу) і неюридичних наук. Їх завданням є використання досягнень природознавства і техніки для вирішення проблем юриспруденції.

5. П'яту групу складають так звані прикладні юридичні науки, прикладом якої до останніх часів була наука радянського будівництва, яка вивчала питання, пов'язані з організацією роботи Рад народних депутатів усіх рівнів. Така наука потрібна і зараз для вивчення роботи представницьких органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

6. Шосту групу становлять науки, що вивчають міжнародне і закордонне право. В юридичній літературі зустрічаються й інші групування системи юридичних наук.

В системі юридичних наук загальна теорія держави і права дає найширше за обсягом і глибиною знання державно-правових явищ. Вони використовуються галузевими й іншими юридичними науками, як важливі в методологічному сенсі висхідні пункти дослідження, що дозволяють уникнути однобокості в рішенні галузевих наукових проблем. Тим самим загальна теорія держави і права вносить методологічну єдність в дослідження галузевих та інших юридичних наук. Тому загальна теорія держави і права й виступає в системі юридичних наук як наука методологічна за своїм характером.